Request a thesis УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ НА РІВНІ ГРОМАДИ :

Розділ 1 – «Соціальна орієнтація як основа суспільного розвитку» - присвячений розкриттю теоретичних підходів до державного регулювання соціального розвитку і соціальної безпеки, сприяння розвитку соціального партнерства, визначенню ролі низової ланки місцевого самоврядування у регулюванні соціальних процесів. На основі аналізу теоретичних засад державного регулювання процесів соціального розвитку і підвищення соціальної безпеки держави, суспільства і окремої людини встановлено провідну роль соціальної політики у досягненні соціальної безпеки держави, суспільства і громадянина. Сьогодні у соціальній політиці України присутні ознаки, характерні для ліберальної, соціально-демократичної і консервативної моделей соціальної держави. Активне залучення механізмів державного регулювання соціальних процесів в країні стає передумовою досягнення найбільш пріоритетних цілей сучасної соціальної держави, що розгортається у прояві її системно пов’язаних між собою функцій, узагальнених в табл. 1.

Таблиця 1

Функції сучасної соціальної держави

Функція	Зміст функції
Компенсаційна (захисна)	Гарантування соціально-економічної безпеки особи й суспільства, розширення і поглиблення соціально-економічного підґрунтя та вдосконалення соціально-правового поля розвитку людського потенціалу, забезпечення суспільної злагоди на основі соціального миру і партнерства, проведення соціальної політики на основі державних соціальних стандартів і нормативів
Інвестиційна	Забезпечення розвитку освіти й науки, культури, охорони здоров’я, навколишнього середовища, інфраструктури громадянського суспільства
Стимулююча	Стимулювання соціального розвитку через забезпечення соціальної орієнтації ринкової економіки, коли економічна свобода спрямовується на створення умов для високої якості трудового життя і людського розвитку, заохочення до продуктивної зайнятості шляхом підвищення соціально-економічної активності населення, якісне формування й ефективну реалізацію трудового потенціалу, в тому числі через стимулювання розвитку власних можливостей населення
Адміністративна	Утвердження у суспільстві за допомогою нормативно-правової бази соціальної справедливості як однієї з важливіших цінностей, що забезпечує соціальний розвиток, свободу задоволення потреб і інтересів людини, контроль за додержанням прав та свобод громадян, законодавства країни

Функції сучасної соціальної держави у цілому можуть бути представлені як захисні і функції розвитку. Метою сучасного реформування соціального

захисту населення є перетворення системи повного державного забезпечення у систему «створення можливостей», тобто залучення ринкових механізмів суспільного перерозподілу через зміцнення позицій економічно активної частини населення як внутрішнього економічного інвестора соціальної сфери. При збереженні і розвитку системи соціального захисту населення заходи по державному регулюванню соціальних процесів не повинні пригнічувати відповідальність і ініціативу індивідуума за власний добробут, ізолюючи його від ефективної конкурентної боротьби в умовах ринкової економіки.

Соціальна політика як цілеспрямована діяльність системи державних і громадських інститутів, суспільних організацій і окремих громадян, спрямована на забезпечення реалізації природних прав людини, гарантуючих її життєдіяльність і розвиток як соціальної особи за умови неухильного дотримання її громадянських прав і свобод, зумовлює необхідність підвищення ролі і соціальної відповідальності усіх суб’єктів соціальної політики: держави, бізнесу, громадянина. В цьому аспекті соціальна відповідальність є якісною характеристикою індивідуума, через нього – соціальної групи, а через соціальні групи – суспільства у цілому. При цьому держава має забезпечити соціальну справедливість, тобто рівні можливості для реалізації трудового потенціалу і задоволення соціально-економічних потреб, соціальну солідарність – спільну відповідальність громадян, засновану на особистій відповідальності і згоді, єдності і спільності інтересів, розвивати соціальне партнерство – цивілізовану систему відносин у соціально-трудовій сфері, яка базується на узгодженні і захисті інтересів працівників, роботодавців, органів державної влади і місцевого самоврядування. У категоріях соціального партнерства поняття «соціальна стійкість населення» має визначатися як стабільність економічного і соціального стану громадян у довгостроковій перспективі, заснована на адаптаційній здатності їх забезпечувати умови власного відтворення шляхом реалізації свого соціального потенціалу без порушення або загрози порушення соціальної безпеки суспільства у цілому.

Дослідження показало різке зростання значущості соціально-поселенської спільноти як структурного елементу суспільства. Усвідомлення індивідом своєї приналежності до цієї спільноти, межі якої визначені адміністративно-територіальним устроєм держави, ролі цієї спільноти у забезпеченні його власної соціальної стійкості і своєї ролі у соціальній стійкості спільноти набуває особливого значення. На цій основі виділяється новий рівень забезпечення соціальної стійкості як індивіда, так і суспільства – рівень територіальної громади. Громада та її самоврядні органи вирішують проблеми, що виникають як наслідок спільного проживання людей у територіальній громаді, пов’язані із самобутніми національними особливостями місцевих жителів тощо. Формування органічного, внутрішньо притаманного територіальній громаді соціального простору потребує чітко спрямованих управлінських зусиль, узгоджених з економічними і суспільними тенденціями, що розвиваються у межах певного територіального утворення. При цьому підвищення соціальної стійкості населення території перебуває у прямій залежності від того, наскільки ці напрями відповідають один одному. Характерною рисою суспільного феномену самоврядування є те, що і об’єкт, і суб’єкт управління є активними, причому інтереси і цілі об’єкта управління мають більш високий пріоритет, що потребує розглядати місцеве самоврядування як цілеспрямовану взаємодію суб’єкта і об’єкта управління. Місцеве самоврядування на первинному рівні як фактор самоорганізації населення у державі і громадянському суспільстві, як виразник інтересів, очікувань і цінностей територіальної громади має стати стимулом соціальної активності населення у забезпеченні власної соціальної стійкості через самовизначення, створення відповідних умов для повнішої самореалізації, підвищення соціальної відповідальності кожного члена територіальної громади за власний і громадський розвиток.

Розділ 2 – «Створення загальних підходів до підвищення ролі первинного рівня місцевого самоврядування в регулюванні соціальних процесів» - присвячений виявленню чинників соціальної стійкості населення, аналізу індикаторів соціального стану населення (на прикладі Донецької області і її окремих міст), визначенню концептуальних засад формування соціальної стійкості населення.

В роботі виявлено, що система показників рівня життя населення включає як економічні, так і соціальні характеристики, що зумовлено тісним взаємозв’язком категорій «соціальна безпека» і «економічна безпека», що формує категорію «соціально-економічна безпека» людини. На основі дослідження основних елементів соціально-економічної безпеки, структури і взаємодії складових індивідуального добробуту визначені чинники соціальної стійкості особи, до яких віднесено: рівень індивідуального добробуту; освітньо-професійний рівень; стан здоров’я; вікову категорію; загальнокультурний рівень; індивідуальні психофізіологічні особливості; індивідуальну систему цінностей і життєвих пріоритетів.

У діяльності органів місцевого самоврядування первинного рівня у процесі формування і підвищення соціальної стійкості населення виділені два принципово відмінних за змістом напрямки. Перший напрямок відбиває функцію органу місцевого самоврядування як представника інтересів територіальних громад. Органи місцевого самоврядування у межах власних повноважень і повноважень, делегованих їм органами державної влади, мають виконувати певні обов’язки щодо забезпечення реалізації соціальної відповідальності держави стосовно формування і підвищення соціальної стійкості населення. Другий напрямок випливає із сутності органу місцевого самоврядування як інституції, що приймає рішення в інтересах і від імені територіальних громад стосовно питань місцевого значення, повсякденного життя громади, реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території. У такому розумінні орган місцевого самоврядування є суспільною інституцією, яка має координувати спільні зусилля окремих осіб – членів громади у намаганні створити сприятливі умови для підвищення власної соціальної стійкості як прояву соціальної відповідальності особи перед суспільством, державою.

Аналіз динаміки індикативних показників соціального стану населення Донецької області і окремих її міст, які мають найбільший вплив на формування соціальної стійкості населення, показав, що захворюваність гострими і хронічними захворюваннями, інфекційними і соціально детермінованими хворобами з 2002 року має тенденцію до зростання. Демографічна ситуація характеризується стійким перевищенням смертності над народжуваністю, хоча темпи скорочення населення поступово уповільнюються. Динаміка кількості студентів у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації збігається з демографічними показниками області, а кількість учнів професійно-технічних навчальних закладів незначним чином зростає. Перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів у середньому і малому місті практично не впливає на рівень безробіття, хоча підвищує економічну активність населення працездатного віку по області у цілому. У культурному житті населення області спостерігається спад активності, хоча його темпи останніми роками незначним чином уповільнюються. Практично незмінними залишається співвідношення коефіцієнтів шлюбності і розлучуваності як у міській, так і у сільській місцевостях. Знижується кількість зареєстрованих злочинів, однак стабільно зростає питома вага молоді до 30 років серед засуджених за тяжкі злочини. Таким чином, за переважною більшістю індикативних показників рівень соціальної стійкості населення області не може вважатися задовільним.

Обґрунтовано необхідність державного сприяння розвитку соціального партнерства щодо забезпечення соціально-економічної безпеки людини і суспільства, яке має виходити з таких концептуальних положень. Збереження провідної ролі держави у забезпеченні і гарантії прав громадян, стабільності і суспільної злагоди має забезпечувати актуалізацію функції держави-арбітра у соціальному діалозі, що реалізується шляхом встановлення принципів, процедур, правил взаємодії учасників - соціальних партнерів і гарантії їх законних прав і інтересів у цьому процесі. Створення системи соціальної взаємодії передбачає забезпечення економічних умов підвищення соціальної відповідальності бізнесу за сталий соціально-економічний розвиток території. Місцеве самоврядування як форма здійснення публічної влади в державі у процесі соціального партнерства має виконувати три принципово відмінні, але тісно взаємопов’язані функції:

- реалізації власних і делегованих повноважень влади і управління у сфері соціально-економічної політики, соціального захисту населення, підвищення добробуту, якості і рівня життя;

- фактору волевиявлення і реалізації прав громадян, забезпечення участі членів територіальної громади у прийнятті рішень стосовно її розвитку;

- об’єднуючої ідеї, фактору самоорганізації, підвищення соціальної активності і відповідальності громадян на особистому і суспільному рівнях.

Створення дієвого механізму соціального партнерства потребує формування нової соціальної моделі взаємодії партнерів щодо подолання явища вилучення із суспільного життя, що вимагає вирішення таких завдань: забезпечення переваг праці (порівняно з безробіттям) та гарантованого доходу; гарантування життєздатності і стабільності пенсійних схем; сприяння залученню до суспільного життя завдяки гарантованому мінімальному доходу, доступу до послуг охорони здоров’я та запобігання соціальним ризикам; забезпечення високого і стабільного рівня охорони здоров’я та екології; запобігання соціальним ризикам, що спричиняють вилучення із соціального життя. Обов’язковою умовою має виступати створення науково побудованого підходу, системи принципів, моделей і процедур управління соціально-економічним розвитком території на засадах соціального партнерства за рахунок узагальнення досвіду саморозвитку і узгодження інтересів учасників і зацікавлених осіб територіального розвитку. У вихідному стані такий підхід має бути побудований як відкрита і здатна до саморозвитку система принципів, цінностей і правил діяльності щодо аналізу і розв’язання проблемних і кризових ситуацій у соціальному та економічному житті території і країни.

Таким чином, механізм регулювання соціальних процесів на засадах соціального партнерства держави, бізнесу і громади з метою формування і підвищення соціальної стійкості населення може бути представлений, як показано на рис. 1.

Розділ 3 - «Формування механізмів забезпечення соціальної стійкості населення на рівні територіальної громади» - присвячений обґрунтуванню трансформації функцій муніципального менеджменту у контексті регулювання соціальних процесів на рівні громади, визначенню шляхів розвитку соціального партнерства у сфері надання суспільних послуг, розробці механізму забезпечення соціальної стійкості населення на первинному рівні місцевого самоврядування. В роботі показано, що історично процес формування місцевого самоврядування в Україні акцентував увагу на соціальній системі як цільовому об’єкті, у якому досягнення індивідуальних цілей стає можливим тільки через досягнення загальних цілей. Недостатня увага до територіальної громади як до соціальної системи у аспекті цілеспрямованої взаємодії окремих особистостей, кожна з яких є носієм індивідуальних якостей і має свої власні мотиви, інтереси, закріплена певною мірою в інституціональному забезпеченні місцевого самоврядування, зокрема – органів самоорганізації населення.

Територіальний принцип самоорганізації населення за своєю суттю сприяє виокремленню і переважанню функцій, пов’язаних такими інтересами населення, які зумовлені лише спільним проживанням. Осторонь залишаються об’єднання громадян на основі їх особистих інтересів: трудових, економічних, культурних тощо. Мірою зменшення території зменшується можливість існування у її межах формальних і неформальних організацій населення, побудованих за іншими ознаками спільності. З позицій підвищення соціальної відповідальності особи за власну соціальну стійкість у системі соціального партнерства функції органів місцевого самоврядування мають отримати нову цільову орієнтацію, здатну забезпечити усвідомлену активну соціальну позицію особи.

Така цільова орієнтація є можливою лише за умови сприйняття територіальної громади як цільового об’єкта, для якого досягнення загальних цілей є реальним через досягнення цілей індивідуальних. Законодавчо закріплені власні повноваження органів самоорганізації населення надають їм високий потенціал у реалізації політики місцевого розвитку, спрямованої на формування і зміцнення соціальної стійкості населення на рівні територіальної громади.

Активізація процесів самоорганізації, надання відповідних повноважень і забезпечення фінансової основи діяльності органів самоорганізації населення потребує акцентуалізації певних функцій муніципального менеджменту. Набуває особливого значення функція соціальної координації, яка передбачає, що органи місцевого самоврядування мають стати центром тяжіння між членами територіальної громади, соціальними угрупуваннями муніципального утворення, підприємствами, концентруючи їх зусилля для виконання спільних завдань на основі формування інституту соціального партнерства. Має бути посилена регулююча функція, яка передбачає спрямування розвитку управлінського об’єкта у межах програмних орієнтирів шляхом встановлення певних рамкових умов його функціонування, а також організаційна, що забезпечує визначення у межах закону структури самоврядних органів стосовно особливостей території і цільових орієнтирів її розвитку; розподіл повноважень між зазначеними органами та їх підрозділами; вибір ефективних форм управлінської діяльності. Трансформація мотиваційного чинника у системі муніципального менеджменту виступає ключовим елементом вирішення поставленої задачі і має здійснюватися у напрямі підвищення зацікавленості територіальних діячів у реалізації стратегії розвитку муніципального утворення, зокрема населення - через досягнення індивідуальних цілей економічного і соціального характеру на основі власних активних і цілеспрямованих дій. Особливої ваги набуває функція інформаційного забезпечення, яка у системі муніципального менеджменту має отримати самостійне значення і стати рівноправною складовою, а не тільки забезпечувальною частиною функції системного аналізу.

В роботі обґрунтовано, що однією з форм реалізації органами місцевого самоврядування як функції захисту, так і функції розвитку є надання послуг населенню територіального утворення. Виконання частини таких послуг може бути покладено на приватні або автономні (недержавні) некомерційні організації. Це зумовлюється процесом децентралізації повноважень на користь місцевих органів державного управління і органів місцевого самоврядування та поступовим обмеженням ролі держави у деяких напрямках, життєво важливих для певних територіальних громад. Недержавні організації і організації, засновані на сусідстві, завдяки прямому контакту з людьми є краще обізнаними у проблемах населення, повсякденної життєдіяльності, над якими державні органи не працюють у силу місцевої специфіки таких проблем, які, однак, можуть суттєво позначатися на рівні соціальної стійкості населення. Таким чином, ефективність надання публічних послуг може бути підвищена шляхом залучення до цього недержавних організацій та органів, заснованих на сусідстві, до яких в Україні можуть бути віднесені як формальні організації (будинкові, вуличні, квартальні, селищні комітети), так і неформальні організації і об’єднання громадян (як провідники інтересів певних груп населення). На основі аналізу зарубіжного досвіду запропоновано узагальнений механізм розвитку соціального партнерства у сфері надання публічних послуг як основи соціального захисту і створення умов для підвищення соціальної стійкості населення і визначені напрями законодавчо-нормативного впорядкування взаємодії, розмежування обов’язків і повноважень усіх учасників надання публічних послуг населенню.

Актуалізація функцій соціальної координації, мотивації, організації та регулювання, виокремлення функції інформатизації у системі муніципального менеджменту як основи соціального партнерства і взаємодії у забезпеченні соціальної стійкості населення, широке залучення недержавних організацій до надання публічних послуг населенню вимагають створення принципово нового підходу до формування механізму забезпечення соціальної стійкості населення на первинному рівні місцевого самоврядування. Під таким механізмом слід розуміти сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених організаційних, правових, матеріально-фінансових, політичних, інституціональних та інформаційних засобів впливу органу місцевого самоврядування на ті суспільні відносини, що перебувають у межах його повноважень. У роботі запропоновано механізм регулювання соціальних процесів шляхом формування і зміцнення соціальної стійкості населення на рівні територіальної громади, який складається з 5 блоків (рис.2).

Блок забезпечення економічної безпеки і розвитку. Забезпечує гарантії участі населення у функціонуванні економічної підсистеми розвитку території через підтримання соціальної орієнтації ринкової економіки, спрямування економічної свободи на створення умов для високої якості трудового процесу і професійного розвитку, заохочення населення і створення умов для продуктивної зайнятості через підвищення економічної активності населення, якісне формування й ефективну реалізацію трудового потенціалу, у тому числі – шляхом стимулювання розвитку власних можливостей населення.

Блок гарантій демократичного устрою і демократичного розвитку. Забезпечує реалізацію територіальною громадою конституційного права на самоврядне вирішення своїх місцевих проблем на основі сприяння свідомому залученню кожного громадянина до процесу життєдіяльності територіальної спільноти, згуртуванню, зміцненню самої спільноти як цілеорієнтованої системи індивідів, забезпеченню суспільної злагоди, розвитку інфраструктури громадянського суспільства.