Аналіз ефективності Організації Об\'єднаних Націй крізь призму сукупності її внутрішніх та зовнішніх проблем

summary

Організація Об'єднаних Націй є одною з найважливіших ланок наднаціонального регулювання. Вона знаходиться в центрі розгалуженої системи великих і малих міжнародних організацій. Завдяки своєму майже універсальному членському складу, всеохоплюючому мандату, широкому діапазону діяльності та інституціональній присутності на глобальному, регіональному й національному рівнях, ООН протягом майже 50 років після Другої світової війни була найбільш впливовою міжнародною організацією глобального рівня, яка виконувала роль арбітра в міжнародних суперечках, сприяла послабленню напруженості та зміцненню міждержавної стабільності й була важливим інструментом попередження воєнних дій та збройних конфліктів.

Але на сьогоднішній день учені, політики й економісти все більше сходяться в думці, що Організація Об'єднаних Націй усе частіше не в змозі адекватно реагувати на виклики глобальної сучасності. Причиною такого стану речей, на думку багатьох, які аналізували дану ситуацію, є комплекс глибоких структурних проблем, пов’язаних із ООН [131; 108].

До числа недоліків ООН, що безпосередньо позначаються на ефективності її роботи, можна віднести ряд чинників серед яких і декларативність програм ООН, і відсутність їх достатнього бюджетування й обмежений вплив на суб'єктів міжнародних відносин через відсутність визначених повноважень, і бюрократична й архаїчна структура ООН, а також ряд інших не менш важливих аспектів. У даному підрозділі пропонується розглянути найбільш актуальні з них.

Однією з серйозних перешкод на шляху успішного функціонування ООН, як уже було зазначено вище, є надмірна декларативність її програм за відсутності конкретних і збалансованих механізмів їхньої реалізації. Адже жоден з оприлюднених останнім часом документів не в змозі дати відповідь на питання яким чином ця організація на практиці може сприяти поліпшенню стану справ у світовому співтоваристві, в чому може полягати її роль саме в практичній площині питань.

               Розглядаючи ще одну перешкоду на шляху ефективної роботи ООН, треба відзначити і той факт, що більшість держав-членів ООН нарікають на недостатній рівень координації між її складовими. Також неодноразово вказується на збіг повноважень і дублювання дій. Вважається, що деякі фонди і програми цього інституту зайві самі по собі чи в зв'язку з тим, що існують спеціалізовані заклади. Так, світова продовольча програма і Міжурядовий фонд сільськогосподарського розвитку суперничають із ФАО; Комісія зі стійкого розвитку конкурує з Програмою ООН з питань захисту навколишнього середовища; ЮНІСЕФ, Всесвітній банк і Програма розвитку ООН (ПРООН) конкурують із ЮНЕСКО у сфері освіти. В зв'язку з цим, очевидно, є визнаними роль і повноваження спеціальних закладів ООН. Й справді треба, щоб різні спецзаклади в рамках системи відновили всю повноту своєї влади стосовно фондів і програм, що постійно посягають на сферу їхньої компетенції, що призводить до штучно викликаної гіпертрофії системи ООН у цілому.