Request a thesis ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку України виявляється нездатність ринку та влади вирішити проблеми низької продуктивності аграрного сектора економіки, як наслідок, відбувається погіршення фінансового стану та зниження платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників. Це призводить до загострення соціального напруження: із 7,8 млн працездатних осіб, які мешкають у сільській місцевості, 1,6 млн – безробітні, 1,9 млн – зайняті лише в особистих селянських господарствах і всього 522,9 тис. є штатними працівниками й отримують заробітну плату, яка становить 58,6% від середньої по економіці (2010 р., грудень). У 14 тис. сільських населених пунктів (49%) відсутні будь-які виробничо-управлінські підрозділи.

Україна належить до країн з найнижчим рівнем державної підтримки умов відтворення у сільському господарстві в розрахунку на 1 га ріллі. Господарства переходять на моновиробництво рентабельних, як правило, експортоорієнтованих видів продукції, руйнується система сівозмін, деградують ґрунти. Так, у 2009 р. обсяг бюджетної підтримки сільськогосподарських підприємств становив лише 6,1% від обсягу виробленої валової сільськогосподарської продукції, що нижче у дев’ять разів у порівняно з 1990 р. (рівень тотожних державних субвенцій у США становить 27%, в країнах ЄС – 45%, Японії – 63%). Загострює проблеми сільського господарства та гальмує його розвиток й технологічного переоснащення фактичний занепад галузі вітчизняного сільськогосподарського машинобудування.

Впродовж останніх років науковці у галузі державного управління та аграрної економіки активно працюють над розробкою теоретико-методологічних основ аграрної політики і конкретних заходів, спрямованих на формування високопродуктивного аграрного сектора економіки України. Значний внесок у її розробку зробили наукові колективи Інституту економіки НАН України, Національної академії державного управління при Президентові України, Інституту аграрної економіки НААН України, Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, Інституту економіки та прогнозування НАН України, Науково-дослідного економічного інституту Мінекономіки України, а також вищі навчальні заклади. Вагомий внесок у розробку теорії і практики аграрної реформи здійснили В. Амбросов, В. Андрійчук, Л. Анічин, П. Борщевський, О. Бугуцький, П. Гайдуцький, М. Долішній, М. Дем’яненко, Й. Завадський, О. Здоровцов, Р. Іванух, М. Калінчик, Г. Колесник, І. Лукінов, П. Макаренко, М. Малік, В. Месель-Веселяк, Г. Мостовий, Л. Новаковський, В. Онєгіна, О. Онищенко, T. Осташко, В. Рабштина, П. Саблук, В. Ситник, М. Федоров, М. Хорунжий, В. Шиян, О. Шпичак, В. Юрчишин, К. Якуба та ін.

Удосконаленням теоретико-методологічних засад державного регулювання процесів соціально-економічного розвитку займаються О. Алімов, О. Амосов, В. Базилевич, В. Бакуменко, Л. Беззубко, С. Біла, В. Бодров, В. Воротін, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Гриценко, А. Дєгтяр, О. Іваницька, В. Калюжний, В. Князєв, М. Корецький, В. Корженко, О. Коротич, О. Крюков, Ю. Куц, О. Лазор, М. Латинін, Т. Лозинська, В. Луговий, В. Мамонова, В. Мартиненко, Н. Мельтюхова, А. Мерзляк, І. Михасюк, О. Мордвінов, Н. Нижник, В. Огаренко, Г. Одінцова, О. Осауленко, С. Поважний, І. Розпутенко, С. Серьогін, В. Тертичка, А. Чемерис, Л. Шаблиста, Ю. Шаров та ін.

Механізми і форми державного регулювання аграрного сектора узагальнено в наукових дослідженнях Б. Гунського, В. Ільяшенко, С. Кваші, М. Клименюка, С. Майстра, В. Мартиненка, С. Мельника, О. Могильного, М. Орлатого, Д. Плеханова, В. Радченка, М. Сахацького, Р. Слав’юка, В. Топіхи, Г. Черевка, О. Шапоренко, М. Янківа та ін.

Методологічні аспекти регуляторного впливу держави на соціально-економічний розвиток суспільства та пошук джерел економічного зростання, зокрема, на основі оцінювання сукупної та часткової факторної продуктивності, здійснювали такі зарубіжні вчені, як М. Альберт, Д. Грейсон, К. О’Делл, У. Енгдаль, Ф. Кене, Дж. Кейнс, Г. Кремнєв, К. Маркс, А. Маршалл, М. Мескон, К. Норт, А. Сміт, Д. Сінк, І. Прокопенко та ін.

Проблеми підвищення продуктивності аграрного виробництва та ефективності використання його ресурсного потенціалу відображено у працях В. Бойка, В. Галушки, В. Горкавого, А. Даниленка, В. Зіновчука, В. Криворучка, М. Лобаса, Л. Михайлової, В. Нелепа, О. Олійника, Л. Романової, П. Руснака, В. Савченка, В. Трегобчука, А. Третяка, О. Ульянченка та ін.

Узагальнюючи виконані наукові дослідження та розробки, можна стверджувати, що на сільське господарство України негативно впливає низка чинників, і в першу чергу, слабка дієвість механізмів державного регулювання та управління.

Досвід сучасного реформування аграрного сектора економіки в Україні, а також здобутки у сфері державного управління інших країн наочно показують, що сама реорганізація державних і колективних сільськогосподарських підприємств та надання землі у приватну власність не вирішують проблеми насичення ринку продовольчими товарами. Ефективне виробництво товарної сільськогосподарської продукції неможливе без державних протекціоністських програм, спрямованих на формування повноцінного життєвого середовища, задоволення економічних і соціальних інтересів сільського населення, забезпечення комплексного розвитку сільських територій, об'єктів соціальної інфраструктури, сучасних систем зв'язку, інформаційних технологій, транспорту, житлово-комунального та водного господарства, шляхового будівництва тощо.

Взагалі постає проблема розробки нової парадигми державного впливу на економіку сільського господарства, яка була б заснована не на бюджетній підтримці перманентно збанкрутілих підприємств, підприємців та фермерів, а на державних інвестиціях у розвиток саме тих виробничих та соціально-економічних утворень, від яких залежить зростання продуктивності сільського господарства. Це потребує розробки методології побудови цілісної наукової концепції формування й високопродуктивного використання виробничо-ресурсного потенціалу сільського господарства в умовах глобалізації економіки, яка б стала основою високоінтенсивного та індустріального розвитку сільськогосподарського виробництва. За цим напрямом необхідно також вирішити проблему обґрунтування теоретичних і практичних основ державного регулювання продуктивності аграрного сектора економіки, не тільки продуктивності праці, але й інших виробничих факторів. Нових фундаментальних підходів потребує дослідження суті продуктивності аграрного виробництва, механізмів її державного регулювання.

Усе це зумовило вибір та актуальність теми, структуру роботи, наукове й практичне значення проведеного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов’язане з тематикою науково-дослідних робіт кафедри управління персоналом і економіки праці Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління у 2005–2006 рр. "Вдосконалення державних механізмів управління ефективністю використання трудового потенціалу регіону" (номер державної реєстрації 0105U002746) та в 2007–2008 рр. "Система механізмів державного управління ефективністю використання трудового потенціалу регіону" (номер державної реєстрації 0106U012332), які виконувались у межах комплексної наукової теми інституту "Державне управління та місцеве самоврядування". Дослідження продовжується з 30.06.2009 р. в межах теми науково-дослідної роботи "Система механізмів державного управління ефективністю використання трудового потенціалу регіону" (номер державної реєстрації 0109U004868). Роль автора полягає в дослідженні соціально-економічних аспектів використання ресурсного потенціалу аграрного сектора і розробці на цій основі теоретичних і практичних рекомендацій щодо формування механізму державного регулювання продуктивності в процесі розширеного інноваційно-інвестиційного суспільного відтворення.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та розробка методологічних засад і практичних рекомендацій щодо формування механізму державного регулювання продуктивності аграрного сектора економіки України як основи підвищення його конкурентоспроможності та забезпечення продовольчої безпеки держави.

Для досягнення поставленої мети передбачено вирішення таких завдань:

– обґрунтувати постановку нової наукової проблеми створення механізму державного регулювання продуктивності аграрного сектора економіки України на засадах стимулювання розвитку виробничих та соціально-економічних факторів зростання ефективності агробізнесу;

– визначити необхідні умови створення цілісної наукової концепції реформування та розвитку аграрного сектора України з метою покращення управління, підвищення ефективності виробництва і конкурентоспроможності продукції, зростання продуктивності, забезпечення ефективної зайнятості та добробуту сільськогосподарського населення;

– удосконалити методологію державного регулювання аграрного сектора економіки України та форми, методи й напрями впливу органів державного управління на ринковий механізм; поглибити зміст і основні напрями державного регулювання аграрного виробництва з урахуванням досвіду країн з розвинутою ринковою економікою;

– узагальнити теоретико-методологічні підходи та концепції державного регулювання продуктивності аграрного сектора економіки на різних етапах суспільного розвитку;

– оцінити результативність державного регулювання продуктивності аграрного сектора, визначити роль органів державної влади у сфері регулювання продуктивності, виявити сучасні неспроможності регуляторного впливу влади та ринку стосовно вирішення проблем аграрного сектора;

– виявити тенденції розвитку сільськогосподарського виробництва в Україні, визначити рівень продуктивності галузі та сукупність факторів її формування;

– оцінити ефективність державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників;

– виявити взаємодію ринкового механізму і механізму державного регулювання розвитку аграрного сектора, розкрити особливості механізму впливу влади на формування раціональних пропорцій розвитку аграрного сектора економіки;

– розкрити роль державного регулювання земельних відносин як необхідної умови продуктивного використання ресурсного потенціалу, визначити закономірності інституційного забезпечення державного регулювання земельних відносин;

– запропонувати заходи і важелі впливу держави, що забезпечують поліпшення організаційно-просторового механізму державного регулювання аграрного сектору економіки;

– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової бази регулювання аграрного сектора економіки, фінансового оздоровлення аграрного сектора економіки та формування механізму державного регулювання продуктивності аграрного сектора.

Об’єктом дослідження є процес державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки України.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади формування механізму державного регулювання продуктивності аграрного сектора економіки України.

Методи дослідження. Методологічною та теоретичною основою дисертаційного дослідження слугують фундаментальні положення економічної теорії та теорії державного управління, інших гуманітарних та соціальних наук, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань теоретико-методологічного забезпечення державного регулювання в економічній сфері та функціонування механізмів державного регулювання аграрного сектора. Методологія дисертаційного дослідження передбачає діалектичний характер розвитку економічної системи з урахуванням процесів її інтеграції у світовий економічний простір, що супроводжується структурно-трансформаційними змінами, а це, у свою чергу, зумовлює об’єктивну необхідність удосконалення механізмів державного регулювання економіки.

У роботі застосовано системний підхід, який полягає в комплексному дослідженні механізму державного регулювання аграрного сектора економіки як єдиного цілого із узгодженням функцій його складових. Застосовувались методи: порівняльного аналізу – для дослідження методологічних підходів, концепцій, розробок і пропозицій провідних вітчизняних та зарубіжних вчених, присвячених особливостям державного регулювання аграрного сектора економіки України та країн із різним рівнем економічного розвитку; логіко-семантичний – для поглиблення понятійного апарату при визначенні основних складових механізму державного регулювання продуктивності аграрного сектора; логічного моделювання та конструювання – для класифікації чинників продуктивності аграрного сектора з виокремленням напрямів державного впливу на забезпечення певного її рівня відповідно до траєкторії розвитку економіки; історичний – для дослідження генезису та розвитку методології державного регулювання, еволюції механізму державного регулювання аграрного сектора економіки у хронологічній послідовності з метою виявлення закономірностей і суперечностей виникнення, формування та розвитку його складових; аналізу та синтезу – для оцінювання динаміки продуктивності в аграрному секторі економіки України, визначення чинників, що впливають на її рівень; зміни спеціалізації сільськогосподарського виробництва в умовах реструктуризації галузі та оцінювання ефективності структурних зрушень; формалізації – для дослідження ефективності системи державного регулювання аграрного сектора, її механізмів, суб’єктів та об’єктів шляхом відображення їх змісту і структури з використанням спеціальної символіки; монографічний метод – для вивчення передового досвіду державного регулювання продуктивності аграрного сектора в різних країнах; системно-аналітичний – для аналізу законодавчих актів та інших нормативних документів; статистичних порівнянь – для дослідження дієвості економічного механізму регулювання аграрного сектора економіки України та зарубіжних країн; соціологічних досліджень – з метою виявлення ефективності певних важелів державного впливу на продуктивність аграрного сектора; економіко-математичного аналізу – для визначення сукупної факторної продуктивності аграрного сектора; економіко-статистичного моделювання – для визначення тенденцій зміни показників ефективності розвитку аграрного сектора в результаті впливу держави та їх взаємозв’язку за допомогою регресійного та кореляційного аналізу; абстрактно-логічний – для узагальнення теоретичних положень, встановлення причинно-наслідкових зв’язків і формування висновків та пропозицій.

Інформаційними джерелами дослідження стали закони України, укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові документи Міністерства аграрної політики та продовольства, програмні документи державних органів України, офіційні матеріали Державного комітету статистики України, дані ННЦ «Інститут аграрної економіки» НААН, монографії та статті вітчизняних і зарубіжних авторів, матеріали анкетування, особисті дослідження автора.