| summary: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, висвітлено ступінь розробленості та методи наукового аналізу, визначено мету і задачі дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо публікацій, вказуються форми апробації та впровадження здобутих результатів.
Розділ 1 «Загальна характеристика адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на право власності» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробки проблеми, аналіз наукових джерел та нормативно-правового регулювання» розглянуто основні правові дослідження, що стали теоретичним підґрунтям для підготовки роботи, та проаналізовано головні нормативно-правові акти, що визначають підстави та порядок притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчиняють адміністративні правопорушення проти власності.
Визначено, що всі роботи науковців, які вплинули на розробку питань адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на право власності, доцільно об’єднати в кілька груп: 1) роботи науковців з цивільного та інших видів приватних галузей права, в яких об’єктом дослідження є право власності взагалі і, зокрема, об’єктів, визначених у КУпАП (Ю.Г. Матвєєв, Ч.Н. Азімов, О.А. Підопригора, В.І. Жуков, Н.М. Мироненко, В.Л. Мусіяка, В.І. Дахно); 2) роботи, в яких суспільні відносини у сфері власності розглянуто як об’єкт управління (В.Л. Пількевич, Д.О. Чебикін, О.П. Ковалевська); 3) роботи науковців, які розглядали питання адміністративно-правового захисту та охорони права власності (О.І. Нікітенко, В.В. Галунько, І.П. Голосніченко, Ю.В. Гридасов, О.С. Мірошниченко, Р.О. Денчук, Г.В. Корчевний).
З урахуванням цього зроблено висновок, що поза межами проведених досліджень адміністративної відповідальності за правопорушення, які посягають на власність, залишилися такі питання: класифікації правопорушень, що посягають на право власності, їх юридичного аналізу; визначення критеріїв розмежування адміністративно- та кримінально-караних протиправних діянь, що посягають на право власності; вивчення стану правозастосовчої практики щодо притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, що посягають на відносини власності, та визначення напрямків її вдосконалення.
На підставі аналізу адміністративно-деліктного законодавства, що передбачає відповідальність за протиправні посягання на різні види власності, здійснено його градацію на дві групи, а саме на нормативно-правові акти, які: 1) визначають підстави притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які посягають на право власності – КУпАП, Податковий, Господарський, Земельний, Лісовий, Водний, Повітряний кодекси України, Кодекс законів про надра та інші закони; 2) регулюють порядок притягнення до адміністративної відповідальності за ці правопорушення – КУпАП, Положення про статус органів, уповноважених здійснювати провадження у справах про адміністративні правопорушення, що посягають на власність, та Інструкція з оформлення матеріалів уповноваженими органами про адміністративні правопорушення у сфері власності тощо.
У підрозділі 1.2 «Право власності як об’єкт адміністративно-правової охорони» досліджено вітчизняне законодавство, що визначає зміст та види права власності та можливості її адміністративно-правової охорони й захисту.
З’ясовано, що як об’єкт адміністративно-правового захисту право власності можна розглядати у широкому та вузькому значенні. У широкому значенні право власності найбільш повно представляє теорія «пучка прав», який включає у відносини власності дванадцять елементів, серед яких найголовнішими є три: право володіння, користування та розпорядження. Сукупність суспільних відносин, які виникають навколо права власності у широкому розумінні, утворюють неосяжне коло, що ускладнює застосування адміністративної відповідальності як засобу адміністративно-правового захисту. Проте адміністративно-правовими засобами може бути захищено тільки матеріальну частину права власності, тобто самі речі, а не речові права, що відповідає вузькому розумінню права власності як об’єкта адміністративно-правового захисту.
Виявлено, що адміністративно-правовому захисту через встановлення адміністративної відповідальності за протиправні посягання підлягають усі форми та види власності, які визначені законодавством, але вони не конкретизовані в КУпАП, а охоплюються поняттям «чужа власність».
Вивчення 342 судових постанов у справах про адміністративні правопорушення, що посягають на власність, за період з 2006 по 2011 р. дозволило зробити висновок, що безпосереднім об’єктом таких правопорушень найчастіше (85,8 % випадків) є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з посяганням на різні форми права власності на майно, з яких на: приватну власність фізичних осіб – 40,3 %; приватну власність юридичних осіб – 33,3 %; державну власність – 4,4 %; власність територіальних громад – 0,8 %. Значно меншою групою безпосередніх об’єктів є суспільні відносини у сфері права інтелектуальної власності (13,9 %) та державна власність на надра і води (0,8 %). В основному правопорушники порушували авторське право та суміжні права (12,3 %), права на торгівельну марку та комерційне найменування.
Зазначене свідчить про необхідність посилення адміністративно-правового захисту комунальної власності, спрощення системи притягнення до адміністративної відповідальності за порушення права на надра та води, а також прав інтелектуальної власності.
У підрозділі 1.3 «Адміністративна відповідальність в системі засобів захисту права власності» досліджено систему засобів захисту права власності як сукупності видів юридичної відповідальності та виокремлено особливості адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на власність.
До характерних рис адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на право власності, віднесено: 1) її підставою є особливий вид правопорушення, об’єктом посягання якого є суспільні відносини у сфері власності; 2) своє вираження вона знаходить у застосуванні таких видів адміністративних стягнень, як попередження, штраф, конфіскація предмета, що є знаряддям вчинення чи безпосереднім об’єктом адміністративного проступку, виправні роботи, адміністративний арешт; 3) застосовувати адміністративні стягнення мають право визначене коло органів; 4) адміністративну відповідальність за ці правопорушення встановлено нормами глави 6 КУпАП.
У результаті вивчення 342 судових постанов у справах про адміністративні правопорушення, що посягають на власність, було з’ясовано, що найпоширенішим видом стягнення за них є штраф, що застосовується у 83,6 % випадків; попередження та заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх, – у 0,8 % справ; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення – у 4,2% справ; адміністративний арешт застосовувався у 13,7 % справ.
З’ясовано, що абсолютна більшість правопорушників, що вчиняють переважно крадіжки, є непрацюючими, і тому застосування до них штрафу чи виправних робіт як покарання за протиправну поведінку є недоцільним; наведено аргументи щодо застосування до таких правопорушників громадських робіт.
Виокремлено основні вади практики застосування адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на власність, та вказано на необхідність узагальнення судової практики щодо розгляду такої категорії справ, а також напрацювання рекомендацій суддям щодо методики визначення виду та суворості покарання з урахуванням усіх обставин справи.
У підрозділі 1.4 «Підстави адміністративної відповідальності у сфері охорони права власності» проаналізовано основні підстави адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на право власності: нормативну; фактичну; процесуальну.
З’ясовано, що нормативною основою притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на власність, у першу чергу є гл. 6 КУпАП «Адміністративні правопорушення, що посягають на власність». На підставі спільності об’єкта посягання обґрунтовано необхідність включення норм ст. ст. 534, 56, 63, 65, 66, 76, 98; 1031-2, 153 до глави 6 КУпАП.
Доведено, що склади правопорушень, описані у гл. 6 КУпАП, родовим об’єктом мають право власності, а додатковим – інші види правовідносин і, навпаки, склади правопорушень, що розміщені в інших главах кодексу, родовим об’єктом мають інші види правовідносин, а додатковим – право власності.
З’ясовано, що фактичною підставою притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на право власності, є вчинення протиправного діяння, передбаченого гл. 6 КУпАП, а процесуальною підставою – відповідні матеріали справи, зібрані уповноваженим органом.
У результаті емпіричного дослідження з’ясовано, що серед суб’єктів, які виступають ініціаторами розгляду справ про адміністративні правопорушення, що посягають на право власності, домінують підрозділи міліції – у 84,2 % випадків; відділи Державної виконавчої служби міськрайонного управління юстиції – 23,7 %; підрозділи Державної податкової інспекції – у 2,6 % випадків.
Розділ 2 «Особливості адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на право власності» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Юридична характеристика правопорушень, що посягають на право власності» розглянуто особливості основних елементів складу адміністративних правопорушень, що посягають на власність, визначені у процесі теоретичного та емпіричного наукового пошуку.
Результати вивчення матеріалів справ про адміністративні правопорушення, що посягають на власність, вказують, що серед основних видів таких протиправних діянь найбільш поширеними є: дрібне викрадення чужого майна – крадіжка – 79,8 %; ухилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином, – 4,4 %; використання на комп’ютерах неліцензійного програмного забезпечення – 3,5 %; використання об’єктів авторських та суміжних прав на комп’ютерні програми без відповідних на те дозволів – 1,7 %. Незначне місце у групі виявлених правопорушень у сфері власності посідають: порушення права власності на надра та правила охорони об’єктів природно-заповідного фонду; порушення правил використання і відтворення водних живих ресурсів; використання комп’ютерних програм, документи на придбання яких відсутні; здійснення реалізації продукції з ознаками фальсифікації; незаконне відтворення музичних творів без ліцензійної програми тощо – по 0,8 %.
Визначено, що безпосереднім об’єктом правопорушень проти власності є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з: приватною власністю фізичних осіб; приватною власністю юридичних осіб; державною власністю на речі, об’єкти, гроші (державну допомогу); власністю територіальної громади. Значно меншою групою безпосередніх об’єктів є суспільні відносини у сфері права інтелектуальної власності. Предметом посягання з боку правопорушників у переважній кількості справ є речі, призначені для побутового використання; у меншій частині справ – товари, гроші, об’єкти права інтелектуальної власності, надра, об’єкти природно-заповідного фонду, водні живі ресурси. Таким чином, найбільшого адміністративно-правового захисту потребує право власності на рухоме майно.
У результаті дослідження суб’єктивної сторони цього виду адміністративних правопорушень зроблено певні висновки, зокрема: у більшості випадків (92,9 %) провину правопорушника було доведено, з них 63,8 % у тій чи іншій мірі провину визнали; 83,3 % правопорушень було скоєно з прямим умислом, 96,3 % – з корисливою метою.
За результатами вивчення постанов судів у справах про адміністративні правопорушення у сфері власності з’ясовано, що судова практика йде шляхом притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачені статтями глави 6 КУпАП, тільки фізичних осіб. Потребують додаткового вивчення випадки вчинення юридичними особами крадіжок державної чи приватної власності шляхом шахрайства, порушення права державної власності на надра, ліси, водні об’єкти чи тваринний світ, незаконне використання об’єктів права інтелектуальної власності. Для посилення охорони права власності пропонується якнайшвидше здійснити законодавче врегулювання адміністративної відповідальності юридичних осіб за названі вище правопорушення.
У підрозділі 2.2 «Проблеми кваліфікації адміністративних правопорушень, що посягають на право власності» надано порівняльну характеристику складів адміністративних правопорушень та злочинів, що мають схожі об’єктивні сторони.
З’ясовано, що КК України та КУпАП містять деякі аналогічні склади адміністративних правопорушень та злочинів, які відрізняються лише ступенем суспільної небезпеки, що знаходить прояв у кінцевому результаті в розмірі завданої шкоди. Прикладами, що демонструють закономірну виважену політику держави щодо суспільного осуду конкретних протиправних дій та невідворотності настання покарання, залежно від рівня завданої ними шкоди, є статті КК України та КУпАП, які мають подібний об’єкт посягання: наприклад, ст. 51 КУпАП та ст.ст. 185, 190, 191 КК України, ст. 1031 КУпАП та ст. 1881 КК України, ст. 1971 КК України та ст. ст. 531, 97 КУпАП тощо.
Виокремлено категорію правопорушень і злочинів, які є схожими за об’єктом посягання, але різняться за об’єктивною стороною. Наприклад, ст. 1941 КК України «Умисне пошкодження об'єктів електроенергетики» не має аналогічного відображення у КУпАП. Натомість об’єкти електроенергетики захищаються ст. 951 КУпАП «Порушення вимог нормативно-правових актів щодо технічної експлуатації електричних станцій і мереж, енергетичного обладнання» та ст. 18512 «Створення перешкод у виконанні робіт, пов'язаних з обслуговуванням об'єктів електроенергетики». Внаслідок розміщення законодавцем вказаних норм права не у гл. 6 КУпАП право власності в них виступає додатковим об’єктом посягання, що не сприяє належному його захисту.
Зроблено висновок, що не сприяє належній охороні права власності відсутність адміністративної відповідальності за такі аналогічні за складом, але менші за ступенем суспільної небезпеки порівняно зі злочинами протиправні дії: заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства; незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї; умисне та необережне знищення або пошкодження чужого майна; порушення обов'язків щодо охорони майна. Пропонується запровадити адміністративну відповідальність за зазначені правопорушення, що усуне наявні прогалини у законодавстві, відображатиме послідовну державну політику щодо осуду певних протиправних дій, а також сприятиме посиленню правового захисту права власності.
У підрозділі 2.3 «Особливості провадження у справах про адміністративні правопорушення, що посягають на право власності» з’ясовано особливості провадження у справах про притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчиняють правопорушення проти власності.
Визначено, що в межах однакових процесуальних форм провадження у справах про адміністративні правопорушення у сфері власності має свої особливості, які проявляються в такому: 1) правовою підставою даного провадження є матеріальні норми переважно гл. 6 КУпАП; 2) визначено чітке коло суб’єктів, наділених повноваженнями щодо складання протоколів у цих справах: уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ за ст. ст. 51, 512 КУпАП, органів державної податкової служби за ст. 512 КУпАП; власники підприємств, установ, організацій або уповноважений ними орган за ст. 51 КУпАП, а також державні виконавці за ст. 511 КУпАП (ст. 255 КУпАП); 3) з’ясовано чітко визначене коло суб'єктів, наділених повноваженнями щодо розгляду справ та прийняття рішень: органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі екології та природних ресурсів України (за ст. 49-50 КУпАП); органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці (за ст. 47 КУпАП); спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі водного (за ст. 48 КУпАП), лісового (за ст.49 КУпАП), мисливського господарства (за ст. 50 КУпАП); 4) виокремлено виключну адміністративно-деліктну юрисдикцію суду за ст. ст. 51, 512 КУпАП.
З’ясовано, що специфіка провадження у справах про адміністративні правопорушення проти власності обумовлена оперативністю, економічністю, активністю правозастосовних органів, простотою, досить короткими термінами. Зазначено, що найбільш поширеними вадами провадження в цій категорії справ є: 1) неналежне формування доказової бази та порушення строків зібрання і подання матеріалів до органу, уповноваженого розглядати справу, що в більш як 7,5 % випадках призводить до закриття провадження у справах; 2) поверховий розгляд матеріалів справ органом адміністративно-деліктної юрисдикції (переважно судом), що призводить до порушення принципу відповідності провини і покарання та принципу пропорційності і застосування невиправдано низьких штрафів, коли завдана шкода у рази перевищує розмір покарання (виявлено в 5 % вивчених матеріалів справ про правопорушення проти власності).
У підрозділі 2.4 «Основні напрямки удосконалення законодавства про адміністративну відповідальність за правопорушення, що посягають на право власності, та практики його застосування» надано порівняльну характеристику норм гл. 6 КУпАП з нормами адміністративно-деліктного законодавства інших країн, виявлено класифікаційні критерії зазначених правопорушень; проаналізовано кількість та якість складів правопорушень у сфері власності та намічено шляхи вдосконалення вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства.
Розглянуто іноземний досвід адміністративної відповідальності за правопорушення, що посягають на власність, таких країн, як Російської Федерації, Республік Білорусь, Республіки Казахстан, Республіки Узбекистан, Республіки Таджикистан, Латвійської Республіки. Зроблено висновок, що адміністративно-деліктне законодавство шести країн колишнього СРСР, крім України, свідчить, що за своїм змістом правові норми, які захищають власність у п’яти з названих країн, суттєво не відрізняються, оскільки в усіх них превалює захист саме державної форми власності. Проте кількість статей, що нараховує Кодекс Російської Федерації про адміністративні правопорушення, явно перевищує аналогічний показник інших країн. Це обумовлено наявністю специфічних складів правопорушень, пов’язаних, наприклад,з інформаційними (с) чи господарськими (ст. ст., 7.30, відносинами. Зазначене свідчить про відображення у російському адміністративно-деліктному законодавстві широкого підходу до розуміння правопорушення, що посягає на право власності в цілому та на правомочності, що його утворюють (володіння, користування, розпорядження), зокрема.
Адміністративно-деліктне законодавство України, Республіки Біларусь, Республіки Казахстан, Республіки Узбекистан, Республіки Таджикистан та Латвійської Республіки відображає вузьке розуміння законодавцем правопорушень, що посягають на власність. Тобто такі правопорушення посягають одночасно на всі правомочності власника, порушуючи його можливості володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном.
Для посилення адміністративно-правового захисту права власності в Україні запропоновано врахувати іноземний досвід та розмістити у гл. 6 КУпАП такі норми: знищення або пошкодження чужого майна; порушення порядку розпорядження об'єктом нежилого фонду, що перебуває у державній власності, і використання зазначеного об'єкта; незаконне надання земельних ділянок зі складу земель історико-культурного призначення; самовільне підключення й використання електричної, теплової енергії, нафти або газу; самовільна поступка права користування землею, надрами, лісовою ділянкою або водним об'єктом; самовільне підключення до централізованих систем водопостачання й водовідведення; порушення правил утримання й ремонту житлових будинків й (або) житлових приміщень; порушення порядку розпорядження об'єктом нежилого фонду, що перебуває у державній власності, і використання зазначеного об'єкта тощо.
|
