РОЗВИТОК СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНО–БУДІВЕЛЬНИМ КОМПЛЕКСОМ УКРАЇНИ



title:
РОЗВИТОК СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНО–БУДІВЕЛЬНИМ КОМПЛЕКСОМ УКРАЇНИ
Тип: synopsis
summary:

 

-      Основний зміст дисертації

 

У першому розділі — “Теоретико-методологічні основи формування системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом” — окреслено теоретичне підґрунтя управління інвестиційно-будівельним комплексом, досліджено методичні основи формування стратегії розвитку інвестиційно-будівельного комплексу та визначено фактори, що впливають на формування та розвиток системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом.

Зазначено, що інвестиційно-будівельний комплекс першочергово потребує конструктивних змін, оскільки є базовим та має суттєвий вплив на соціально-економічний розвиток країни. Акцентовано увагу, що саме забезпечення розвитку інвестиційно-будівельного комплексу регіону є стратегічним завданням з огляду на його участь у створенні основних фондів інших галузей економіки, а також забезпеченні  населення одним з первинних суспільних благ – житлом.

Встановлено, що ринкові відносини визначають значне розширення кола  учасників будівельної діяльності й ґрунтуються на розвитку  конкуренції між ними за використання ресурсів. На першому місці –  інвестиції як основний компонент і фінансове джерело  будівельної діяльності. У цих умовах будівельний комплекс трансформується в інвестиційно-будівельний, що забезпечує взаємодію між суб'єктами, які задовольняють власні інтереси на основі участі в різних інвестиційних програмах і проектах.

Дослідження праць, в яких висвітлюються питання сутності, функціонування та управління інвестиційно-будівельним комплексом, свідчать про відсутність єдиного трактування його значення. Тривалі дискусії з приводу державного управління інвестиційно-будівельним комплексом зумовлені неоднозначним трактуванням таких економічних категорій, як “комплекс, “будівельний комплекс, “інвестиції, “державне управління тощо.

Шляхом з’ясування генезису наведених категорії запропоновано державне управління інвестиційно-будівельним комплексом розглядати в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні державне управління інвестиційно-будівельним комплексом – це цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток галузі матеріального виробництва, що забезпечує створення та реконструкцію об'єктів виробничого, комунально-побутового, соціально-культурного й житлового призначення з метою досягнення цілей та реалізації функцій у сфері проведення єдиної тех­нічної політики в галузі, планування та розробки організаційно-правових засад проектування й будівництва, їх матеріально-технічне та фінансове забезпечення, нормування, кадрової політики, організації техніки безпеки й охорони праці, прове­дення заходів щодо підвищення якості архітектурних і будівельних робіт, здійснення контролю за додержанням будівельних правил, норм і стандартів тощо. У вузькому розумінні – це процес реалізації державної влади, її зовнішнє, матеріалізоване вираження в процесі регулювання  взаємодії учасників інвестиційно-будівельного циклу з приводу освоєння ресурсів і створення матеріальних і інших благ.

З’ясувавши регіональну складову інвестиційно-будівельного комплексу, запропоновано під державним управлінням регіональним інвестиційно-будівельним комплексом розуміти вид діяльності держави, що полягає у здійсненні нею управлінського, тобто організуючого, впливу на сукупність галузей, виробництв й організацій, що характеризуються тісними стійкими економічними, організаційними, технічними й технологічними зв'язками в отриманні кінцевого результату – забезпеченні виробництва основних фондів народного господарства в регіональних межах.

У роботі зазначено, що склад регіонального інвестиційно-будівельного комплексу доцільно розглядати у вигляді п'яти блоків (ланок): інвестиційного, що забезпечує будівництво інвестиційними ресурсами; будівельного — сукупності будівельних, монтажних, ремонтних організацій, що забезпечують кінцевий результат функціонування всього комплексу; промислового, що представляє сукупність галузей промисловості будівельних матеріалів, деталей і конструкцій і інших галузей промисловості, що поставляють для будівництва предмети й знаряддя праці, а також сукупність галузей виробничої інфраструктури (підприємства механізації й транспорту, зв'язку, матеріально-технічного постачання тощо); науково-проектного – сукупності проектних, наукових, дослідно–конструкторських, дослідницьких й інших організацій, що забезпечують нормальне функціонування комплексу; інституціонального, що включає галузеві органи  управління й регулювання інвестиційно-будівельного комплексу, а також різні об'єднання самих учасників комплексу (союзи, консорціуми, асоціації тощо).

Зазначено, що метою будівництва є збільшення адаптаційних можливостей індивіда та суспільства в цілому у взаємодії із навколишнім середовищем, а під стратегією розвитку інвестиційно-будівельного комплексу у найширшому значенні розуміють стратегічну мету та низку часткових цілей, а також заходів реалізації будівельних робіт, орієнтованих на забезпечення формування й розвиток виробничого потенціалу матеріальної сфери та  його інфраструктури.

Встановлено, що стратегія розвитку інвестиційно-будівельного комплексу має наступні специфічні особливості: її розроблення завершується визначенням загального напряму розвитку інвестиційно-будівельного комплексу; головне її завдання – концентрація зусиль на конкретних найважливіших завданнях і можливостях розвитку інвестиційно-будівельного комплексу; окреслення стратегії передбачає можливість її уточнення в перспективі: в ході реалізації можуть виникати непередбачені нові можливості розвитку інвестиційно-будівельного комплексу; реалізація стратегії може бути успішною лише за умови забезпечення зворотного зв'язку із користувачами; рівень її якості – це ступінь досягнення орієнтирів на конкретний часовий період з максимальним урахуванням факторів будівництва.

Запропоновано розробляти стратегії за  наступними змістовними етапами: 1–й етап – аналіз (діагностика стану регіону , вивчення зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають  на розвиток, SWOT-аналіз (у рамках етапу аналізу доцільно використовувати сценарний підхід)); 2–й етап – цілепокладання (визначення й затвердження головної мети, основних стратегічних напрямків, цілей); 3–й етап – планування (формування  підстратегій досягнення цілей по кожному напрямку й відбір заходів, розподіл відповідальності за реалізацію стратегії ).

Формування стратегії розвитку інвестиційно-будівельного комплексу – складний процес, здійснення якого вимагає дотримання певних принципів, головними з яких пропонується вважати принципи цілеспрямованості, соціальності, комплексності, системності, адаптивності, ефективності, мінімізації ризику, балансу інтересів, легітимності, демократичності, професіоналізму, принципу "першого керівника".

У другому розділі — “Аналіз організації державного управління інвестиційно-будівельним комплексом на національному та регіональному рівнях” —  здійснена оцінка сучасного стану інвестиційно-будівельного комплексу, визначено особливості державного управління  інвестиційно-будівельним комплексом на національному та регіональному рівнях, запропоновано етапи формування й удосконалення системи державного управління інвестиційно-будівельним  комплексом.

Встановлено, що інвестиційно-будівельний комплекс виступає одним із важелів економічного зростання, реалізуючи значну частину інвестицій в основний капітал усіх галузей виробничої сфери та інфраструктури. Тим не менше у 2010 р. будівельна галузь залишається єдиним видом економічної діяльності, який ще не подолав негативні наслідки впливу світової фінансово-економічної кризи та продовжує демонструвати скорочення обсягів виробництва. Вихід із кризи є надзвичайно складним завданням, однак глибока рецесія, яка і досі не завершилась у будівництві, може стимулювати підприємства до перегляду неефективної стратегії поведінки на ринку, яка мала місце у галузі у період економічного зростання, та, відповідно сприяти самореформуванню галузі з урахуванням сучасних потреб корпоративних та приватних споживачів, наявних фінансових ресурсів. 

На негативну динаміку скорочення обсягів виконаних будівельних робіт впливало ряд чинників як з боку попиту, так і з боку пропозиції, а саме:

– подальше скорочення попиту з боку домогосподарств пов’язане, головним чином, із суттєвим зменшенням обсягів іпотечного кредитування. Так,  протягом 2010р. загальний обсяг іпотечних кредитів, наданих домашнім господарствам, скоротився на 12,4%;

– досить низькі обсяги кредитування суб’єктів економічної діяльності, що значно обмежує обсяги їх оборотних коштів та можливості до інвестування. Через складний фінансовий стан позичальників та наявність значної частки проблемних кредитів банки продовжують надавати перевагу короткостроковому кредитуванню, а вимоги до позичальників залишаються досить жорсткими;

значний рівень заборгованості будівельних компаній по запозиченням попередніх років. Суттєва девальвація національної валюти наприкінці 2008 року спричинила зростання кредитного навантаження на ті будівельні компанії, що використовували кредити в іноземній валюті;

– зростання цін на будівельно-монтажні роботи на фоні низького попиту на ринку нерухомості.  Індекс цін на будівельно-монтажні роботи  протягом 2010р. зріс на 14,8%, що переважно пов’язано із зростанням цін виробників металургійного виробництва, виробництва готових металевих виробів та іншої неметалевої та мінеральної продукції.

Встановлено, що  вагомий вплив на діяльність будівельних підприємств здійснюють фактори макросередовища – неадекватність державної політики, невідповідність нормативно-правової бази вимогам ринку, високий рівень інфляції тощо. Спостерігаються негативні тенденції: посилення боротьби за владу та конкуренції між різними державними органами за право прийняття рішень у сфері регулювання ринку нерухомості; поширення “державного підприємництва” – лобіювання чиновниками інтересів тих чи інших підприємств, що монополізує ринок; недосконалість нормативно–правової бази дестабілізує ринок, стримує приплив іноземних інвестицій та призводить до збільшення рівня трансакційних витрат.

Визначено, що підвищення конкурентоспроможності інвестиційно-будівельного комплексу потребує переходу від консервативних підходів адаптації та мобілізації до стратегії модернізації та подальшого росту на основі інноваційного підходу, в рамках якого проходить селекція ефективних інститутів та інструментів соціально-економічного розвитку. Ефективна реалізація стратегічних рішень щодо посилення конкурентоспроможності інвестиційно-будівельного комплексу як на рівні підприємства, так і вищих органів ієрархії управління потребує обов’язкового врахування внутрішніх та зовнішніх факторів впливу, а також специфічних особливостей інвестиційно-будівельного комплексу чи окремих територій.           

Зазначено, що сучасні умови господарювання підприємств інвестиційно–будівельного комплексу вимагають встановлення нових підходів до управління, контролю, організації мотивації в будівництві та удосконалення його інституційного забезпечення, яке повинно формуватися на чітко визначеній методологічній основі та мати виважену обґрунтовану структуру. Наявність ефективних інститутів сприяє  зменшенню затрат учасників ринку на домовленості між собою та забезпечення їх виконання.

Визначено, що організація системи  управління інвестиційно-будівельним  комплексом включає два взаємозалежні процеси: поділ управлінської діяльності на ряд спеціалізованих видів робіт і кооперування цих самостійних частин у єдину систему праці. Для проведення комплексного  вдосконалення  системи  управління інвестиційно-будівельним  комплексом необхідно, насамперед,  вирішити питання відносно організації, концентрації, централізації та спеціалізації. Це, в свою чергу, дозволить раціонально побудувати організаційну структуру, від якої залежать багато характеристик системи управління.

Запропоновано реалізацію процесу вдосконалення організації системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом здійснювати за наступними етапами. Етап 1. Аналіз, визначення цілей і завдань вдосконалення організації системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом. На цьому етапі  державними посадовцями й фахівцями вищого рівня управління визначаються напрями вдосконалення, що пов'язані, наприклад, з доцільністю реорганізації існуючої структури відносно скорочення або створення нових підрозділів для досягнення певної мети або посилення концентрації функцій на рівнях управління тощо. Наголошено, що питання вдосконалення системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом повинні ставитися паралельно із проблемами вдосконалення управління підприємствами інвестиційно-будівельного комплексу. Результати SWOT-аналізу перспектив розвитку інвестиційно-будівельного комплексу переконливо показують, що сильні сторони поступаються слабким сторонам інвестиційно-будівельної сфери, натомість можливості значно переважають загрози. Ці обставини ще раз підтверджують необхідність вдосконалення відомих та пошуку нових, науково обґрунтованих методів, засобів, моделей управління розвитком інвестиційно-будівельного комплексу. Підсумковим документом цього етапу є перелік завдань і напрямів вдосконалення. Надалі, по ходу дослідження, перелік і формулювання проблем і вимог як до системи в цілому, так і до окремих її ланок уточнюються.

Етап 2. Проектування починається з визначення цілей і завдань, відповідно до яких повинна бути побудована структура системи. При цьому інвестиційно-будівельний комплекс розглядається як багатоцільова система, де, виходячи із цілей вищого рівня, формується багатоступінчаста система цілей і завдань, що визначає характер діяльності органів державного управління регіональним інвестиційно-будівельним комплексом.  Кожний рівень системи цілей певною мірою може мати умовний характер порівняно з відповідним рівнем  управління. Підсумковим документом даного етапу є функціонально-цільова модель системи управління, що дозволяє розподіляти сфери управлінської діяльності за напрямами і об’єктами. Ця модель є вихідним документом подальшого вдосконалення організації системи управління. Наступною стадією даного етапу є розробка загальної структури системи управління: встановлюється система взаємозв'язків, схема підпорядкованості, визначаються форми координації завдань і функцій, а також рівень їх централізації. Структура системи управління інвестиційно-будівельним комплексом розробляється на основі функціонально-цільової моделі розподілу цілей, завдань і функцій по рівнях і ланкам. Це здійснюється шляхом складання карт відповідальності, що характеризують якісну й кількісну сторони цілей, умов їх досягнення, перелік необхідних функцій, видів робіт, обсяг прав, використовуючи при цьому інформацію щодо закріплення відповідальних виконавців. Підсумковим документом цього етапу є загальне положення про діяльність управління (відділу), що юридично формує вдосконалену структуру управління. Воно визначає конкретну специфіку побудови й функціонування системи управління в існуючих умовах.

Етап 3. Через спільний вплив безлічі факторів на організацію системи  управління не виключається можливість розробки декількох варіантів взаємозв'язків цілей, завдань, функцій і повноважень у системі їх розподілу по рівнях, ланках і окремим службовцям. Причому у кожному випадку закладається неоднаковий потенціал ефективності. У зв'язку із цим визначається необхідність оцінки варіантів з погляду їх ефективності й вибору варіанта, близького до оптимального. У той же час, кількісна оцінка й вибір оптимального варіанта на практиці ускладнена, насамперед, тим, що неможливо передбачити кінцеві результати від прийнятих організаційних рішень, неможливо також врахувати й усієї сукупності зовнішніх, внутрішніх факторів, що впливають на організацію системи управління, й провести експериментальну перевірку розробок. Тому на практиці розв’язання  даної проблеми запропоновано здійснювати на основі оцінок варіантів вдосконалення організації системи управління із залученням критеріїв і показників, що відображують економічність і якість функціонування системи з погляду її стабільності, стійкості й гнучкості, а також ступеня відповідності організації системи управління і її окремих структурних характеристик заданому рівню – еталону (нормативу) за умов забезпечення досягнення цілей управління інвестиційно-будівельним комплексом.

Запропоновані етапи вдосконалення забезпечать стійке функціонування сучасного українського інвестиційно-будівельного комплексу в умовах ринкової реструктуризації, глобалізації та зростаючої конкуренції за умов реалізації його інвестиційно-фінансового потенціалу і створення ефективної інституційної структури будівництва.

У третьому розділі — “Вдосконалення системи державного управління інвестиційно-будівельним комплексом” — запропоновано концептуальні основи розробки інвестиційної стратегії будівельного комплексу на основі сучасних методів державного управління;  розроблена модель системи державного управління житловою сферою регіону на короткострокову перспективу, а також запропоновані методологічні підходи до розробки стратегій розвитку інвестиційно-будівельного комплексу.

У роботі запропоновано концептуальні засади системи управління інвестиційно-будівельним комплексом, що зумовлені об’єктивною необхідністю своєчасного задоволення потреб ринку в сучасних будівельних матеріалах, деталях та конструкціях, підвищення ефективності їх виробництва, транспортування та використання, формування потужностей будівельної індустрії, достатніх для виконання робіт у запланованих обсягах та у відповідності зі встановленими термінами, які базувалися б на принципах адаптивності, комплексності,ефективності, балансу інтересів.

Критеріями ефективності концепції державного управління інвестиційно- будівельним комплексом  запропоновані  наступні значення:

– на етапі стабілізації повинне припинитися падіння обсягів інвестицій в основний капітал (І2 = І1); обсяги підрядних робіт стабілізуються на певному рівні (БМР2 ≥ БМР1), можливо, навіть нижчому, ніж на піку кризи, за рахунок збільшення частки вартості технологічного устаткування в загальній вартості капітальних вкладень; строки окупності капітальних вкладень або скоротяться, або будуть на рівні піку кризи (Т2 < T1);

– на етапі розвитку зростає інвестиційна активність, збільшуються обсяги інвестицій в основний капітал, зростають обсяги підрядних робіт (БМР3 > БМР2); строки окупності капітальних вкладень повинні скорочуватися (Т3 < Т2) і планується вихід на 2/3 від загальносвітового рівня (строків) ефективності інвестицій в основний капітал протягом 15–20 років з моменту настання періоду розвитку інвестиційно-будівельної сфери, а, отже, етапу розвитку української економіки.

Запропоновано для формування адекватної ринковим умовам концепції державного управління  інвестиційно-будівельним комплексом створити систему моніторингу функціонування інвестиційно-будівельного комплексу, яка передбачає наступні блоки: організація спостереження, отримання достовірної й об'єктивної інформації про соціально-економічні процеси в інвестиційно-будівельному комплексі; оцінка й системний аналіз отриманої інформації, виявлення причин, що негативно впливають на функціонування інвестиційно-будівельного комплексу; забезпечення у встановленому порядку органів управління, підприємств, установ і організацій незалежно від їхньої підпорядкованості й форми власності, громадян інформацією про результати проведення галузевого моніторингу; розробка прогнозів розвитку соціально-економічної ситуації в галузі; підготовка рекомендацій, спрямованих на подолання негативних і підтримку позитивних тенденцій, доведення їх до відповідних органів управління й влади.

Моніторинг функціонування галузі в роботі представлено у вигляді ланцюжка: спостереження за процесами, що відбуваються в галузі, – аналіз – розробка (коректування) програми – досягнення наміченої мети розвитку.

Встановлено, що при формуванні механізму управління житловим будівництвом необхідно визначитися, в першу чергу, із цілями та завданнями  створення такого механізму. Метою розвитку житлової сфери пропонуємо вважати  досягнення деякого рівня розвитку соціально-економічних механізмів і структур у житлово-будівельному комплексі регіону. Система цілей визначає вимоги до майбутнього стану або напряму його зміни. Завдання вирішуються шляхом визначення оптимальних (а не максимальних) величин ефективності тих або інших проектів (стратегій) для досягнення тієї або іншої мети розвитку міста,  здебільшого  це поліпшення житлових умов населення.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины