Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Catalogue of abstracts / Jurisprudence / Theory and history of state and law; history of political and legal doctrines
title: | |
Тип: | synopsis |
summary: |
1) ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мета та задачі дослідження, його об’єкт, предмет і методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів та їх практичне значення, наводяться дані щодо апробації результатів дисертації та публікацій за її матеріалами, структури й обсягу дослідження. Розділ 1 «Історико-теоретичні основи дослідження функції захисту прав людини і громадянина» складається з двох підрозділів, у яких охарактеризовано основні джерела з обраної проблеми дослідження відповідно до науково-пізнавальних завдань, здійснено їх систематизацію. У підрозділі 1.1 «Історіографія з проблематики функцій держави та механізмів захисту прав людини і громадянина» здійснено систематизацію та узагальнення джерельної бази дослідження, де як критерії обрано різні сфери знань, що складають вихідну теоретичну та методологічну основи досліджень, спрямованих на пізнання механізму реалізації прав та свобод людини і громадянина, які знаходяться на вищих щаблях у системі соціальних та правових цінностей сучасного демократичного суспільства. Зокрема, до таких сфер було віднесено: а) вчення про функції правової держави та місце функції захисту прав людини і громадянина в системі внутрішніх функцій держави; б) особливості механізмів реалізації окремих видів прав людини і громадянина; в) предметна спрямованість правоохоронної діяльності ОВС. Підсумовуючи зміст підрозділу, здобувач водночас зазначає: хоча науковці досліджували різноманітні питання, які стосуються теорії функцій правової держави, діяльності державних органів у сфері захисту прав людини і громадянина, однак, на недостатньому рівні наукового вивчення залишаються питання осмислення функції захисту прав людини і громадянина щодо її реалізації органами внутрішніх справ як на сучасному етапі, так і у перспективі. У підрозділі 1.2 «Поняття та зміст функції захисту прав людини і громадянина в демократичній, соціальній, правовій державі» наведено визначення поняття «функція захисту прав людини і громадянина», проаналізовано її зміст. Автор доводить, що функція захисту прав людини і громадянина є основною системоутворюючою в системі внутрішніх функцій демократичної, соціальної, правової держави. Здобувач розглядає функцію захисту прав людини і громадянина як зовнішнє вираження практичної діяльності суб’єктів публічного та приватного права, що спрямовується на недопущення посягань на права людини і громадянина, а також на відновлення порушених прав. Спираючись на результати систематизації джерельної бази дослідження та використовуючи інструментальні можливості комплексного підходу, запропоновано авторську інтерпретацію категорії «функція захисту прав людини і громадянина», під котрою слід розуміти провідний напрям в діяльності демократичної, соціальної, правової держави, при здійсненні якого реалізується система організаційних та правових заходів, спрямованих на недопущення протиправних посягань на права людини і громадянина, відновлення порушених прав, використання яких здійснюється суб’єктами публічного та приватного права на засадах верховенства права, рівності і справедливості. У наведеному вище визначенні відображені демократичний зміст, гуманістична сутність, соціальна спрямованість державної влади, що дає підстави функцію захисту прав людини і громадянина віднести до основних напрямів діяльності демократичної, соціальної, правової держави.
Розділ 2 «Механізм реалізації функції захисту прав людини і громадянина демократичною, соціальною, правовою державою та методика його дослідження» складається з чотирьох підрозділів, присвячених аналізу методологічної основи досліджень, що провадяться у цьому напрямі, а також визначенню сутнісних ознак механізму, характеристиці форм і методів які використовуються суб’єктами державної влади для забезпечення гарантованих Конституцією України прав та свобод. У підрозділі 2.1 «Методика наукового дослідження функції захисту прав людини і громадянина» обґрунтовується вибір методологічних підходів, методів пізнання функції захисту прав людини і громадянина та механізмів її реалізації у сфері діяльності міліції України. Зазначається, що методологічна база досліджень функції захисту прав людини і громадянина залишається недосконалою. Вказане проявляється у багатоманітності авторських позицій щодо визначення ознак, структури, змісту функції захисту прав людини і громадянина. Тому для встановлення міжгалузевих зв’язків між окремими сферами наукових знань, подолання неузгодженості у дослідженнях окремих аспектів роботи та, виходячи з особливостей предмета дослідження, автор обґрунтовує необхідність використання діяльнісного, функціонального, порівняльно-правового, системного та комплексного підходів. Зокрема, застосування комплексного підходу дало можливість поєднати різні аспекти наукового аналізу складної наукової проблеми: по-перше, вчення про функції демократичної, соціальної, правової держави; по-друге, основоположні ідеї щодо реалізації функції захисту прав людини і громадянина працівниками міліції в демократичній, соціальній, правовій державі. Аналіз використаних автором методологічних підходів засвідчив, що домінуючим підходом доцільно обрати діяльнісний, який у поєднанні з функціональним дозволяє всебічно розкрити гуманістичний потенціал змісту діяльності Української держави, охарактеризувати у динамічному аспекті механізм реалізації функції захисту прав людини і громадянина. У підрозділі 2.2 «Сутність та склад механізму реалізації функції захисту прав людини і громадянина» розглянуто найбільш характерні властивості та складові елементи механізму реалізації функції захисту прав людини і громадянина. З метою визначення сутності механізму реалізації функції захисту прав людини і громадянина автор конкретизував понятійний апарат шляхом тлумачення категорій «захист» та «охорона» у відповідності зі змістом і складністю поставлених пізнавальних завдань. За результатами дослідження вказаних понять і конкретизації їх змісту здобувач формулює визначення поняття механізму реалізації функції захисту прав людини і громадянина, а також характеризує складові елементи механізму, а саме: а) суб’єкти публічного і приватного права; б) засоби здійснення захисту основних прав і свобод; в) нормативну та організаційну основи; г) систему гарантій правозахисного процесу. У процесі висвітлення складових елементів механізму окрему увагу привернуто до аналізу системи гарантій реалізації функції захисту прав людини і громадянина, серед яких автором виокремлено наступні види: економічні, політичні, соціальні, ідеологічні, юридичні. Їх практичний ресурс, вважає здобувач, може бути ефективнішим тільки у поєднанні з організаційними заходами, що охоплюють матеріально-технічну, інформаційну складові професійної діяльності працівників міліції, спрямованої на реалізацію функції захисту прав людини і громадянина. У підрозділі 2.3 «Форми і методи реалізації функції захисту прав людини і громадянина демократичною, соціальною, правовою державою» автор доводить, що функціонування механізму реалізації функції захисту прав людини і громадянина здійснюється правовою державою у демократичних формах з використанням особливих методів, які відповідають завданням, що вирішуються державою у сфері правового захисту. Охарактеризовано правові та неправові форми реалізації функції захисту прав людини і громадянина. Зокрема, визначено правові форми, до яких віднесено: а) правотворчу (нормотворчу) діяльність держави, спрямовану на створення правових норм; б) правореалізаційну (оперативно-виконавчу), яка скерована на реалізацію правових норм; в) правоохоронну, що спрямована на захист, охорону правових норм; неправові (організаційні) форми які представляють собою практичну діяльність органів державної влади, спрямовану на вирішення наступних завдань: матеріальне забезпечення, планування, контроль і нагляд за виконанням чинного законодавства, виховання тощо. Ефективність реалізації функції захисту прав людини і громадянина значною мірою залежить від правильного вибору форм та методів практичної діяльності органів держави, створення належних соціальних і правових умов, системи гарантій тощо. У дисертації надається характеристика окремим видам методів: а) загальні методи, притаманні діяльності багатьох органів держави; б) спеціальні, що властиві органам державної влади; в) конкретні, які застосовуються органами внутрішніх справ. Доведено, що співвідношення методів примусу і переконання, а також спеціальних та загальних методів у процесі реалізації функції захисту прав людини і громадянина у правовій державі характеризується рисами динамізму, зокрема: сфера застосування методів переконання розширюється, а методів примусу звужується. У підрозділі 2.4 «Особливості реалізації функції захисту прав людини і громадянина працівниками міліції» зазначається, що форми і методи діяльності держави у цілому проявляються в роботі її окремого органу – міліції, найважливішому елементі системи ОВС. Зроблено акцент на виключній ролі правових форм діяльності міліції, що зумовлені обсягом її компетенції, необхідної для здійснення правозахисної діяльності: а) правотворча (нормотворча), б) правореалізаційна; в) правоохоронна. Разом з цим автором приділено увагу використанню неправових (організаційних) форм, характерних для вирішення спеціальних завдань, пов’язаних з реалізацією правоохоронних функцій міліції: а) інформаційна; б) виховна; в) профілактична; г) матеріально-технічна. В результаті проведених узагальнень дисертантом обґрунтовано доцільність використання більш ефективної методики дослідження організаційних форм діяльності, завдяки чому видається можливим підвищити якість та достовірність наукового аналізу і прогнозу. Йдеться про організаційно-регламентуючу, організаційно-економічну, організаційно-контролюючу, організаційно-виховну складові у системі організаційних форм захисту прав людини і громадянина та особливості їх застосування працівниками міліції. Враховуючи значимість контролю у сфері реалізації владних відносин як дієвого засобу впливу на поведінку суб’єктів, дисертантом ґрунтовніше проаналізовано організаційно-контрольну форму, правоохоронна специфіка використання якої обумовлює особливості реалізації міліцією функції захисту прав людини і громадянина. Особливість механізму реалізації функції захисту прав людини і громадянина нерозривно пов’язана з методами, що використовуються міліцією. Наголошується на тому, що методи, які застосовуються нею, характерні також для діяльності інших органів державної влади, але у роботі міліції вони набувають специфічних рис. Йдеться про загальні методи (переконання і примусу) та спеціальні. Доводиться: оскільки міліція – це орган державної виконавчої влади, то її діяльність має переважно державно-владний примусовий характер і ґрунтується на використанні таких спеціальних методів: а) облік (збирання та систематизація інформації про кримінологічно значимі об’єкти); б) вирішення заяв, скарг та пропозицій; в) виконання рішень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо зміцнення режиму законності та правопорядку; г) спеціальна (індивідуальна) профілактика правопорушень (перевірка документів, огляд транспортного засобу); д) локалізація правопорушника (адміністративне затримання, доставлення правопорушника та ін.); е) покарання (притягнення до юридичної відповідальності в межах компетенції міліції); є) спеціального дозволу (надання дозволу на придбання та зберігання зброї); ж) методи партнерської взаємодії (делегування частини повноважень, погодження, планування, виявлення спільного інтересу). Розділ 3 «Основні напрями діяльності міліції у сфері реалізації функції захисту прав людини і громадянина в Україні» складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються проблеми реалізації працівниками міліції функції захисту прав людини і громадянина, зокрема, громадянських, політичних, соціальних та культурних у контексті проведення системних реформ в українському суспільстві. У підрозділі 3.1 «Захист міліцією громадянських та політичних прав людини і громадянина» автор звернувся до розгляду механізму реалізації функції захисту громадянських та політичних прав людини і громадянина працівниками міліції. Доведено: соціальна значимість та дієвість прав людини і громадянина полягає у тому, що вони не тільки проголошуються, а й гарантуються, тобто забезпечуються системою умов і засобів, необхідних для їх реального здійснення. Розглянуто проблеми, пов’язані із захистом громадянських прав, а саме: права на життя, свободу, особисту недоторканність; права на захист людини і громадянина від катувань чи жорстокого, нелюдського поводження або таких, що принижують людську гідність. У зв’язку з цим наведено приклади жорстокого поводження працівників міліції з особами, позбавленими волі, затриманими, заарештованими тощо. Доведено, що саме захист політичних прав має бути методологічною ознакою для визначення рівня демократичності кожної конкретної держави. У демократичній, правовій державі працівники міліції, як представники органів виконавчої влади, не лише організовують, а й безпосередньо здійснюють захист політичних прав власними силами, використовуючи як правові форми, так і неправові (організаційні), поєднуючи методи примусу і переконання. Згідно із Законом України «Про міліцію», у межах своєї компетенції працівники міліції зобов’язані: створювати сприятливі умови для реального волевиявлення громадянами своїх прав: не допускати насилля, залякування, дискримінації; не заважати партіям і кандидатам вільно виявляти свої погляди та переконання, а також не протидіяти виборцям вільно обговорювати політичні програми і голосувати за власним волевиявленням; не заважати діяльності політичних організацій, зокрема реалізації права на політичне змагання. У той же час, зазначається, що проголошена у Законі України «Про міліцію» позапартійність міліції, її політична незаангажованість поки що нічим не підкріплена. до цього часу в Україні не розроблені механізми, які реально забезпечили б позапартійність міліції. Насправді, управління правоохоронними органами і контроль за ними здійснюється, в основному, через політичний апарат держави. Всі підрозділи міліції, її особовий склад по-різному беруть участь у захисті громадянських і політичних прав людини і громадянина, залежно від їх компетенції й спеціалізації, передбачених Законом України «Про міліцію». У підрозділі 3.2 «Діяльність міліції щодо забезпечення соціальних та культурних прав людини і громадянина» здійснено аналіз механізму реалізації функції захисту прав людини і громадянина у сфері соціальних та культурних прав як населення, так і самих працівників міліції. Діяльність співробітників міліції щодо забезпечення соціальних прав людини і громадянина має різнобічний та багатоплановий характер. сьогодні працюють підрозділи, у яких все більшої ваги набувають питання надання населенню різних послуг, зокрема, на охорону міліцією не тільки матеріальних цінностей, а й життя окремих фізичних осіб. Але нині існує потреба збільшення повноважень у сфері соціального захисту прав людини і громадянина, надання населенню більшої кількості соціальних послуг, зростання ролі сервісного обслуговування у структурі їх діяльності, що має бути враховано у процесі проведення реформи правоохоронних органів. У зв’язку з висвітленням проблеми соціального захисту прав людини і громадянина, автор розглядає питання соціального захисту самих працівників міліції та членів їх сімей. Охарактеризовано окремі складові захисту соціальних прав – пільги, соціальне страхування, пенсійне забезпечення. Зроблено висновок, що у процесі реформування правоохоронних органів на особливу увагу заслуговує питання суттєвого посилення соціального захисту працівників міліції та членів їх сімей. Значну увагу приділено також характеристиці механізму реалізації функції захисту прав людини і громадянина працівниками міліції у сфері захисту культурних прав людини і громадянина. Доводиться, що культура населення і культура міліції знаходяться у діалектичному взаємозв’язку: рівню культури громадян відповідає рівень культури працівників міліції і, навпаки. Це означає, що, по-перше, не може бути високого рівня правової культури співробітників міліції при низькому рівні правової культури населення; по-друге, працівники міліції покликані позитивно впливати на рівень правової культури громадян, відігравати виховну роль в суспільстві. У даному разі співробітники міліції мають виступати правовим прикладом для інших громадян і уособленням закону та влади у державі. Підвищення ефективності діяльності міліції безпосередньо пов’язане із запровадженням гуманістичних засад у Концепцію реформування ОВС, зростанням ролі окремих правових форм, таких як: правове виховання; проведення роз’яснювальної роботи серед населення про зміст правових актів; взаємодія із засобами масової інформації; інформування громадян про їх права і обов’язки. Здійснено аналіз порушень прав людини і громадянина самими працівниками міліції. Охарактеризовано чинники, які найбільше впливають на деформацію правової свідомості і стан правової поведінки співробітників міліції: факти дисциплінарних правопорушень; низький рівень законності, зокрема, прояви корупції, хабарництва; прогалини або казусність законодавства; несприятливий мікроклімат у колективі. Кожний проступок, скоєний співробітником міліції, є певним показником не тільки рівня правової культури конкретного працівника, а й характеризує мікроклімат у системі ОВС взагалі. У зв’язку з цим головну увагу приділено дослідженню проблем підвищення рівня правової культури, удосконалення системи професійної відомчої освіти і правового виховання з метою подолання професійної деформації у свідомості працівників міліції. У підрозділі 3.3 «Використання досвіду поліції зарубіжних країн в діяльності міліції України» висвітлюється діяльність поліції зарубіжних країн у контексті вивчення позитивного досвіду для використання у діяльності правоохоронних органів у нашій країні, удосконалення механізму реалізації функції захисту прав людини і громадянина працівниками міліції. Становлення України як демократичної, соціальної, правової держави, входження її у світове співтовариство одним з першочергових ставлять завдання щодо проведення широкомасштабної правової реформи, яка передбачає приведення національного законодавства у відповідність з нормами міжнародного права, дотримання європейських стандартів у галузі забезпечення прав людини і громадянина. Дисертантом здійснено порівняльно-правовий аналіз особливостей поліцейської діяльності таких країн, як: Польща, Грузія, Великобританія, Литва, Сполучені Штати Америки, а також досвіду співпраці української міліції з Інтерполом. Вивчений досвід роботи поліцейської діяльності дав можливість зробити узагальнення, що сприятимуть реформуванню системи правоохоронних органів: по-перше, у напрямі формування позитивного іміджу працівників міліції; по-друге, фактичному підвищенню ефективності протидії злочинності, забезпеченню конституційних прав та свобод громадян; по-третє, зміцненню режиму законності та правопорядку в Україні. За результатами проведеного дослідження професійної діяльності працівників міліції щодо реалізації функції захисту прав людини і громадянина, зроблено висновок, що її результативність залежить від таких чинників: а) наближення до європейських стандартів критеріїв оцінки роботи міліції; б) підвищення рівня довіри населення до органів кримінальної юстиції; в) інформаційна підтримка авторитету професії правоохоронця; г) забезпечення остаточної департизації органів міліції; д) запровадження громадського контролю за діяльністю міліції; е) створення умов для підвищення професіоналізму, компетентності, посилення соціального захисту працівників міліції; є) підвищення персональної відповідальності за прояви антисоціальної поведінки; ж) оптимізація організаційно-штатної структури.
|