АРТИКУЛЯТОРНИЙ ЖЕСТ: ОНТОЛОГІЯ І АНАЛІЗ (експериментально-фонетичне дослідження)

summary

У вступі актуалізується необхідність поглибленого онтологічного підходу до аналізу фонетичних явищ; зазначається, що онтологічна специфіка одиниць фонетичного рівня ще не знайшла свого обґрунтування й аналізу; запропоновано розв'язання проблеми варіативності за допомогою опису одиниці аспекту породження-відтворення – артикуляторного жесту, – структура якої підпорядкована динамічному зв'язку між виконавчим наміром та субстанціальними характеристиками мовленнєвої дії.

У першому розділі "Онтологічна стратифікація фонетичних явищ" коротко подано огляд змісту поняття онтологія у філософії та зв'язку онтологічної парадигми з окремими проблемами філософії мови; розглянуто внесок М. Гартмана у розвиток нової онтологічної концепції та окреслено зв'язок його ідей із сучасними проблемами фонетичної теорії; на підставі огляду мовознавчих позицій насамперед В. фон Гумбольдта, Е. Косеріу, О.Н. Синявського, Р.Р. Каспранського, Г.П. Мельникова визначається зміст лінгвістичних понять онтологічна цілісність, онтологічна специфіка.

Для поглибленого аналізу породження-відтворення та безпосередньо актів звукової матеріалізації запропоновано брати до уваги ідеї В. фон Гумбольдта щодо необхідності розрізняти в мовній діяльності ergon i energeia (за Аристотелем), процес позначення і процес створення позначуваного, владу форми і владу матерії та мовця, перевагу сформованої матеріальності над ідеєю; властивості реалізації ознак та властивості їх сукупності, взаємоперехід в мовній діяльності суб'єкта й об'єкта, залежність/незалежність мови від індивідуума та колективу, ступінь матеріальності звука як "свідомої дії душі" у зв'язку з потребами сприйняття. Для вивчення процесу продукування важливим є положення, на якому наголошував І.О. Бодуен де Куртене: приділяти особливу увагу взаємозв'язку образу артикуляторних робіт з реалізацією цих робіт, наслідком чого є "психіко-статична рухливість" мовної свідомості; виділяти фонетичне виконання і фонетичний намір та бачити колізії в їхньому співвідношенні; розрізняти оптичні й слухові враження, а особливо не сплутувати довільне суб'єктивне експериментування (зі звуками) з об'єктивно здійснюваними історичними процесами.

У розділі окреслені основні методологічні орієнтири дослідження, за якими об'єкт необхідно розглядати не як щось незалежне від суб'єкта, а через урахування пізнавальних процедур та перехрещення обох буттєвих сфер (суб'єкта і об'єкта). Це дозволяє за феноменом чи підручним (терміни М.Гартмана, які у першому випадку потрактовані в дослідженні як активність органів, у другому – як результати фіксації акустичного сигналу та артикуляторної активності) побачити онтологічне джерело, тобто мовця, його досвід, виконавчу активність і наміри, а також диференціювати в об'єкті суттєве й сутнісне, а в предметі розрізняти гносеологічні й онтологічні аргументи. На підставі обраних орієнтирів функціональну характеристику одиниць фонетичного рівня розглядаємо як їх суттєву рису, натомість процес "життєдіяльності", тобто актуальне породження-відтворення, вважаємо, за Г.П. Мельниковим, як так само вагому сутнісну характеристику динамічної одиниці реалізації.

У другому розділі "Субстанціально-цільові параметри артикуляторного жесту" здійснено аналіз фізіологічних і нейролінгвістичних даних, важливих з погляду онтології мовленнєвої дії (М.О. Бернштейн, П.К. Анохін, Н.П. Бехтерєва та ін.); обґрунтовано введення одиниці акту звукової матеріалізації – артикуляторного жесту; описано властивості реалізації артикуляторно-акустичних зусиль на матеріалі кінорентгеносхем й акустичних записів українського, російського, англійського, німецького та італійського мовлення. Оскільки актуальним атрибутом породження-відтворення є дія, у дослідженні спочатку було здійснено пошук чинників мовленнєвої дії, що структурують її та формують кванти мовленнєвого потоку. Такими в процесі породження-відтворення вважаємо два динамічно взаємопов'язані між собою чинники субстанціальної організації мовлення: ієрархію виконавчих намірів та координаційні властивості природного, субстратного і функціонального компонентів субстанції мовлення. З'ясовано, що виконавча активність формується на тлі природної організації мовлення, а саме  – єдності тонічного й фазового складників м'язової активності. У вимовному зусиллі ці два складники розподіляють артикуляційну активність у такий спосіб:

(а) синергетичні режими здійснюються на основі тонічного способу м'язового напруження органів. На кінорентгеносхемі та в акустичному сигналі виявляють себе сукупним результатом напруження м'язів гортанної зони (ГЗ), надгортанної зони (НЗ) та діафрагмально-грудної зон (ДГЗ), що корелює з енергією коливань голосових зв'язок, м'язовим напруженням (мікростисканням і мікророзтисканням, мікрорухами та імпульсаціями рухомих органів), а також з відповідною інтенсивністю коливання голосових зв'язок, створенням резонансів та швидкістю й ступенем турбулентності видихуваного повітря;

(б) кардинальні роботи корелюють із фазовим способом напруження м'язів і за трьома функціональними механізмами визначаються так: 1 – локалізація і зміна форми язика, губів та інших рухомих органів надгортанної зони (НЗ) з відповідною локалізацією їхнього фокусу; 2 – локалізація гортані та формування голосової щілини (ГЗ); 3 – проходження повітря й створення перешкоди в ГЗ та НЗ. 1-а й 2-а роботи визначають положення артикуляторів, у тому числі й голосових зв'язок.