АКТУАЛИЗАЦИЯ ЭСТЕТИЧЕСКОГО ПОТЕНЦИАЛА ЛЕКСИЧЕСКИХ ЕДИНИЦ В РУССКОЙ РОК-ПОЭЗИИ

summary

У вступі розкрито стан вивчення поставленої в дисертації наукової проблеми, обґрунтовано вибір теми, її актуальність, наукову новизну, сформульовано мету і завдання дослідження, його теоретичне і практичне значення, визначено методи дослідження, окреслено форми апробації одержаних результатів та джерела фактичного матеріалу.

У першому розділі – «Естетична семантика лексичних одиниць у поетичному тексті» – розкрито теоретичні основи дослідження, особливості рок-поезії у соціально-історичному та лінгвістичному аспектах, виявлено проблеми вивчення поетичного слова, розглянуто поняття естетичного значення як невід’ємного компоненту одиниць поетичного дискурсу, окреслено роль контексту та стилістичних засобів (порівнянь, метафор, символів тощо), які виступають у ролі актуалізаторів естетичного значення слова.

Кінець ХХ – початок ХХІ ст. ознаменували підвищену зацікавленість молоді рок-культурою, яка стала одним із найбільш важливих факторів у формуванні світогляду і способу життя молодого покоління. У них знайшла своє відображення боротьба проти ідей брежнєвського соцреалізму. Характерною рисою російськомовної рок-поезії є особлива увага до естетики слова. Одним із факторів, що впливають на формування рок-поезії як окремого напрямку сучасного мистецтва, є протистояння між представниками рок-культури та суспільним ладом у країні, що й стало приводом до превалювання песимістичних мотивів, переважання урбаністичних пейзажів, висвітлення внутрішньої деградації особистості, аж до суїцидальних ідей, оспівування і возвеличення негативних образів, таких як смерть тощо.

У східнослов’янському мовознавстві проблема особливого статусу поетичного мовлення досліджувалася представниками психологічної школи О. О. Потебнею, Д. М. Овсянико-Куликовським, Л. А. Булаховським, С. П. Обнорським. Вчені Винокур Г. Й. , Виноградов В. В., Григор’єв В. П., а потім і представники формально-логічного напрямку (Б. В. Томашевський, В. Б. Шкловський, Б. М. Ейхенбаум, Л. П. Якубинський), вчені-структуралісти (Я. Мукаржовський, Я. Славінський, Р. Якобсон), представники Московсько-тартуської семіотичної школи (Ю. М. Лотман, В’яч. Вс. Іванов, Б. А. Успенський, Б. М. Гаспаров), Пермської школи функціональної стилістики (М. М. Кожина та її учні), Саратовської школи (О. Б. Сиротініна, М. Б. Борисова, Л. І. Баранникова) та ін. продовжили традиції вивчення особливостей поетичного мовлення.

Дослідники поезії визнають важливу роль не лише комунікативної функції мовлення, а й його естетичну функцію у поетичному тексті. Однією з основних ознак поетичного слова є його двоплановість, що обумовлюється трансформуванням семантики загальновживаного слова на основі контекстуального середовища.

Саме ці чинники сприяють розвитку значення лексичної одиниці, зокрема естетичного, що й виявилося у термінологічному маркуванні у лінгвопоетичному та загальнофілософському аспектах.

У дослідженні при визначенні поняття «естетичне значення слова» основним є положення про те, що естетичні значення виникають у художньому тексті внаслідок поєднання індивідуально-авторських значень та емоційних і експресивних елементів лексичного значення. Естетичне ж значення являє собою сему або набір сем, які у результаті накладання на основне значення слова зумовлюють появу нового, переосмисленого під впливом поетичного контексту, значення, що актуалізує оказіональні елементи смислу.

Механізм розвитку естетичного значення постає як процес перетворення прямого значення загальновживаного слова на основі виділення одного з компонентів семантики, необхідного для вираження авторської думки з урахуванням контекстуально обумовленого елемента, що й призводить до превалювання естетично вагомого компонента. У подальшому це може призвести до розвитку і закріплення у мовній практиці семантично трансформованої одиниці або як індивідуально-авторського оказіоналізму, або як загальномовного значення.

Контекст є необхідною і достатньою умовою формування семантики лексичних одиниць у художньому творі, функціонування в ньому та, в подальшому, виведення та розуміння значення. Для декодування семантики певного слова у словосполученні або й реченні, коли значення слова є цілком зрозумілим, достатньо лінгвістичного контексту. Коли ж слово має «затьмарену» семантику, яку неможливо декодувати лише за допомогою лінгвістичних засобів контексту, необхідним є екстралінгвістичний контекст, тобто фонові знання, які відображають риси доби і світогляду автора. Ці фонові знання впливають на створення і функціонування лінгвістичного контексту і маркуються в сучасному мовознавстві терміном пресупозиція. Факторами, котрі пресупонують естетичні смисли слів у межах поетичного тексту, виступають загальні знання про природу, людину та суспільство, знання зі спеціальних галузей науки, факти з особистої біографії автора тощо.

Виникнення  естетичного значення слова стає можливим за умови реалізації у художньому тексті засобів вторинної номінації, коли образний компонент починає превалювати над загальномовним, значення слова набуває виразних експресивних ознак, новизна у вживанні цього слова стає провідною. У художніх творах слова набувають такого авторського смислу, що ефект новизни їх уживання увиразнює в слові його нове естетичне значення як загальновідоме. Оскільки засоби вторинної номінації (метафоричні, метонімічні, антонімічні, символічні) здатні передавати новий зміст, виникає ефект новизни, яка формує усвідомлення неповторності та невичерпності образу, створеного автором.

Основними актуалізаторами естетичного значення слова у поетичному тексті є порівняння, метафора та символ, кожен з яких має індивідуальний рівень поетичності мовних одиниць, що входять до його структури.

Перебуваючи у компаративних відношеннях, лексичні одиниці набувають естетичного значення на основі порівнянь з іншими елементами контексту, внаслідок чого в ньому відбувається взаємодія семантичних компонентів об’єкта та суб’єкта порівняльної конструкції, що, в свою чергу, зумовлює перенесення властивостей об’єкта у семантичну площину суб’єкта. Виокремлюючись найлегше, вони у той же час виявляють найменший рівень оказіональності, хоча є важливими складовими під час перенесення слова з літературної мови у поетичні умови. Основними граматичними елементами утворення компаративних відношень є порівняльні сполучники (В толпе я как иголка в сене (В. Цой); Он пел, словно падала слеза, // Он пел, словно шаг, и нет следа... (О. Васильєв); и качается стойка // как будто мы едем в вагоне (І. Кормільцев)), прикметникові аналоги (Теперь ты знаешь, почему огонь похож на рыжую лису (О. Васильєв)), форми вищого ступеня порівняння прикметників (Ты смешнее всех на свете – // Развеселая вдова (В. Бутусов)) та форма орудного відмінка іменників (Будь моим богом, березовым соком, // Электрическим током, кривым ружьем (О. Васильєв)).

Більш складним засобом вторинної номінації, що виступає у якості актуалізатора естетичної значущості слова, є метафора. Досліджуючи метафору, деякі вчені (І. В. Арнольд, Л. О. Новіков, Е. Ортоні) розглядали її як скорочене імпліцитне порівняння, вважаючи першочерговим у процесі метафороутворення не семантичний, а структурний принцип. Ми ж розуміємо метафору як спосіб переносу значення слова з одного предмета або явища на інший на основі схожості денотатів (суб’єктів метафори): основного, що позначається метафорою, та допоміжного (імплікується її прямим значенням).

Згідно з класифікацією А. І. Башук, існують предикативні та суб’єктні метафори.

Предикативні метафори виражаються дієсловами та предикативними прикметниками, різними формами ад’єктиву, а також прислівниками: Рок-н-ролльное время ушло безвозвратно. // Охладили седины твоей юности пыл (В. Цой); Разрезан на осколки, // Разбит на лоскуты, // Не пью и не курю // До наступленья темноты... (О. Васильєв); все наши бойцы дружно роются в стынущих кучах (Д. Умецький); ...смотрела угрюмо, прищурив глаза – // За плечами гроза (Ю. Шевчук). Утворення предикативних метафор з природною семантикою базується на явищі художнього антропоморфізму як факту поетичного мислення та світогляду автора, внаслідок чого такі предикативні метафори часто називаються уособленнями: Громадина моря, угрюмая птица // Лишенное крыльев упавшее небо... // Глодает тела мертвецов капитанов // Бредущих по дну горизонта к закату (Ю. Шевчук).

Суб’єктні метафори виражаються іменником у називному відмінку, займаючи у реченні позицію предиката, а також реалізуються в тексті у складі генітивних конструкцій: Говорят, что сон – // Это старая память. // А потом нам говорят, // Что мы должны спать спокойно (В. Цой); Ветви старых дорог хлещут тебя по лицу (Ю. Шевчук). Окрім того, суб’єктна метафора може бути прикладкою (Закат-рюкзак зевает на спине (Ю. Шевчук)).

Символ відображує зв’язок слова з лінгвістичним та екстралінгвістичним контекстом (у межах останнього – насамперед з міфологічним та історичним контекстом). Особливу естетичну цінність мають художні символи, що виступають у ролі уявлень ідей у межах філософського світогляду автора на основі етнокультурних і міжнаціональних факторів. Отже, символ є об’єктивним художнім образом, що відображає філософію суспільства й актуалізується на рівні конкретних суб’єктивних ідей творця.

Узуальна модель символу включає традиційні міфологічні, історичні та культурні символічно зв’язані значення. Таким символом, наприклад, є корень Мандрагоры в однойменному вірші О. Васильєва: Кто танцевал с нами на Лысой горе в ту ночь // Кто отводил от нас все несчастья и ссоры // Он волшебный и сладкий // Он целебный и сочный // Корень Мандрагоры (О. Васильєв). Згідно з давньогрецькою міфологією, корінь Мандрагори використовувався для позбавлення від закляття (невипадковим є використання у контексті речення Кто отводил от нас все несчастья и ссоры). Однак міф про те, що ця рослина виростає з насіння повішаних убивць, має зв’язок з ідеєю про демонічні здібності цієї рослини (Дж. Трессидер), до того ж, у контексті актуалізується образ Лисої гори. Таким чином, у поетичному тексті представлені діалектично протилежні трактування цього символу.

Оскільки символічна система мови постійно поповнюється за рахунок індивідуально-авторських варіантів, що трансформують загальномовну семантику слів, другу групу складають символи-представники оказіональної моделі. Таким є символ дерево у поезії В. Цоя: Я знаю, мое дерево // Не проживет и недели. // Я знаю, мое дерево // В этом городе обречено. // Но я все свое время провожу рядом с ним. // Мне все другие дела надоели. // Мне кажется, что это – мой дом. // Мне кажется, что это – мой друг. // Я посадил дерево (В. Цой). Оказіонально-символічне значення слова дерево у цьому тексті тісно пов’язане з традиційно-символічним смислом, відповідно до якого у дереві «проживали ельфоподібні німфи, до яких у людини було ніжне ставлення» (Г. Бідерманн). Автор наповнює лексему дерево загальнофілософським гуманістичним змістом, що відображає тісний зв’язок людини з рослиною. У процесі декодування тексту на основі контекстного змісту виявляється естетичне символічне значення слова дерево ‘життя людини, щось крихке, рідне, вирощене людиною, що боляче втратити’.

Окрім порівняння, метафори та символу, естетичні значення лексем у досліджуваному матеріалі можуть бути виражені такими виражально-зображальними засобами:

·   метонімією: Тебя ждет поезд на том вокзале // Никто не ждет меня в Зазеркалье // Меня уносят, ведут ко дну // Две рельсы, что сошлись в одну (О. Васильєв). У цьому випадку здійснюється перенесення за суміжністю «транспортний засіб – місце руху транспорту»;

·   гіперболою, що сприяє образному перетворенню слова за рахунок перебільшення: Так тихо, что я слышу как идет на глубине // Вагон метро (О. Васильєв). Використання гіперболи призводить до нівелювання усіх семантичних ознак елементів контекстуального середовища та висування на перший план семантичної ознаки ‘тиша’;

·   оксюмороном, що є образним поєднанням протилежних за змістом слів. Так, ужите Ю. Шевчуком оксюморонне словосполучення метель августа – це яскравий приклад індивідуально-авторського бачення світу, що пов’язано, на нашу думку, з відчуттям ліричним героєм внутрішнього холоду в літню спеку, внаслідок чого актуалізуються відповідні семантичні відтінки;

·   метаморфозою, що визначається як особливий вид актуалізатора естетичної семантики, який, на відміну від метафори, вводиться у поетичний контекст за допомогою дієслів зі значенням процесуальності стати, перетворитися. Наприклад, ключова метаморфоза О. Васильєва полягає у перенесенні «знак оклику – знак питання», що відображає індивідуально-авторську семантику «сильне почуття – невідомість, загадка» і призводить до контекстуальної антонімії цих понять: Все восклицательные знаки превратились в знак вопроса; ...изгибается шоссе, // из восклицательного превращаясь в знак вопроса (О. Васильєв);

·   контекстуальною антонімією: раньше у нас было время // теперь у нас есть дела (І. Кормільцев). Опозиція «раніше – тепер» дозволяє виділити контекстуальні антоніми «час – справи», в образній семантиці яких представлені оказіональні семи ‘свобода’ та ‘несвобода’.

Особливим актуалізатором естетичного значення слова визначено інформацію інтертекстуального характеру, засобами вираження якої є цитати (правда всегда одна – // это сказал фараон // он был очень умен и за это его называли Тутанхамон (І. Кормільцев)) та власні назви (Странные игры ведет со мной Терпсихора, // Все время танцует передо мной абсолютно голой (О. Васильєв); но никто не хочет и думать о том // куда «Титаник» плывет... (І. Кормільцев)). В інтертекстуальних компонентах закладено інформацію пресупозиційного характеру, що сприяє розумінню поетичного тексту на основі іншого контексту, в якому вживався цей компонент, внаслідок чого лінгвістичний контекст декодується з посиланням на фонові знання про знайомий предмет або людину.

Крім того, в поетичному контексті вищезгадані стилістичні засоби можуть функціонувати і в комплексі. Поєднання тропів у межах одного контексту має назву конвергенція. У контексті досліджуваного матеріалу виділяється конвергенція метафор та порівнянь, метафор та метонімій, суб’єктної та предикативної метафор. Наприклад, у контексті Память вырвать не просто, как выклянчить песнею дождь (Ю. Шевчук) спостерігається об’єднання предикативної метафори (Память вырвать не просто) та порівняння (не просто, как выклянчить песнею дождь). Об’єднання двох тропів має на меті збільшення ступеня образності в межах поетичного тексту, а також розуміння авторського замислу: марність спроб стерти з пам’яті спогади порівнюється з неможливістю зробити щось для того, щоб почався дощ. Отже, у межах конвергенції метафора служить створенню образності й певною мірою «затьмарює» естетичне значення, а порівняння використовується з метою вираження еквівалентності метафоричного словосполучення та того, що є зрозумілим для реципієнта і маркованим більш простими образними засобами.

Слово з естетичним значенням, що актуалізоване контекстом або стилістичними засобами, отримуючи новий набір сем, характерний для нього в кожному окремому контексті, водночас стає образом.

З погляду психолінгвістики, гносеології та феноменології, образ мотивується внутрішньою формою слова (О. О. Потебня, Г. Й. Винокур, О. І. Блінова, О. О. Селіванова, М. І. Голянич). Поняття «образ» розглядається з позицій лінгвосеміотичного (Н. В. Слухай-Молотаєва), емпіричного (Л. І. Бєлєхова) та ін. підходів.

Образ є здебільшого поняттям ідеальним, узагальненим. При поверховому вивченні контексту буває важко визначити ступінь образності слова у складі поетичного цілого – його вичленення детермінується свідомістю реципієнта, здатністю розкрити образний потенціал слова і виявити його значення в контексті під час інтерпретації художнього тексту. Водночас виділення і декодування образу у словесному потоці часто є суб’єктивним, воно залежить від широти світогляду, загальної ерудиції та рівня мовного і поетичного чуття.

Оскільки мова – це системно-структурне утворення (її засоби – незліченні, а можливості – надзвичайно широкі), з’являється необхідність класифікувати засоби мови з урахуванням їх функціональних та семантичних особливостей. У цьому випадку польова структура є найбільш вдалою через свою просторовість і розподіленість компонентів на центральні (ядерні) та периферійні.

Образне поле – це складноструктурована одиниця парадигматичного характеру, що об’єднує весь семантичний потенціал слова, усі актуальні смисли, що реалізуються у різноманітних контекстах. Складовим елементом образного поля є образне мікрополе, виділення якого зумовлене ієрархічністю мови, що дозволяє розкривати більш дрібні утворення структур і систем із власними центрами.

Центр образного мікрополя – зовнішня оболонка слова з його прямим лексичним значенням – характеризується статичністю та універсальністю. Ознаками периферійних компонентів мікрополя є динамічність, різновіддаленість від центру та різноспрямованість, остання обумовлює здатність розвивати образні значення у різних аспектах зовнішнього та внутрішнього світу.

У другому розділі – «Текстова актуалізація естетичного потенціалу лексем природної парадигми» – здійснено аналіз естетичних можливостей лексичних одиниць, що набули статусу традиційних поетичних образів. До польових структур, яким притаманна традиційно-поетична семантика, зараховуються образні поля «Пори року» (центри мікрополів – лексеми зима, весна, літо, осінь), «Частини доби» (мікрополя з центрами ранок, день, вечір, ніч), «Явища природи» (образні мікрополя з центрами дощ, сніг, вітер), «Небесні світила» (мікрополя з центрами сонце, місяць, зірка).

У процесі аналізу контекстів виявлено складність і оригінальність трактування різними авторами традиційних образів, що є не лише елементами пейзажу, а й носіями певних ідей, спільних для поетів-представників певної течії.

Так, образ весни знаменує собою початок нового часу в Росії. Лексема весна набуває контекстуально обумовленої семантичної ознаки ‘відродження’: Актриса Весна после тяжкой болезни снова на сцене. // Легким движеньем вспорхнув на подмостки оттаявших крыш, // Читает балет о кошмарной любви и прекрасной измене, // Танцует стихи о коварстве героев и верности крыс (Ю. Шевчук). Весна уявляється в образі актриси (релевантною стає ознака ‘здібність грати’). Взаємодія лексем природної та театральної семантики, повсякденного і високого, служить подальшому розкриттю образу Актриси Весни: Овации улиц раскрасили город священным зеленым... // Несмолкаемый «бис» площадей засиренил галерки влюбленных, // В залатанных фраках фасадов заполнили партер дома... (Ю. Шевчук). Образне мікрополе з центром весна включає сему ‘здібність грати роль’.

У вірші Ю.Шевчука «Правда на правду» описуються події жовтня 1993 року в Москві, відомі як «Конституційна криза»: Аплодисменты. На манеж под звездным куполом // Повыпускала ночь зверей и замяукало, // И заалекало, вспотело, вмиг состарилось, // И побледнело, и струхнуло, и затарилось, // Чем Бог послал (Ю. Шевчук). Вважаємо, що ці рядки відображають поведінку натовпу під час штурму Останкіно. Отже, звери – ‘люди, які беруть участь у перевороті’ (замяукало, заалекало, вспотело, состарилось, побледнело, струхнуло, затарилось). Образне мікрополе лексеми ніч включає сему ‘ніч з 2 на 3 жовтня 1993 року’ (‘ніч державного перевороту в Росії’).

Символіка снігу у поезії О. Васильєва «Три цвета (самый первый снег)» обумовлена колористичною семантикою. Так, чорний сніг (Первый снег в начале марта), на нашу думку, – символ біди та руйнування світу: Самый первый снег был самым черным // Он летел, не зная, где ему упасть. Червоний сніг уособлює смерть, про це свідчить наявність у контексті слова кровь і словосполучення нацеленный в висок: Самый первый снег был самым красным, // Я не знал, где кровь, а где вишневый сок... // И летит, летит нацеленный в висок // Самый первый снег. Білий сніг, як і в традиційній символіці, означає чистоту та цнотливість: Самый первый снег был самым белым, // Самый первый снег был чище, чем мы все. Отже, провідну роль у визначенні естетичної семантики образу снігу в цьому творі відіграє не назва природного явища (сніг), а його кольорове позначення.

Однією з найбільш насичених символічними смислами є лексема сонце. Серед узуально-символічних їй притаманні семантичні ознаки ‘день’ (За окнами солнце, // За окнами свет – это день (В. Цой)), ‘надія’ (Может быть, завтра с утра будет солнце // И твой ключ в связке ключей (В. Цой)). До оказіонально-символічних віднесено значення ‘верховне божество’ (Солнце мое, взгляни на меня. // Моя ладонь превратилась в кулак. // И если есть порох, дай огня. // Вот так (В. Цой)). Як проміжну групу виділяємо узуальні символи, переосмислені автором і перенесені в реальне життя. Яскравим прикладом є функціонування лексеми сонце як символу радянської влади (Солнце-генсек мусолит лорнет в императорской ложе, // Мрачно ворчит о расшатанных нервах, что греть не резон, // Приподнимает за подбородки улыбки прохожих, // И, крестясь, отпевает семьдесят третий театральный сезон (Ю. Шевчук)).

У контексті Людям и городам // От Земли и до звезд // По горячим губам – // SOS! (О. Васильєв) естетичний потенціал номінації звезда виявлено з урахуванням парадигматичних та синтагматичних ознак. В основі контекстуальної антонімії земля – звезда лежать антоніми земля – небо; значення протилежності посилюється внаслідок уживання прийменників от – до. Синтагматичні потенції лексеми звезда реалізуються на рівні відмінкових форм от земли і до неба. Здійснений аналіз дає підстави вважати, що слово звезда як позиційно обумовлений елемент парадигматичного ряду актуалізує сему ‘небо’.

Отже, трансформуючись естетично й отримуючи в рамках поетичних творів набір нових семантичних ознак, лексеми-центри мікрополів «Пори року», «Частини доби», «Явища природи» та «Небесні світила» відіграють важливу роль у реалізації ідеї твору. На складність і семантичну насиченість цих понять впливає не тільки і не стільки лінгвістичний, скільки соціокультурний контекст, що охоплює характерні риси того часу, в який жили та живуть автори.

Серед засобів актуалізації естетичних значень слів з природною семантикою досить поширеними є метафори. Предикативна метафора сприяє персоніфікації неістот (каждый день даст тебе десять новых забот (І. Кормільцев); Вечер со мной день хоронил, думая о другом (Ю. Шевчук); Женовала луна, // Целовавшая день (Ю. Шевчук)) або набуттю ними нетривіальної ознаки (безглазая ночь (В. Бутусов); жадная весна (Ю. Шевчук); одуванчиковое солнце (І. Кормільцев)). Суб’єктна метафора виявляється у складі експліцитних (Что такое осень – это небо. // Плачущее небо под ногами (Ю. Шевчук)) та імпліцитних (качество года (Ю. Шевчук); решетка желтой листвы (В. Цой); рев атомных зим (Ю. Шевчук); дождь покоя (Ю. Шевчук)) конструкцій.

Естетичні значення традиційних образів стають релевантними і у компаративних конструкціях, які утворені за допомогою порівняльних сполучників (Ночь, как змея, поползла по земле (О. Васильєв); сестры печали внезапны как дождь (І. Кормільцев)), прикметників (В это утреннее время // Там, внизу, все так похоже на кино (В. Цой); Ночь похожа на лифт, в котором умер поэт (Ю. Шевчук)), іменників в орудному відмінку (стучит пулеметом дождь (В. Цой); волками смотрели звезды из облаков (В. Цой)) і прикметників вищого ступеня порівняння (эта ночь эта ночь // плотнее плюшевых штор // страшней чугунных оград (І. Кормільцев)).

Прийом конвергенції об’єднує метафору і порівняння (звонкой пеленой наполнил небо майский дождь (Ю. Шевчук)), метонімію, порівняння та метафору (Золотая луна цвета спелого зрелого яда // Как стрелок за окном, целит мне в оловянную грудь (Ю. Шевчук)), метафору, гіперболу та порівняння (Это время похоже на сплошную ночь (В. Цой)), предикативну та суб’єктну метафори (Повернулась к нам задом старушка Луна, // Под глазом ее след от чьей-то ноги (Ю. Шевчук)), дві предикативні метафори, одна з яких виражена дієсловом, а інша – прикметником або дієприкметником (ночь подняла на башне черный свой стяг (І. Кормільцев)).

Найскладнішим з погляду інтерпретації є символічне значення. У поетичних текстах трапляється як його узуальний (сніг як символ чистоти: Кто засыплет эту грязь снегом (Ю. Шевчук)), так і оказіональний символ (сніг – символ смерті: А наутро выпал снег // После долгого огня. // Этот снег убил меня, // Погасил короткий век (Ю. Шевчук)).

Серед факультативних актуалізаторів естетичного значення слів природної парадигми виділяються антонімічні опозиції (Меня ждет на улице дождь, // Их ждет дома обед (В. Цой)), оксюморон (Вечер кричал мне тишиной (Ю. Шевчук)) і метаморфоза (Дождь... // становится жидким огнем (І. Кормільцев)).

У деяких випадках естетичне значення слова виявляється у вузькому та широкому контексті твору. Характерним для рок-поезії є утворення фразеологізмів (убить время → убить ночь (В. Цой); из глаз покатилась слеза → из глаз покатилась звезда (О. Васильєв)). Часто образна семантика створюється у контексті твору без залучення особливих засобів актуалізації. Так, сема ‘любов до весни’ виявляється у контексті Я люблю весну (В. Цой); у контексті Я начинаю день, я кончаю ночь. // Двадцать четыре круга прочь (В. Цой) слову утро притаманна семантична ознака ‘життєва круговерть’.

Отже, серед актуалізаторів естетичної значущості лексем природної парадигми в рок-поезії виділено метафору, порівняння, символ, оксюморон, конвергенцію тропів, контекстуальну антонімію, фразеологічні сполучення та поетичний контекст.

У третьому розділі – «Текстова актуалізація естетичного потенціалу лексем парадигми «Людина у просторі та часі» – розглянуто семантичні особливості образів, які характеризують художній світ поетів російського року.

У творах рок-поетів хронотоп (час та простір) має свої особливості: художній час пов’язаний з історичним часом, а художній простір – з реальним простором. Закони реального світу відображаються у текстах рок-поезії та є основою побудови художньої моделі світу. Просторово-часова парадигма в поетичних текстах представлена образними полями «Людина у просторі» з центрами світ, країна, місто, дім (ядерні компоненти позначають соціальний простір) і «Людина у часі» з центрами любов, життя та смерть (ядерні компоненти позначають реальний та ірреальний час).

Просторові орієнтири спрямовані передусім на визначення соціального простору (світ, країна, місто, дім). При цьому спостерігається звуження простору: наприклад, світ розуміється як місто (город так крепко спит // что небо его не разбудит (І. Кормільцев)), країна – як квартира (Ты никому не отдалась, но всем нужна твоя квартира (Ю. Шевчук)).

В образних мікрополях спостерігається диференціація та конкретизація образів, наприклад, у гіпонімічних парадигмах (страна – государство – Советский Союз – Родина – Россия; город – Ленинград – Санкт-Петербург – Петербург – Питер), метафоричних блоках (страна – большая женщина – муравейник – железная дорога – троллейбус – конюшня для птиц; Петербург – Черный пес; дом – кокон) та символічних найменуваннях (страна – круговая порука).

У цілому творчості рок-поетів притаманний песимізм, негативне ставлення до життя, протиставлення самотнього героя суспільству з його недосконалими моральними та соціальними установками, пошуки істини та смислу життя у віртуальній реальності, що обумовлено екстралінгвістичними факторами й вимагає аналізу пресупозиції.

Так, предикативна метафора большая женщина (‘країна’, ‘СРСР’) декодується на тлі контексту величиной – шестая мира (пресупозиція – СРСР займав територію в шосту частину Земної кулі); текстовий конкретизатор на пляже, виражений обставиною місця, «вводить» в образний план тексту імплікований образ географічної карти. Отже, СРСР (країна) → большая женщина (метафорична назва) займає на карті величезний простір, оточений морями й океанами. Звідси й художній образ: Большая женщина на пляже, величиной – шестая мира (Ю.Шевчук). У цьому випадку метафоризація відбувається не на рівні окремих понять, а на рівні картин, що зіставляються.

Метафорична назва будинку кокон базується на схожості за формою та враженням: В новом районе, бывшем загоне, // Вырос огромный цементный кокон. // Серая пыль, затвердев в бетоне, // Схватила и держит тысячи окон, // Тысячи стенок, балконов, дверей, // Тысячи вечнозеленых людей, // Тысячи разнокалиберных глаз, // Тридцать тысяч зубов и пять тысяч фраз (Ю. Шевчук). В образному мікрополі слова дім актуалізуються ознаки: ‘великий за розміром’ (огромный), ‘зроблений з цементу’ (цементный), ‘наявність вікон, балконів, дверей’ (тысячи окон, // Тысячи стенок, балконов, дверей), ‘велика кількість людей’ (Тысячи вечнозеленых людей). Уживання слів глаза, зубы, фразы – наслідок метонімічного перенесення (атрибути предмета замість самого предмета: люди → глаза, люди → зубы, люди → фразы). У контексті предмет, створений людиною (дім) метафорично уподібнюється поняттям живої природи (Вырос огромный цементный кокон. // Серая пыль, затвердев в бетоне, // Схватила и держит тысячи окон).

У деяких випадках має місце філософське осмислення поняття дім, під впливом якого лексема набуває значення ‘внутрішнє я’: Сколько дорог ведет из дома домой – // Об этом лишь Бог весть (О. Васильєв).

Філософська категорія часу в естетиці рок-поезії втілюється у парадигмі життя – любов – смерть. Специфіка цієї категорії в аналізованих текстах зумовлена тим, що художній час – це реальний час, час життя ліричного героя (автора), це теперішній час, у якому фокусуються минуле та майбутнє.

Так, у вірші «Легенда» образна семантика слова життя актуалізується суб’єктною метафорою жизнь – только слово: А жизнь – только слово. // Есть лишь любовь, и есть смерть (В. Цой). На периферії образного мікрополя лексеми життя маніфестується семантична ознака ‘щось неістотне’. У той же час важливі та істотні інші параметри – любов і смерть. У мікрополях лексем любов та смерть можна виділити семи ‘важливе’, ‘істотне’.

Як відомо, у рок-поезії іноді висловлюється негативне ставлення до такого почуття, як любов, зокрема, у тексті О. Васильєва: А любовь – это клетка, я опять загнан в угол, // Как беспомощный раненый зверь (О.Васильєв). Як відомо, клітка – символ неволі, полону, а порівняння закоханої людини зі звіром, що потрапив до клітки і загнаний у кут, безумовно, сприяє реалізації образної семантики слова любов. Отже, суб’єктна метафора любовь – это клетка маркує семи ‘неволя’, ‘полон’. Іноді ж, підходячи до поняття любов з філософської точки зору, рок-поети розуміють його як смисл життя, як саме життя: Остались дожди и замерзшее лето. // Осталась любовь и ожившие камни (Ю. Шевчук).

Смерть у західній культурі часто зображають як  стару жінку з косою. Такі уявлення обумовлюють уведення подібних образів смерті у поетичні тексти російського року; в образному мікрополі лексеми смерть спостерігається функціонування семантичних ознак ‘істота’, ‘жінка’: У фонаря смерть наклонилась над новой строкой (О. Васильєв). Трансформація загальновідомого старуха с косой (у тексті – невеста с косой) – оригінальний прийом створення поетичного образу:  а вот и невеста с косой на плече... // ты подожди я вернусь навсегда // будучи браком с тобой погребен (В. Бутусов).

Текстова актуалізація естетичних можливостей лексичних одиниць-елементів вищеназваних мікрополів відбувається за рахунок таких засобів: предикативна метафора (первая любовь... // ломала свои хрупкие кости // когда ломилась сдуру в открытую дверь (І. Кормільцев); Любовь не может двигаться в цене (О. Васильєв)), суб’єктна метафора (Россия-красавица (Ю. Шевчук); я в плену отношений ко дну (Ю. Шевчук); в центре всех городов (В. Цой); любовь – это газ без цвета и запаха (І. Кормільцев)), порівняння (она читала мир как роман (І. Кормільцев); разменяв добро на зло, как деньги старые на новые (Ю. Шевчук); Я люблю этот город, как женщину Икс (В. Цой)), метонімія (здесь суставы вялы (І. Кормільцев); под крышами город продолжает жить (В. Цой); Ты – моя любовь (О. Васильєв)), контекстуальна антонімія (и если для первых – она [смерть] раба // вторым она – святая судья (І. Кормільцев); У тебя есть дом, у меня – лишь дым (Ю. Шевчук)), метаморфоза (саваном стал... снег (І. Кормільцев)), символ (автобус – символ руйнування міста: Сумасшедший автобус идет домой, // Падают города (О. Васильєв)), фразеологізми (круговая порука (І. Кормільцев)), контекст (И мир весь был от горя снова продан (Ю. Шевчук) – сема слова світ ‘перепроданий’; Здесь нет других движений, кроме криминальных (Ю. Шевчук) – сема слова країна ‘злочинна’), конвергенція тропів (метонімії та метафори: Весь мир идет на меня войной (В. Цой), метафори та порівняння: Он [Питер] дышал, как река подо льдом (Ю. Шевчук), предикативної та суб’єктної метафор (костлявые дети пустыни (І. Кормільцев), двох предикативних метафор (Мусор вдоль железной дороги, // Ползущей по жующему лесу (Ю. Шевчук)).

Використання названих засобів актуалізації образної семантики слів демонструє широту світогляду авторів, здатність до абстрагування та узагальнення значень лексичних одиниць у процесі відображення світу, глибину філософських тем, що піднімаються у поетичних творах.

ВИСНОВКИ

Рок-культура, до складу якої входить рок-поезія, не лише внесла вагомий внесок у розвиток вітчизняної музики, а й стала важливим літературним напрямом кінця ХХ – початку ХХІ століть. Семантика слова у поезії російського року значною мірою обумовлена субкультурною специфікою цього напряму, що вплинула на тематику творів: це, передусім, яскраво виражений песимізм світосприйняття, а також оригінальні філософські ідеї, які стали основою світогляду багатьох прихильників жанру. У текстах рок-поетів виявляється нетривіальність мислення авторів, що спричинила нестандартну сполучуваність і акцентування оказіональних семантичних елементів.

Естетичне значення – особлива форма трансформації семантики на рівні слова, словосполучення або контексту в цілому з включенням у ряді випадків пресупозиції. Естетичне значення є набором потенційних сем, що базується на лексичному значенні слова, який, потрапляючи у контекстуальне середовище, поширюється на всі найближчі компоненти художнього цілого і характеризується не властивою йому раніше семантикою.

У поетичному дискурсі слово з естетичним значенням набуває статусу образу. Художній образ – це одиниця поетичного тексту, в основі якої лежить авторська позиція, обумовлена індивідуальним світоглядом. Образне поле є великим структурним утворенням, компонентами якого виступають як одиниці із загальномовною семантикою, так і естетично трансформовані елементи, які належать до периферійних зон. У складі образних полів виділено мікрополя з ядерними семами, що відповідають семантиці загальномовних знаків; на периферії функціонують естетичні смисли, які виникають у контексті.

Характерною рисою художньої моделі світу рок-поетів є використання традиційно-поетичних образів, які започатковані у первісній міфології та представлені назвами явищ природи (дощ, сніг, вітер), небесних світил (сонце, місяць, зірка), а також проміжків часу (пори року та частини доби), що мають яскраво виражений зв’язок зі словами природної парадигми.

Специфічною для рок-поезії є просторово-часова парадигма, представлена образними полями «Людина у просторі» та «Людина у часі». До складу образного поля «Людина у просторі» входять мікрополя з центрами світ, країна, місто та дім, в образне поле «Людина у часі» – мікрополя з ядерними компонентами любов, життя, смерть.

Актуалізаторами естетичних значень у проаналізованих поетичних текстах є порівняння, метафора, метонімія, метаморфоза. У деяких випадках простежується взаємодія тропів – явище конвергенції.

Символічне значення формується у тісному зв’язку з культурно-історичним фоном. Високого ступеня естетичності набувають як узуальні, так і оказіональні символи, утворення та вживання яких пов’язане з національними, соціальними та міфологічними традиціями, що розглядаються крізь призму реального часу (це час життя та творчості авторів).

Окрім вищеназваних, велику роль в актуалізації естетичної семантики слів відіграють факультативні виражально-зображальні засоби. Серед них виокремлюються: метонімія, гіпербола, метаморфоза, оксюморон, інтертекстуальні елементи, а також конвергенція тропів.

Одним із найважливіших актуалізаторів естетичної значущості слова є контекст. У контексті поетичного твору слова можуть набувати статусу антонімів, що здатні актуалізувати новий естетичний смисл. Іноді для вираження образності поети трансформують загальномовні та створюють оказіональні фразеологічні сполучення.

Дослідження семантичних перевтілень лексичних одиниць у текстах рок-поезії дозволило виявити у ряді випадків залежність семантики слова від контекстуального середовища. У подальшому можуть розглядатися не проаналізовані раніше естетично значущі лексеми, пов’язані з релігійним світоглядом поетів російського року, з психологічним портретом людини. Перспективним, на наш погляд, є також порівняння філософських та моральних характеристик молодого покоління різних епох та країн у певних літературних течіях. Здійснений у роботі аналіз продемонстрував доцільність дослідження семантичного потенціалу мовних одиниць у художньому тексті та дозволив виявити оригінальність мислення сучасних авторів.