| summary: | У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено мету, основні завдання, об’єкт і предмет дисертаційного дослідження, базу фактичного матеріалу та методи аналізу, розкрито наукову новизну роботи, її теоретичне й практичне значення.
У першому розділі – «Проблема функціонування антропоніма в художньому творі» – здійснено теоретичний огляд підходів у дослідженні ономастики художнього тексту. З’ясовано, що більшість наукових напрацювань, присвячених функціонуванню власних імен у художньому творі, спрямовано на аналіз у лексичному, лексико-семантичному, словотворчому або стилістичному аспектах (О. П..Багірова, Л. В..Біла, Ю. О..Гурська, Д. І..Єрмолович, В. М..Калінкін, І. А..Корольова, І. О..Мариненко, Г. В..Соколова, Ю. М. Тинянов, О. І. Фонякова, В. К. Чичагов та інші).
В аналізі терміносистеми сучасного антропонімікону за основу взято такі визначення термінів: власне ім’я та антропонім – універсальні, функціонально-семантичні категорії іменників, особливий тип мовних знаків, призначений для виділення та ідентифікації одиничних об’єктів (істот і неістот), що визначають одиничні поняття та загальні уявлення про ці об’єкти в мові, мовленні та культурі народу (О. І. Фонякова); поетонім – сукупність використань певного імені в тексті, багатофункціональна одиниця поетичної мови (В. М. Калінкін).
Визначено типи компонентів конотацій: оцінний або емоційно-оцінний, параметричний, стильовий, культурний, образний; ці типи притаманні насамперед конотативним власним іменам – конотонімам, як інтралінгвальним (що вживаються в рамках однієї мови або в активно взаємодіючих близькоспоріднених мовах), так і інтерлінгвальним (міжмовним) (Є. С. Отін).
У дослідженні запропоновано поділ антропонімів на оказіональні та прецедентні імена. Поняття «оказіоналізм» тлумачиться як мовне явище, що виникло під впливом контексту, ситуації мовного спілкування і виконує певне актуальне комунікативне завдання, спрямоване передусім на визначення змісту і формування експресивного відтінку. Прецедентне ім’я (далі – ПІ) – індивідуальне ім’я, пов’язане або з широковідомим текстом, що належить до прецедентних, або з прецедентною ситуацією; це своєрідний складний знак, при використанні якого в комунікації здійснюється апеляція не безпосередньо до денотата, а до набору диференційних ознак цього прецедентного імені (Д. Б. Гудков).
Наразі теорія прецедентності оперує поняттями «прецедентна ситуація», «прецедентне ім’я», «прецедентний вираз», «прецедентний феномен», що відображено в роботах А. Вежбицької, Д. Б. Гудкова, В. В. Красних, Г. О. Проскуріної, А. О. Євтюгіної, І. В. Захаренко, О. А. Земської, Г. Г. Слишкіна та інших.
ПІ, як і всі типи прецедентних феноменів, поділяються на соціумно-прецедентні, національно-прецедентні, універсально-прецедентні (В. В. Красних), транснаціональні (С. В. Банникова) та автопрецеденти (Д. Б. Гудков). Наведеною класифікацією визначається рівень прецедентності.
ПІ відзначаються великою інформативністю, суб’єктивністю та мобільністю, вони можуть виконувати метафоричну або метонімічну функції (Д. І. Єрмолович), виступати в ролі імені-символа, вказуючи на еталонну сукупність певних рис (Д. Б. Гудков).
На сучасному етапі вивчення антропонімікону удосконалюється загальна теорія оніма, його типологія. Різні аспекти систематизації ономастичних одиниць реалізуються у наукових працях таких учених, як О. А. Бешкарєва, Л. В. Біла, М. В. Горбаневський, Л. П. Іванова, В. А. Кухаренко, В. А..Никонов. Проте в сучасній літературі не існує чітких правил і традицій утворення власних імен: кожен номінант обирає свій шлях та свої методи. У літературній антропоніміці досі не сформульовано критеріїв універсальної класифікації прецедентних іменувань.
Враховуючи специфіку творів А. Вознесенського та Є. Євтушенка, в роботі запропоновано таку класифікацію ПІ: 1) літератори; 2) вчені; 3) артисти і музиканти; 4) художники; 5) суспільно-політичні діячі; 6) військові діячі; 7) спортсмени; 8) герої художніх творів; 9) біблійні персонажі та герої міфів; а також поділ ПІ на ті, що функціонують денотативно (екстенсіонально), тобто іменують предмет, вказуючи безпосередньо на денотат і конотативно (інтенсіонально), тобто використовуються для характеристики об’єкта (Д. Б. Гудков).
У другому розділі – «Індивідуально-авторські антропоніми в текстах А..Вознесенського та Є..Євтушенка» – проаналізовано індивідуально-авторські антропоніми в текстах А..Вознесенського (далі – А..В.) та Є..Євтушенка (далі – Є..Є.). Виявлено два типи оказіональних онімів – мовні та мовленнєві. Мовні оказіональні антропоніми утворюються з формантів, притаманних певній мові, їхня структура визначається самою моделлю. Оказіональність формується переважно за рахунок коренів-апелятивів. Мовленнєві оказіоналізми моделей не мають.
У ході дослідження текстів обох авторів виявлено найбільш поширені способи творення онімів.
1. Узуальні словотвірні прийоми:
а) суфіксальний – утворення онімів шляхом приєднання російського афіксального форманта для утворення прізвищ -ов/-ев, -ин/-ын до мотивованого слова, вираженого загальною назвою (Аэродром-ов, Кролик-ов, Хронолог-ов, Хризантем-ов, Хромосом-ов, Уголк-ов – у А. В., Каряк-ин, Кривц-ов, Лачуг-ин, Нахабк-ин, Ситечк-ин – у Є. Є.), дієсловом (Упаков-к-ин – у А. В.), топонімом (Передел-к-ов, Хиросим-ов – у А. В.), іноземним антропонімом (Тулуз-Лотрек-ин, Хусаин-ов – у А. В., Иван Ренуаров – у Є. Є.). Є. Євтушенко застосовує цей спосіб творення імен по батькові: Поллитрич, Виссариныч, Яма Ямовна і Снег Снегович;
б) префіксально-суфіксальний (за допомогою префіксального форманта за- зі значенням віддаленості – Заграничный, Загорянский – у Є. Є.);
в) складання з опорним компонентом, тотожним самостійному слову лже-, полу- (лже-Дима – у А. В., полу-Гамлет, полу-Грозный, полу-Челкаш і лже-Христос – у Є. Є.), двох самостійних слів (Сталиногитлер, Шекспироссия, Гамлето-Лир – у Є. Є.), запозичених слів-кальок (Камер-Герр – у А. В., «BODY-CAD» – у Є. Є.);
г) складання у поєднанні з суфіксацією (Хор-кобзон-ов, Хром-о-сапожк-ов, Христ-о-ран-ов, Хром-о-нос-ов, Храм-о-лом-ов, Хорошо-б-ыв і Хитр-о-шепот-ов – у А. В., Ардабьев і Семирадов – у Є. Є.);
д) абревіація (Ваксенов, Макгибин – у А. В., «Райсберкасса» – у Є. Є.).
2. Індивідуально-авторські переосмислення лексичних одиниць:
а) використання в ролі власних імен найменувань, які виконують у тексті денотативну функцію (Август, Вор, Время, Гость, Зарев, Искусство, История, Красота, Муза, Надежда, Олох, Олуу, Осень, Охотник, Сударь, Судьба, Художник, Человек – у А. В., Денатурат, Лед, Лужа, Октябрь, Плешка, Поза – у Є. Є.);
б) використання топонімів (метонімічного переносу – «парень Махачкала / мрачно остер, как скала», «лет семнадцати Винница тоже не именинница», «загоревал, худенький Ереван?», «как ты попал сюда, Ижевск?», «сморкается Самарканд») для іменування осіб жіночої (Винница, Махачкала) і чоловічої статі (Ереван, Ижевск, Самарканд) – у Є. Є.
3. Для обох письменників характерним є утворення мовленнєвих оказіоналізмів (оказіоналізмів, що не мають мовних моделей):
а) використання займенників (Нéкто Неизвестный, Нéчто) – у А. В.;
б) застосування словотвірної моделі «загальна назва + числівник» для іменування когось невизначеного (Робот-6, Робот-8) – у А. В.;
в) скорочення або іменування персонажа однією літерою алфавіту (кириличного або латинського) для визначення типізації (К., поэт П.; С.; лейтенантик Н, ЧИН ИКС, ЧИН ИГРЕК, критик Зета; поэт О-в; гражданин А., балерина Б..., экспериментщик Ъ, тамада Ъ) – у А. В.;
г) повтор окремих букв Ы-Ы, И-И – у Є. Є.;
д) застосування акусматичного прийому для відображення своєрідності вимови імен персонажами художніх творів або їхньої мовленнєвої культури (Ванья, Евтученко, Еухенио, Микаэл Анджелли, Гюи де Флобер, Гюстав Мопассан, Запери, Иван Ренуаров) – у Є. Є.
Для створення експресивного ефекту письменники використовують стилістичні прийоми – алітерацію та асонанс (Хмырясовы, Массивий Муравлев – у А. В., Тихон Тихонович Тугих – у Є. Є.), фонографічні – наголос (Нéкто, Нéчто – у А. В., Филосóф і Философó – у Є. Є.).
Кожен з авторів віддає перевагу певним мовним, композиційним, стилістичним прийомам творення художнього образу. Так, А..Вознесенський використовує оніми-антитези (Художник і Охотник – «создатель» ↔ «разрушитель»; Олох і Олуу – «жизнь» ↔ «смерть»), знак оклику («И.С. Кроликов!», «тов. ТВ!») і питання («вопрос… Мисс ТV») для експлікації додаткової предметно-понятійної інформації.
Для А. Вознесенського характерним є запозичення імен та прізвищ з творів різних авторів і об’єднання їх в одному антропонімі (прийом алюзії) (Арлекин Тарелкин), об’єднання типізованого прізвища з нейтральним іменем (Димитрий Прохоров).
Індивідуальними (у порівнянні з творчістю А. В.) способами творення оказіоналізмів у творах Є.Євтушенка є злиття або об’єднання прецедентних імен (Адольф Виссарионович, Сталиногитлер, Гамлето-Лир, Шекспироссия, в останньому спостерігається прийом гаплології), злиття основи відомого прізвища з продуктивними формантами -ер, -ай (Солженицер, Шеболдай), злиття основ з використанням інтерфікса -о- (Беломестных), використання демінутивних і пейоративних суфіксів -ушк, -юг- (Пеструшка, Ерюгин). Ідіостилю Є. Євтушенка притаманні нові конотативні значення в іменах відомих суспільно-політичних і культурних діячів (бывший Хозяин, Восходящий Аппаратчик, Главный Начальник Спорта, Кристальный Коммунист, Маленький Карабах, Оккупированный Пацан, Оголец из Барака, Романтик Путча, Самый, Хозяин Азербайджана тощо), використання лапок для посилення іронії («Райсберкасса», «BODY-CAD»). Значення мовленнєвих оказіоналізмів Ы-Ы, Й-Й пояснюється в контексті, в мовленні.
На підставі проаналізованого сформульовано висновок: створені індивідуально-авторські номінативні одиниці мають різноманітну структуру, виконують, зокрема, інформаційно-естетичну функцію, а кожна словотвірна морфема надає додаткового значення, здійснює характеризуючу та емоційно-експресивну функції. Цілеспрямоване застосування авторами конотацій сприяє глибшому осмисленню оказіоналізмів.
Незалежно від того, чи ввійдуть в подальшому створені А. Вознесенським та Є. Євтушенком оказіональні оніми в загальний словниковий фонд і використовуватимуться в мові, чи залишаться разовими, ситуативно закріпленими, роль майстрів літератури в процесі поповнення когнітивного простору очевидна.
У третьому розділі – «Прецедентні імена в творчості А. Вознесенського та Є. Євтушенка» – розглянуто прецедентні імена (ПІ), вжиті в художніх текстах А..Вознесенського та Є. Євтушенка. Всі ПІ, що використовуються в творах авторів (всього 731 ПІ), систематизовано в додатках до дисертаційного дослідження.
Прецедентні імена в художніх текстах обох авторів викликають особливий інтерес, оскільки виступають як одиниці когнітивного і мовного планів, відображають досвід носіїв однієї культури та становлять ядро концептної картини світу, а також є обов’язковими для всіх членів однієї лінгвокультурної спільноти.
У дослідженні обрано поділ ПІ на ті, що функціонують конотативно і денотативно.
Аналіз цих мовних одиниць з погляду семіотики і ступеня їх відомості свідчить, що ономастичний матеріал текстів А. Вознесенського (всього 414 ПІ) носить національний відтінок, зорієнтований насамперед на представників російської лінгвокультурної спільноти, а також відображає інтереси письменника: очевидно, що А. Вознесенському ближчі за все література (147 ПІ літераторів і 35 – персонажів художніх творів) й мистецтво (51 ПІ). У кожній сфері діяльності автор виявляє свої уподобання, еталонні образи, що мають високу частотність вживання: серед письменників це його вчитель Б. Л. Пастернак (уживається 42 рази), а також Пушкин (20 раз), Маяковский (28), Данте (17), серед художників – Микеланджело (32 уживання), Гойя (14), Пикассо (6), Марк Шагал (6), інші. Для автора характерним є використання як «імен-символів» (А. Блок, Рихтер) (Д. Б. Гудков), так і феноменів у ролі «складного знака» (Чуковский ↔ он лесничий, от российской интеллигенции в нем участие к ближнему, истинно русский интеллигент) (В. В. Красних). Серед ПІ героїв художніх творів виділяються Фауст (16 уживань) І..Гете, Гамлет (11) і Ромео (5) У..Шекспіра. Крім того, проявляється увага А. Вознесенського до релігії, про що свідчать використання імен-біблеїзмів (загалом 39 ПІ – Бог, Иисус, Дева Мария, Заступница, Андрей Первозванный), метафори (типа «Высоцкий воскресе. / Воистину воскресе!»), апеляції в тексті до імен святих. Необхідно виділити також ПІ зі сфер діяльності, до яких автор виявляє мінімальний інтерес, – спорт (5 ПІ – Пеле, Бобров, Брумель, Ткаченко) і військова справа (12 ПІ – Батый, Наполеон, Потемкин, Суворов, Тухачевский).
Більшу групу утворюють ПІ, не завжди тісно пов’язані з прецедентними текстами або широко відомими ситуаціями; вони функціонують «автономно», маючи при цьому всі ознаки прецедентності (Гомер, Сальватор (авт.) Дали, Мичурин, Моцарт, Ноздрев, Пастер, Пеле, Пресли, Тарас (Шевченко), Франко, Шекспир, Шостакович, інші).
В антропонімічному просторі текстів А. Вознесенського спостерігаються різні рівні прецедентності та, відповідно, різні прецедентні імена: соціумно-прецедентні (Александр Ткаченко, Вознесенская Антонина Сергеевна, Фишер Бобби) – феномени, відомі будь-якому пересічному представнику того чи іншого соціуму; національно-прецедентні (Ахматова, Врубель, Слава Зайцев, Ландау, Тарковский, Райкин, Феофан Грек, Хлебников) – відомі будь-якому представнику тої чи іншої національної лінгвокультурної спільноти; універсально-прецедентні (Данте, Микеланджело, Ной, Пеле, Прометей, Пуччини, Рихтер, Тициан, Шопен, Штраус) – відомі пересічній сучасній людині і належать до її «універсального» когнітивного простору (В. В. Красних); транснаціональні (Алёнушка, Гамлет, Джоконда, Пьеро, Ротару, Сен-Лоран, Чайльд-Гарольд) – феномени, які ґрунтуються на загальновідомих текстах і реаліях-джерелах (світова література, комічна ситуація, мистецтво тощо), можуть бути запозичені з однієї культури в іншу, зберігаючи статус прецедентних, а також попередній або змінений обсяг знань (С. В. Банникова).
Крім узуальних конотативних ПІ, творчості А. Вознесенського притаманні й оказіональні переосмислення деяких ПІ. Автор використовує оригінальне значення конотоніма Золушка, відсутнє у словниках («будущая принцесса», «очень красивая девушка», «в каждой девушке скрывается Золушка»), застосовує метафоричні та метонімічні переноси («Попробуйте купить Ахматову», «Высоцкий воскресе. / Воистину воскресе!», «пляшет хоккей – двенадцатирукий Шива»), використовує алітераційні ефекти («Я – Гойя! / Глазницы воронок мне выклевал ворог, слетая на поле нагое, / Я — Горе. / Я — голос / войны, городов головни на снегу сорок первого года. / Я — голод… Я — Гойя»., «К Харонам! / Хороним. / Хороним поэмы»), обіграє звуко-буквену форму імені («ВЛАДИМИР ВЛАДИМИРОВИЧ РАЗРЕШИТЕ ПРЕДСТАВИТЬСЯ = ВОЗНЕСЕНСКИЙ»). Таким чином, значні виразні можливості текстів А..Вознесенського знаходять своє відображення в антропоніміконі автора.
У проаналізованих поетичних текстах Є. Євтушенка представлено 135 ПІ, серед яких виділяються прецедентні феномени різних рівнів: соціумні (Блюмкин, Вигдорова Фрида, Крахмальникова Зоя, Соломон Михоэлс), національні (Блок, Берия, Манилов, Маяковский, Мышкин), транснаціональні (Дульцинея, Лир, Монтан, Эдит Пиаф, Яшин), універсальні (Будда, Иисус Христос, Спартак). З національної когнітивної бази Є. Євтушенко відбирає ПІ, близькі темам його творчості, про що свідчить висока частотність використаних ПІ, насамперед література. До цієї сфери віднесено 40 ПІ літераторів (з найбільшою частотністю вживаються імена Евтушенко – 13 уживань, Мандельштам – 11, Пушкин – 8, Шекспир – 10) і 24 ПІ – іменування героїв художніх творів (Гамлет, Ромео і Джульетта, Лир, Манилов, Мышкин, Ноздрев – по 2 вживання). Поет приділяє значну увагу галузям:
а) музиці та театру (17 ПІ – Григ, Высоцкий, Михоэлс, Окуджава, Скрябин);
б) військовій справі (11 ПІ – Блюмкин, Дзержинский, Стенька Разин);
в) політиці (10 ПІ – Андропов, Нефертити, Сталин, Хрущев).
На відміну від А. Вознесенського, Є. Євтушенко у поетичних текстах мало звертається до теми мистецтва (5 ПІ – Гоген, Ладо Гудиашвили, Версаче, Дали), але частіше, ніж А. Вознесенський, згадує імена спортсменів (6 антропонімів, серед яких, як і у А. Вознесенського, згадуються ПІ Бобров і Пеле).
Відзначено характерні особливості створення експресивного ефекту ПІ в поетичних текстах Є.Євтушенка: вияв емоційно-експресивної оцінки ПІ від особистого «я», формування мінімізованого уявлення про денотат ПІ (Есенин – «нежность к березкам и лугам», Лермонтов – «замкнутая душа», Всеволод Бобров – «гений прорыва», Федотов – «гений паса»), використання власних імен-символів (Джоконда, Квазимодо, Обломов), в тому числі у протиставному ідеологічному контексті (Адам, Ева, Ной – «Адам и Ева были беспартийные, / ковчег придумал беспартийный Ной»), застосування внутрішньотекстових конотацій-антитез у характеристиці ПІ (Галилей – «вреден и неразумен» ↔ «стал великим», Николай Тарасов ↔ Кремль – «добрый гений», «Советский спорт» ↔ «злой гений»), ПІ у множині (Евтушенки, Ромео и Джульетты, Сартры, Фаусты) як засіб типізації загальних ознак ПІ, надання авторського значення ПІ Буратино – «той, хто вижив у складних умовах», графічне виділення власних імен «не «Е.», а «Евг.».
У прозі Є. Євтушенка ПІ є виразно маркованими одиницями, вони втілюють авторську ідею – відтворити контекст епохи. Письменник створює свій тип антропонімічної системи – не лише естетичний і культурно-інформаційний, а й духовно-емоційний, котрий утверджує загальнолюдські цінності.
Аналіз частотності використання прецедентних імен в прозових творах Є. Євтушенка свідчить про інтерес автора до таких сфер діяльності:
а) 74 ПІ літературної сфери, серед них 42 ПІ письменників і поетів (Пушкин – 31 уживання, Достоевский, Маяковский і Неруда – по 8 та інші), 32 ПІ героїв художніх творів (Мышкин – 10 використань, Ванька Жуков – 5, Д’Артаньян, Атос, Илья Муромец, Штирлиц – 2, Маргарита, Пьер Безухов – по 1, інші);
б) 30 ПІ суспільно-політичної діяльності (Сальвадор Альенде – 24 уживання, Пиночет – 7, Киров, Петр Первый, Черчилль – по 4, Герберт Гувер, Ленин, Линкольн, Маркс, Сталин, Трумен та інші);
в) 19 ПІ науковців (Циолковский – 76 використань, Сократ – 3, Вернер фон Браун, Мичурин, Ландау, Ломоносов, Эйнштейн та інші);
г) 18 ПІ представників військової галузі (Козьма Крючков – 6 уживань, Наполеон – 5, Матросов – 3, Жуков – 2, Семен Михайлович (Буденный) Власов, Рихард Зорге, Колчак, Л. Г. Корнилов, Тухачевский – по 1 разу та інші).
З найменшою частотністю використовуються імена:
а) з біблійних і міфологічних сюжетів – 6 ПІ (Бог – 49 використань, Иисус Христос – 5, Геракл, Николай Чудотворец – 3, Сергий Радонежский – 1),
б) спортивної сфери – 5 ПІ (Иван Поддубный – 3, Мохаммед Али, Бобби Халл, Фил Эспозито, Крис Шверт – по 1 вживанню);
в) мистецтва – 4 ПІ (Модильяни, Шишкин, Гоген, Суриков).
Внаслідок спостереження та аналізу прозових творів Є. Євтушенка відзначено:
– різні рівні прецедентності аналізованих номінативних одиниць:
а) соціумно-прецедентні – Аллисон Краузе, Варвара Евграфовна Циолковская, Вернер фон Браун, Ортензия, Поддубный, Фил Эспозито;
б) національно-прецедентні – Есенин, Лев Толстой, Иосиф Кобзон, Лавр Георгиевич Корнилов, Матросов, Обломов, Раскольников, Соловьев;
в) універсально-прецедентні – Бог, Геракл, Гитлер, Квазимодо, Эйнштейн;
г) транснаціональні (Муслим Магомаев, Портос, Ринго Стар, Форд);
– різні способи інтерпретації ПІ, варіативність особистісних смислів феноменів:
а) протилежні емоційно-експресивні оцінки мають ПІ Пушкин, Горький, Достоевский, Есенин, Маяковский, Пабло Неруда (антикрыса, инстинкт нации ↔ лучший плохой поэт), Петр Первый (народу поугробивал ↔ великий мужик);
б) власне-авторськими конотативними значеннями наділено ПІ Бог → «случай», Циолковский → «птица»;
в) прецедентне ім’я Павлик (Морозов) – приклад феномена, що змінює конотативне значення у зв’язку з ідеологічними поглядами лінгвокультурної спільноти;
г) при вживанні ПІ використано метонімічний перенос (швейная фабрика имени Рихарда Зорге), фонетичний ефект (алітерація) Блок («Впрочем, у Блока тоже много плохих стихов. «Так вонзай же, мой ангел вчерашний, в сердце острый французский каблук» – это же обыкновенная пошлятина»), Гумилев («Там особенно крепко в конце: «И подползают поезда лизать поэзии мозолистые руки...» Какое «з» – прямо как металл звенит! А дальше у Гумилева хуже. Красивовато слишком»). |
