Request a thesis ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ ПРОДУКЦІЇ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ :

У вступі розкрито сутність і стан питання; обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено мету й завдання дослідження, його наукову новизну, встановлено практичну цінність одержаних результатів; наведено дані щодо апробації цих результатів та їх опублікування.

У першому розділі — “Теоретико-методологічні засади державного регулювання розвитком внутрішнього ринку продукції легкої промисловості” — досліджено еволюцію та генезис теорії формування внутрішнього ринку, узагальнено й систематизовано її понятійно-категоріальний апарат, розкрито концептуальні основи державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості України, проаналізовано світовий досвід державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості та можливість його використання в Україні.

У розділі досліджено еволюцію теорії формування ринку на основі огляду існуючих підходів, сформованих у межах теорії конкуренції школами класичної та неокласичної політекономії, представники яких опрацювали моделі чистої монополії, досконалої, монополістичної та олігополістичної конкуренції. Показано, що сукупність цих моделей утворює теоретичний інструментарій для аналізу конкретних реальних ринків і розробки заходів щодо їх регулювання або, навпаки, дерегулювання. Виділено функції, які виконує ринок (регулююча, ціноутворювальна, стимулююча, розподільна, інформаційна, посередницька, сануюча тощо), з урахуванням яких роль ринку зводиться до знаходження оптимального вирішення проблем що, як і для кого виробляти; забезпечення рівноваги попиту та пропозиції і збалансованого розвитку економіки; диференціації товаровиробників з точки зору ефективності їх діяльності. Доведено, що принципи державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості можна визначити такі, що зумовлені потребами розвитку промислової галузі науково обґрунтовані фундаментальні положення стратегічного характеру, які відбивають специфіку соціально-економічних та юридичних особливостей механізму державного управління зазначеною галуззю. Виділені наступні принципи: підпорядкованість управління забезпеченню інтересів економічної безпеки держави, складовою якої є промислова безпека, з урахуванням стратегічного характеру цієї галузі; спрямованість управління на врахування інтересів споживачів; оптимальне поєднання прямих (адміністративних) та непрямих (економічних) методів управління; пріоритет у механізмі державного управління загальної функції регулювання та спеціальних функцій регулятивного характеру; забезпечення наближення управління галуззю до стандартів та вимог ЄС.

Завдяки 3–м домінуючим у сучасній західній економічній теорії підходам – структурного, поведінкового та функціонального, – конкуренція у ринковій економіці визначається або як процес, або як статичне явище. Вивчення генезису теорії внутрішнього ринку дозволяє визначити досягнення нею етапу інтеграції ринкового та ресурсного підходів через забезпечення стратегічного успіху підприємств легкої промисловості, який залежить, з одного боку, від вміння вчасно відстежувати релевантні зміни у конкурентному середовищі, з іншого – розвивати власні ключові компетенції адекватно до цих змін. Розглянуто сутність і визначено поняття соціально-економічної категорії “внутрішній ринок продукції легкої промисловості”, який являє собою частину національного ринку та є системою економічних відносин між виробниками-резидентами національної економіки та споживачами, що діють на економічній території країни.

Узагальнюючи наявні теоретичні здобутки, запропоновано дефініцію “державне регулювання розвитку внутрішнього ринку галузі” тлумачити як системний механізм цілеспрямованої державної підтримки розвитку легкої промисловості з обґрунтуванням пропозицій щодо забезпечення процесу розширеного відтворення стратегічного потенціалу, в основу яких покладено сутність економічних суперечностей розвитку продуктивних сил, вдосконалення інституціональних та організаційних механізмів, загальних зв’язків, властивостей і тенденцій для подальшого збільшення ємності внутрішнього ринку продукції легкої промисловості країни.

Розкрито, що інтегральною метою державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості в Україні повинно бути забезпечення ефективного розвитку легкої промисловості та економіки України в контексті забезпечення промислової безпеки держави. Обґрунтовано, що важливим стратегічним напрямом розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості є стратегія економічного протекціонізму, яка включає комплекс заходів щодо забезпечення засобами держави рівноправної конкуренції на внутрішньому ринку країни протягом перехідного періоду та передбачає реалізацію політики цілеспрямованого сприяння розвитку ефективних вітчизняних виробництв, національного капіталу, який діє в рамках чинного законодавства, зростання доходів та рівня споживання населення України, активну підтримку становлення в Україні сучасної конкурентоспроможної ринкової економічної системи.

Доведено, що державне регулювання розвитком внутрішнього ринку продукції легкої промисловості країни спрямовано на формування конкурентного ринкового середовища, що базується на наступних концептуальних положеннях: стимулюванні створення виробничою системою легкої промисловості ефективної сукупної пропозиції; стимулюванні збільшення обсягів попиту на товари кінцевого споживання; стимулюванні інвестиційного попиту та створення системи виробничого фінансування капітальних вкладень; звільнення ринку від безпрецедентного державного втручання в ринковий механізм шляхом вдосконалення низки законів, що пригнічують конкуренцію між виробниками і узаконюють знищення вітчизняного товаровиробника. Доведено, виходячи з принципу пріоритетності державних інтересів, що вирішальну роль у регулюванні внутрішнього ринку продукції легкої промисловості та подолання кризових явищ у галузі має відігравати держава шляхом реалізації засобів поширення й підтримки малого бізнесу, активізації засобів впливу і системоутворювальних регуляторів, інноваційних інфраструктурних інститутів ринку та відповідних інструментів стимулювання.

Вивчивши світовий досвід державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості інших країн, виявлено необхідність його використання для України, зокрема безконтрольна лібералізація цін привела до порушення грошового обігу, недоліку платіжних засобів. Негативна ситуація, що склалася, вимагає від Уряду України швидкого введення в економічну політику ефективного механізму регулювання цін. Наголошено, що корисним для України є закордонний досвід в сфері інвестиційної діяльності для стимулювання капітальних інвестицій. Запропоновано застосовувати переважно податкові стимули, які дозволяють компаніям витрачати більшу частину свого прибутку й амортизації на вкладення в основний капітал. У якості фінансових засобів доцільно використовувати довгострокові кредити фінансових установ, розміщення облігацій і акцій на ринках капіталу. Показано, що державної підтримки потребують заходи з реорганізації підприємств галузі, організації підготовки кадрів середньої й вищої ланки управління.

У другому розділі — “Аналіз та оцінка результатів державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості” — визначено економічні проблеми розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості України і резерви підвищення ефективності, проведено аналіз сучасного стану державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості України, здійснено оцінку інституціонального забезпечення державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості.

Здійснено комплексний аналіз процесів розвитку та регулювання легкої промисловості Донецького, Придніпровського, Карпатського, Подільського, Поліського економічних районів з метою виявлення резервів підвищення її конкурентних переваг. На підставі ретроспективного аналізу розвитку легкої промисловості України у цілому та її регіонах визначено, що галузь практично за минулі роки вичерпала фактори економічного зростання, коли ставки робилися на імпортозаміщення. Накопичені проблеми у галузі та відсутність системного підходу до реформування легкої промисловості регіонів спричиняє невиправдано повільний її розвиток та зумовлює глибокі диспропорції між якісними і ціновими показниками продукції легкої промисловості на внутрішньому регіональному ринку країни. Серед регіонів основними виробниками продукції легкої промисловості можуть бути Карпатський, Подільський, Поліський райони, в яких виробляється 40,1 % продукції легкої промисловості країни. Найнижчі показники має Донецький, Придніпровський райони, частка виробництва галузі якого становила 16,0% від загальнодержавного рівня (проте порівняно з 1990 р. вона знизилася у 1,3 рази). Слід відмітити, що оновлення виробничого потенціалу за регіонами здійснюється за рахунок введення нових ОВЗ при низькому коефіцієнті вибуття. Екстенсивний характер відтворювального процесу призвів до збільшення зношеності ОВЗ легкої промисловості за 1990 – 2009 рр. – з 25,1 % до 45,9 %. У підгалузевому розрізі протягом 2008 р. зношеність ОВЗ склала: у текстильному виробництві та виробництві готового одягу, хутра та виробів з хутра – 46,6 %; шкіри та шкіряного взуття – 41,1 %.

Обсяги інвестицій в основний капітал легкої промисловості протягом тривалого часу залишаються найнижчими серед галузей промисловості. Частка інвестицій у легку промисловість від загального їх обсягу знизилася з 1,2 % у 2001 р. до 0,7 % у 2008 р. Вітчизняні та іноземні інвестори у 2008 р. надавали перевагу Львівській, Хмельницькій, Закарпатській областям. Найнижча питома вага обсягу інвестицій в основний капітал легкої промисловості в структурі інвестицій переробної промисловості України у 2008 р. спостерігалася у Донецькому, Придніпровському районах. Діагностика фінансово-економічного потенціалу приводить до висновку, що кризові явища відчуваються у зв’язку з: недостатністю у досліджуємих економічних районах інтегрованих виробничих структур; відсутністю регіональних відділень центральних галузевих асоціацій. Зазначене не дає змогу виконувати функції державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції галузі в цілому, позбавляє підприємства додаткової підтримки в питаннях взаємодії з державними і місцевими органами управління промисловим зростанням.

З’ясовано, що саме для легкої промисловості регіонів характерна менш виражена територіальна спеціалізація, оскільки вона є обслуговуючою, додатковим виробництвом. Проте, у останньої зазначено падіння індексів обсягів промислової продукції, хоча вона і є найбільш енергоефективною із видів економічної діяльності, відіграє регіонально- й системоутворювальну роль при інтенсифікації процесів регенерації та поширення системно-універсальних потенціалів.

Результати оцінювання дали змогу встановити обмеження щодо використання статистичного аналізу до моніторингу рівня конкуренції. Це зумовило необхідність застосування комплексного підходу до прогнозно-аналітичної оцінки конкурентних переваг на галузевому товарному ринку та експертного методу для узагальнення даних, що стосуються предмета дослідження. У розділі вибіркову сукупність складали 64 підприємства легкої промисловості Запорізької та Івано-Франківської областей, кількісна оцінка забезпечила екстраполяцію параметричних характеристик на генеральну сукупність. Результати свідчать: абсолютний рівень конкуренції загалом по галузі невисокий; у Івано-Франківській області агреговані оцінки рівня конкуренції як з боку українських виробників, так і підприємств дальнього зарубіжжя на 10 % вище, ніж загалом по Україні. На етапі оцінювання конкурентних переваг продукції місцевого виробництва порівняно з показниками по Україні, дальнього та ближнього зарубіжжя обчислено агреговані значення конкурентних переваг (розраховані за оцінками керівників підприємств), які засвідчили сприятливу тенденцію для розвитку в Івано-Франківській області хутрово-хутряної підгалузі на місцевій сировині. За оцінками керівників підприємств галузі, репрезентативними факторами, що посилюють конкуренцію на ринках збуту, є: скорочення внутрішнього платоспроможного попиту (І місце); низькі ціни імпортних товарів; зростання обсягу імпортних товарів. Інтерпретація отриманих результатів дала змогу вказати на параметри розвинутості виробництва легкої промисловості у Запорізькій та Івано-Франківській областях з погляду самих виробників, що суттєво розширює склад і поліпшує інформативність показників. Відтак, зазначено, що обстеження товарних ринків легкої промисловості регіонів є основою для: визначення домінант загальноконкурентних стратегій державного регулювання розвитку на галузевому ринку країни; усунення недоліків у функціонуванні сучасного регіонального ринку товарів легкої промисловості; розроблення системи заходів з формування та розвитку регіонального галузевого ринку.

В умовах нарощення ризику, невизначеності та динамічності бізнес-ситуацій гармонізації внутрішнього ринку продукції легкої промисловості сприяє застосування інструментарію державного регулювання. Ефективність регіональної політики визначається цілим рядом конститутивних факторів, серед яких найбільш вагомим є інституціональний. Сьогодні можна стверджувати, що на шляху ринкового, міжгалузевого і внутрішньогалузевого руху капіталів у транзитивних економіках стоять не лише перепони територіального і монополістичного характеру, а, головним чином, перепони, що виникають через недосконалість інституціонального середовища, що призводить до різного роду викривлень у конкурентному середовищі, створює нерівні правила гри для різних суб’єктів господарювання, викликає зростання трансакційних витрат.

Основними інституціональними факторами, що негативно впливають на формування внутрішнього ринку продукції легкій промисловості країни, сьогодні залишаються адміністративні бар’єри і державна допомога певним галузям промисловості. Систематизовано існуючі проблеми інституціонального середовища у легкій промисловості регіонів Україні з виділенням таких блоків, як: надмірна нестабільність формальних правил; викривлення системи неформальних правил у бік корупції; недосконалість судової системи як системи санкцій за невиконання правил; проблеми політичних організацій, що виявляються у створенні адміністративних інституціональних бар’єрів на шляху розвитку конкуренції; нерозвиненість громадських організацій по захисту підприємців і покупців.

У третьому розділі — “Напрями удосконалення державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості” — запропоновано науково-методичні підходи до мобілізації резервів промислового зростання та методи державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості країни, обґрунтовано набір заходів щодо формування і розвитку внутрішнього ринку товарів легкої промисловості, розроблено механізми державної підтримки інноваційного забезпечення розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості.

Наголошено, що механізм вдосконалення державного регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості в сучасних умовах повинен бути заснований на створенні зовнішніх умов ефективного входження підприємств галузі в ринок та їх ефективного функціонування в умовах ринкової економіки.

Визначена структура організаційно–економічного механізму регулювання розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості, обґрунтовані його рівні, принципи реалізації дії, ресурси та інструментарій. Основними елементами цієї субструктури є: система формування і підтримки конкурентного середовища, що включає інструменти антимонопольного регулювання, розвитку малого і середнього бізнесу, антидемпінгової політики, захисту вітчизняних товаровиробників; система, яка регулює розміри грошової маси в обігу, що включає інструмент кредитно-грошової політики; система інфраструктурних інститутів ринку, що обслуговують легку промисловість регіонів (рис. 1). Для розвитку інфраструктурних інститутів ринку легкої промисловості регіонів необхідна активізація державної дії на прискорення формування регіональної ланки нормативно-правового регулювання елементів інфраструктури з участю державних органів управління у фінансуванні регіональних програм, інвестиційних проектів.