ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ Автореферат

У першому розділі дисертаційної роботи – “Теоретичні засади формування конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств” – визначено сутність і значимість конкурентоспроможності товарних підприємств, проаналізовано внутрішні й зовнішні чинники, що впливають на їх діяльність в умовах ринкового розвитку, узагальнено параметри і показники оцінки конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств.

У роботі доведено, що у ринкових умовах господарювання будь-яке підприємство, у тому числі й сільськогосподарське, відчуває на собі прямий чи опосередкований вплив підприємств, що реалізують аналогічну продукцію. І саме в цих умовах запорукою успішного функціонування підприємства є його конкурентоспроможність.

Конкурентоспроможність сільськогосподарського підприємства може бути визначена як його порівняльна перевага стосовно інших підприємств даної галузі усередині країни і за її межами. У випадку активних економічних суб’єктів – аграрних підприємств, представлених на ринку, конкурентоспроможність являє собою категорію ефективності, але на більш високому рівні. У цілому – це реальна та потенційна спроможність підприємства проектувати, виготовляти та збувати у тих чи інших конкретних умовах продукцію, що користується більш пріоритетним попитом у споживачів при умові ефективної господарської діяльності та її практичної прибуткової реалізації в умовах конкурентного ринку. Таким чином, сутність конкурентоспроможності підприємства полягає у здатності при вільній конкуренції виробляти товари та послуги, задовольняти вимоги світового ринку, реалізація яких збільшує добробут країни та окремих його громадян. Як правило, коркурентоспроможне підприємство включає декілька видів продукції. Остання характеризується тим, що вона має відмінність від товару конкурента за ступенем задоволення конкретної потреби та витратами на його забезпечення.

Існуюча конкурентна боротьба між господарюючими суб’єктами АПК змушує їх ефективно використовувати наявні ресурси, підвищувати якість товарів і послуг, постійно диференціювати виробництво та продукцію. Наявність міжрегіональних і міжнародних зв’язків сільськогосподарських підприємств свідчить про те, що вони активно беруть участь у експортно-імпортних операціях, а також про те, що у конкурентній боротьбі в межах регіону беруть участь підприємства з інших регіонів, з інших країн. Це значно загострює характер конкуренції, але у той же час підвищує ефективність діяльності сільськогосподарських підприємств на продовольчому ринку.

У сучасних умовах діє значна кількість зовнішніх і внутрішніх чинників, що не сприяють конкурентним перевагам сільськогосподарських підприємств: інфляція, диспаритет цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, застаріла матеріально-технічна база, кредитні ризики, цінова політика, недосконала структура активів, незадовільна організація виробництва, витратне використання ресурсів, а також низький рівень аналітичного забезпечення інформацією менеджменту. Інколи обмежені ресурси підприємств використовують для виробництва збиткової продукції, при цьому продукцію, яка приносить прибуток, виробляють у малих обсягах, що визначає загальний фінансовий результат діяльності. Концентрація зусиль на прибутковості, як на основній меті, свідчить про кризу менеджменту, орієнтованого на короткочасну перспективу.

З метою створення нормального конкурентного середовища для всіх партнерів АПК, необхідно сформувати механізм підвищення їх конкурентоспроможності, що складається з господарського – для створення системи умов і відносин регулювання виробництва, розподілу, обміну та споживання (нагромадження) й економічного механізму, котрий включає сукупність методів і засобів впливу на зростання виробництва та підвищення його ефективності через економічні, правові, організаційно-економічні та соціально-трудові важелі (рис. 1).