Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Catalogue of abstracts / Jurisprudence / Theory and history of state and law; history of political and legal doctrines
title: | |
Тип: | synopsis |
summary: |
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Роль шлюбу і сім’ї у житті суспільства та держави неможливо переоцінити. Протягом всієї історії держави і права основи духовності та моральності закладаються та передаються майбутнім поколінням саме у сім’ї. Тому родинно-шлюбні відносини є основою суспільного розвитку, тим більше, що вони не лише охоплюють сферу особистої життєдіяльності людини, а й тісно пов’язані з формуванням духовності, моралі, правової культури суспільства. Актуальність даного дослідження обумовлена тим, що сучасна українська сім’я переживає значні трансформації, спричинені, з одного боку, процесами українського національного відродження, з іншого боку, входженням українського суспільства до світової спільноти та впливами процесу глобалізації на суспільне життя. Демократизація сімейних відносин супроводжується певними деформаціями інституту шлюбу (нехтування молодими людьми юридичного закріплення подружніх відносин, розповсюдження організації сім’ї у формі так званого «громадянського» шлюбу тощо). Легковажні погляди на шлюб, на дошлюбні та позашлюбні статеві стосунки призводять до великої кількості матерів-одиначок, дітей-безбатченків, народження та виховання дітей у неповній сім’ї. Тому комплексне та всебічне дослідження процесів становлення та розвитку основних інститутів українського шлюбно-сімейного права покликане сприяти відновленню в українському суспільстві традиційних сімейних цінностей. У сучасній історико-правовій науці ще не достатньо уваги приділяється дослідженню становлення та розвитку українського шлюбно-сімейного права, еволюції особистих немайнових шлюбних правовідносин. Окремої сучасної праці, яка була б присвячена вивченню історичного розвитку правового регулювання шлюбно-сімейних правовідносин на українських землях у Х – ХІХ ст., не має. Теоретичну основу для даного дисертаційного дослідження становлять праці відомих українських вчених-юристів у галузі теорії та історії держави і права, а саме: О. М. Атоян, В. Д. Гончаренка, О. В. Зайчука, В. М. Заруби, П. П. Захарченка, О. Л. Копиленка, С. В. Кудіна, П. П. Музиченка, Н. М. Онищенко, А. Й. Рогожина, О. Д. Святоцького, В. Я. Тація, Н. Є. Толкачової, А. С. Чайковського, А. Є. Шевченка, О. О. Шевченка, О. Н. Ярмиша та ін. У той же час, аналіз галузевих досліджень з сімейного права свідчить, що історична спадщина або взагалі не вивчається, або вивчається недостатньо. Історія сімейного права досліджується, починаючи з розгляду положень Зводу законів Російської імперії, а найчастіше – з радянського періоду. Тому дане історико-правове дослідження шлюбно-сімейного права, починаючи з Х ст. від часів прийняття християнства, надасть змогу ґрунтовно вивчити становлення української законодавчої традиції у сфері правового регулювання шлюбно-сімейних правовідносин. Звернення до історичної спадщини також є цінним з огляду розвитку сучасного сімейного законодавства. Комплексне вивчення джерел та характерних рис церковного і світського права допоможе виявити взаємозв’язок еволюції духовно-етичної та юридичної сторін шлюбно-сімейних відносин, відродити та закріпити у свідомості українців історико-правове підґрунтя інституту шлюбу, підвищити ефективність правового регулювання в цій сфері. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематичного плану наукових досліджень відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України за темою «Стратегія розвитку законодавства України» (державний реєстраційний № 0103U007975). Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі системного аналізу звичаєво-правових норм, джерел церковного права, законодавчих актів, юридичної та історичної літератури дослідити особливості та закономірності становлення та розвитку основних інститутів українського шлюбно-сімейного права в означений історичний період. Для досягнення зазначеної мети дисертаційної роботи поставлені такі завдання: - проаналізувати стан дослідження теми в матеріалах юридичної, історичної та церковної літератури, здійснити її переосмислення з позиції сучасної історико-правової науки; - виявити та дослідити джерела шлюбно-сімейного права Х – ХІХ ст., у тому числі процеси взаємодії звичаєвого, церковного та світського права, а також з’ясувати ступінь впливу церковного права на еволюцію державних законів у сфері регулювання шлюбно-сімейних правовідносин; - розкрити зміст і природу формування під впливом церковного права таких категорій, як шлюб та особисті немайнові шлюбні правовідносини; - здійснити аналіз впливу норм церковного права на формування сімейних цінностей українців; - дослідити еволюцію форм, умов та порядку укладення шлюбу на українських землях під впливом християнства; - розкрити сутність, умови та процедури припинення, визнання недійсним та розірвання шлюбу в контексті української християнської традиції; - визначити особливості еволюції особистих немайнових правовідносин українського подружжя на різних історичних етапах; - окреслити характерні риси становлення та розвитку правового регулювання особистих немайнових відносин батьків і дітей на різних історичних етапах. Об’єктом дослідження є шлюбно-сімейні правовідносини на українських землях у період з Х по ХІХ століття. Предметом дослідження є загальні закономірності та особливості становлення та розвитку основних інститутів українського шлюбно-сімейного права: укладення та припинення шлюбу, особистих немайнових правовідносин подружжя, батьків і дітей. Хронологічні рамки дослідження обумовлені спробою автора комплексно охарактеризувати розвиток правового регулювання шлюбно-сімейних правовідносин під впливом церковного права. Нижня межа дає змогу оцінити вплив правових звичаїв на подальший розвиток шлюбних правовідносин, а також виявити взаємодію нововведених норм церковного права із правовими звичаями давньоруського періоду та здійснити комплексну оцінку розвитку державного регулювання сімейного права. Верхньою межею дослідження є ХІХ ст., оскільки саме у дорадянський період української історії у сфері регулювання шлюбно-сімейних правовідносин провідним був церковно-правовий елемент. Методи дослідження. Для досягнення мети дослідження автором використані загальнонаукові та специфічні методи пізнання історико-правових процесів та явищ. Також дослідження засноване на принципах історизму, об’єктивності, системності та всебічності. Методологічною основою дослідження обрано загальнонауковий діалектичний метод, що передбачає розгляд дійсності у її суперечностях, цілісності і розвитку. Він дав змогу проаналізувати процеси розвитку правового регулювання особистих шлюбних правовідносин у їх взаємодії та взаємозв’язку з іншими явищами кожної конкретної епохи та в цілому. У дисертаційній роботі використовувалися також методи, перелік яких означений специфікою історико-правового дослідження: - історико-правовий, історико-порівняльний та порівняльно-правовий методи, які є традиційними для науки історії держави і права. Їх використання забезпечило комплексність історико-правового дослідження та дало змогу охарактеризувати особливості становлення та розвитку інститутів укладення та припинення шлюбу та особистих немайнових відносин подружжя, батьків і дітей на кожному історичному етапі та в цілому (розділи 2, 3). За допомогою зазначених методів було здійснено порівняльний аналіз правового статусу української жінки у сім’ї в різні історичні епохи та проведено порівняння з жінками Росії та Західної Європи (підрозділ 3.1), виявлено ступінь впливу норм церковного права на розвиток світського права у сфері регулювання шлюбних відносин (підрозділ 1.2) та проаналізовано вплив християнського православного світогляду та норм церковного права на формування сімейних цінностей українців (підрозділ 1.3); - конкретно-історичний метод дав можливість виявити специфіку впливу конкретно-історичних умов на ті чи інші явища у сфері шлюбно-сімейних правовідносин, простежити динаміку їх розвитку (розділи 2, 3), а також дослідити конкретно-історичний зміст таких понять, як «шлюб» і «особисті немайнові шлюбні відносини» (підрозділ 1.3); - хронологічний метод був застосований для визначення послідовності проведення дослідження відповідно до загальноприйнятої в історико-правовій науці періодизації, що обумовило структуру викладення матеріалу (розділи 1, 2, 3); - соціологічний метод сприяв розкриттю суспільних умов, в яких розвивалися шлюбно-сімейні правовідносини. І, таким чином, дозволив вивчити означені відносини не на рівні абстрактних категорій, закріплених у певних нормативних джерелах, а на підставі конкретних соціальних фактів поведінки суб’єктів у конкретних ситуаціях, що стало можливим завдяки вивченню судової практики, що міститься в архівних документах (розділи 2, 3); - формально-юридичний метод забезпечив пізнання соціальних явищ з точки зору юридичної науки, у межах понять права, та допоміг здійснити ґрунтовний аналіз норм шлюбно-сімейного права та порівняння різних джерел права, які регулювали шлюбно-сімейні правовідносини. Ці методи в основному використовувалися у взаємозв’язку та у тій мірі, що відповідає предмету дисертаційного дослідження. Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що теоретичні положення та висновки, які є результатом даної роботи, сприятимуть не тільки розширенню та поглибленню існуючих знань з історії українського права, але й дозволять по-новому оцінити закономірності становлення та розвитку правового регулювання шлюбно-сімейних правовідносин у дорадянській Україні. Дисертація є першим узагальнюючим історико-правовим дослідженням, що розглядає процеси становлення й еволюції основних інститутів українського шлюбно-сімейного права під впливом церковного права. Елементи наукової новизни притаманні таким положенням та висновкам, зокрема: уперше: - здійснено комплексне, логічно завершене дослідження процесу становлення та розвитку основних інститутів українського шлюбно-сімейного права в Х – ХІХ ст. шляхом виявлення юридичного змісту та процедури укладення шлюбу, припинення, розірвання та визнання шлюбу недійсним, особистих немайнових прав і обов’язків чоловіка та дружини, батьків і дітей на різних етапах розвитку українського суспільства; - висвітлена сутність шлюбно-сімейних правовідносин з позиції визначення ступеню впливу на них норм церковного права. Виявлено взаємодію звичаєвого, церковного та світського права, яка може бути відображена таким чином: норми звичаєвого права визначали фактичну поведінку суб’єктів правовідносин; норми церковного права встановлювали основоположні правила, якими належало керуватися у шлюбних правовідносинах; держава за допомогою законів здебільшого виконувала функцію забезпечення дотримання норм церковного права, а інколи на законодавчому рівні закріплювала звичаєво-правові норми у сфері регулювання шлюбно-сімейних правовідносин; - досліджено у рамках історико-правової науки співвідношення принципу вільної згоди на шлюб наречених та батьківського благословення в еволюції українського шлюбно-сімейного права. Встановлено, що ці дві обов’язкові умови укладення шлюбу в ідеальному розумінні християнського вчення засновані на повазі дітей до батьків і співвідносяться наступним чином: батьки своєю згодою благословляють вільний вибір своїми дітьми подружньої пари, одночасно здійснюючи функцію попередження укладення невдалих шлюбів, що у майбутньому може призвести до нещасливого життя у шлюбі або розлучення. На практиці батьки часто перевищували надані їм церковним правом повноваження та вирішували долю своїх дітей; удосконалено: - положення про те, що за умови беззаперечного головування в українській родині чоловіка, жінка ні в якому разі не виглядає пригніченим суб’єктом. Українські жінки користувалися широкими особистими правами, що, на нашу думку, було результатом поєднання звичаєво-правових та канонічних засад регулювання шлюбно-сімейних відносин. Протягом багатьох віків шлюб в українців базувався на принципах християнської любові з характерним превалюванням духовного над фізичним, що в свою чергу є запорукою міцної сім’ї; - класифікацію підстав для розлучення. Автором запропонована така класифікація: 1) за джерелами правового регулювання: передбачені церковним правом; закріплені у світських законах; звичаєво-правові підстави; 2) відповідно до настання відповідальності винуватої сторони: такі, що пов’язані з настанням відповідальності винуватої сторони; такі, що не тягнуть за собою настання відповідальності; 3) залежно від наявності волі подружжя: підстави, що залежать від волі подружжя; підстави, що не підвладні волі подружжя; набуло подальшого розвитку: - положення про те, що провідними чинниками, які здійснювали вплив на особистий характер шлюбних взаємовідносин у досліджуваний період української історії, були: по-перше, суспільні моральні засади, що сформувалися під впливом християнської етики, а, по-друге, правові звичаї та традиції, що протягом багатьох століть формувалися та зберігалися у народній свідомості. Особисті немайнові відносини були підвладні християнській моралі, що сповідувала головування в сім’ї чоловіка. Цей принцип був провідним впродовж усього досліджуваного періоду української історії; - теза, що в Україні до ХVІІІ ст. укладення шлюбу відбувалося за двома традиційними обрядами: церковне таїнство – вінчання, як законна форма укладення шлюбу, та обов’язковий за звичаєвим правом обряд – весілля. Підтверджено, що навіть верхівка суспільства у часи Гетьманщини не обмежувалася виключно церковним освяченням шлюбу, підтримуючи стародавні традиції. Доведено, що шлюб сприймався українцями двояко: по-перше, як духовний союз, освячений церковним вінчанням, а, по-друге, як громадянський союз, заснований на стародавніх весільних звичаях та на договірних засадах. У ХVІ – ХІХ ст. вже всі верстви населення сприймали вінчання як законну форму укладення шлюбу. Встановлено, що невінчані громадянські шлюби здебільшого укладалися особами, які не мали права укласти законний шлюб у зв’язку з наявністю перешкод, визначених церковним правом. Коли виникали судові суперечки відносно дійсності шлюбу, суди, як духовні, так і світські, надавали перевагу вінчаним шлюбам. Теоретичне та практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що положення, обґрунтовані в даному дослідженні, сприяють поглибленню та збагаченню української історико-правової науки знаннями про формування та еволюцію шлюбно-сімейних правовідносин на українських землях у Х – ХІХ ст. Результати дослідження можуть бути використані: - у науково-дослідній сфері – для подальших розробок при вивченні історії сімейного права та його окремих інститутів, а також у науково-дослідній роботі з історії держави і права студентів, магістрів, аспірантів; - у навчальному процесі – при викладанні навчальних дисциплін та підготовці підручників і навчальних посібників з курсів «Історія держави і права України», «Канонічне право», «Звичаєве право», «Сімейне право», підготовці курсів лекцій, а також у системі правового і сімейного виховання для формування духовності та морально-правового світогляду; - у правотворчості – при розробці та вдосконаленні правових норм у сфері регулювання шлюбно-сімейних правовідносин, спираючись на історико-правовий досвід. Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним науковим дослідженням. Усі наукові результати, що викладені у рукописі дисертації, одержані автором особисто. Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження апробовані на засіданнях відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України, а також на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, зокрема, на: засіданні круглого столу «Актуальні проблеми розвитку держави і права» 2 квітня 2008 року в м. Чернігові (тези опубліковані); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Закарпатські правові читання» 28-29 квітня 2011 року в м. Ужгороді (тези опубліковані); Міжнародній науково-практичній конференції «Наукові дослідження сучасності» 25 жовтня 2011 року в м. Києві (тези опубліковані); Міжнародній науковій конференції «Десяті осінні юридичні читання» 18-19 листопада 2011 року в м. Хмельницькому (тези опубліковані). Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення у дев’яти статтях, одна з яких у співавторстві, а сім – у фахових наукових виданнях, а також тезах доповідей на наукових конференціях. Ідеї та розробки, які належать співавтору однієї статті, у дисертації не використовувалися. Структура дисертаційного дослідження обумовлена його метою і завданням та відображає логічну послідовність досліджуваних питань. Дисертаційне дослідження будується за принципом поступового розгляду окремих питань, що пов’язані з його проблематикою. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, загальних висновків та списку використаних джерел. Кожний розділ дисертації закінчується висновками з питань, що досліджувалися у цьому розділі. Повний обсяг дисертації становить 237 сторінок, з яких 35 сторінок – список використаної літератури, що містить 406 джерел.
|