ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

summary

У вступі сформульовано наукове завдання, обґрунтовано вибір теми дослідження та її актуальність, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; вказано на зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів та особистий внесок здобувача, ступінь апробації та наведено перелік публікацій за темою дисертаційного дослідження.

У першому розділі – «Теоретичні засади державної політики залучення іноземних інвестицій» – розглянуто понятійний апарат та сутнісні характеристики іноземних інвестицій, що сприяли вирішенню поставленого наукового завдання; проаналізовано політику органів місцевого самоврядування щодо залучення інвестицій; здійснено аналіз державної політики регулювання іноземних інвестицій.

Обґрунтовано необхідність розробки нової концепції державної політики, яка б розглядала іноземні інвестиції через призму розвитку певної території з урахуванням зарубіжного та вітчизняного досвіду щодо залучення іноземних інвестицій на рівні територіальної громади. Досліджено питання ефективності теорій державного управління іноземними інвестиціями з погляду інвестиційної політики епохи меркантилізму, періоду зародження та становлення економіки капіталізму, появи альтернативних інвестиційних теорій, трактування інвестицій у неокласичній теорії, неокласичної теорії ринку, використання кейнсіанської інвестиційної теорії в різних країнах, інституціональної теорії інвестицій та сучасних неокласичних доктрин міжнародного руху капіталів.

Узагальнюючи підходи до визначення мотивацій міжнародної інвестиційної діяльності, можна об’єднати її сучасні концепції за такими основними напрямками: теорія технологічного розвитку; теорія портфельних інвестицій; теорія «захисного інвестування»; теорія монопольних переваг; теорія привласнення; модель життєвого циклу; теорія «втечі капіталів»; модель «наукомісткої спеціалізації»; концепція «інвестиційних полів».

При цьому, серед загальних рис зазначених теорій виділяється те, що всі вони, по-перше, пов’язують виникнення прямих інвестицій з появою і розвитком міжнародних компаній; по-друге, визнають, що суб’єкти прямих інвестицій вступають у безпосереднє суперництво із зарубіжними фірмами у сфері виробництва, збуту, фінансування, будівництва тощо; по-третє, відхиляють або обходять мовчанням перенакопичення капіталу як одну із головних причин його експорту; по-четверте, виводять виробничі відносини з обміну, надаючи перевагу при тлумаченні прямих інвестицій міркуванням збуту.

Використання іноземного капіталу – це процес, неоднозначний за своїми наслідками для країни-рецепієнта, який виявляється через складну взаємодію комплексу позитивних і негативних тенденцій на макро-, мезо- і мікрорівнях. Запобігання небажаних наслідків іноземного інвестування та економічна безпека територіальної громади передбачають коригування комплексу відповідних доктрин, стратегій, концепцій, програм, коли держава виходить на світові ринки капіталу, здійснюючи свою зовнішньоекономічну політику. Невід’ємною частиною цього є коригування чинного законодавства з урахуванням особливостей залучення та ефективного використання іноземних інвестицій на рівні територіальної громади.

Вивчення практичних наслідків проведення цілеспрямованої іноземної інвестиційної політики у країнах із розвиненою економікою свідчить про те, що застосування єдиного законодавчого акта, який би регулював усі сторони іноземної інвестиційної діяльності територіальної громади, неможливе і недоцільне. Інвестиційна діяльність як складна фінансово-інформаційна система регламентується низкою законів у сфері економічного, комерційного, податкового й адміністративного права та деякими іншими законодавчими й нормативними актами. В них регламентуються питання амортизаційної політики, оподаткування, операцій з цінними паперами, статусу корпорацій, відповідальності сторін за комерційними контрактами, порядку одержання ліцензій, норм взаємовідносин із кредитно-фінансовими установами, адміністративні процедури з прийняття рішень щодо іноземних інвестицій.

Аналіз свідчить, що створення сприятливого клімату іноземному інвестору має практичний сенс, оскільки, по-перше, державних, колективних, приватних та інших внутрішніх інвестиційних ресурсів недостатньо з огляду на кризовий стан економіки, оборот значної частини коштів у сфері тіньової економіки, високу облікову ставку банківського кредиту, зубожіння майже 80% населення країни; по-друге, за допомогою іноземних капітальних вкладень можна у більш короткі строки добитися реанімації частини підприємств виробничого комплексу, що призведе до збільшення виробництва продукції всередині країни; по-третє, може сприяти підвищенню зайнятості населення, а тому і зростанню його доходів, що спричинить стимулювання сукупного попиту як імпульсу подальшого зростання національного виробництва.

У міжнародній практиці використовуються такі базові принципи оцінки ефективності реальних інвестицій:

1) оцінка повернення інвестованого капіталу на основі показника грошового потоку, що формується за рахунок сум чистого прибутку й амортизаційних відрахувань;

2) обов’язкове залучення до наявної вартості як інвестованого капіталу, так і сум грошового потоку;

3) вибір диференційованої ставки відсотка, що використовується, для дисконтування залежно від мети оцінки.

Досвід економічно розвинених країн засвідчує, що в умовах трансформаційного періоду особливо важливу роль у державному регулюванні інвестиційної діяльності відіграють органи місцевої влади. Матеріальною і фінансовою основою територіальної громади є об’єкти комунальної власності, доходи місцевих бюджетів і земля – ті основні складові, на яких базується структура місцевого самоврядування, економічний та соціальний розвиток територіальної громади.

Аналіз літературних джерел свідчить, що ефективність розвитку економіки значно залежить від інвестиційної політики та надійності її підґрунтя на будь-якій території.

Таким чином, зміцнення фінансово-економічних основ місцевого самоврядування є одним з основних завдань місцевої влади. Саме розширення  фінансово-економічних можливостей дозволить їй реально проводити політику:

– підтримки визначальних, з економічного погляду, підприємств області;

– реконструкції перспективних підприємств;

– перепрофілювання і реорганізації підприємств, визнаних безперспективними;

– надання підприємствам допомоги в розширенні внутрішніх і зовнішніх ринків збуту;

– підтримання на необхідному рівні функціонування соціальної сфери;

– забезпечення основних напрямів соціально-економічного розвитку регіону в цілому.

Роль органів місцевого самоврядування в процесі залучення інвестицій повинна зводитися до виконання таких функцій:

– формування привабливого для інвестора іміджу територіальної громади;

– створення сприятливих умов для надходжень та ефективної реалізації інвестицій;

– конденсування та створення ефективних каналів для поширення інформації про інвестиційний потенціал відповідної території;

– посередництво в налагодженні контактів та співпраці між представниками місцевого бізнесу і потенційними інвесторами.

Залучення інвестицій на місцевий рівень є показником стабільності й успішності соціально-економічного розвитку певної територіальної громади.

Серед чинників, що зумовлюють необхідність впливу держави на інвестиційну діяльність на рівні територіальної громади, є нерівномірність показників інвестиційної діяльності в різних регіонах.

Станом на 1 жовтня 2009 р. 83,88 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій вкладено в економіку 11 регіонів України із 27 (м. Київ, АР Крим, Дніпропетровська, Донецька, Закарпатська, Запорізька, Київська, Львівська, Одеська, Полтавська та Харківська області). Ситуація залишалася незмінною з середини 90-х рр.: станом на початок 1996 р. в 11 регіонів було вкладено 85,45 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій, у 2006 р. – 84,46%, у 2007 р. – 82,87%, у 2008 р. – 83,57%, у 2009 р. – 83,84 %.

Отже, залучення іноземних інвестицій є найбільш актуальною проблемою для територіальної громади. Іноземні інвестиції мають особливе значення, оскільки без сторонньої допомоги, серйозних валютних ін’єкцій з боку розвинутих країн розв’язати соціально-економічні проблеми територіальної громади неможливо. З огляду на це, напрямами дисертаційного дослідження визначено роль держави у створенні сприятливого інвестиційного клімату на рівні територіальної громади для залучення іноземних інвестицій та механізми державного управління іноземним капіталом в умовах ринкової трансформації економіки.

Другий розділ – «Сучасний стан державної політики залучення іноземних інвестицій до територіальної громади в Україні» – присвячено нормативно-правовому аналізу процесів залучення іноземних інвестицій на рівні територіальної громади, аналізу портфельного інвестування в державній політиці залучення іноземних інвестицій, узагальненню зарубіжного досвіду залучення іноземних інвестицій на рівні територіальної громади.

Проведено аналіз законодавства України стосовно залучення іноземних інвестицій на рівні територіальної громади, зокрема Конституції України, законів України «Про режим іноземного інвестування», «Про інвестиційну діяльність», «Про правовий статус іноземців», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб`єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», «Про внесення змін до деяких законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності», «Про угоди про розподіл продукції», «Про концесії», «Про банки і банківську діяльність», «Про науково-технічну інформацію», «Про власність», «Про оренду землі», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», «Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності Консультативної ради з питань іноземних інвестицій»; постанов Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій», «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора», «Про затвердження Порядку визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями», «Про затвердження Положення про Міжвідомчу комісію з організації укладання та виконання угод про розподіл продукції», «Про використання частини виробленої продукції, що залишається у власності держави відповідно до угод про розподіл продукції» та ін. З’ясовано, що відповідні положення стосовно залучення іноземних інвестицій на рівні територіальної громади не категоричні, не містять чітких механізмів їх виконання і в такому вигляді не можуть ефективно працювати.

У зарубіжній практиці можна знайти приклади як позитивного, так і негативного досвіду залучення іноземних інвестицій в територіальну громаду. Полеміка щодо доцільності та необхідності залучення іноземних інвестицій в економіку країни-реципієнта як у зарубіжній, так і у вітчизняній науковій літературі ведеться досить давно. З урахуванням різних поглядів учених на роль іноземного капіталу в економіці територіальної громади зроблено висновок, що для оптимізації вироблення критеріїв ефективності інвестиційної політики України основну увагу слід зосередити на проблемі легітимізації (пануванні) системи територіальних інтересів. Адже, з одного боку, саме характер і рівень їх захисту має розглядатися як головна складова в оцінках ефективності залучення іноземного капіталу. З іншого боку, дослідження автора дають підстави вважати, що приплив іноземних інвестицій сприяє підтримці та активізації різних форм внутрішнього інвестування країни, прискорює науково-технічний і економічний розвиток території, призводить до створення нових інвестиційних інститутів, нових робочих місць, сприяє інтеграції до міжнародних ринків капіталів, виробленню структурно-інноваційній стратегії територіальної громади. Різноманітні погляди на проблеми залучення іноземних інвестицій в територіальну громаду спонукали до висновку, що тема дослідження є актуальною і в сучасних умовах господарювання.

Дослідження державної політики управління процесом залучення іноземного капіталу на місцевому рівні дало змогу визначити місце цього утворення в загальній системі державної політики та змоделювати економічний механізм залучення іноземних інвестицій, який забезпечить територіальній громаді внутрішню сталість і позитивну динаміку економічного розвитку.

Водночас, функціонування ефективної системи залучення іноземних інвестицій набуває важливого значення, оскільки без цього неможливо підвищити конкурентоспроможність місцевої економіки, здійснити прогресивні зміни в її структурі та інтегрувати у світове співтовариство. Одним із способів розв’язання цієї важливої й актуальної проблеми може стати ефективна державна політика, яка стимулюватиме залучення іноземних інвестицій на рівні територіальної громади. Напрями вдосконалення державної політики тісно пов’язані з оподаткуванням іноземного капіталу, запровадженням пільг для нього, з митно-тарифною політикою, мінімізацією інфляції, зростанням матеріального виробництва, зниженням видатків. Активізація іноземного інвестування розглядається лише як наслідок пожвавлення місцевої економіки, а не як його причина. Проблема вибору моделі державної політики залучення іноземних інвестицій на рівні територіальної громади є надзвичайно складною, оскільки потребує поєднання державного управління (централізованого) і управління в децентралізованій формі. На часі вирішення завдання досягнення рівноваги між центральною та місцевої владою, між центральним і місцевим управлінням, встановлення та реалізації відповідних політично-інституційних повноважень у державі.

Слід констатувати, що в Україні ще не створено цілісної системи, здатної забезпечити формування і здійснення ефективної державної науково-технічної політики. Роль і функції органів державного управління науково-технічною сферою окреслено не чітко, а механізм узгодження і координації їх дій, по суті, не розроблено. Не забезпечується достатнє поєднання науково-технічної політики й структурної трансформації науково-технічного потенціалу із завданнями структурної перебудови економіки. Відсутня належна взаємодія науки і виробництва. Ілюстрацією цього може бути діяльність організацій і підприємств певної території.

Недостатня підтримка інноваційної діяльності державою, нестабільність окремих промислових підприємств регіону і брак власних коштів призвели до подальшого зменшення виробництва нової конкурентної продукції. Основне завдання інноваційного процесу полягає в удосконаленні механізму державного управління інноваційною діяльністю підприємств, проведенні єдиної регіональної інноваційної політики на підприємствах усіх форм власності. З цією метою необхідно розробити плани і програми інноваційної діяльності, передбачивши залучення іноземного капіталу і реальні внутрішні джерела фінансування цих програм на найближчий період і на перспективу до 2020 р. Такий підхід забезпечить створення і випуск нових машин, устаткування і впровадження нових видів високоякісної продукції, що, у свою чергу, сприятиме сталому розвитку економіки територіальної громади.

Третій розділ – «Шляхи вдосконалення державної політики надходження іноземних інвестицій до територіальної громади» – присвячено розробці пропозицій щодо формування стратегії активізації громадівської інвестиційної діяльності; обґрунтуванню державної політики забезпечення активізації інвестиційної діяльності на рівні територіальної громади та визначенню механізму інвестиційної привабливості залучення іноземних інвестицій в економіку територіальної громади.

Обсяги іноземних інвестицій, що залучаються, значною мірою залежать від рівня тінізації української економіки, її корумпованості та економічної злочинності. Визначальним завданням державної політики є вжиття рішучих економічних, правових, організаційних та силових заходів щодо обмеження корупції та тіньової економічної діяльності, оскільки ці явища уповільнюють системні перетворення, негативно впливають на міжнародний імідж територіальної громади й держави в цілому, загрожують національній безпеці та унеможливлюють створення сприятливого інвестиційного середовища.

Органи місцевого самоврядування цілеспрямовано відбирають конкретні іноземні компанії та залучають їх капітали у приватизацію стратегічно важливих підприємств території. В той же час, на прикладі Харківського регіону показано, що, незважаючи на досягнуті певні успіхи у залученні прямих іноземних інвестицій, його інвестиційний клімат все ще не є оптимальним і, на думку багатьох потенційних іноземних інвесторів, потребує поліпшення. Це стосується, зокрема, скорочення процедур видачі дозволів на інвестиції, ліцензування, встановлення чітких норм щодо органів, які регулюють і контролюють цей процес, обмеження кількості перевірок та ін. Діяльність органів місцевої влади територіальної громади щодо залучення іноземних інвестицій має полягати в чітко продуманій диференційованій системі стимулів, спрямованих на розв’язання пріоритетних структурних проблем розвитку, проведенні відповідної ліберальної політики щодо присутності іноземних компаній у місцевій економіці. Дослідження явищ і процесів, які відбуваються в сучасній економіці, дає змогу дійти висновку про наявність певних якісних перетворень на території, які пов’язуються з трансформаційними процесами. Економічні досягнення територіальної громади все більше визначаються ступенем його залучення до міжнародних економічних відносин, наявністю в місцевій економіці діючих іноземних суб’єктів.