У вступі визначено актуальність, мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, наукову новизну та практичну значущість результатів.
У першому розділі “Аналіз теоретичного підґрунтя дослідження особливостей антикризового управління на сучасних підприємствах машинобудування” досліджено еволюцію розвитку теоретичних уявлень про роль та місце кризових явищ в економічній системі; узагальнено теоретичну базу антикризового управління підприємствами; проведено SWOT-аналіз розвитку вітчизняного машинобудування в умовах світової фінансової кризи.
За результатами узагальнення науково-методичних підходів до розуміння ролі кризових явищ в економічній системі, класифікації криз та чинників впливу на них автором підтримано позицію тих науковців, які стверджують про необхідність відношення до кризи не як до суто негативного, руйнівного явища, а як до переломного моменту в діяльності суб’єкта господарювання, що не тільки загострює явні та латентні протиріччя в його діяльності, але й відкриває нові можливості для зміни траєкторії поступального руху. Саме з цих позицій в роботі досліджено хронологію появи, історію подолання та масштаби наслідків найбільш значущих в історії людства економічних криз. Особливу увагу приділено світовій фінансово-економічній кризі 2008–2009 рр., викладено авторський погляд на причини її появи та механізми подолання в різних країнах.
У роботі обґрунтовано наявність суттєвих протиріч не лише у тлумаченні антикризового управління як економічної категорії, розумінні сутності його складових, функцій та задач, але й суттєві відмінності у традиціях застосування стабілізаційних механізмів у різних країнах світу. Автором зосереджено увагу на дослідженні специфіки розробки програми антикризової стабілізації на підприємствах залежно від фази кризи.
На вибір інструментів, методів та важелів антикризового управління суттєво впливає і галузева приналежність суб’єкта господарювання. Так, на прикладі підприємств машинобудівної галузі, більшість з яких мають замкнутий виробничий цикл, розглянуто специфіку та послідовність реструктуризації дебіторської заборгованості, продажу запасів готової продукції та надлишку факторів виробництва, закриття та продажу нерентабельних виробництв, виключення витратних об’єктів із виробничого процесу підприємства тощо.
Аналіз наслідків впливу світової фінансової кризи 2008–2009 рр. на діяльність підприємств вітчизняного машинобудування, структури машинобудівного комплексу України, хронології розгортання внутрішньогалузевих криз та впливу загальноекономічних трансформацій на розвиток підприємств цієї галузі в 1994–2011 рр. дозволили автору виявити наявність цілого ряду системних диспропорцій у розвитку цієї галузі та проблем, які потребують негайного розв’язання. У роботі проведено SWOT-аналіз для машинобудівної галузі України, що дозволило обґрунтувати сильні та слабкі сторони вітчизняних машинобудівних підприємств, а також нові загрози та можливості в контексті подолання наслідків світової фінансової кризи.
Так, беззаперечними перевагами підприємств цієї галузі у контексті подолання кризових явищ автор вважає зокрема: широку клієнтську базу, значний досвід роботи на ринку, довгострокові контрактні відносини, наявність потужних вітчизняних запасів сировини, дешеву робочу силу, існування державної підтримки, доволі значну фондовіддачу при високих показниках зносу, унікальність деяких видів машинобудування (авіаційне, космічне машинобудування тощо), вдале географічне розташування, високий науково-дослідний потенціал тощо. У контексті цих переваг автором розглянуто перспективні можливості розвитку підприємств цієї галузі, зокрема щодо створення у регіонах машинобудівних кластерів, розвитку венчурного інвестування та інноваційного підприємництва, побудови вертикально-інтегрованих моделей бізнесу тощо.
Слабкими сторонами вітчизняного машинобудування, які формують загрози для підприємств цієї галузі в контексті подолання поточних та майбутніх криз, автор вважає: диспропорції у структурі експорту, значну енергомісткість, ресурсомісткість та трудомісткість виробництва, високий рівень зносу основного обладнання і технологічну відсталість виробництва, низьку конкурентоспроможність цілого ряду видів основної продукції, відсутність належного захисту прав інтелектуальної власності на унікальну продукцію, неефективне використання виробничих потужностей, кризу неплатежів, недостатній рівень орієнтації НДДКР на потреби реального сектора, похилий вік найкращих наукових та інженерно-конструкторських кадрів, надмірну залежність від державної підтримки тощо.
У другому розділі “Розвиток методичних засад аналізу та прогнозування кризового стану машинобудівного підприємства” розроблено підхід до ідентифікації ризиків за стадіями життєвого циклу машинобудівного підприємства, запропоновано організаційно-економічний механізм антикризового управління за стадіями кризи на підприємстві, обґрунтовано методичні засади стрес-тестування на підприємствах машинобудівної галузі.
Проведений автором аналіз впливу криз різної тривалості та джерел походження на динаміку розвитку підприємств машинобудівної галузі України дозволив зробити декілька висновків щодо побудови ефективної системи антикризового моніторингу за їх діяльністю. У контексті розвитку методичної бази експрес-тестування підприємства щодо чутливості до ризиків автором здійснено структурну декомпозицію ризиків за трьома ознаками:
1)стадією життєвого циклу машинобудівного підприємства (І – формування, ІІ – зростання, ІІІ – рівноважне функціонування, IV – спад (початок кризи), V – стагнація (пік кризи), VI – відновлення);
2)джерелом походження та масштабом розповсюдження їх наслідків (класи мезо-, макро-, мега- та мікроризиків);
3)сферою виникнення та прояву (групи соціальних, політико-юридичних, природно-технічних та економічних ризиків).
Таке дослідження проводилося в роботі у три етапи: на першому – сформовано двовимірну матрицю факторів ризику; на другому – розраховано значущість кожної з даних груп ризиків на різних стадіях життєвого циклу машинобудівного підприємства/галузі та побудовано кластерну матрицю релевантності ризиків; на третьому – проведено кластерний аналіз груп ризиків за рівнем їх значущості із застосуванням методу k-середніх. У результаті сформовано три кластери (табл. 1).
На відміну від існуючих підходів до управління ризиками, запропонований підхід враховує особливості діяльності підприємств даної галузі (через застосування експертних оцінок), масштаби можливих наслідків від реалізації ризиків, та дозволяє систематизувати управлінські зусилля щодо управління ризиками за різними рівнями управління (стратегічним, тактичним та оперативним) та за стадіями життєвого циклу підприємства. Це дозволяє більш результативно обирати заходи щодо запобігання банкрутству, запроваджувати ефективні, адаптовані до вітчизняних умов механізми стрес-тестування загроз фінансовій стабільності підприємства за слабкими сигналами, а також створити відповідну систему моніторингу роботи підприємств.
У роботі обґрунтовано, що запорукою стабільної діяльності підприємств в умовах турбулентності зовнішнього та внутрішнього середовища є ефективно функціонуючий механізм антикризового управління підприємством (рис. 1) як складова загальної системи антикризового менеджменту, який, базуючись на відповідному нормативно-правовому, інформаційному забезпеченні, та за допомогою застосування відповідних інструментів, методів та важелів ідентифікації, попередження, подолання, мінімізації наслідків кризи залежно від її стадії та етапу життєвого циклу підприємства/галузі забезпечує максимізацію антикризового потенціалу підприємства.
Як видно з рис. 1, існуючу систему принципів, за якими має функціонувати механізм антикризового управління, доповнено такими: 1) врахування стадії життєвого циклу підприємства (найкраще реалізується через кластеризацію ризиків); 2) врахування стадії кризи (найкраще реалізується через диференціацію методів та інструментів антикризового управління); 3) орієнтація на максимізацію антикризового потенціалу підприємства.
