| summary: | У вступі обґрунтовуються вибір теми, її актуальність, формулюються мета, завдання, визначається методика дослідження, розкривається наукова новизна роботи, характеризуються джерела дослідження, а також пояснюється практична цінність і теоретичне значення дисертації.
Перший розділ дисертації “Процеси входження французької онімної лексики в українську та російську мови” складається з чотирьох підрозділів: 1. Характеристика антропонімного і топонімного полів у сучасному французькому онімному просторі; 2. Лінгвальні та екстралінгвальні умови запозичення французької онімної лексики; 3. Сучасний стан корпусу онімних галліцизмів в українській та російській мовах; 4. Роль традицій в адаптації французької онімної лексики – і дає характеристику антропонімного та топонімного полів у сучасному французькому онімному просторі. Окремо розглядається антропонімікон (у складі якого виділяються імена французького мовного колективу та проблеми їх адаптації) і топонімікон. Досліджуються лінгвальні та екстралінгвальні умови запозичення французької онімної лексики, сучасний стан корпусу онімних галліцизмів в українській та російській мовах; висвітлюється роль традицій в адаптації французької онімної лексики.
Одним із чинників, який ускладнює мовну ситуацію у Франції, є стан сучасного французького онімного простору, що характеризується гетерогенністю. Причинами цієї гетерогенності є значна діалектна роздробленість, властива раннім етапам розвитку французької мови та включення у сучасний французький ономастикон алогенної онімної лексики. У ряді французьких періодичних видань питома вага французьких прізвищ алогенного походження перевищує 10%. Багато онімів офранцужено до такої міри, що з’ясувати їх алогенність можна тільки шляхом ретельного аналізу.
Уся лінгвальна різноманітність, наявна на території Франції, відображена у французькому онімному просторі, який включив, крім онімів з інших мов і діалектів, що існують на території Франції, також безліч онімів з інших мов, які не мають територіального представництва у Франції. Ця обставина значно ускладнює передачу французьких онімів українською та російською мовами.
Будь-яке ВІ, потрапляючи до французької мови, неминуче підлягає фонетичному офранцуженню, передусім, окситонічному акцентуванню. На цій підставі ми пропонуємо вважати в синхронному плані французькими: 1) усі топоніми, які знаходяться на території Французької Республіки (із заморськими територіями включно); 2) усі антропоніми, які є іменами та прізвищами французьких громадян. Так, наприклад, Biarritz – французький топонім баскського походження, Ajaccio – французький топонім корсиканського походження і т.д., Maximovitch – французький антропонім слов’янського походження тощо. Вважаємо такий підхід виправданим, оскільки згадані вище ВІ співвідносяться з французькими денотатами (екстралінгвальний компонент) і фонетично, графічно, морфологічно і структурно офранцужені (лінгвальний компонент). Для визнання ВІ французьким, на наш погляд, обов’язкова наявність обох компонентів. Так, Vienne (Wien) – столиця Австрії не є французьким ВІ, тоді як Vienne (місто в департаменті Шаранта), маючи ідентичну фонографічну оболонку, безумовно, французьке ВІ, оскільки співвідноситься з денотатом, розташованим на території Франції. Крім того, до французьких ВІ слід віднести ті, що належать франкоканадцям, валлонам і франкошвейцарцям, а також географічні назви, розташовані на території їх компактного проживання.
Частими є випадки, коли правильне прочитання французьких ВІ недоступне навіть самим носіям мови. Алогенні оніми французького мовного простору “офрацужені” тією чи іншою мірою, що є результатом дії сильних асимілятивних тенденцій французької мови: Koechlin [koe∫l ]< Köchlin [koexlin] тощо.
Разом з тим, чинною конструкцією французького ономастикона залишаються споконвічно французькі ВІ. У сфері споконвічно французьких прізвищ простежуються тенденції до уніфікації, які виражаються у зникненні прізвищ з меншою кількістю носіїв на користь прізвищ з більшою кількістю носіїв. Таким чином, у французькому антропоніміконі стикаються дві різноспрямовані тенденції – до диверсифікації за рахунок алогенного елемента, що вноситься, передусім, іммігрантами, які натуралізуються, з одного боку, і до уніфікації – за рахунок збільшення кількості носіїв найбільш поширених прізвищ, з іншого.
Сучасний французький антропонімікон пройшов довгий шлях свого розвитку. Лише починаючи з ХІІІ століття імена, які надавалися при хрещенні, імена за назвами професії та прізвиська передаються нащадкам і з’являється тенденція їх переходу до розряду успадкованих. Стабілізувавшись на кінець ХV ст., прізвища зареєструвалися із запровадженням реєстрів громадянського стану, які Франциск І зробив обов’язковими (Ордонанс Віллер-Котре, 1539) і які обов’язково містять ім’я та прізвище.
Ми вважаємо за необхідне розглядати французькі прізвища алогенного походження як невід’ємну частину сучасного французького онімного простору.
У цілому можна зробити висновок, що найважливішою характеристикою сучасного французького репертуару прізвищ є те, що в ньому ґрунтовно репрезентовані численні прізвища алогенного походження, які не утворюють, проте, гомогенної групи, а походять з мов не тільки різних груп, але й різних мовних сімей (індоєвропейської, семіто-хамітської, нігеро-кордофанської, астроазіатської тощо). Усі ці прізвища, потрапляючи до французького антропонімікону з натуралізацією їх носіїв, прочитуються відповідно до правил вимови французької мови, зберігаючи, однак, у більшості випадків орфографію мови–онімізатора, якщо ця мова користується латинською графікою.
Французькі онімні запозичення в українській та російській мовах є результатом тривалих і, починаючи з ХVІІІ ст., інтенсивних, соціально значущих мовних контактів. Протягом тривалого періоду мовних контактів між французькою мовою, з одного боку, і українською та російською мовами – з іншого, переважали різні способи освоєння французької онімної лексики: семантична адаптація, транслітерація, практична транскрипція. Мали місце й інші способи адаптації (наприклад, графічне цитування). Безперечно цікавим є синтез практичної транскрипції і транслітерації, який був у першій половині ХІХ ст.. Л.П.Калакуцька описує, помічений нею у О.С.Пушкіна, спосіб передачі французьких власних імен, при якому називний відмінок подавався відповідно до вимови (без кінцевого приголосного), а у непрямих відмінках дане ім’я відмінювалося так, ніби в називному відмінку був кінцевий приголосний: Гизо объяснил...; мысли и формулы, выведенные Гизотом. Фактично у наведеному прикладі ми маємо справу з синтезом транскрипції і латентної транслітерації. Ми називаємо цю транслітерацію латентною через те, що вона маніфестує тільки в непрямих відмінках, ніяким чином не виявляючи себе у називному відмінку. Освоєння французької онімної лексики в українській та російській мовах за деяких екстралінгвальних умов відбувалося з різною інтенсивністю. На певних етапах французькі ВІ потрапляли в українську мову через посередництво російської і, значно меншою мірою, польської мови. Незважаючи на несприятливі умови, україно-французькі культурні зв’язки інтенсифікуються у ХІХ столітті.
Передача російською та українською мовами жодного підкласу французької онімної лексики не еволюціонувала так відчутно останніми століттями, як передача французького іменослова: Prosper – Євтихій, суч.Проспер, Méthode – Меθодий, суч. Метод та ін. Протягом ХХ століття продовжується процес активного освоєння французьких онімів. У цей період склалися певні традиції і правила адаптації французьких ВІ. Правила ці не є ригідними і перебувають у постійному процесі удосконалення. Сучасний корпус онімних галліцизмів в українській та російській мовах можна стратифікувати за ступенем освоєння в мовах-реціпієнтах. Корпус онімних галліцизмів можна уявити у вигляді континууму, що йде від онімів, які знаходяться в процесі освоєння і передача яких відрізняється варіативністю (динаміка), до повністю освоєних онімів, передача яких, як правило, не варіативна (статика). Онімні галліцизми групи “динаміки” найбільш широко виявлено в публіцистиці, періодиці; “статики” – в енциклопедичних і довідкових виданнях.
Роль традицій при адаптації французької онімної лексики досить значна. Певна кількість онімних галліцизмів існує в українській та російській мовах у традиційних передачах: укр. Версаль, рос. Версаль < Versailles; укр. Париж, рос. Париж < Paris; укр. Марсель, рос. Марсель < Marseille; укр. Корсика, рос. Корсика < La Corse. Ламання традицій передачі пов’язане зі значними труднощами, і доцільність його в деяких випадках сумнівна. Найбільша кількість традиційних передач припадає на долю топонімів та особових імен. При адаптації французьких прізвищ роль традицій мінімальна.
Шляхи запозичення галліцизмів – найрізноманітніші. Запозичення можуть бути усними або писемними. Раніше усні запозичення зазнавали більших змін, ніж писемні. Сьогодні переважають писемні запозичення. Звертає на себе увагу той факт, що в цілому процес адаптації у газетних текстах відбувається дещо активніше, ніж в інших мовленнєвих сферах.
Певну роль при адаптації французької онімної лексики відігравали і продовжують відігравати треті мови. На сьогодні найбільш впливовою в цьому плані є англійська мова. Раніше такими були латинська, польська і німецька мови. Вплив інших європейських мов незначний.
Другий розділ “Фонетична адаптація і графічна реалізація французьких онімів у сучасній українській та російській мовах” складається з підрозділів: 1. Проблема бази передачі; 2. Основні способи передачі іншомовного онімного матеріалу; 3. Проблема неадекватності; 4. Вплив третіх мов; 5. Фонографічна адаптація антропонімних і топонімних галліцизмів; 6. Проблема несправжньої омонімії.
Розглядаються питання графіки та орфографії, що мають суттєве значення при освоєнні французьких онімів українською і російською мовами. Фактично у французькій мові існують дві, часто досить різні, форми оніма – орфографічна і фонетична: Thibault – 8 літер, [tibo] – 4 звуки; Souques – 7 літер, [suk] – 3 звуки тощо, тобто, на думку Л.В.Щерби, “дивна історична та етимологічна орфографія французької мови... переростає в орфографію “ієрогліфічну”.
Особливе місце при розв’язуванні теоретичних і практичних питань адаптації французької онімної лексики посідає порушена Б.В.Томашевським проблема бази передачі.
Щодо питання про те, якою базою передачі користуються сучасні українська та російська мови, можна припустити, що в силі залишається попередня середньоєвропейська база на основі латинської мови, в якій тепер, однак, переважає не німецький або французький вплив, а вплив англійської мови. Разом з тим, як німецький, так і французький вплив залишили в базі передачі глибокі сліди. Підходи до вибору бази передачі у деяких випадках можуть бути різними в українській та російській мовах: Laura – рос. Лаура (базою передачі обрано італійську мову), укр. Лора (французька мова). Проблема вибору бази передачі набуває особливої актуальності у зв’язку з гетерогенністю французького ономастикону, яка посилюється останніми десятиліттями.
Аналіз фактичного матеріалу дав можливість виявити такі основні способи освоєння французького онімного матеріалу українською та російською мовами: графічне цитування; переклад (семантична адаптація); практична транскрипція і традиційні передачі.
Переважна більшість французьких онімів сьогодні освоюється шляхом практичного транскрибування (понад 90% онімних галліцизмів). Виявляються лише окремі елементи транслітерації, що дозволяє вважати цей спосіб передачі у наш час час нетиповим, який зберігається як пережиток попередньої епохи, що підтримується традиціями та, ймовірно, недостатнім знайомством з французькою мовою.
Аналіз фактичного матеріалу показує, що з погляду лінгвістики як українська, так і російська мови мають достатні фонографічні ресурси для адекватної передачі запозиченого французького онімного матеріалу. Разом з тим, не всі французькі фонеми знаходять собі відповідні субститути, через що досить широко застосовується принцип апроксимації.
Поруч з практичною транскрипцією відносно широко використовуються традиційна передача, іншомовні вкраплення і, для певних розрядів онімної лексики, - переклад.
Фонографічна адаптація французької онімної лексики відбувається як у сучасній українській, так і в сучасній російській мовах при значній її варіативності, яка стосується, однак, в основному, лише окремих груп голосних – носових, [ø],[œ],[∂],[o],[y]. Âаріативність зумовлена як впливом прямих контактів української та російської мов, з одного боку, і французької – з іншого, так і явищем багатоконтактності (впливу третіх мов, в основному англійської).
Фонетична адаптація при освоєнні французької онімної лексики супроводжується варіативністю як в українській, так і в російській мовах. Така варіативність, однак, більша при адаптації антропонімів, ніж при адаптації топонімів. Цей факт можна пояснити дещо більшим “освоєнням” у східнослов’янських мовах саме топонімних галліцизмів, що пояснюється як станом французького топонімікону та антропонімікону, так і умовами їх адаптації.
Дослідження фонетичних змін французьких онімних запозичень в українській та російській мовах виявило основні причини змін у вимові онімних галліцизмів, освоєних мовою-реципієнтом. Дослідження виявило: а) Французькі голосні фонеми не тільки підлягають субституції голосними у фонологічних системах української та російської мов, але й можуть передаватися сполученням голосного з приголосним (носові голосні): Крізанж < Crisange, Адан < Adam, Шамбас < Chambas та ін. Спостерігається зникнення при передачі ряду фонологічних ознак французьких фонем – відкритості та закритості, лабіалізованості: Менье < Meunier; Ежен, Эжен < Eugène, Дарр’є < Darrieux, Бон < Beaune. При запозиченні онімного матеріалу довгота французьких голосних не зберігається ні в українській, ні в російській мовах; б) Значна частина французьких приголосних має спільну фонетичну подібність з українськими та російськими приголосними.
Незважаючи на варіативність, яка зберігається, можна констатувати наявність усталеної норми для передачі абсолютної більшості звуків і звукосполучень.
Неадекватні варіанти передачі часто викликані труднощами ідентифікації фонетичного вигляду етимона в мові–джерелі: Буальдьє – Boiledieu [bכjεldjø], Оз – Eauze [eoz].
З питанням неточностей при передачі французьких онімів тісно пов’язана проблема впливу третіх мов. Вплив третіх мов на освоєння онімічних галліцизмів у ХХ столітті порівняно з попередніми епохами незначний.
Особливої уваги заслуговує вплив англійської мови. Вплив англійської мови на адаптацію французьких ВІ стосується, в основному, антропонімів та ергонімів.
Нами виявлено лише один випадок впливу англійської мови на характер освоєння при освоєнні французької топонімічної лексики: “...бал у Сен-Джемсі” < Saint-James. Англійський вплив можливий при перекодуванні лише топонімів, які співвідносяться з маловідомими денотатами. Англійський вплив найбільш відчутний у джерелах газетно-публіцистичного жанру, меншою мірою – у перекладній літературі, що пояснюється, на нашу думку, ступенем володіння мовою-джерелом особи, яка здійснює перекодування іншомовного ВІ і ступенем знайомства з англійською мовою. Мабуть, у газетно-публіцистичній практиці трапляється, що за передачу французьких ВІ засобами східнослов’янських мов беруться особи, які краще знайомі з англійською мовою, ніж з французькою. Нами виявлено випадки, коли французьке ВІ, насправді, читається відповідно до англійських правил вимови і отримана таким чином звукова оболонка оніма передається східнослов’янськими мовами: “Француз, уповноважений Європейського Союзу Івс- Зібаулт де Сілгу” < Yves-Thibault de Silguy.
Однією з актуальних проблем при українській та російській передачах французьких ВІ, є проблема так званої “несправжньої омонімії”, суть якої полягає в тому, що в результаті фонографічних перетворень, які мають місце при цій передачі, у мовах-реципієнтах – українській та російській – виникають несправжні омоніми, тобто омонімічними стають ВІ, які у французькій мові такими не є. Так, наприклад, однаково передаються у мові-реципієнті (як українській, так і російській) такі, що мають різні графічний, а іноді і фонографічний вигляд французькі ВІ, як: Бен, Бэн < Beynes [bεn]; Бен, Бэн < Bains [b ]; Фуко, Фуко < Foucauld [fuko]; Фуко, Фуко < Foucault [fuko]; Ліс, Лис < Lys (la) [lis]. Кількість таких прикладів, як засвідчує зібраний нами фактичний матеріал, досить значна.
Уже в мові-джерелі, тобто на першому етапі фонографічного освоєння запозичуваного ВІ, ми маємо справу з деякими омофонами-гетерографами, наприклад, Bidault [bido] – Bidaut [bido], Blesmes [blεm] – Blême [blεm], а також, (правда, значно меншою кількістю) омографами-гетерофонами.
Основних причин виникнення несправжньої омонімії при фонографічній адаптації французьких ВІ три:
І. Як зауважує В.А.Ніконов, фонетичні відмінності між мовою оригіналу та мовою, що приймає, бувають різного роду. Найбільш наочний випадок, коли в мові, що приймає, немає звука, наявного у мові оригіналу. Так, в українській і російській мовах не існує необхідних засобів для передачі деяких фонем французької мови, що мають смислорозрізнювальне значення. Зокрема, в українській та російській мовах відсутні:
а) носові голосні, які часто служать у французькій мові для диференціації схожих за звуковим складом ВІ: Віян, Виян < Viane [vjan]; Віян, Виян < Vian [vjã]; Ле Пен, Ле Пен < Le Pen [l∂pεn], Ле Пен, Ле Пен < Le Pin [l∂p ]. У результаті фонографічної адаптації у мовах-реціпієнтах маємо несправжні омоніми: Кан, Кан < Camp [kã], Кан, Кан < Cannes [kan], Кан, Кан < Kann [kan].
б) відкритість та закритість голосних, їх тривалість і короткість, які мають у французькій мові смислорозрізнювальне навантаження, при передачі українською і російською мовами французьких ВІ також не відображаються, створюючи тим самим ще одне джерело несправжньої омонімії: Ре, Рэ (острів) < Ré [re], Ре, Рэ (прізвище) < Retz [rε]; Бон, Бон (місто в департаменті Côte-d’Or) < Beaune [bon], Бон, Бон (місто в департаменті Vienne) < Bonnes [bכn].
в) передача французьких лабіалізованих [œ] і [ø] за допомогою українського е, російського э, які також використовуються для передачі французьких [ε] і [е], що передаються літерами і буквосполученнями еі, аі, ау, è, ê, é, у свою чергу призводить до збільшення кількості несправжніх омонімів: Ер, Эр (річка, притока Сени) < Eure [œr], Ер, Эр (департамент у Верхній Нормандії) < Eure [œr], Åр, Эр (притока річки Ен) < Aire [εr]; Фер, Фер < Feurs [fœr], Фер, Фер < Fer [f εr].
ІІ. Іншою важливою причиною появи несправжніх омонімів є наявність у французькій фонографічній системі значної кількості так званих німих літер, які вимовлялись на певних етапах історичного розвитку французької мови, але сьогодні вони не вимовляються. Це в першу чергу h і кінцевий е, а також, у деяких випадках, s, l, g і більшість кінцевих приголосних.
1) Найбільш частотною у цій групі причин виникнення несправжніх омонімів є наявність у ВІ німого h: Аруе, Аруэ < Haroué [arwe], Аруе, Аруэ < Arouet [arwe]; Егюій, Эгюий < Aiguille [εgyij], Егюій, Эгюий < Aiguilhe [εgyij]; Аре, Арэ < Harrée [are], Аре, Арэ < Arrée [are]; Анс, Анс < Anse [ãs], Анс, Анс < Hanse [ãs]. У цьому випадку зустрічаються також:
а) комбінації невимовного h та інших невимовних приголосних всередині одного слова: Мутьє, Мутье < Mouthier [mutje], Мутьє, Мутье < Moutier [mutje]; Лом, Лом < Lhomme [lכm], Лом, Лом < Lomme [lכm]. Такі комбінації найбільш характерні для ВІ, що прийшли у французький ономастикон порівняно недавно з германських мов: Жерар, Жерар < Gérard [ʒerar], Жерар, Жерар < Gerhardt [ʒerar]; Бернар, Бернар < Be ard [bε ar], Бернар, Бернар < Be hardt [bε ar].
б) поєднання чергування назальної / оральної голосної з наявністю у ВІ h, що не вимовляється: Роан, Роан < Rohan [rכã], Роан, Роан < Roanne [rכan].
2) Наявність у ВІ німого кінцевого е або (рідше) е випадного служить джерелом несправжніх омонімів: Бріар, Бриар < Briare [brijar], Бріар, Бриар < Briard [brijar]; Блюм, Блюм < Blume [blym], Блюм, Блюм < Blum [blym]; Епрон, Эпрон < Epron [epr ], Епрон, Эпрон < Eperon [epr ].
3) Французькі ВІ, які містять (звичайно або s , що вимовляється в середині слова , або німу s, яка зникла і позначається accent circonflexe у загальних іменах), передані українською або російською мовами, можуть бути в мовах-реціпієнтах несправжніми омонімами французьких ВІ, що не містять німої s: Бель-Іль, Бель-Иль (острів) < Belle-Ille [bεlil], Бель-Іль, Бель-Иль (прізвище) < Belle-Isle [bεlil]; Муньє, Мунье < Mousnier [munje], Муньє, Мунье < Mounier [munje]; Блем, Блем < Blesmes [blεm], Блем, Блем < Blême [blεm]; Дюшатель, Дюшатель < Duchâtel [dy∫atεl], Дюшатель, Дюшатель < Du Chastel [dy∫atεl]; Гед, Гед < Guesde [gεd], Гед, Гед < Guède [gεd]; Ен, Эн < Ain [], Ен, Эн < Aisne [εn]. При цьому несправжніми омонімами можуть бути три ВІ і навіть більше: Дюшен, Дюшен < Duchesne [dy∫εn], Дюшен, Дюшен < Duchenne [dy∫εn], Дюшен, Дюшен < Duchêne [dy∫εn].
Не так часто зустрічається несправжня омонімія в результаті наявності у ВІ: а) l, що не вимовляється: Во, Во < Vaulx [vo], Во, Во < Vaux [vo]; б) q, що не вимовляється: Бук, Бук < Bouc [buk], Бук, Бук < Boucq [buk]; Марк, Марк < Marc [mark], Марк, Марк < Marcq [mark].
Особливу і дуже важливу підгрупу у цій групі складають численні несправжні омоніми, які виникли завдяки надзвичайно поширеним серед ВІ літерам і буквосполученням, що не вимовляються. Найбільш частотними серед фіналій французьких ВІ, що не вимовляються є –t, -et, -d, -ds, -s, -x: Рено, Рено < Renau [r∂no], Рено, Рено < Renaud [r∂no], Рено, Рено < Renault [r∂no]; Бідо, Бидо < Bidos [bido], Бідо, Бидо < Bidault [bido], Бідо, Бидо < Bidaut [bido]. Зливаючись із несправжніми омонімами, що виникли у зв’язку з іншими причинами, ці несправжні омоніми можуть утворювати в мовах-реципієнтах цілі кластери несправжніх омонімів, які іноді буває складно ідентифікувати: Во, Во < Vaulx [vo], Во, Во < Vaux [vo], Во, Во < Vaud [vo], Во, Во < Vauds [vo], Во, Во < Veau [vo].
ІІІ. Третім основним джерелом несправжніх омонімів при передачі французьких ВІ засобами української та російської мов можна вважати характерні для французької мови синонімічні написання, тобто можливість передачі однієї і тієї ж фонеми різними літерами або буквосполученнями. Оскільки ні українській, ні російській мові це явище не властиве, то в цих мовах різні французькі літери і сполучення передаються одними і тими ж українськими або російськими літерами.
Синонімічні написання дуже поширені у французькій мові. Для деяких фонем існує п’ять і більше способів графічної передачі, наприклад, звук [j] передається за допомогою il, ill, ї, і, у; звук [ ] – за допомогою in, im, yn, ym, ain, aim, en, ein, eim. Така велика кількість синонімічних написань у мові-донорі створює надзвичайно сприятливі умови для формування ВІ в мовах-реципієнтах, які адаптуються, і які не мають необхідного графічного матеріалу для диференційованої передачі синонімічних написань. Так, дев’яти буквосполученням у французькій мові - in, im, yn, ym, ain, aim, en, ein, eim відповідає лише два українських або російських ен, єн; эн, ен.
У висвітленні досліджуваної проблеми найбільш практичне значення мають такі написання, що дублюються: 1) s-z: Сезан, Сезан (місто) < Sézanne [sezan], Сезан, Сезан (прізвище художника) < Cézanne [sezan]; Базен, Базен < Bazaine [bazεn], Базен, Базен < Basin [baz], Базен, Базен < Bazin [baz]; Безансон, Безансон (прізвище) < Bezançon [b∂zãs], Безансон, Безансон (місто) < Besançon [b∂zãs]; 2) с-k: Кар, Кар < Karr [kar], Кар, Кар < Care [kar]; 3) v-w: Відаль, Видаль < Widal [vidal], Відаль, Видаль < Vidal [vidal].
Нарешті, окрему групу складають несправжні омоніми, що виникли в результаті передачі українською та російською французьких ВІ, графічний вигляд яких у мові-джерелі має настільки мало спільних рис, що неможливо виявити в їх складі синонімічні написання, і їх фонетична омонімічність є наслідком взаємодії чинників, які важко класифікувати. Наприклад, Ем, Эм < Hexmes [εm], Ем, Эм < Hem [εm]; Ρампе, Сампе < Sampaix [sãpε], Сампе, Сампе < Sempé [sãpe]; Вер, Вер < Vaires [vεr], Вер, Вер < Vergt [vεr].
Таким чином, виникнення несправжньої омонімії при передачі французьких ВІ засобами української та російської мов є наслідком відсутності необхідного фонетико-орфографічного матеріалу в мовах-реципієнтах (відсутність у російській та українській мовах деяких звуків, що є у французькій мові, неможливість адекватної передачі засобами цих мов французьких німих літер і синонімічних написань). В українській та російській транскрипції з огляду на зазначені вище чинники, які призводять до появи несправжніх омонімів, зникає фонематизм мови-джерела і за нею дуже часто неможливо відновити початковий графічний вигляд слова в мові-джерелі, а, на думку А.В.Суперанської, без цього транскрипція втрачає свою практичну цінність.
Третій розділ “Морфологічна та структурна адаптація онімних галліцизмів” складається з підрозділів: 1. Морфологічне освоєння онімних галліцизмів; 2. Структурна адаптація французьких онімів.
Аналіз сучасного французького онімного простору та процесів адаптації онімних галліцизмів сучасними українською та російською мовами показує, що існуюча у ХІХ ст. тенденція не відмінювати іноземні ВІ не збереглася. Останнім часом і в українській, і в російській мовах ті іншомовні оніми, які можна віднести до якого-небудь типу відмінювання в мовах-реціпієнтах, у більшості випадків відмінюються. Правила відмінювання запозичених ВІ закріпилися в обох мовах. Виявляються, однак, поодинокі випадки невідмінювання топонімів. Але в більшості випадків онімні галліцизми морфологічно інтегруються в систему української та російської мов.
Морфологічна адаптація різних класів топонімів має свої особливості.
Особливого значення набуває родова приналежність онімних галліцизмів. У цілому розподіл іменників за родами здійснюється відповідно до формальних показників-фіналій. При переході французького оніма в мови-реціпієнти зрідка спостерігається зміна родової приналежності: Ментона < Menton.
Можлива передача деяких французьких ойконімів, що закінчуються на –es, як pluralia tantum (Канни < Cannes, Антибі < Antibes), однак ця передача залишається лише відносно малопоширеним додатковим варіантом.
Виявлено поодинокі передачі французьких онімних форм pluralia tantum за допомогою однини: до Саблю – aux Sables. Одні й ті ж гідроніми в мові-реципієнті можуть функціонувати як у жіночому, так і в чоловічому роді “Вдоль ... набережной Арва”, “...на берегу Арвы”, Самбр, Самбра. Випадки різнооформленості запозичуваних гідронімів не є типовими.
Передача аналітичних конструкцій, які містять оніми, здійснюється в мовах-реципієнтах синтетично: “...люба Сюзанночко...” < “ma…petite Suzanne”; Мартениха – la Martin, “Принцесою Клевською...” < la princesse de Clève; “...в комбрейські часи...” < de Combray.
Усі французькі географічні назви можна поділити на дві великі групи: прості, або однослівні, і складені, або багатослівні. У свою чергу, однослівні топоніми поділяються на а) прості: Auch, Caen, Dax, Nice, Gap, Digne та ін. і б) складні: Albertville, Luneville, Altkirch, Longwy, Chateauroux, Montpellier тощо. Багатослівні топоніми – це словосполучення з сурядним або підрядним зв’язком між компонентами: La-Grand-Combe, Villefranche-sur-Seine, St-Jean-de-Maurienne та ін.
На основі аналізу фактичного матеріалу (близько 4000 найбільш важливих французьких ойконімів) нами було виявлено 26 морфоструктурних типів французьких ойконімів, які містять велику кількість підтипів: 1) проста топооснова: Paris, Lyon, Caen, Bordeaux, Rouen, Nantes тощо; 2) складна топооснова: Albertville, Montpellier, Châteauroux та ін.; 3) артикль (однини або множини) + топооснова: La Broque, La Réole, Le Havre, Les Iffs, Les Ulis; 4) топооснова + артикль (однина, множина) + топооснова (іменник, прикметник): Mantes-la-Jolie, A ay-le-Duc, Nogent-le-Rotrou, Vic-le-Comte, Fort-la-Latte, Cambo-les-Bains, Brassac-les-Mines, Châlenoy-le-Royal; 5) топооснова + топооснова: а) іменник + іменник: Sarre-Union, Gujan-Mestras, Corhaix-Plouguer; б) прикметник + іменник: Vieux-Rompon, Grand-Champ, Bon-Encontre, Neuf-Brisach; в) іменник + прикметник: Fontaine-Française; 6) топоформант St (Ste) + топооснова: St-Amarin, St-Etienne: а) St (Ste) + топооснова + aux + топоформант: Ste-Marie-aux-Mines; б) St (Ste) + топооснова + de + топоформант: St-Denis-de-Pile; в) St (Ste) + топооснова + la (le) (les) + топоформант: Ste-Foy-la-Grande, St-Eloi-les-Mines; г) St (Ste) + топооснова + топооснова + de + топоформант: St-Jean-Pied-de-Port; д) St (Ste) + топооснова + sur + топоформант: St-Pourcain-sur-Sioule; е) St (Ste) + топооснова + топооснова: St-Just-Malmont, St-Amand-Montrond; ж) топооснова + St + топооснова: Mazet-St-Voy, Laroch-St-Cydroine, Alise-Ste-Reine, Villeneuve-St-Benoît; (варіант: артикль + топооснова + St + топооснова La Chapelle-St-Ursin); з) St + топооснова + ès + топоформант: St-Alyre-ès-Montagne; і) St + топооснова + lès + топоформант: St-Nicolas-lès-Citeaux, St-Germain-lès-Corbeil; к) St (Ste) + топооснова + en + топоформант: St-Amand-en-Puisaye, St-Sauveur-en- Puisaye; л) St + топооснова + артикль (однина, множина) + топоформант: St-Pierre-le-Moutier, St-Cast-le-Guildo, St-Honoré-les-Bains, St-Leu-la-Forêt, St-Ouen-l’Aumône; м) St + топооснова + du (des) (de l’) (de la) + топоформант: St-Julien-du-Sault, St-Martin-des-Champs, St-Lubin-des-Joncherets, St-Benoît-du-Sault; н) артикль + топооснова + St + топооснова: La Ferté-St-Aubin, La Celle-Saint-Cloud ; o) St + топооснова + sous + топооснова: St-Brice-sous-Forêt; п) St + топооснова + ô + топооснова: St-Geniez-ô-Merle; 7) топооснова + sur + (артикль) топоформант (як правило, назва річки або Mer): Aire-sur-l’Adour, Martignas-sur-Jalle; 8) артикль + топооснова + sur + топоформант: La Trinité-sur-Mer; 9) топооснова + ès + топоформант: Riom-ès-Montagnes; 10) топооснова + en + топоформант: Parentis-en-Bo , Bas-en-Basset, Bas-en-Chandesse; 11) топооснова + de + топоформант: Mont-de-Marsan; 12) артикль + топооснова + топооснова: Le Relecq-Kerhuon, La Chaise-Dieu, Le Mont-Dore, Le Vieux-Marché, La Chapelle-Caro, La Garenne-Colombes; 13) артикль + топооснова + en + топоформант: Le Puy en Velay; 14) топооснова + lès + топоформант: Witry-lès-Reims, Collonges-lès-Bévy, Ramilly-lès-Vaudes; 15) топооснова + article contracté + топоформант: Louvigné-du-Désert, Argentré-du-Plessis; 16) топооснова + топооснова + топооснова: Pléneuf-Val-André; 17) топоформант + топооснова + la + топоформант: Cinq-Mars-la-Pile; 18) топооснова + топооснова + des + топоформант: Belval-Bois-des-Dames; 19) топооснова + et + топооснова: Arc-et-Senans; 20) артикль + топооснова + et + топооснова: La Cluse-et-Mijoux; 21) топооснова + sous + топооснова: Epinay-sous-Sénart, Rosny-sous-Bois; 22) артикль + топооснова + en + топооснова: La Queue-en-Brie; 23) артикль + топооснова + sous + топооснова: Les Clayes-sous-Bois, Les Pavillons-sous-Bois; 24) топооснова + sous + артикль + топооснова: Hannoville-sous-les-Côtes; 25) топооснова + devant + топооснова: Mont-devant-Sassey; 26) топооснова + les + топооснова + топооснова Druyes – les – Belles - Fontaines.
Багатослівними топонімами є, як правило, ВІ, співвідносні з маловідомими денотатами.
О.А.Пічугіна, досліджуючи процеси освоєння топонімічних галліцизмів у російській мові ХVІІІ ст., виділяє три основні групи варіантів або способів передачі, так чи інакше пов’язаних зі зміною структури одиниць, які адаптуються: 1) структурно непереоформлені субститути, тобто передачі, які практично нічим не відрізняються від передачі французьких ойконімів: le Quercy – Кверси / Керси; 2) оформлення хоронімів фіналлю –ия: la Picardie – Пикардия; 3) субституція простих у структурному відношенні адміністративних французьких хоронімів багатослівними описовими побудовами: la Gascogne – Гасконська провінція // Гасконська сторона / Гасконская провинция // Гасконская сторона..
На підставі наших спостережень можна зробити висновок, що для ХХ ст. характерне функціонування усіх трьох способів структурної адаптації: 1) Нансі < Nancy, Нормандія < la Normandie, Пікардія - la Picardie, 3) Кранський край < Craonnais. Кількісна дистрибуція цих трьох груп різноманітна. У ХХ ст., безумовно, переважають структурно неоформлені субститути. Вони охоплюють найбільш численну групу топонімічних галліцизмів – ойконімів і більшу частину інших онімних груп. Набагато менш численні друга й особливо третя групи. Це пов’язується з переважанням структурно неоформлених субститутів з перемогою практичної транскрипції.
Щодо третьої групи, то у ХХ ст. багатослівні описові побудови за моделлю “відтопонімний прикметник + слово, яке визначає географічний об’єкт”, зустрічаються зрідка і переважно в джерелах історичного жанру. Їх уживання, таким чином, найчастіше зумовлене жанровими або стилістичними міркуваннями: “...захід сонця в Озькій долині” < le coucher de soleil du pays d’Auge; “Называйте его как хотите: Анжуйский Бокаж, Сегрейский или Кранский край” < Bocage angevin, Segréen, Craonnais.
Видається можливим виділити четверту групу, характерну для структурної адаптації топонімічних галліцизмів у ХХ ст. Ця група близька до третьої групи, виділеної О.А.Пічугіною для ХVІІІ ст., і навіть, на наш погляд, може бути умовно в неї включена як підгрупа. Різниця між ними полягає у тому, що в ХХ ст. модель складається з номенклатурного терміна + адміністративний хоронім у називному відмінку: “Бальзак стане префектом департаменту Ендрі-і-Луари...”; “місце викладача в колежі департаменту Сені - й – Уазі...”; “Легіони мали дістати назви департаментів Сарти, Орна, Маєнни, Іля-і-Вілени, Морбігана, Нижньої Луари й Мена-і-Луари...”; департамент Сен-Сен-Дени. Ця підгрупа є нечисленною, охоплюючи, в основному, лише назви департаментів (95 одиниць). Прикметники, які входять до складу хоронімів – назв департаментів, підлягають семантичній адаптації: Східні Піренеї < Pyrénées Orientales; Південна Корсика < Corse-du-Sud; Приморская Сена < Seine-Maritime; Верхняя Корсика < Haute Corse. Хоронім La France вже на початок ХVІІІ століття мав форму Франція, яка утвердилася в джерелах усіх жанрів. Однак і в цей період, хоча й зрідка, ще зустрічалися описові конструкції (Французьке королівство, Французька Держава, Держава Французька, Французька земля). Наступний період характеризується повним згасанням описової моделі передачі хороніма la France, і в наші дні передачі типу “Французька земля” теоретично можливі тільки зі стилістичних міркувань (наприклад, у творах художньої або історичної літератури). У матеріалі, який розгядається, нам не вдалося виявити жодної подібної передачі, що засвідчує їх нечастотність навіть у творах згаданих жанрів. Конструкції типу “Французька земля”, ймовірно, вийшли з широкого вжитку ще на початку ХІХ ст.
Отже, структурна адаптація топонімічних галліцизмів у мовах-реціпієнтах відбулася в основному до періоду, який розглядається.
У висновках підбиваються підсумки дослідження. Аналіз процесів адаптації онімних галліцизмів дозволяє зробити такі висновки. Онімні галліцизми як в українській, так і в російській мовах утворюють значні прошарки. Становлення цих прошарків відбувалося поступово, з особливою інтенсивністю – починаючи з ХVІІІ ст. До ХVІІІ ст. французько-східнослов’янські контакти, хоча й мали місце, особливо інтенсивно в ХVІ – ХVІІ ст.ст., але все ж не можуть вважатися соціально значущими.
У ХХ ст. значні зміни відбулися у самому французькому онімному просторі. Найбільше цих змін зазнав антропонімікон, дещо менше – топонімікон та інші сфери французького онімного простору. Ці зміни не могли не вплинути на процеси адаптації французької онімної лексики у мовах-реципієнтах. У роботі порушено проблему вибору бази передачі при освоєнні онімів лінгвально алогенних територій Франції.
Наявність варіативності при освоєнні французьких онімів значною мірою пов’язана з присутністю алогенних елементів у мові-джерелі.
Ступінь присутності алогенного елемента в різних класах сучасного французького онімного простору різна. Найбільш уразливим є антропонімікон, який регулярно поглинає тією чи іншою мірою французовані імена іммігрантів, які натуралізуються.
Специфіка освоєння французької онімії у період, який розглядається, виявляється у тому, що: 1) українська мова вперше за дуже тривалий період запозичує французькі ВІ безпосередньо, а не через російську мову; 2) як в українській, так і в російській мовах вироблено норми фонографічної та морфологічної адаптації французького онімного матеріалу, склався узус освоєння і вживання французьких ВІ. Однак, по-перше, чинних норм недостатньо регулярно дотримуються в деяких джерелах, зокрема, газетно-публіцистичного жанру; по-друге, в окремих деталях ці норми ще остаточно не усталилися (наприклад, віднесення французьких гідронімів – назв незначних водних об’єктів, які адаптуються, то до жіночого, то до чоловічого роду).
Найбільша кількість варіантів при освоєнні французького онімного матеріалу спостерігається у джерелах публіцистичного жанру. Це пов’язано, передусім, з недостатньою лінгвістичною підготовкою осіб, які здійснюють передачу.
Основним засобом адаптації онімної лексики на сучасному етапі є трансфонування. Проте у ряді випадків продовжують функціонувати транслітерація, традиційні способи передачі, семантична адаптація, графічні цитації.
Характер змін, яких зазнають запозичувані оніми, залежить як від особливостей мови-джерела, так і від особливостей мов-реципієнтів. У запозиченому онімному матеріалі можливі деякі відхилення від усталених норм мов-реципієнтів.
Відчутний вплив третіх мов. Незаперечне лідерство у цій галузі належить англійській мові: Guy > Гай; Yves-Thibault de Silguy > Івс-Зібаулт де Сілгу; Saint-James > у Сен-Джемсі та ін. Значно меншою мірою простежується вплив німецької мови, який був досить значним у попередню епоху. Поодинокі випадки впливу іспанської та шведської (опосередковано через німецьку) мов (Густав < Gustave). Практично не відчутний вплив польської мови. Вплив англійської мови на процеси адаптації французького онімного матеріалу зумовлено: 1) престижем і популярністю цієї мови і, як наслідок, широким знайомством з нею носіїв східнослов’янських мов; 2) відносною близькістю і графічною подібністю ряду французьких та англійських онімних елементів.
Разом з тим, вплив третіх мов простежується, в основному, у джерелах “динаміки”; джерела “статики” під вплив третіх мов практично не підпадають.
Калакуцкая Л.П. Словоизменительная антропонимическая норма в ХІХ в. // Ономастика и грамматика. – М., 1981. – С.162. Л.В.Щерба. Фонетика французского языка. - 1963, С.46 Никонов В.А. Русская адаптация иноязычных личных имен // Ономастика. – М., 1969. – С.54 – 78. Суперанская А.В. Теоретические основы практической транскрипции. – М., 1969. – С.106. |
