Request a thesis ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ПИТАННЯ НЕІДЕНТИФІКАЦІЙНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В СУДОВОМУ ПОЧЕРКОЗНАВСТВІ :

Актуальність теми дослідження. Розвиток незалежної України вимагає вирішення багатьох складних соціально-економічних та політичних проблем у суспільстві. Злочинність наблизилась до факторів політичного значення, стала характеристикою стану суспільства, суттєвим дестабілізатором громадського життя.

Природно, що зміни на краще в суспільстві пов'язані з підвищенням ефективності боротьби зі злочинністю.

Успіх боротьби зі злочинністю визначається якістю розслідування злочинів і судового розгляду кримінальних справ. Досягнення істини на попередньому слідстві та у судовому розгляді можливо тільки шляхом встановлення обставин, сукупність яких складає предмет доказування по конкретній справі.

Засобом доведення в кримінальному процесі служать лише такі докази, що отримані з джерел, строго визначених кримінально-процесуальним законодавством. Основною задачею правосуддя є встановлення за допомогою доказів об'єктивної істини в справі.

Стаття 75 КПК України до одного з таких джерел доказів, використовуваних з метою встановлення істини, відносить висновок експертизи.

Найсуттєвішим втіленням у життя Конституції України є зростання наукового потенціалу правоохоронних органів, що активно сприяє розвитку різних видів криміналістичних досліджень речових доказів. Активне впровадження в судово-експертну практику криміналістичних досліджень – це проява державної політики України, необхідна умова підвищення ефективної діяльності правоохоронних органів.

Криміналістичні експертизи як важливий науковий резервуар інформації відображають загальні тенденції переходу на новий рівень боротьби зі злочинністю.

Серед численних видів судової експертизи одне з перших місць належить криміналістичній експертизі почерку і підписів, призначуваної по значній кількості карних і цивільних справ.

По багатьох видах злочинів (злочини проти державного ладу, проти особистості, особистої і державної власності тощо) часто основним джерелом доказу по справі служить висновок судово-почеркознавчої експертизи, за допомогою якої установлюються факти, що мають значення для справи. Як правило, це почеркознавчі дослідження, спрямовані на встановлення конкретного виконавця того чи іншого рукописного документа.

Високий рівень теорії і методик судового почеркознавства, застосовуваних в експертній практиці, дозволяє експертам успішно вирішувати багато задач ідентифікаційного характеру.

Сучасний стан розвитку судового почеркознавства не означає, що розробка основних його проблем завершена. Вірніше говорити про те, що покладений початок його заглибленому пізнанню, вивченню основних закономірностей формування, функціонування та зміни почерку, їх експертного дослідження.

У наш час судово-почеркознавча експертиза поряд з ідентифікаційними задачами спроможна вирішувати також так звані неідентифікаційні, які дають можливість одержувати інформацію про зовнішні обставини письма та внутрішній стан виконавця, а також інформацію про різні параметри особи (наприклад, стать, вік тощо), тобто вирішувати задачі про групову належність виконавця почеркового об’єкту.

Властивості почерку, які використовуються для індивідуальної ідентифікації, у значній мірі вивчені криміналістами. У меншій мірі досліджено ті властивості почерку які несуть інформацію про зовнішні обставини виконання рукопису і внутрішній стан пишучого, а також властивості почерку, що дозволяють вирішувати класифікаційні задачі (встановлення статі виконавця, його віку і т.д.). Не вирішено і ряд теоретичних питань, пов'язаних із віднесенням цих видів досліджень до тієї або іншої групи.

Водночас потреби практики щодо вирішення цих почеркознавчих задач достатньо великі.

Обґрунтованими і переконливими висновки експерта можуть бути лише у випадках, коли він підтверджує їх аналізом тих фактів, що встановлені в процесі дослідження, докладно описує методику дослідження і в деяких випадках навіть посилається на конкретні положення науки, які використовував в своєму дослідженні.

Методи і методики діяльності експерта – це система дій і операцій по вирішенню практичних задач, яки відіграють важливу роль у вирішенні задач судової експертизи. Вони формуються та базуються на відповідних наукових методах; характері і властивостях об’єкту діяльності; досвід вирішення конкретних практичних задач.

У судовій експертизі метою застосування всякого методу є встановлення об’єктивної істини. Але експертне дослідження відрізняється від загального наукового дослідження тим, що визначну роль відіграє можливість допустимості того чи іншого метода для використання в експертній практиці, тобто його апробація з метою визначення наукової обґрунтованості, надійності, можливості отримання за його допомогою достовірних результатів.

Питання неідентифікаційних досліджень у судовому почеркознавстві були предметом дослідження багатьох вчених-криміналістів. До числа відомих розробок відносяться дослідження, проведені вченими-криміналістами Ароцкером Л.Ю., Орловою В.Ф., Купріяновою Г.А., Кулагіним П.Г., Колонутовою А.І., Кірсановим З.І., Рогозіним О.П., Каюновим О.Н., Сахаровою Н.Г., Погібко Ю.М., Клименко Н.І., Салтевським М.В. Серьогіним В.В. та іншими.

Як показує практика, існуючі методики не є досконалими і не завжди дозволяють вирішити в повній мірі поставлені перед експертами неідентифікаційні задачі.

Виділені вченими-почеркознавцями симптомокомплекси ознак, що використовуються для вирішення діагностичних задач, мають груповий характер і тому не дозволяють встановити конкретну причину, що спричинила зміни в почерку.

Так, значну складність становить вирішення задачі про визначення внутрішнього стану виконавця, зокрема, стану підвищеного нервового збудження або гальмування, стресу, хвилювання, або стану, пов’язаного із порушенням опорно-рухових функцій, тощо.

Не всі методики, запропоновані для вирішення класифікаційних задач, дають достовірні результати (наприклад, методики встановлення віку та статі виконавця по коротких записах). Це можна пояснити недостатньою ефективністю розроблених раніше методик, надзвичайною складністю і трудомісткістю для використання в експертній практиці, а також тим, що вони розроблені для дослідження текстів, виконаних російською мовою, без урахування особливостей українського алфавіту. Особливо це стосується методик по встановленню статі та віку виконавця рукописного тексту. Крім того, всі існуючі методики вирішення класифікаційних задач ґрунтуються на обрахуванні інформативної значимості ознак згідно старих прописів російської мови, що після введення в дію нових прописів значно завищує її.

Разом з тим, відомості, які отримані за допомогою таких досліджень, іноді необхідні слідству або суду, бо дозволяють підтвердити або виключити ту чи іншу слідчу версію.

Висвітлення основних проблем судового почеркознавства на сучасному рівні розвитку є нагальною потребою.

У зв’язку з цим і виникла необхідність в аналізі як самих методик і методичних рекомендацій, так і експертної практики з метою визначення ефективності використання в ній існуючих методичних рекомендацій і вирішення питання про подальший їх розвиток та удосконалення.

Недостатня вивченість зазначеної проблеми і, у той же час, її практичне значення обумовили актуальність теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Розробка даної теми пов’язана з планами науково-дослідної роботи Національної академії внутрішніх справ України. Дисертаційне дослідження спрямоване на виконання "Комплексної цільової програми боротьби із злочинністю на 1996-2000 рр.", затвердженої Указом Президента України від 17.09.1996 року № 837/9 і плану основних напрямків діяльності МВС України з виконання Комплексної програми (п.42); плану виконання підрозділами Національної академії внутрішніх справ України наказу № 722 МВС України "Про організацію виконання Комплексної цільової програми боротьби із злочинністю на 1996-2000 рр."; щорічних планів науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України.