УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В СФЕРІ ЖИТЛОВОГО БУДІВНИЦТВА УКРАЇНИ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, предмет і об’єкт, сформульовано завдання дослідження, розкрито методику вивчення проблеми, відображено наукову новизну та практичну значущість отриманих результатів.

У першому розділі – “Теоретико-методичні засади формування державної політики у сфері житлового будівництва” – досліджено теоретичні засади розвитку житлового будівництва як матеріальної основи реалізації соціально-економічної політики держави; розкрито концептуальні основи вдосконалення державної політики як інструменту стимулювання розвитку житлового будівництва, проаналізовано підходи і прийоми реалізації земельної політики у сфері житлового будівництва.

Одним з ключових факторів, що становлять матеріальну основу для підвищення якості життя населення в напрямі забезпечення сприятливого середовища проживання, є розвиток житлового будівництва. Відповідно забезпечення якісного середовища проживання, яке сприяє покращенню якості життя населення, опирається на стимулювання розвитку житлового будівництва й торкається різних видів політик, що входять до складу соціально-економічної політики держави на різних рівнях її реалізації – житлова, земельна, будівельно-інвестиційна політика та ін.

Ефективно працююча будівельна галузь здатна створювати мультиплікативний ефект, пов'язаний з пожвавленням виробництва в дотичних до будівництва галузях, ростом зайнятості населення, а також збільшенням доходів бюджетів усіх рівнів, забезпечувати матеріальну основу для підвищення якості життя. Житлове будівництво володіє мультиплікативним ефектом на зростання економіки, що пояснюється тим, що воно характеризується більш високим взаємозв’язком з іншими галузями економіки. Тісний взаємозв'язок будівельного комплексу з множиною суміжних галузей економіки дає величезний мультиплікативний ефект за рахунок підвищення попиту в інших галузях і, як наслідок, сприяє збільшенню економічного росту країни в цілому.

Крім того, характерною рисою житлового будівництва є взаємодія не тільки із суміжними галузями будівельного виробництва, але й сприяння виникненню мультиплікативного ефекту на галузі легкої промисловості, що пояснюється зростанням граничної схильності до споживання при придбанні житла населенням.

В усьому світі стан забезпеченості житлом характеризується не кількістю побудованих квадратних метрів, а рівнем доступності житла. В Україні індекс доступності житла є доволі низьким, що пояснюється проблемою платоспроможного попиту населення.

Організаційно-економічний механізм розвитку ринку житлового будівництва являє собою взаємодіючий комплекс нормативно-правових, економічних, організаційних, фінансових та інших методів і способів впливу на учасників ринку житлового будівництва, представлений у вигляді сукупності принципів, форм, методів та інструментів управлінського впливу на процес розвитку ринку житлового будівництва.

Серед найважливіших принципів побудови механізму розвитку ринку житлового будівництва можна виділити наступні: балансу інтересів, гласності, моніторингу. Нами пропонується використовувати також наступні принципи вдосконалення організаційно-економічного механізму управління розвитком ринку житлового будівництва: принцип комплексності, ефективності, субсидіарності, науковості, системності, синергії, прозорості й демократичності в управлінні розвитком ринку житлового будівництва.

Державне регулювання житлової сфери передбачає процес створення інституціонального середовища на основі інституціоналізації відносин власності в сфері житла. Держава повинна створювати правові інструменти, що полегшують економічний розвиток. Це означає таку зміну правових інститутів, яка дозволила б зробити володіння власністю повсюдним і безперечним, коли кожен міг би бути впевнений в одержанні законних вигод від вкладення капіталу.

Житлова політика являє собою сукупність форм і методів державного впливу на житлову сферу – житлове будівництво й ринок житла – для досягнення певних цілей і передбачає розробку концепції, форм і методів державного впливу.

Житлова політика повинна поєднувати принципи бюджетного фінансування й ринкового саморегулювання. Механізм реалізації житлової політики містить у собі систему форм і методів державного впливу. У ринковій економіці державна житлова політика розвивається за двома напрямами: політика стимулювання пропозиції житла і політика стимулювання попиту з метою підвищення попиту на житло з боку бідних і середніх домогосподарств.

Політика стимулювання пропозиції реалізується через будівництво державного та муніципального житла, державне субсидування будівництва тощо. Політика стимулювання попиту може реалізуватись через програми допомоги з метою забезпечення родин з низькими й середніми доходами житлом, у рамках яких передбачається безпосереднє будівництво житла або надання їм допомоги в його оплаті, а також субсидування домогосподарств із низьким рівнем доходів з наданням їм права вільного вибору житла – житлові купони, які реалізуються при оренді житла (квартирні сертифікати й житлові ваучери).

У сучасних умовах при плануванні будівництва все більшого значення набувають екологічні й економічні характеристики земельних ділянок міського середовища, а також районів, у яких вони розташовуються.

Можливість на практиці впроваджувати ефективні економічні механізми в сфері управління нерухомістю обмежена відсутністю систематизованих і достовірних відомостей про земельні ділянки й інші об'єкти нерухомості, сучасних автоматизованих систем й інформаційних технологій їх обліку й оцінки. Розв’язання цих проблем дасть можливість реалізувати конституційні норми й гарантії права власності на землю й іншу нерухомість, активізувати залучення землі й іншої нерухомості в цивільний оборот, створити основу для збереження природних властивостей і якостей земель у процесі їх використання, сформувати базу економічно обґрунтованого оподатковування в частині нерухомого майна, а також удосконалювати систему управління нерухомістю, що перебуває в державній власності.

З точки зору потреб розвитку будівельної галузі важливе значення має процедура землевпорядкування в частині формування земельних ділянок як об'єктів нерухомого майна. Необхідним є містобудівне забезпечення максимально ефективного використання території поселень, яке повинно включати взаємозалежні процеси зонування, розробку системи документації містобудівного планування, проектування й формування ділянок як об'єктів нерухомості, підготовлених для залучення в оборот.