AДМIНICТPAТИВНO-ПPAВOВE PEГУЛЮВAННЯ ЗAБEЗПEЧEННЯ ПPAВ ТA CВOБOД ГPOМAДЯН У ДIЯЛЬНOCТI ПPAВOOХOPOННИХ OPГAНIВ УКPAЇНИ: ПOPIВНЯЛЬНИЙ ACПEКТ



title:
AДМIНICТPAТИВНO-ПPAВOВE PEГУЛЮВAННЯ ЗAБEЗПEЧEННЯ ПPAВ ТA CВOБOД ГPOМAДЯН У ДIЯЛЬНOCТI ПPAВOOХOPOННИХ OPГAНIВ УКPAЇНИ: ПOPIВНЯЛЬНИЙ ACПEКТ
Тип: synopsis
summary:

 

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність та ступінь дослідження проблеми, формулюється мета й визначаються завдання дослідження, методологічна та теоретична основа, розкриваються теоретичне та практичне значення, новизна та основні положення, що виносяться на захист. Міститься інформація щодо зв’язку роботи з науковими програмами, апробації, публікації результатів дослідження, структури та обсягу дисертації.

Розділ 1 «Організаційні та правові засади діяльності поліції країн ЄС із забезпечення прав та свобод громадян» складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Поліція як правоохоронний орган із захисту прав та свобод громадян та гарантування громадської безпеки» досліджується діяльність поліції в країнах ЄС щодо забезпечення прав і свобод людини, яка здійснюється, переважно, у межах моделі «служіння громадськості». Ця модель передбачає проактивну позицію поліцейських структур, які спрямовують свою діяльність на припинення, запобігання та профілактику порушень прав і свобод людини. Позитивні результати використання такої моделі автором запропоновано використати для організації діяльності правоохоронних органів України щодо забезпечення прав і свобод людини. Підкреслюючи соціальний характер діяльності поліції, розглядаючи її саме як соціальний, а не тільки правоохоронний орган, здобувач доходить висновку про існування двох суттєвих проблем: по-перше, проблема оцінювання ефективності поліцейської діяльності; по-друге, проблема професіоналізму поліцейського персоналу як основи ефективної поліцейської діяльності.

У дисертації вказується, що в сучасному демократичному суспільстві поліція поступово набуває ознак організації, яка надає послуги людині щодо забезпечення її прав і свобод. Важливими функціями правоохоронних органів у цьому напрямку є надання допомоги у відновленні порушених прав і свобод; у надзвичайних ситуаціях; потерпілим від правопорушень; неповнолітнім, які залишилися без опіки; особам, які звільнилися з виправних установ, щодо їх ресоціалізації; надання охоронних послуг тощо. Головна позитивна риса полягає в тому, що в переважній більшості населення позитивно ставиться до існуючої державно-правової системи, воно переконане в тому, що дії поліцейського апарату спрямовані на захист суспільних інтересів, підкоряються правовим нормам, прийнятим на основі відкритої процедури і змагальності між різними політичними силами, що представлені в парламентах і перебувають під громадським контролем.

У підрозділі 1.2. «Сутність поліцейської правоохоронної функції в країнах ЄС» поліція розглядається, по-перше, як один із найважливіших елементів збереження існуючої державно-владної системи, по-друге, поліція може відігравати позитивну соціальну роль, ставши центром системи підтримання державно-правового режиму та бути «посередником» між владою і громадянами.

Автор дійшов висновку, що в механізмі сучасної держави, будучи невід'ємним елементом правоохоронної системи, поліція реалізує виконання охоронної функції держави і складових її підфункцій, зокрема: охорона конституційного (державного) ладу; охорона прав і свобод людини та громадянина; охорона власності; гарантування громадського порядку і громадської безпеки; охорона природних ресурсів і навколишнього природного середовища та протидія правопорушенням.

З огляду на сучасні тенденції розвитку правової держави та роль поліцейських відомств у реалізації державних настанов, поліція на певному етапі може стати суб'єктом надання ряду адміністративних послуг населенню, обсяг і зміст яких, втім, прямо залежить від державного ладу, правового забезпечення та сутності поліцейської діяльності.

Підкреслюється, що ефективність роботи поліції країн ЄС оцінюється населенням за її здатністю гарантувати громадянам безпеку, що досягається, насамперед, ефективною протидією правопорушенням.

У підрозділі 1.3. «Правове регулювання діяльності поліції країн ЄС у сфері захисту прав та свобод громадян» зазначається, що передбачені європейськими стандартами правоохоронної діяльності функції поліцейського включають, насамперед, виконання ним обов'язків щодо захисту громадян і суспільства від насильства та інших суспільно небезпечних діянь. При виконанні обов'язків з підтримання правопорядку посадові особи у своїй діяльності дотримуються міжнародних норм у галузі прав людини, поважають і захищають життя, здоров’я, честь і гідність кожної людини. До таких норм віднесено Загальну декларацію прав людини, прийняту 10.12.1948 р., Міжнародний пакт про громадянські й політичні права, прийнятий 16.12.1966 р., Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують їхню гідність, видів поведінки чи покарання, прийняту 10.12.1984 р., Мінімальні стандартні правила поведінки з в’язнями, прийняті 31.12.1957 р., Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами для підтримки правопорядку, прийняті 27.07–07.09.1990 р. Також до міжнародно-правових актів належать: Конвенція про боротьбу із захопленням заручників, прийнята 17.12.1979 р., Типовий договір про взаємну допомогу у сфері кримінального правосуддя, прийнятий 14.12.1990 р., Факультативний протокол до Типового договору про взаємну допомогу в галузі кримінального правосуддя, стосовно прибутків від злочинів, прийнятий 14.12.1990 р., та інші.

Зазначається, що до поліцейських обов'язків, крім захисту суспільства та людини від насильницьких та інших протиправних дій, належить також надання адміністративних послуг і допомоги громадянам, які в силу соціальних, особистих, економічних, правових та інших обставин потребують відповідної допомоги.

Дисертант констатує, що застосування сили в ході підтримки правопорядку визнається заходом виняткового характеру, який застосовується у випадку гострої потреби й лише в тій мірі, що диктується ситуацією. Застосування сили має завжди перебувати в розумних межах і відповідати принципам адекватності, що дозволяє ефективно протидіяти правопорушенням та вживати правомірних заходів до правопорушників. Особлива увага приділена застосуванню посадовими особами вогнепальної зброї, кожний випадок якого повинен негайно повідомлятися компетентним органам влади. У зв’язку із цим вимоги до поліції, крім винятковості застосування зброї, за переконанням автора, мають передбачати максимальне скорочення ситуацій, що передбачають необхідність її застосування.

Автор обґрунтував висновок, що в силу своїх функціональних обов’язків окремим поліцейським стає доступною інформація конфіденційного змісту, у зв’язку із чим законодавство зобов'язує поліцейських проявляти найбільшу обережність при використанні такої інформації, оскільки дані, що стосуються особистого життя громадян, а також відомості, що потенційно можуть нашкодити їх інтересам і репутації, повинні зберігатися в таємниці, а тому можуть бути розголошені тільки з метою здійснення правосуддя.

Автор констатує, що для поліцейських при виконанні ними функцій захисту правопорядку не існує ситуацій, у яких вони мали б право здійснювати особисто, спонукати інших осіб або терпимо ставитися до будь-яких видів принизливого поводження й покарання. Відтак від поліцейських країн ЄС вимагається охорона здоров'я затриманих осіб, зокрема вжиття всіх необхідних заходів із метою забезпечення й надання належної медичної допомоги в разі потреби.

Розділ 2 «Запровадження досвіду діяльності поліції країн ЄС органами внутрішніх справ України» складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 2.1. «Забезпечення прав та свобод громадян органами внутрішніх справ України в умовах розбудови демократичної правової держави» присвячено пошуку основних напрямів удосконалення структури та порядку управління ОВС України за сучасних умов. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод людини, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства в цілому. Повага до прав людини є одним із пріоритетів усіх міжнародних організацій. На виконання такої вимоги направлені положення Конституції України про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Разом із тим виявлено суперечності між обов’язками держави щодо створення гарантій забезпечення прав та свобод громадян і особливостями правоохоронної діяльності, які передбачають під час проведення правоохоронними органами заходів щодо розкриття злочинів в окремих випадках обмеження прав та свобод, що нерідко призводить до їх порушень.

У ході дослідження було встановлено, що значна частина порушень прав і свобод людини (також і тортур і жорстокого та принижуючого поводження) зумовлена інституційними проблемами правоохоронних органів України, серед яких виділено: низький професіоналізм працівників і відсутність ефективної системи їх відбору та навчання; дефіцит матеріально-технічних ресурсів, що не дозволяє організувати діяльність правоохоронних органів на рівні, відповідному сучасним уявленням про стандарти правоохоронної служби в розвиненій демократичній державі, що гарантує права і свободи людини; неадекватна соціальній дійсності, неефективна система управління всередині правоохоронних органів, що стимулює корупцію, перешкоджаючи розвитку правоохоронної діяльності та сприяючи відтворенню практик порушення прав людини; відсутність ефективного контролю за діяльністю правоохоронних органів.

Автор доходить висновку, що основним фактором, який слід враховувати при реформуванні правоохоронних органів України за нинішніх соціально-політичних умов, є необхідність забезпечення прав і свобод людини. Саме крізь призму цього фактору слід проводити реформування ОВС України. Такий висновок було підтверджено проведеним автором опитування громадян про якість роботи міліції, ступінь інформованості суспільства про роботу міліції, а також очікування громадян від діяльності міліції. Опитуванням було охоплено 322 особи із 6 областей. Майже три чверті опитаних уважають, що міліція повинна орієнтуватися на інтереси громадян, забезпечувати їхні права та безпеку, підтримувати порядок у суспільстві. 86% опитаних переконані, що міліція повинна відповідати за свою роботу перед суспільством. Таким чином, підтвердилася думка про те, що з боку суспільства є запит на реформу, яка повинна полягати в переході правоохоронних органів від виконання карально-репресивних функцій до сервісних.

У підрозділі 2.2. «Функції надання послуг у системі органів внутрішніх справ України та їх забезпечення» досліджується європейський досвід забезпечення якості надання адміністративних послуг, моделі організації діяльності публічно-владних суб’єктів з надання адміністративних послуг та обслуговування населення, досвід реалізації сервісної функції поліцейськими органами у країнах ЄС, розглядаються доцільність та перспективи імплементації європейського досвіду в межах вітчизняного процесу вдосконалення правової регламентації процедур надання адміністративних послуг органами виконавчої влади (згідно з Концепцією розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 № 90-р), МВС України зокрема.

Автор розрізняє адміністративні і сервісно-публічні послуги. Надання останніх не потребує видання певного адміністративного акта, безпосередньо не пов’язане з реалізацією міліцією владних повноважень, однак зобов’язує посадову особу підрозділів міліції здійснити певні дії, які пов’язані із забезпеченням реалізації прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. За сучасних умов шлях вирішення проблеми оптимізації сервісно-публічної діяльності МВС, на думку автора, має полягати в здійсненні внутрішньовідомчих організаційно-структурних заходів. З урахуванням специфічності діяльності МВС слід імплементувати в практичну діяльність органів внутрішніх справ ідею запровадження такої моделі, як «єдине вікно».

Робиться висновок, що одним з основних напрямів демократичних реформ є забезпечення якості надання адміністративних послуг. Серед шляхів вирішення цієї проблеми автор визначає: прийняття відповідних державних програм щодо забезпечення якості обслуговування населення; децентралізація надання послуг через делегування повноважень соціальним установам; запровадження договірної форми надання послуг. Таким чином, основою всіх реформаційних перетворень повинні стати закон і державні стандарти надання послуг владними суб’єктами, зокрема, прийняття проекту закону «Про адміністративні послуги» та проекту Адміністративно-процедурного кодексу України. Також пропонується внести зміни до Закону України «Про міліцію», до головних завдань міліції додавши «надання адміністративних послуг» та додавши сервісно-публічну функцію.

У підрозділі 2.3. «Досвід діяльності поліції як основа реформування органів внутрішніх справ України у забезпеченні прав та свобод громадян» окреслено завдання правоохоронних органів у процесі створення правових механізмів забезпечення прав і свобод людини з урахуванням досвіду діяльності поліції країн ЄС та міжнародних стандартів.

Одержані емпіричні дані дозволяють сформулювати на їх основі теоретичні положення та конкретні практичні рекомендації щодо покращання правоохоронної діяльності. Вивчення та використання позитивного досвіду поліції країн ЄС дає змогу використовувати більш ефективні методи захисту прав та свобод особи, якими користуються правоохоронні органи у своїй повсякденній роботі.

Здійснюючи порівняльний аналіз діяльності правоохоронних органів України щодо забезпечення прав і свобод людини, дисертант указує на те, що з урахуванням національних інтересів та особливостей зарубіжного досвіду міліція України потребує невідкладної реорганізації. Завдання полягає в тому, щоб силове, авторитарне відомство, в діяльності якого дотепер переважає каральний чинник, перетворити на дійсно правоохоронний орган європейського зразка, який би забезпечував реалізацію наданих йому повноважень, виходячи з пріоритетності прав і свобод людини. Необхідно докладно регламентувати спосіб взаємодії працівника правоохоронних органів і громадянина. Для забезпечення рівності громадян в одержанні захисту з боку правоохоронних органів, на нашу думку, слід суворо контролювати політичну неупередженість останніх та передбачити адміністративну відповідальність посадових осіб ОВС у разі порушення положень ст. 3 Закону України «Про міліцію» шляхом доповнення гл. 13-А КУпАП відповідною нормою. Правоохоронні органи повинні служити інтересам усього суспільства незалежно від політичних, релігійних або громадських переконань як громадян, так і самих працівників.

Об’єктивна оцінка діяльності зарубіжної поліцейської організації, ретроспективний багатоаспектний аналіз теоретико-методологічних, концептуальних засад поліцейських систем країн ЄС сприятимуть розробленню конкретних рекомендацій, що дозволять перетворити правоохоронні органи України на ефективний державний інститут, який надійно забезпечує права і свободи людини.

Результати критичного аналізу діяльності поліцейських апаратів у країнах ЄС, дозволив автору дійти висновку, що наразі немає жодного повного набору організаційних структур управління, оперативної роботи поліції, механізмів підзвітності та структурних зв'язків із суспільством і державою, які втілювали б демократичні норми і очікування. Проте є конкретні специфічні методи роботи та практичної діяльності, які відображають демократичні принципи та можуть бути проаналізовані й адаптовані. Зокрема рекомендується прийняти за основу побудови правоохоронних органів України континентально-європейську модель поліцейської організації, властиву романо-германській правовій сім’ї. Для цього слід закласти рекомендований тип моделі поліцейської організації в Україні в Концепцію реформування системи органів внутрішніх справ України. Також необхідно привести українську нормативно-правову базу щодо діяльності правоохоронних органів до узагальнених європейських норм, зокрема рекомендацій Ради Європи.

На підставі аналізу різних форм громадського контролю за правоохоронною діяльністю (від систем оскарження дій працівників поліції до створення дорадчих комітетів, консультаційних груп, комітетів громадської безпеки, поліцейських управлінь за участю представників громадськості) автор доводить, що вплив вказаних інститутів на функціонування поліції є достатньо суттєвим, а досвід їх діяльності – корисним для використання в Україні.

Розділ 3 «Співробітництво органів внутрішніх справ України та поліції країн ЄС у сфері забезпечення прав та свобод громадян» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Правові основи співробітництва поліції країн ЄС та органів внутрішніх справ України» ідеться про міжнародне поліцейське співробітництво, яке слід розглядати як один із компонентів взаємодії держав у сфері боротьби зі злочинністю, що саме по собі є сьогодні важливою частиною міжнародних відносин у галузі забезпечення прав і свобод людини.

Визначено основні напрями взаємодії країн ЄС у сфері забезпечення прав та свобод громадян, які у свою чергу передбачають: надання правової допомоги по кримінальних справах; укладання і реалізацію договорів про боротьбу з транснаціональними правопорушеннями; виконання рішень іноземних правоохоронних органів по кримінальних справах; регламентацію правових питань і прав особистості в галузі забезпечення правопорядку; обмін інформацією, що становить спільний інтерес для правоохоронних органів; спільне дослідження проблем боротьби з правопорушеннями; обмін досвідом правоохоронної роботи; сприяння в підготовці кадрів для іноземних правоохоронних органів; надання матеріально-технічної й консультативної допомоги.

Проаналізовано підстави створення у вересні 1992 р. в Брюсселі Європолу – спеціального органу поліцейського співробітництва в масштабах Співтовариства зі штаб-квартирою в Страсбурзі (Франція), а також «оновлення» Європолу (рішення Ради від 06.04.2009 р. про створення Європейського поліцейського відомства). Наголошено на завданнях Європолу щодо організації та координації взаємодії національних поліцейських систем у боротьбі з тероризмом, «відмиванням» грошей, отриманих злочинним шляхом, нелегальним обігом наркотиків і зброї, а також контролю за зовнішніми кордонами ЄС. Автором проаналізовано тактику боротьби з кримінальними угрупованнями у країнах ЄС, а також вивчено досвід діяльності спеціальної групи «Антимафія», до завдань якої входить аналіз діяльності злочинних спільнот у країнах ЄС, розроблення загальноєвропейської стратегії протидії їй, а також заходів зі зміцнення поліцейської взаємодії з метою забезпечення охорони прав та свобод громадян.

Характеризуються напрями дій України у сфері європейської інтеграції, яка визначається Загальнодержавною програмою адаптації вітчизняного законодавства до законодавства ЄС, затвердженою відповідним законом України від 18.03.2004 р. На основі аналізу поліцейського законодавства автором виділено три основні напрями спільної політики. Перший напрям – структура, економіка, соціальна й культурна політика. Другий напрям – спільна зовнішня та безпекова (оборонна) політика. Третій напрям – внутрішня безпека та юстиція включають в себе: співробітництво по цивільних та кримінальних справах; поліцейське співробітництво; боротьбу з расизмом та ксенофобією; боротьбу з наркотиками та торгівлею зброєю; боротьбу з організованою злочинністю; боротьбу з тероризмом; боротьбу зі злочинами проти дітей та торгівлею людьми.

Автор на підставі узагальнення практики реалізації спільної стратегії України та країн ЄС у галузі внутрішніх справ визначає проблеми забезпечення дотримання прав і свобод громадян, які потребують якнайшвидшого вирішення: недостатня координація діяльності в правоохоронній сфері, що потребує підвищення статусу й розширення повноважень правоохоронних структур; необхідність активізації зусиль зі створення недержавних інститутів сприяння євроінтеграційним процесам у сфері діяльності органів внутрішніх справ; необхідність ширшого залучення регіонів до формування та реалізації євроінтеграційної політики згідно з проголошеною тезою: «Від Європи держав – до Європи регіонів».

У підрозділі 3.2. «Шляхи вдосконалення співробітництва органів внутрішніх справ із поліцією країн ЄС у сфері забезпечення прав та свобод громадян» констатується, що МВС України відповідно до своєї компетенції бере дієву участь у реалізації пріоритетних напрямів європейської та євроатлантичної інтеграції, зокрема в галузі юстиції, свободи і безпеки.

Автором визначено, що співробітництво між правоохоронними органами України і європейською поліцейською організацією здійснюється за такими напрямами: участь у межах своєї компетенції у виробленні заходів, спрямованих на вдосконалення механізму співробітництва відповідних правоохоронних органів; забезпечення обміну інформацією між компетентними органами; формування в установленому порядку документальних та інформаційно-довідкових масивів, у тому числі власних баз даних, з питань, що стосуються співробітництва у сфері захисту прав і свобод громадян; аналіз у межах своєї компетенції практики здійснення співробітництва правоохоронних органів; участь у встановленому порядку в розробленні пропозицій щодо вдосконалення взаємодії компетентних органів із питань захисту прав і свобод громадян; участь у встановленому порядку і в межах своєї компетенції в розробленні міжнародних угод і нормативних правових актів з питань співробітництва у сфері захисту прав і свобод громадян.

Підкреслюється, що нині для України є важливим запровадження євростандартів, адже намагання наблизитися до європейських цінностей вимагає від правоохоронних органів змін, які, на думку автора, будуть спрямовані, щонайперше, на захист прав і свобод людини та покращання послуг, які ОВС надають населенню, посилення уваги на аспектах міграції і міжнародної правової допомоги, вироблення механізму захисту прав національних меншин.

Зважаючи на вищезазначене, автор наголошує, що співробітництво України з ЄС у сфері правоохоронної діяльності здійснюється на основі загальних та спеціальних принципів. До загальних належать: незастосування сили або погрози силою; мирне вирішення міжнародних спорів; невтручання у внутрішні справи інших держав; міжнародне співробітництво; рівноправність та самовизначення народів; суверенна рівність держав; добросовісне виконання зобов’язань в міжнародному праві; повага прав людини; недоторканність кордонів; територіальна цілісність. Спеціальні принципи характеризуються сферою застосування, обумовленою специфікою предмета міжнародно-правового регулювання. У сфері правоохоронної діяльності виділяють такі спеціальні принципи: невидача громадян та політичних емігрантів; принцип невідворотності покарання та пов’язаний з ним принцип гуманності; принцип захисту прав своїх громадян за кордоном; взаємодія правоохоронних органів держав-членів ЄС та України у виявленні, розкритті та розслідуванні певних видів злочинів.

Зроблено висновок, що принципи у сфері правоохоронної діяльності тісно переплетені і взаємопов’язані між собою, але їх реалізація у діяльності органів внутрішніх справ залежить від адаптації законодавства України у сфері правоохоронної діяльності до законодавства ЄС. Тому визначається, що питання адаптації законодавства України до норм ЄС у сфері правоохоронної діяльності займають одне з центральних місць у процесі співробітництва ОВС з поліцейськими органами щодо забезпечення прав та свобод громадян.

 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

The fields admited a red star are required.:


Заказчик:


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины