ДЕРЖАВНІ МЕХАНІЗМИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ



title:
ДЕРЖАВНІ МЕХАНІЗМИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ
Тип: synopsis
summary:

 

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

 

Актуальність теми. За останні півсторіччя концепт «інформаційне суспільство» перестав бути лише науковим терміном для означення нового етапу цивілізаційного розвитку людства, який у конкуренції з розмаїттям аналогічних понять («постіндустріальне», «суперіндустріальне», «постекономічне», «посткапіталістичне», «постмодерне», «технотронне» суспільство тощо) став виразно набувати домінуючого положення.  Сталося дещо більше. Концепт «інформаційне суспільство» перетворився на ідеологему, політичний ідеал, яким почали активно оперувати в сучасній політичній практиці як на міжнародному рівні, так і на рівнях окремих національних держав. Окрім того, в усних та друкованих  деклараціях політиків з’явилися міжнародні та урядові нормативно-правові документи, де концепт «інформаційне суспільство» використовується для окреслення магістрального напряму державотворення та розвитку глобалізаційних процесів.

В України вже біля півтора десятиліття розвиток інформаційного суспільства декларується як пріоритетний напрямок державної політики і запорука досягнення соціального, економічного і політичного благополуччя. У цьому сенсі українське державотворення спрямовується на стандарти, сформовані передовими країнами світу. Більше того, починаючи з грудня 2003 року, мета створення глобального інформаційного суспільства була піднята на міждержавний рівень у результаті проведення I стадії Всесвітнього Самміту з питань Інформаційного Суспільства лідерами 161 держави світу. Відповідно до таких підписаних стратегічних документів, як “Декларація принципів” і “План дій”, були визначені напрями подальшого розвитку інформаційного суспільства як на світовому рівні, так і на рівнях національних стратегій розвитку в кожній конкретній країні.

У зв’язку з цим гострої актуальності набуває застосування та подальший розвиток на національному рівні передових концепцій реформування державного управління та місцевого самоврядування відповідно до завдань розбудови інформаційного суспільства в Україні. З огляду на це, питанням інформатизації процесів політичного керівництва, державного управління та місцевого самоврядування вже приділяється чільна увага. Відбувається також й інтенсивне осмислення діяльності української держави у справі розбудови інформаційного суспільства, а також формування та реалізації інформаційної політики.

На глобальному рівні знаковою подією у цьому контексті було прийняття 22 липня 2000 року лідерами країн  великої вісімки Окінавської хартії глобального інформаційного суспільства. Після цього було проведено ще кілька важливих міжнародних саммітів щодо поширення ідеї інформаційного суспільства в державотворчу практику країн світу. Під впливом цих міжнародних документів аналогічні процеси активізувалися у багатьох країнах світу, в тому числі і на теренах пострадянського простору. Особливо активним прибічником розвитку інформаційного суспільства стала Росія. В Україні ідея розбудови нового типу суспільства була втілена в Законі України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», прийнятого Верховною радою України 9 січня 2007 року.

У згаданому вище Законі перед Кабінетом Міністрів України була поставлена проблема розробки механізму реалізації завдань щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки. З тих пір було прийнято низку урядових документів та здійснено певну кількість інших кроків, спрямованих на практичну розбудову українського соціуму нового ґатунку. Однак на сьогодні ми можем говорити лише про початкову стадію створення механізмів реалізації державної політики розвитку  інформаційного суспільства на українському ґрунті, а тому наукове забезпечення цього процесу зберігає свою гостру актуальність.

Перш ніж перетворитися у 90-х роках ХХ століття в ідеал державотворення розвинених країн світу, ідея інформаційного суспільства пройшла майже сорокарічний період концептуалізації в роботах північноамериканських (Д. Белла, Дж. Гелбрейта, П. Друкера, М. Маклюєна,  Ф. Мечлапа, Дж. Нейсбітта М. Порат, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями  та ін.), західноєвропейських (Р. Арона, Е. Гідденса М. Кастельса, К. Мєя, А Турена, Д .Уебстерата ін.) та японських науковців (Й. Масуди, Ю Хаяші). На сьогодні наукові розвідки науковців  у зазначених країнах набули ще інтенсивніших масштабів. На початку ХХІ ст. до них приєдналася і численна армія як  українських (В. Даніл’ян, С. Дацюк, Л. Дротянко, П. Біленчук, Л. Вінарик, Н. Васильєва, І. Жиляєв, В. Журавський, В. Ковалевський, А. Колодюк, В.Куриляк, В. Лях, В. Недбай, В. Пазенок, Я. Любимий, О. Проскуріна, К. Райда, О. Рубанець, С. Руденко, М. Родіонов, В. Скалацький, О. Скаленко, О. Пархоменко, О Щедрін, В. Фартушняк, В. Федорченко, Л. Хоменко, І. Чиж) та російських (І. Бестужев-Лада, Ю. Ірхін, В. Іноземцев, С. Кліменко, А. Коротков, Б. Кристальний, І. Курносов, Є. Сєдов, А. Семенова, В. Солодов, А. Чернов, В. Уразметов) вчених, так й суспільствознавців інших держав на теренах СНД (М. Маханько).

У державотворчому аспекті українськими науковцями вже зроблено чимало роботи щодо осягнення феномену інформаційного суспільства як політичного ідеалу та вже певною мірою політичної та правової реальності (О. Дубас, Д. Дюжев,  О. Ємельяненко, М. Згуровський, Є. Калашнюк,  М. Каращук, З. Кірпічікова, Є. Макаренко, О. Маруховський, Г Нейсвіт, О. Ніколаєв, О. Оверчук, В. Парфенюк, В. Піскорська, А. Сіленко, В. Таран   та інш.). Проте, порівняно з політологічним виміром, державно-управлінський аспект взагалі поки що розроблено значно менше (О. Григор, О. Голобуцький, О. Молодцов, Л. Сапельніков, О. Соснін,  Н. Чувікіна, О Шевчук), а що стосується питань проектування конкретних механізмів реалізації державної політики розвитку інформаційного суспільства в Україні, то вони до сих пір лишаються на периферії уваги фахівців  з державного управління. Аналізуючи ці публікації, слід сказати, що в них розбудова інформаційного суспільства розглядається, в основному, з боку тих можливостей, які Україна отримає, якщо буде рухатися шляхом інформатизації, або втратить, якщо цього робити не буде. Однак майже лишаються поза увагою основні напрями входження українського суспільства в інформаційну хвилю цивілізаційного розвитку та гармонізації взаємодії державних механізмів, які рухають цей процес з іншими детермінантами інформатизації. Особливо це стосується механізмів державного управління ризиками розвитку інформаційного суспільства в Україні. Зазначена ситуація загострюється ще й тим, що ризикологічний аспект державного управління взагалі лишається поки що на периферії уваги українських фахівців з державного управління. Лише поодинокі роботи присвячені державно-управлінським ризикам (О. Долгий, Л. Жукова, О. Лазор, І. Кірнос, Л. Панжар, В. Сороко, І. Шкуратова), що дисонує з широкою представленістю наукових розвідок по проблемі ризику в міждисциплінарному аспекті, які можуть бути екстрапольовані на тло державно-управлінської проблематики.

Загалом же можна зробити висновок, що теоретичне обґрунтування розвитку інформаційного суспільства як ідеалу державотворення поєднується з браком концептуального моделювання механізмів державного управління зазначеним процесом, і особливо в ризикологічному вимірі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження виконано в межах науково-дослідної роботи Донецького державного університету управління за  темою: «Фінансовий механізм державного управління економікою» (державний реєстраційний номер роботи 0104U008798, 2005-2011  рр.). У контексті, зазначеному автором, було розроблено концептуальну модель управління ризиками розвитку інформаційного суспільства і напрямів трансформації системи державного управління в умовах інформатизації українського соціуму та його інтеграції у глобальне інформаційне суспільство.

Мета і завдання дослідження. Метою даної дисертаційної роботи було обрано обґрунтування теоретичних положень  механізмів формування  та реалізації державної політики щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні і розробку практичних рекомендацій щодо їх удосконалення, що сприятиме підвищенню ефективності державного управління процесом максимізації переваг та мінімізації ризиків переходу українського суспільства на новий щабель цивілізаційного розвитку.

Поставлена мета була  конкретизована у низці таких завдань:

обґрунтувати теоретичні положення про механізми формування та реалізації державної політики розвитку інформаційного суспільства в Україні;

виявити та розкрити методологічний потенціал концепту  «інформаційне суспільство» як тенденції цивілізаційного розвитку, мети державотворення та мети державного управління;

оцінити ступінь наявності елементів інформаційного суспільства в сучасному українському соціумі та підсумувати основні здобутки і проблеми постіндустріального розвитку України;

висвітлити основні характеристики феномену ризику як атрибуту суспільного розвитку, державотворення та державного управління;

виокремити й проаналізувати основні ризики переходу українського суспільства на постіндустріальну стадію цивілізаційного розвитку та інтеграції до глобального інформаційного суспільства;

осмислити кризові явища в еволюції державних механізмів управління суспільним розвитком у контексті синергетичної парадигми;

здійснити аналіз тенденцій та ризиків трансформаційної системи державного управління в процесі поступального руху українського суспільства  на постіндустріальний щабель цивілізаційного розвитку;

дослідити перспективи дебюрократизації та інформатизації органів державної влади та місцевого самоврядування у контексті моделі формування «електронної нервової системи публічного управління»;

проаналізувати сформовані в сучасній Україні державні механізми розробки та реалізації політики розвитку інформаційного суспільства і визначити пріоритетні завдання їх подальшого удосконалення;

сформулювати концептуальний підхід до вдосконалення організаційних механізмів розбудови інформаційного суспільства в Україні, де акцентується увага не лише на максимізації переваг, але й мінімізації ризиків інформатизації українського соціуму;

провести аналіз ключових викликів до кадрового потенціалу органів державної влади та місцевого самоврядування, які увиразнюються в умовах розвитку інформаційного суспільства, і запропонувати шляхи розвитку креативності та готовності до ризику у державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.

Об’єктом дослідження виступили суспільні відносини, які виникають з орієнтацією українського державотворення на розбудову національного інформаційного суспільства та його інтеграцію у світове.

Предметом дослідження є державні механізми, які забезпечують формування та реалізацію державної політики управління ризиками розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Гіпотеза базується на припущенні, що впровадження запропонованих висновків, рекомендацій і пропозицій, зроблених на основі виявлення й аналізу особливостей, тенденцій і принципів державного управління процесом розвитку інформаційного суспільства в Україні, дасть можливість раціональніше підійти до вдосконалення механізмів державного управління перевагами та ризиками постіндустріального розвитку українського суспільства. При цьому ми виходимо з того, що сприяння держави науково-технічному прогресу є однією з найважливіших передумов появи феномену інформаційного суспільства,  що в свою чергу реципрокно змінює і характер самої держави. Усе це зумовлює зміни в розумінні завдань органів державної влади та місцевого самоврядування щодо максимізації позитивних і мінімізації негативних наслідків інформатизації України відповідно до стратегії інтеграції до європейського та світового інформаційного суспільства.

Методи дослідження. Специфіка досліджуваної теми передбачала застосування аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, моделювання тощо. Всебічність аналізу проблеми забезпечувалася завдяки використанню системного та синергетичного підходів. Окрім того, дослідження спиралося на аналіз міжнародних нормативно-правових документів, систематизацію та узагальнення наукової літератури, контент-аналіз друкованих ЗМІ тощо.

Системний підхід дозволив розкрити базові елементи та принципи організації державно-управлінської діяльності на різних рівнях державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Застосування структурно-функціонального підходу дало можливість охарактеризувати основні переваги та недоліки механізму державного управління у сфері розвитку інформаційного суспільства. За синергетичним підходом визначені складові елементи міжгалузевої та міжсекторальної взаємодії і побудована авторська модель оцінювання ефективності діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у сфері управління ризиками інформатизації українського соціуму.

Історико-логічний метод застосовувався для виявлення основних компонентів системи державного управління науково-технічним прогресом на різних етапах історичного розвитку суспільства. Конкретно-пошукові методи (виявлення, відбір, теоретичний аналіз, синтез, актуалізація, класифікація) використовувалися для узагальнення документальних, друкованих та електронних джерел інформації з питань управління розвитком інформаційного суспільства в Україні.

За соціологічним методом (анкетування, цільове експертне оцінювання) було створено емпіричну базу дослідження. Для забезпечення достовірності одержаних результатів використовувалися методи наукової ідентифікації й порівняльного аналізу документальних, наукових та інших літературних джерел.

Для формування креативності та ризикологічної компетентності державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування використовувалися активні групові методи навчання.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины