АКАРОЗИ СОБАК І КОТІВ (ПОШИРЕННЯ, ДІАГНОСТИКА ТА ЛІКУВАННЯ)

summary

Дослідження проводились протягом 1999–2006 років у лабораторіях: арахноентомології, біохімії, токсикологічного моніторингу, вивчення бактеріальних хвороб птиці, Центрі з вивчення хвороб дрібних свійських тварин і на експериментальній базі ННЦ «ІЕКВМ» за загальною схемою, представленою на рис. 1.

Діагностику акарозів здійснювали комплексно: за даними щодо поширення, клінічними ознаками хвороб та за результатами лабораторних досліджень. Вивчення поширення акарозів проводили на основі аналізу документів дільничних ветеринарних лікарень № 1–8 м. Харкова за 5 років, а також за результатами власних досліджень хворих собак та котів із характерними ураженнями шкіри. При цьому враховували сезонність спалахів, вікову, породну та статеву сприйнятливість тварин до акарозів.

Клінічне обстеження хворих тварин здійснювали за загальноприйнятими методами. При обстеженні обов’язково враховували локалізацію і площу ураження, характер змін шкіряного покриву, наявність свербіння уражених ділянок шкіри, а також дані щодо часу виникнення і характеру перебігу хвороби.

Для лабораторних досліджень відбирали глибокі зскрібки скальпелем до появи сукровиці на межі ураженої та здорової шкіри не менш ніж з 2–3 місць, а при підозрі на отодектоз для дослідження брали кірочки з внутрішньої поверхні вушних раковин.

Остаточний діагноз на акарози (саркоптоз, отодектоз, нотоедроз, демодекоз) встановлювали у разі виявлення кліщів при мікроскопічному дослідженні зскрібків з уражених ділянок шкіри за допомогою мікроскопа МБС (об’єктив х8, окуляр х15).

При проведенні бактеріологічних досліджень щодо вивчення складу умовно-патогенної мікрофлори, яка виділяється при акарозах собак при змішаних мікробно–акарозних дерматитах, одночасно визначали антибіотикограми виділених культур мікроорганізмів.

При вивченні морфологічних і біохімічних показників крові у собак, хворих на акарози, визначали: рівень загального гемоглобіну гемоглобінціанідним методом (Кондрахін  І. П., Курілов  І. В., Малахов  А. Г, 1985); кількість еритроцитів на КФК-2 за допомогою калібрувальних графіків (Дервіз  Г. В., Воробйов  А. І., 1959; Заболоцький  В. Т., Поляков  В. Ф., 1965); кількість лейкоцитів у камері Горяєва; лейкоформулу у мазках крові (Кондрахін  І. П., Курілов  І. В., Малахов  А. Г, 1985).