Request a thesis ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ В СИСТЕМІ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ :

Актуальність теми дослідження. В останнє десятиліття загальною глобальною тенденцією є перегляд меж застосування поняття «державного регулювання». Значні зміни відбуваються в розумінні ролі інститутів державного регулювання для вирішення проблем природокористування. Економічний розвиток створює передумови для підвищення ефективності використання природно-ресурсного потенціалу країн, переходу на інноваційні ресурсоощадні моделі розвитку.

Економічні перетворення останніх десяти років, характерні практично для всіх країн, визначили швидкість і зміст трансформації процесів природокористування. Їх нерівномірність і неоднорідність була зумовлена національними особливостями кожної країни, її спеціалізацією на світовому ринку. Перетворення торкнулися б сфер державного регулювання, до яких належать законодавство, стандартизація, громадянське суспільство, фінанси, інформація й інформаційні технології, національні традиції, наука й освіта. Практика засвідчила, що стабільність і ефективність процесів природокористування, швидкість і відповідність трансформації природокористування змісту процесів ринкових реформ були неоднозначними. У ситуації, що склалася, необхідність переосмислення багатьох підходів до регулювання процесів природокористування є очевидною.

У різних країнах при всій схожості проблем взаємодії і взаємовпливу інститутів державного регулювання природокористування закономірності їх еволюції й трансформації недостатньо вивчені.

Теоретичну базу розвитку інституційних основ реформування інститутів державного регулювання природокористування становлять праці представників інституційної і нової інституційних шкіл. Значний внесок у розвиток інституційної й нової інституційної теорії зробили: Т. Веблен, Дж. Коммопс, Д. Норт, Р.Коуз, О. Ульямсоп, Д.М. Хадсон, Д. Бромлей, Д. Стігліц.

Питання державного регулювання розроблялися в працях В.Б. Авер’янова, О.Ю. Амосова, А.Г. Ахламова, В.Д. Бакуменка, В.М. Вакуленка, Н.В. Грицяк, В.В. Дорофієнка, О.М. Іваницької, В.М. Князєва, В.С. Куйбіди, О.Ю. Лебединської, Т.В. Мотренка, Н.Р. Нижник, В.М. Огаренка, О.С. Поважного, В.М. Олуйка, В.М. Рижих, І.В. Розпутенка, С.М. Серьогіна, О.І. Черниш, В.В. Юрчишина.

Питання природокористування у своїх роботах досліджували Д.І. Бамбіндра, В.А. Боклаг, О.Є. Євграфов, О.Д. Лазор, О.Я. Лазор, О.Г. Мордвінов.

Разом з тим аналіз природокористування, стійкості соціально-еколого-економічних проблем засвідчив, що вплив трансформації інститутів державного регулювання на процеси природокористування вимагає системного підходу.

Проблема дослідження полягає в необхідності перенесення акценту з фрагментарного (дискретного й автономного) на цілісний (всеосяжний) характер проблем природокористування, визначення стійких закономірностей природокористування і розробки теоретико-методологічної бази державного регулювання природокористування на різних етапах економічного розвитку.

Недостатня розробленість цієї проблеми в науці та потреби практики визначили її актуальність і зумовили вибір теми дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках теми Класичного приватного університету “Планування, прогнозування та державне регулювання мікро- та макроекономічних процесів” (номер державної реєстрації 0102U003195). Роль автора полягає у дослідженні інститутів державного регулювання природокористування.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних, практичних положень щодо формування державної екологічної політики в системі природокористування, дослідження інститутів державного регулювання природокористування і механізмів вироблення рекомендацій щодо вдосконалення механізмів державного управління на основі принципів стійкого розвитку.

Для досягнення поставленої мети було поставлено такі завдання:

– розвинути теоретичні і методологічні основи державного управління природокористуванням на основі дослідження й узагальнення сучасних проблем останнього, закономірностей їх прояву, впливу на інші соціально-економічні сфери;

– розробити концептуальні підходи до формування та функціонування інститутів державного регулювання природокористування, запропонувати методологію оцінювання взаємозв'язку між формуванням екологічної ситуації і функціонуванням інститутів державного регулювання;

– узагальнити зарубіжний досвід державного регулювання природокористування в системі національних моделей соціально-економічного розвитку;

– обґрунтувати принципи відбору показників, критеріїв еколого-економічної ефективності інститутів державного регулювання природокористування;

– запропонувати рекомендації щодо вдосконалення процесів природокористування на основі системного розвитку інститутів державного регулювання, що забезпечують інтеграцію пріоритетів еколого-економічного розвитку.

Об’єкт дослідження – процес формування державної екологічної політики в системі природокористування.

Предмет дослідження – суспільні відносини, що виникають між природокористувачами і суспільством при формуванні державної екологічної політики, визначаються взаємодією і взаємовпливом інститутів державного регулювання природокористування.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань у роботі використано такі методи: узагальнення (при вивченні та узагальненні нормативно-правової бази, яка регулює політику природокористування в Україні); системного аналізу (при проведенні аналізу формування інструментарію державного регулювання в різних аспектах розвитку системи природокористування); аналітичний і структурно-логічний (при розробці пропозицій щодо вдосконалення державної політики природокористування в Україні); порівняння (при проведенні порівняльного аналізу завдань у сфері природокористування).

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти України, статистичні матеріали, звітна документація управлінь та відділів обласних державних адміністрацій, наукові публікації вітчизняних і зарубіжних вчених.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в такому:

вперше:

– науково-обґрунтовано та запропоновано для аналізу інститутів державного регулювання в системі природокористування використовувати структурно-логічну матрицю, що дає змогу виконувати як кількісні, так і якісні вимірювання інститутів державного регулювання в системі природокористування для кожного природного ресурсу;

удосконалено:

– інструментарій державного регулювання в різних аспектах розвитку системи природокористування шляхом виділення принципів формування та функціонування інститутів державного регулювання природокористування: системність, внутрішня і зовнішня стійкість, безперервність, відповідність, реакція на зовнішнє середовище;

– методологічні підходи до формування інститутів державного регулювання природокористування, що включають природно-ресурсне законодавство, стандартизацію, сертифікацію, нормування, ліцензування, інститут громадянського суспільства, фінансів, інститут прогнозування, планування, програмування, інститут інформації, традицій, науки і освіти;

набуло подальшого розвитку:

– визначення поняття «екологічний моніторинг» як інструменту підвищення ефективності природокористування розглядається в комплексному узгодженні відстежування стану використання природо-ресурсного потенціалу і навколишнього середовища за видами об'єктів користування, на екосистемній основі;

– обґрунтування теоретичних положень, що розкривають зміст інститутів державного регулювання природокористування, їх взаємодії, інтеграції пріоритетів природокористування з пріоритетами соціально-економічного розвитку, на підставі чого запропонована методологічна схема дослідження інститутів державного регулювання природокористування.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці найважливіших напрямів практичної діяльності в галузі екологічного менеджменту, адаптованих відповідно до стандартів серії ISO 14001 в Запорізькій області (довідка Запорізької облдержадміністрації № 145 від 11.01.2009 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовують у навчальному процесі Класичного приватного університету при викладанні таких дисциплін: «Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка», «Сучасні концепції природознавства», «Державне регулювання економіки», «Екологія», а також у системі підвищення кваліфікації державних службовців (довідка № 14-07 від 19.09.2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації розроблено автором особисто й викладено в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації доповідались та обговорювались на науково-практичних конференціях, конгресах: «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2010 р.), «Інституціональні зміни системи державного управління в умовах суспільних трансформаційних перетворень в Україні» (м. Запоріжжя, 2009 р.), «Наука і вища освіта – 2010» (м. Запоріжжя, 2010 р.), «Проблемы прогнозирования и государственного регулирования социально-экономического развития» (м. Мінськ, 2010 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладені у восьми публікаціях, із них п’ять – у наукових фахових виданнях загальним обсягом 4,3 обл.-вид. арк.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 202 сторінки, із них 4 рисунка займають 3 сторінки, 3 таблиці – 2 сторінки, 2 додатка – 2 сторінки, список використаних джерел (210 найменувань) – 22сторінки.