МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ТРАНСПОРТНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ



title:
МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ ТРАНСПОРТНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Тип: synopsis
summary:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, вказано на зв’язок роботи з науковими напрямами досліджень Національної академії державного управління при Президентові України та Академії митної служби України; висвітлено ступінь наукової розробленості проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і гіпотезу дослідження; охарактеризовано використані методи дослідження, ступінь наукової новизни одержаних результатів, їх теоретичне й практичне значення та особистий внесок здобувача; наведено дані щодо апробації результатів дослідження, кількість публікацій за темою дисертації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади державного управління транспортною безпекою» проведено системний огляд літератури за темою дослідження, на основі якого з’ясовано сутність транспортної безпеки як об’єкта державного управління; проведено аналіз формування механізмів державного управління в історичній ретроспективі, систематизовані положення законодавчих актів щодо забезпечення транспортної безпеки держави.

Аналіз сучасної наукової літератури за темою дослідження засвідчив відсутність концептуальних обґрунтувань механізмів державного управління забезпеченням транспортної безпеки, значна увага вітчизняних дослідників була зосереджена, в основному, на питанні національної безпеки та безпеки як глобального явища. Теоретичним підґрунтям дослідження стали роботи вітчизняних вчених В. Г. Андрійчука, І. Г. Бережнюка, П. Д. Біленчука, О. С. Бодрука, О. П. Дзьобаня, Г. К. Крючкова, В. Ю. Ольшевського, І. М. Петріва, Г. П. Ситника, присвячені аналізу різних аспектів національної безпеки. Щодо категорії «транспортна безпека», воно широко обговорюється в Російській Федерації, де набуло багатозначності трактувань, неузгодженості застосування і навіть повного неприйняття. Визначено, що категорія «транспортна безпека» має узагальнююче значення і містить цілий конгломерат значень та інтерпретацій залежно від сфери застосування. Передусім слід згадати роботи С. О. Арістова, Б. М. Дудишкіна, О. В. Жукової, І. Г. Кокорева, В. І. Красновського, В. М. Салеева, С. С. Сулакшина, в яких вісвітлюються різні, деколи протилежні підходи до інтерпретації концепту «транспортна безпека».

Доведено, що через відсутність загальновизнаної інтерпретації поняття «транспортна безпека» немає єдиного розуміння внутрішньої сутності, природи виникнення, діалектики розвитку, механізмів формування і можливого державно-управлінського впливу на системні характеристики цього явища. З метою уточнення понятійно-категоріального апарату дослідження проаналізовано дефініції «безпека», «механізми державного управління», «виклик», «небезпека», «ризик», «загроза».

Автором запропоновано власне визначення терміну «транспортна безпека» – стан захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, об’єктів та суб’єктів транспортної інфраструктури, за якого забезпечується її сталий розвиток, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам. Як соціальна система транспортна безпека являє собою стійкий структурно-впорядкований, детермінований своїми складовими і зв’язками цілісний інститут, складну організовану єдність, яка виконує визначені та прогнозовані функції.

Проаналізовані особливості формування механізмів державного управління транспортною безпекою в історичній ретроспективі.

Визначено механізми державного управління транспортною безпекою держави як систему послідовних етапів, взаємопов’язаних і взаємодіючих структурних елементів, які об’єднані зворотними зв’язками, та визначають порядок, особливості, методи та інструменти цілеспрямованого впливу органів державної влади й місцевого самоврядування (суб’єктів управління) на соціально-економічні процеси на рівні країни та регіонів (об’єкти управління) з метою перешкоджання виникненню, послаблен­ня або подолання наслідків транспортних небезпек. Механізми державного управління забезпеченням транспортної безпеки – це спеціально створені засоби нормативно-правового, організаційного, фінансового, технологічного забезпечення безпеки транспортної системи. Наведено класифікацію механізмів державного управління забезпеченням транспортної безпеки.

Проаналізовано нормативно-правове забезпечення транспортної безпеки, яке базується на Конституції України, Законах України «Про Раду національної безпеки і оборони України”, «Про основи національної безпеки України», «Про транспорт», «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період», «Про Комплексну програму утвердження України як транзитної держави у 2002–2010 рр.», «Про транзит вантажів» та інших нормативно-правових актах.

У другому розділі «Особливості реалізації механізмів державного управління транспортною безпекою в сучасному українському суспільстві» – виділено структурні та функціональні компоненти, рівні та види транспортної безпеки, розглянуто інституціональні (організаційно-правові та нормативно-правові), економічні, соціальні, політичні механізми державного управління транспортною безпекою, визначено показники безпеки транспортної системи, потенційні і наявні ризики і загрози в транспортній галузі; проведено аналіз організаційно-правового механізму управління системою забезпечення транспортної безпеки; проаналізовано особливості реалізації інституціональних механізмів управління системою забезпечення транспортної безпеки; європейський досвід державного управління забезпеченням транспортної безпеки.

Використовуючи теоретичні напрацювання українських учених В. Д. Бакуменка, Д. О. Безносенка, В. П. Горбуліна, С. О. Кравченка, Н. Р. Нижник, С. П. Мосова, Г. П. Ситника, автор наводить власне визначення системи забезпечення транспортної безпеки з урахуванням вимог Закону України «Про основи національної безпеки України». Система забезпечення транспортної безпеки розуміється як єдина загальнодержавна система, що складається з сукупності органів державної влади, які регулюють та контролюють питання транспортної безпеки, громадських об’єднань, які з однієї сторони є замовниками та споживачами транспортної безпеки, з іншої – виступають як активні об’єкти транспортної безпеки, для яких потрібно встановлювати зрозумілі та прозорі правила гри. Іншою складовою системи  виступає сукупність нормативно-правових стандартів, які забезпечують реалізацію механізмів нормативно-правового регулювання та відтворення транспортної безпеки.

Визначено мету, функції і принципи системи забезпечення транспортної безпеки: створення умов, при яких забезпечуються гарантований захист національних інтересів, достатній рівень безпеки транспортної системи навіть за найнесприятливіших умов розвитку внутрішніх і зовнішніх процесів; основні функції транспортної безпеки полягають в розробці та втіленні заходів, з наступним контролем їх виконання та відслідковування наслідків, для комплексної реалізації національних інтересів і вироблення параметрів підвищення рівня транспортної безпеки. Забезпечення транспортної безпеки держави базується на наступних принципах: розробка стратегії транспортної безпеки, як складової стратегії національної безпеки України; створення дієвої системи протидії виникненню транспортним небезпекам; моніторинг об’єктивних показників стану транспортної безпеки; техніко-технологічне вдосконалення транспортних засобів та транспортної інфраструктури; ефективна взаємодія державних органів у ході реалізації стратегії транспортної безпеки.

Обґрунтовано необхідність виділення функціональних компонентів системи транспортної безпеки, ідентифікації та структуризації потенційних і реальних загроз національним інтересам: технічного (оцінювання стану транспортних засобів і інфраструктури, забезпечення їх технічної досконалості і відповідності стандартам; кадрового (контроль за дотриманням правил технічного обслуговування транспортних засобів і інфраструктури); соціально-правового (оцінювання та запобігання терористичній та диверсійній діяльності на транспорті); техногенного (ліквідація наслідків природних та техногенних катастроф).

Автор визначає структуру системи державного управління транспортною безпекою держави, взаємозв’язки її структурних елементів та наводить схеми взаємодії органів державної влади під час вирішення складних питань, пов’язаних з її забезпеченням. Проведено аналіз та розмежування компетенції органів державного управління щодо забезпечення транспортної безпеки. Аналіз взаємодії органів державного управління з метою забезпечення транспортної безпеки держави дозволяє сказати, що ця система сформована і характеризується високою динамічністю як суб’єктів, так і їх функцій, компетенції, адміністративної належності та підпорядкування. Проте спостерігається порушення цілісності та інтегрованості системи, асиметрія розвитку окремих елементів системи, розподіл функцій між окремими суб’єктами цієї системи та схеми їх взаємодії потребують вдосконалення. Аналіз ефективності діяльності органів державної влади у сфері транспортної безпеки дав змогу виявити недоліки у діяльності відповідних державних органів, внести пропозиції щодо організаційного вдосконалення цієї системи.

Відсутнє законодавче визначення ролі органів управління, інструментів їх впливу на оперативну ситуацію, методів прогнозування викликів та ризиків, попередження й протидії небезпекам в транспортній галузі.

Одночасно в системі транспортної безпеки можна виділити центральний (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України), галузевий (міністерства і відомства), регіональний (державні адміністрації) та місцевий ієрархічні рівні державного управління.

Показано, що особливістю транспортної безпеки є надзвичайно тісний зв’язок з усіма соціально-економічними процесами, що відбуваються в країні, і зі змінами комунікаційних, зокрема транспортних, мереж у світі. Цим пояснюються труднощі техніко-економічного підходу до прогнозування їх розвитку. Однак система транспортної безпеки – соціально мотивована. У такий спосіб визначається, що «ланкою законозадавання» є соціально-економічні, політичні та інші конфлікти, які накладають свої обмеження на відповідні характеристики й показники транспортної безпеки. Отже, для вивчення процесів розвитку транспортної безпеки необхідно застосовувати методологію дослідження великомасштабних соціально-економічних процесів, зокрема системний та структурно-функціональний підходи.

Проведено аналіз розвитку механізмів державного управління транспортною безпекою європейських країн, в результаті чого з’ясовано, що досягнення прийнятного рівня транспортної безпеки базується не стільки на відкритті транспортних ринків,  скільки на наявності транспортних систем, що відповідають сучасному розвитку європейського та світового промислового комплексу і здатні реагувати на будь які зміні в цьому комплексі. Доведено, що в європейських країнах переважають не адміністративні, а економічні механізми: лібералізація водного та авіаційного транспорту, впровадження принципу гарантування вільної конкуренції перевізників тощо. Лібералізація в сфері водного морського транспорту полягає в веденні політики більш ретельного контролю за дотриманням умов здорової конкуренції в сфері виробництва транспортних засобів, що обслуговують галузь та проведення державної політики субсидіювання та стимулювання розвитку галузі. Обмеження розділення ринків надання послуг та підвищення рентабельності – це ті основні завдання, що мають бути реалізовані в роботі внутрішнього водного транспорту. Лібералізація залізничного транспорту найбільш складна та наймень завершена, оскільки залишається низка проблем, пов’язана з необхідністю модернізації технічних ресурсів та приведення залізничного комплексу великої кількості держав до одного єдиного і узгодженого стандарту. Наразі ЄС звертає основну увагу на стимулювання перевезення вантажів та пасажирів саме залізницями, намагаючись підвищити рентабельність залізничного транспорту та збільшити обсяг залізничних послуг в змішаних перевезеннях. Велику увагу в спільній транспортній політиці ЄС приділено також врегулюванню впливу використання транспорту на довкілля та намаганню зменшити рівні забруднення. Важлива увага приділяється запобіганню тероризму на транспорті.

У третьому розділі – «Напрями вдосконалення механізмів державного управління транспортною безпекою в Україні»запропоновано комплекс організаційно-правових, економічних, соціальних заходів, спрямованих на підвищення рівня транспортної безпеки держави на основі аналізу світового досвіду; розроблено напрями вдосконалення законодавчої бази у сфері забезпечення транспортної безпеки та проект цільової Програми забезпечення транспортної безпеки України.

На основі дослідження правового механізму забезпечення транспортної безпеки з’ясовано дискретність, суперечливість і неузгодженість нормативно-правової бази,  недостатнє врахування об’єктів правового регулювання, на підставі чого розроблено пропозиції щодо його вдосконалення.

Запропоновано, що основними напрямами вдосконалення механізмів державного управління транспортною безпекою мають стати: вдосконалення нормативно-правової бази та методів державного регулювання, спрямованих на мінімізацію, попередження, запобігання ризиків в транспортній галузі; запровадження державних стандартів для контролю безпеки пасажирських перевезень та стану транспортних засобів і інфраструктури; моніторинг дотримання правил експлуатації транспортних засобів і інфраструктури; попередження терористичної та диверсійної діяльності; усунення, а також прогнозування, запобігання й мінімізація наслідків техногенних та природних катастроф; вдосконалення економічних і фінансових механізмів забезпечення транспортної безпеки: державно-приватне партнерство; стимулювання інвестицій в розвиток транспортної інфраструктури; розробка механізмів державного регулювання мотивації транспортних перевізників для забезпечення підвищення якості та рівня безпеки пасажирських і вантажних транспортних послуг; удосконалення логістичних технологій транзитних перевезень з метою забезпечення гарантій збереження транзитних вантажів; загального підвищення координованості діяльності суб’єктів законодавчої ініціативи по розвитку та удосконаленню правових норм щодо забезпечення транспортної безпеки, взаємодії органів державного управління, до компетенції яких належить забезпечення транспортної безпеки на центральному, регіональному галузевому та місцевому рівнях. 

Запропоновано розподіл специфічних зон ризику за видами транспорту: авіаційного, залізничного, автомобільного, водного та особливості забезпечення відповідної транспортної безпеки.

Заходи щодо забезпечення транспортної безпеки мають реалізовуватися на наступних рівнях: центральному, галузевому, регіональному, місцевому.

Обґрунтовано, що державне управління транспортною безпекою має бути спрямоване на забезпечення споживачів високоякісними безпечними транспортними послугами, а також на введення законодавчих норм прямої дії і механізмів, що гарантують дотримання підприємствами транспорту необхідних і достатніх показників безпеки.

Схема забезпечення достатнього рівня транспортної безпеки передбачає моніторинг транспортної безпеки, прогнозування змін її стану, планування системи гарантування безпеки та розробку програми цільових заходів щодо підвищення її рівня із зазначенням механізмів реалізації.

Розроблено напрями стратегічного розвитку системи забезпечення транспортної безпеки, метою та завданнями якої є:

–  розробка заходів для використання Єдиної транспортної системи України під час надзвичайних випадків та інших загроз природного, техногенного, або соціального характеру; показники: збільшення густоти транспортної мережі; забезпечення резервів збільшення пропускної і провізної спроможності транспортної мережі, розробка запасних та дублюючих напрямків переміщення різними видами транспорту; зменшення загальної довжини ділянок транспортної інфраструктури, що обмежують провізну і пропускну здатність; кількість аеродромів цивільної авіації, можливість використання польових аеродромів для виконання робіт, пов’язаних з евакуацією населення тощо; створення правового поля для проведення та координації робіт, пов’язаних з забезпеченням безпечних та комфортних умов евакуації населення;

–  забезпечення транспортної мобільності населення з урахуванням стандартів безпечних перевезень; показники: забезпечення населених пунктів цілорічною можливістю використання транспортної інфраструктури; зростання транспортної рухомості населення; створення та підтримання транспортної мережі загального користування, що відповідає вимогам адаптивності до потреб людей з різними вадами;

–  відповідність якості та рівня безпеки транспортних перевезень потребам промислового комплексу України; показники: рівень пакетизації та контейнеризації вантажів в регіональному, міжрегіональному та міжнародному сполученні; розвиток транспортно-логістичних технологій; підвищення продуктивності праці в транспортному комплексі; час знаходження вантажів в процесі перевезення; використання НТП; комерційна швидкість руху магістральних товарних потоків; оновлення парків рухомого складу; рівень рентабельності всіх видів транспортної діяльності;

–  збільшення конкурентоспроможності та надійності транспортних систем; показники: зростання пропозицій на ринку транспортних послуг; зменшення частки витрат на транспортування в вартості готового продукту; уніфікація принципів регулювання тарифної та податкової політики;

–  ефективне та безпечне використання транспорту; показники: кількість ДТП до яких призводять дорожні умови та нераціональність використання регулювання; кількість ДТП до яких призводить технічний стан транспортних засобів та інфраструктури; рівень підготовки та кваліфікація кадрів що забезпечують діяльність транспортної галузі; частка транспорту в забрудненні навколишнього середовища (моніторинг за видами транспорту, та особливостями експлуатації).

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины