АКСІОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД В МЕТОДОЛОГІЇ СУЧАСНОЇ ЮРИСПРУДЕНЦІЇ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність та необхідність розгляду обраної теми, розкрито мету та головні дослідницькі завдання, об’єкт, предмет та методологічні засади дослідження, визначено наукову новизну та можливості практичного застосування роботи, наведено відомості про апробацію та публікації результатів дослідження.

Перший розділ «Етапи розвитку методології юриспруденції» складається з трьох підрозділів, присвячених визначенню основних етапів розвитку методології юриспруденції. На кожному з етапів розвитку методології юриспруденції були розроблені, впроваджені та плідно використовувались нові засоби пізнання та ішов процес розширення вже існуючих.

Підрозділ 1.1 «Принципи та методи класичної методології юриспруденції» присвячено розгляду основних принципів та методів класичної методології юриспруденції, визначено їх сутність в контексті співвідношення з таким компонентом системи методології сучасної юриспруденції як підхід. Визначено, що під методом слід розуміти систему вимог до пізнавальної активності людини, що орієнтує дослідника на вирішення конкретної філософської, наукової чи практичної проблеми шляхом застосування певного прийому (способу). Основою принципів і методів класичної методології юриспруденції є діалектика Просвітництва та гносеологічні константи філософської думки Модерну, що обґрунтовували можливість винятково раціонального пізнання, вільного від
цінностей.

У підрозділі 1.2. «Парадигми некласичної методології юриспруденції» зазначено, що проблема істини, у тому числі істини в правовому дискурсі в межах некласичної парадигми методології юриспруденції, вирішується в залежності від соціокультурного контексту. Парадигма є світоглядною та науковою моделлю, котра протягом тривалого часу домінує в науковому співтоваристві, і щодо підходу виступає як більш високий рівень методології юриспруденції, який зумовлює саму постановку проблеми, що досліджується. Підходи, у відповідності до парадигми, котра визначає постановку певної наукової проблеми, розкривають загальну спрямованість дослідження та інтерпретацію отриманих результатів. Парадигма безпосередньо впливає на відбір підходів, водночас, відбувається й зворотній зв’язок. За допомогою підходів, що визначили стратегію дослідження та інтерпретацію отриманих результатів, проходить становлення некласичної методології юриспруденції.

Некласична парадигма методології юриспруденції, котра ґрунтується на засадах комунікативної раціональності, визнанні принципу дискурсивності істини, відмові від жорстких моделей причинно-наслідкових зв’язків, залежності правового пізнання від соціокультурного контексту. Визначається, що утвердження некласичної парадигми в методології юриспруденції імпліцитно передбачає наявність в правовому пізнанні аксіологічної складової.

Підрозділ 1.3. «Плюралізм підходів як чинник утвердження постнекласичного етапу розвитку методології юриспруденції» присвячений аналізу різноманітних підходів, які висувають на передній план концептуальні ідеї з різних сфер інтелектуального осягнення дійсності. Підходи виступають засобом входження до системи методології юриспруденції ідей, що з’явились у межах класичного, некласичного і постнекласичного філософського дискурсу. Визначається, що підходи мають специфічні функції в методології юриспруденції, серед таких функцій провідними є гносеологічна, оцінювальна та інтеграційна. Обґрунтовується те, що ціннісний підхід передбачає розуміння права крізь призму цінностей, що є основою права, та можуть забезпечуватись ним. Інтеграційна функція полягає в тому, що в межах певного підходу право проходить через процес міждисциплінарного осягнення, себто призму досвіду дослідження в різноманітних галузях знання.

Другий розділ «Аксіологічний підхід в дослідженні правової реальності: поняття та сутність» присвячений розумінню філософських витоків аксіологічного підходу в філософській думці минулого та сучасності, визначенню ролі, місця, становлення та розвитку аксіології права в системі правового знання, змістовному розкриттю понять аксіологічного підходу та аксіологічної парадигми в методології сучасної юриспруденції, розробці класифікацій аксіологічного підходу та розкриттю особливостей його різновидів.

У підрозділі 2.1 «Філософські витоки аксіологічного підходу» визначається, що в історії філософської думки є можливим виділити такі етапи розвитку аксіологічної проблематики, що певною мірою є відповідними парадигмами філософського знання: 1) започаткування ціннісної проблематики (Платон, Аристотель та ін.); 2) зростання уваги до ціннісної проблематики; 3) становлення аксіології як самостійної складової філософського знання; 4) розвиток аксіології та її розгалуження на низку філософських напрямків, що пропонують різноманітні концепції розуміння цінностей. Це дозволяє відокремити докласичний, класичний, некласичний, постнекласичний етапи в розвитку аксіологічної проблематики.

У підрозділі 2.2. «Аксіологія права як сфера філософсько-правового знання» розкривається становлення та розвиток аксіології права в системі правового знання, аналізується досвід розуміння аксіології права як складової сучасного правового дискурсу. Визначається місце та роль аксіології права в системі правового знання, її співвідношення з іншими компонентами цієї сфери. Змістовно розкривається сутність аксіологічної парадигми в методології сучасної юриспруденції та формулюється дефініція аксіологічної парадигми як найбільш загальної світоглядно-теоретичної моделі, що в своїй основі має широкий спектр ціннісних підходів та визначається широким визнанням у сучасному правовому дискурсі. Аксіологічна парадигма зумовлює звернення до ціннісної проблематики у розкритті будь-яких явищ, що підлягають дослідженню. Обґрунтовується, що поняття аксіологічної парадигми в методології сучасної юриспруденції має також інше значення, коли аксіологічною парадигмою вважається тип праворозуміння, а саме – нормативно-ціннісний.

У підрозділі 2.3. «Аксіологічний підхід та його різновиди в методології правових досліджень» визнається, що аксіологічний (ціннісний) підхід в методології юриспруденції – це загальна стратегія дослідження, що визначає розгляд права крізь призму його відповідності певним цінностям, що можуть забезпечуватись правом та бути його основою.

Визначається, що розгляд права в межах ціннісного підходу зумовлюється двома найбільш важливими чинниками. По-перше, ціннісний підхід до права має своїм фундаментом певну філософську концепцію цінностей. Від розуміння природи цінностей безпосередньо залежить і визначення ціннісного змісту права. По-друге, саме тип праворозуміння безпосередньо впливає на тлумачення зв’язку між цінностями та правом, визнання його цінності для людини та суспільства.

Також у підрозділі обґрунтовується, що на основі різноманітних критеріїв можливо створити низку класифікацій різновидів аксіологічного підходу. Згідно критерію належності до певного типу праворозуміння відокремлено природно-правовий, позитивістський, соціологічний та інтегративний підходи у методології юриспруденції. Відповідно до
розгляду цінностей в різноманітних видах етики відокремлено універсалістський, формалістський, дискурсивний, когнітивістський, деонтологічний різновиди аксіологічного підходу в методології юриспруденції. Критерієм класифікації видів аксіологічного підходу можуть бути напрями або етапи розвитку філософської думки.

Третій розділ «Еврістичні можливості аксіологічного підходу в філософсько-правовому та порівняльно-правовому пізнанні» присвячений розробці системи категорій аксіологічного підходу в системі методології юриспруденції, розкриттю пізнавального потенціалу та особливостей використання аксіологічного підходу в методології філософсько-правового та порівняльно-правового пізнання.

Підрозділ 3.1. «Категорії аксіологічного підходу як філософсько-правовий інструментарій» розкриваються особливості системи
категорій аксіологічного підходу в методології юриспруденції. Зазначено, що категоріальний апарат аксіологічного підходу визначає спрямованість розуміння фундаментальних проблем юриспруденції. Категоріальний апарат аксіологічного підходу є системою категорій, що використовуються для розкриття ціннісної сутності права. На основі категорій аксіологічного підходу відбувається осягнення права крізь призму світоглядної ідеї про його ціннісну основу та можливість закріплювати цінності.
Формуються фундаментальні методологічні узагальнення стосовно сутності правової реальності з точки зору ціннісного підходу. Категорії, котрі є базовими для аксіологічного підходу в методології юриспруденції є такими: цінність, оцінка, ціннісні орієнтації, правові цінності, цінності права. Допоміжними категоріями, що застосовуються аксіологічним підходом в методології юриспруденції, є ті, що залежать від різновиду
підходу.

У підрозділі 3.2. «Аксіологічний підхід в філософії права» обґрунтовується те, що філософія права в наш час стає все більш орієнтованою на ціннісну проблематику, розкриття ціннісної сутності права, рефлексію над ціннісними основами правової реальності. В методології сучасного філософсько-правового пізнання шляхом застосування аксіологічного підходу видається найбільш важливим вирішення таких значущих проблем: по-перше, в сфері онтології права – визначення ціннісних основ права; по-друге, в сфері гносеології права – розкриття ціннісних чинників у правовому пізнанні; по-третє, з’ясування ролі цінностей у методології сучасної юриспруденції; по-четверте, у сфері антропології права – розкриття ціннісних компонентів у правовому бутті людини.

У підрозділі 3.3 «Особливості використання аксіологічного підходу в порівняльно-правових дослідженнях» розкривається значення аксіологічного підходу для методології порівняльно-правових досліджень, визначається його потенціал в аспекті розкриття сутності права крізь призму цінностей, котрі безпосередньо впливають на образ правової реальності. Визначено, що уявлення як про природне право, так і позитивне право (система законодавства) завжди ґрунтуються на певних цінностях, виявлення та порівняння яких є можливим шляхом застосування аксіологічного підходу. Особливістю використання аксіологічного підходу в порівняльно-правових дослідженнях є його поєднання з історичним і функціональним методами, що дозволяє визначити процес становлення та функціонування права будь-якої культури та цивілізації як цілісної ціннісно-нормативної системи. В такому вимірі право найбільш повно розкриває свою соціокультурну специфіку. Також зазначимо, що аксіологічний підхід має виняткові евристичні можливості в порівняльно-історичному пізнанні права, адже саме на його основі можливе дослідження як ціннісних основ права, так і здатності права втілювати в життя цінності сучасної епохи.