Аніщенко Тетяна Сергіївна ПРАВО ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ У СИСТЕМІ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, розкрито мету і задачі, об’єкт і предмет, методи дослідження, окреслено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації результатів дослідження та публікації.
Розділ 1 «Загальна характеристика права публічної служби» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Публічне право як фундамент становлення та розвитку права публічної служби України» поставлено за мету обґрунтувати думку про те, що відносини публічної служби регулюються нормами публічного (адміністративного) права.
З’ясовано, що розвиток розуміння і правового регулювання публічної служби відбувався у нерозривному зв’язку із публічним правом. Зроблено висновок про необхідність відмежування публічної служби від інших видів трудової діяльності.
У дисертаційному дослідженні проаналізовано термін «публічна служба» та наведено додаткові аргументи на користь його публічно-правової природи. Автором створено необхідне теоретичне підґрунтя для подальшого використання вказаного поняття на нормативному рівні. Запропоновано авторське визначення категорії «публічна служба».
У підрозділі проаналізовано історичний аспект становлення й розвитку правового регулювання публічної служби та її розуміння в контексті публічного права. Зроблено висновок, що відносини публічної служби завжди визнавались публічно-правовими та на них, як наслідок, поширювався регулюючий вплив норм публічного права.
Підрозділ 1.2 «Право публічної служби як елемент Особливого адміністративного права. Предмет правового регулювання права публічної служби» присвячено з’ясуванню місця права публічної служби в системі адміністративного права. Вирішення сформульованого завдання розпочато з аналізу права публічної служби крізь призму правового інституту, підгалузі адміністративного права, комплексної галузі права. За результатами проведеного дослідження встановлено, що право публічної служби є невід’ємним елементом Особливого адміністративного права, будучи його підгалуззю.
Критичному аналізу в підрозділі піддано існуючі в науковій літературі підходи до формулювання предмета правового регулювання права публічної служби та запропоновано його авторське визначення. Зокрема, під предметом правового регулювання права публічної служби розуміється сукупність суспільних відносин, які виникають, змінюються та припиняються з приводу прийняття особи на публічну службу, проходження та припинення служби на посадах публічних службовців.
Підрозділ 1.3 «Система та джерела права публічної служби» розпочато зі з’ясування понять «система права», «система права публічної служби». За результатами проведеної роботи встановлено, що систему права публічної служби як підгалузі адміністративного права утворюють окремі правові норми та правові інститути.
Зроблено висновок про доцільність поділу системи права публічної служби на Загальну та Особливу частини. Виходячи з аналізу відповідних нормативно-правових актів, а також матеріалів судової практики сформульовано власну позицію з цього приводу та виділено такі структурні елементи: у Загальній частині – інститут прийняття на публічну службу; інститут проходження публічної служби, інститут припинення публічної служби; в Особливій частині – інститут дипломатичної служби, інститут суддівської служби, інститут державної служби, інститут служби в органах місцевого самоврядування, інститут політичної служби тощо.
На завершення підрозділу окрему увагу приділено дослідженню джерел права публічної служби. Сформульовано визначення категорії «джерело права публічної служби» та розглянуто систему зазначених джерел.
Підрозділ 1.4 «Право публічної служби у контексті європейської інтеграції України» присвячено вивченню питання про вплив європейської інтеграції України на розвиток вітчизняного права публічної служби.
Пояснено значення адаптації інституту публічної служби до європейських стандартів, охарактеризовано періоди розвитку права публічної служби в контексті європейської інтеграції.
У роботі обґрунтовано думку про те, що розвиток нормативно-правового забезпечення відносин публічної служби має відбуватись виключно в контексті європейської інтеграції України. На думку автора, це зумовлено не лише необхідністю вдосконалення правового регулювання окреслених відносин та підвищення якості публічно-управлінської діяльності, а й потребою у забезпеченні дотримання прав і свобод громадян, розвитку держави як дійсно демократичної і правової, досягнення нею рівня європейських держав.
Розділ 2 «Службові відносини як предмет правового регулювання права публічної служби» складається з п’яти підрозділів.
Підрозділ 2.1 «Сутність, ознаки та види службових правовідносин» розпочато зі з’ясування сутності категорії «правовідносини» як загальної по відношенню до поняття «службові правовідносини».
Під критичним кутом зору досліджено підходи до характеристики публічно-службових відносин, сформульовано низку ознак, які, на думку дисертанта, характеризують назване поняття. З урахуванням зроблених узагальнень сформульовано авторське визначення категорії «службові правовідносини».
Виділено основні види службових правовідносин: відносини, що виникають із приводу прийняття на публічну службу; відносини, що мають місце в процесі проходження публічної служби; відносини, пов’язані з припиненням публічної служби. Окремо приділено увагу аналізу кожної з названих груп службових правовідносин.
Зроблено висновок, що подібний поділ службових правовідносин, по-перше, узгоджується із запропонованим автором підходом до характеристики системи права публічної служби та, по-друге, дозволяє підкреслити, які саме відносини дійсно вважаються службовими та, відповідно, становлять предмет названої підгалузі Особливого адміністративного права.
У підрозділі 2.2 «Суб’єкти службових правовідносин та їх система» підкреслено значення інституту суб’єктів службових правовідносин для повноцінного функціонування публічної служби та належного розуміння однойменного правового утворення.
Автором з’ясовано зміст категорій «суб’єкт права» та «суб’єкт правовідносин», «суб’єкт службових правовідносин»; встановлено, які саме особи формують суб’єктний склад службових правовідносин; виділено дві групи суб’єктів названих правовідносин, надано їх характеристику.
За результатами проведеного дослідження сформульовано власний погляд на систему суб’єктів службових правовідносин, яка, на думку дисертанта, має включати основних суб’єктів (наявність яких є обов’язковою ознакою публічно-службових правовідносин) та додаткових, або допоміжних, суб’єктів (беруть участь лише у певних видах службових правовідносин).
Підрозділ 2.3 «Права та обов’язки суб’єктів службових правовідносин» розпочато з дослідження прав та обов’язків фізичних осіб як суб’єктів службових правовідносин. Пояснено недоцільність окремого дослідження прав та обов’язків публічних службовців та фізичних осіб, які не мають статусу публічного службовця, однак беруть участь у відносинах із приводу прийняття на публічну службу.
Розглянуто поняття, види та особливості суб’єктивних прав публічних службовців, оскільки вони безпосередньо пов’язані зі своїм носієм – суб’єктом правовідносин, і зауважено, що у зв’язку з їх різноманітністю необхідним виглядає здійснення класифікації останніх. Автором проаналізовано основні точки зору, сформульовані в наукових джерелах із приводу класифікації суб’єктивних прав публічних службовців, та сформульовано власну позицію з цього приводу.
Окремо в підрозділі розглянуто юридичні обов’язки публічних службовців та відзначено, що їх класифікація може здійснюватися за тими ж критеріями, що і їх суб’єктивні права. Приділено увагу вивченню прав та обов’язків наймача (роботодавця) та відзначено, що в чинному публічно-службовому законодавстві відсутнє окреме нормативне закріплення прав та обов’язків роботодавця публічних службовців.
Підрозділ 2.4 «Юридичні факти як підстава виникнення, зміни та припинення службових правовідносин» присвячено дослідженню підстав виникнення, зміни та припинення службових правовідносин. Проаналізовано види підстав виникнення, зміни, припинення правовідносин, які виділяються в наукових джерелах. Детально розглянуто ознаки юридичних фактів та зроблено висновок, що основними елементами юридичного факту є нормативне закріплення та безпосередній зв’язок з поведінкою суб’єктів правовідносин.
Приділено окрему увагу класифікації юридичних фактів і наголошено, що для виникнення, зміни та припинення службових правовідносин вони мають бути передбачені законодавством та бути представленими певною сукупністю.
Автором зазначено, що підстави виникнення, зміни та припинення службових правовідносин відрізняються від тих, які існують в інших галузях права, оскільки основною підставою для виникнення службових правовідносин виступають адміністративні акти та, рідше, адміністративні договори.
Підрозділ 2.5 «Систематизація права публічної служби України» розпочато з аналізу поняття систематизації як загальної правової категорії по відношенню до категорії «систематизація права публічної служби».
З метою детального розкриття сутності систематизації у праві розглянуто основні аспекти цього правового процесу: цілі та загальну мету, причини, загальне значення та способи (форми) для подальшого обґрунтування шляхів систематизації права публічної служби. Окремо з’ясовано способи (форми) систематизації, їх сутність та особливості, що дозволило дисертанту визначити, яким чином має відбуватися систематизація права публічної служби.
Детально проаналізовано три основні форми систематизації законодавства та сформульовано авторську позицію, згідно з якою найбільш оптимальною формою систематизації права публічної служби виступає кодифікація. Сформульовано авторське бачення майбутньої структури кодифікованого акта з питань публічної служби.
Наприкінці підрозділу зазначено, що під час розробки проекту загального нормативно-правового акта про публічну службу необхідно спиратися на позитивний зарубіжний досвід у поєднанні з національними потребами, спрямований на усунення недоліків правового регулювання службових правовідносин.