АСИМЕТРІЯ В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ СУЧАСНОЇ АНГЛОМОВНОЇ ДРАМИ

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної для дослідження теми та аспекту її вивчення, окреслено мету роботи, визначено об’єкт, предмет, завдання та методи дослідження. Сформульовано винесені на захист положення та описано структуру дисертаційного дослідження, подано відомості про апробацію роботи.

У першому розділі „Сучасні теорії перекладу драматичних творів як окремого жанру”

У першому розділі проаналізовано розвиток теорії перекладу драматич­них творів та можливість її поглиблення та структурації. У сучасному вітчизня­ному перекладознавстві проблеми перекладу драматичних творів традиційно розглядають в двох напрямках: прозову драму вивчають як епічний твір, а віршовану п’єсу кваліфікують як “межове явище”, і аналіз перекладу такого твору позначений рисами синтетизму, де в першу чергу враховують віршовані особливості перекладу та оригіналу і майже не звертають увагу на власне жанрові особливості драми. Вивчення, аналіз та критика драматичних перекла­дів здійснюється без виокремлення драми як окремого жанру літератури.

Розмите уявлення про переклад драматургії викликане в основному тим, що жанровий розподіл у сучасному перекладознавстві здійснюється за принципом організації тексту (проза/поезія), а не за принципом родової диференціації (епос, лірика, драма).

Специфіка драматичних творів полягає у їхній дуалістичній природі: на відміну від інших літературних форм, вони призначені не лише для читання, а й для постановки. Таким чином, ця відмінність зумовлює необхідність в окремому підході до перекладу творів даної категорії. Крім того, перекладач має обмеження в просторі та часі, не маючи змоги переносити та розтлумачувати певні особливості в позатекстовому коментарі, адже глядачі не читають драматичні твори, а дивляться і слухають їх, отже, не можуть зазирнути у примітки перекладача. Переклад драматургії залишається невпорядкованою і перспективною для досліджень галуззю перекладознавства, що зумовлює нашу зацікавленість цією проблематикою.

Варто зауважити, що інтерес до перекладу драматичних творів з’явився не одразу. Перші дослідження театру та драми були зроблені не перекладознав­цями, а семіотиками. Сутність театру з точки зору семіотики почали розглядати на початку 30-х років ХХ століття представники Празької школи. П. Богатирьов, Ю. Вельтруський, І. Гонзль, О. Зіх і Я. Мукаржовський першими спробували проаналізувати компоненти театру в рамках знакових систем.

Сучасні перекладознавці не дійшли згоди щодо того, як правильно перекладати драматичний твір – орієнтовано на постановку (у центрі уваги– сценічність) чи на сам текст (у центрі уваги – читабельність), тому досі існує певна поляризація думок. С. Баснет першою серед перекладознавців визначила, що перекладач драматичних творів має зважати на два додаткові критерії, не актуальні при перекладі прози та поезії. Це 1) сценічність та 2) функція перекладу як окремого тексту. Другий критерій є похідним від першого, оскільки функція театрального тексту передбачає існування написаного тексту, який є складником постановки. З’ясовуючи наскільки широко застосовується поняття сценічності в перекладі театральних творів, С. Баснет умотивовує його важливість для театрального перекладу. З одного боку, поняття сценічності передбачає різницю між написаним текстом та фізичним аспектом постановки. З іншого боку, воно акцентує, що текстові властиві такі риси, які дозволяють його поставити: закодовані жестові вказівки. З цього випливає, що розуміння сценічності як передумови для перекладу спонукає перекладачів до чіткого вичленування сценічних структур і наступного їх перекладу цільовою мовою, навіть якщо при цьому можуть виникнути значні лінгвістичні та стилістичні зсуви. В цьому й полягає відмінність від перекладу інших типів текстів.

Крім того, театральний перекладач може зіткнутися з іншим аспектом сценічності – її постійною змінюваністю. Якщо визначальними характеристиками постановки є стиль гри акторів, простір, роль публіки, національний контекст, то перекладач повинен брати до уваги, що час та простір можуть бути змінними чинниками. Іншими словами, театральний перекладач має враховувати і сценічний аспект написаного тексту (систему жестів), і його зв’язок із сучасною публікою. Наявність аудиторії вказує на те, що функція тексту виходить за рамки суто лінгвістичного рівня, при цьому перед перекладачем постають труднощі, пов’язані з присутністю публіки.

Проілюстрований підхід С. Баснет до перекладу театральних текстів був актуальним на початку 1980-х, натомість у 1985 р. концепція дослідниці поміт­но змінилася. Вона відкину­ла термін сценічність як хибний та зайвий, оскільки чимало перекладачів знаходять у ньому виправдання своїм різноманітним стратегіям. Крім того, С. Баснет відмовилася від ідеї обов’язкового врахування підтекстових ритмів та мови жестів, які закладені в драматичний текст.

Кардинальна зміна позицій С. Баснет призвела до того, що в 90-х роках ХХ ст. визначилися два протилежні підходи до перекладу драматичних творів: один з наголосом на сценічність, а другий – на читабельність. Прихильником першого підходу є П. Паві, який стверджує, що переклад для сцени виходить за рамки міжмовного перекладу драматичного твору. Дослідник вважає, що справжній переклад відбувається на сцені. Для нього перекладений текст завжди складається частково з вихідного та частково з цільового тексту та цільової культури, бо будь-який перехід залучає різні виміри (аспекти) вихідного тексту, адаптованого до цільової мови та культури.

Найновіші дослідження в галузі перекладознавства загалом і теорії перекладу драматичних творів зокрема представлені в працях С. Аалтонен. Авторка переконана, що тексти не мають фіксованих прочитань, кожне нове прочитання створює новий текст. Стратегії, які використовують перекладачі для пристосування іноземного тексту до цільової системи, С. Аалтонен називає „акультуризацією” та „нейтралізацією”. У театральній системі рівень акультуризації (щоб текст був прийнятий, як належне) є вищим, ніж в літературі. Дослідниця пояснює це так: якщо текст вважати одним зі складників театральної вистави, тоді уникнути акультуризації в перекладі не можливо. С. Аалтонен здійснює розмежування драми як літератури та драми як театрального тексту. Не всі драматичні твори є театральними текстами. Написані драматичні тексти можуть функціонувати поза театральною системою. Театральні тексти дослідниця порівнює з „айсбергом”, надводну частину якого формує сам текст. Під водою знаходиться: 1) відмінність між театром і драмою; 2) поліфонія; 3) соціальний контекст (акультуризація).

Акультуризація стає третім підходом у теорії перекладу драматичних творів після читабельності та сценічності, в якому працюють сучасні зарубіжні перекладознавці.

Новітній підхід до перекладу драматичних творів запропонований  у праці Т. Некряч „Види асиметрії при перекладі драматичного діалогу” (2005), у якій авторка-перекладач вводить в активний перекладознавчий обіг поняття асиметрії у перекладі драматичних творів. Дослідниця зауважує, що неспівмір­ність систем різних мов (на рівні фонетики, граматики, лексики, семантики, стилістики) у перекладі призводить до так званої асиметрії – розбіжності мовних знаків. Це зумовлює необхідність пошуку такого відповідника, який найповніше розкриває авторський задум. Термін „асиметрія” є зараз доволі продуктивним і вживається в роботах Л. Венуті, Н. Гарбовського, Б. Хатіма, що свідчить про його актуальність.

Т. Некряч виділяє 3 типи асиметрії при перекладі драматичних творів: системну, експлікативну і ситуативну. Системна асиметрія пов’язана із неспів­мірністю мовних систем і зустрічається в будь-якому перекладі незалежно від жанру і стилю. Експлікативна асиметрія – це зазвичай стислі внутрішньотекстові коментарі й пояснення, що допускаються у тексті реплік для повнішого розуміння авторської інтенції. Ситуативна асиметрія передбачає широкий спектр замін, здатних викликати в цільової аудиторії реакцію, аналогічну сприйняттю того чи того елемента у вихідної аудиторії. Ситуативна асиметрія – розбіжність між оригіналом і перекладом, обумовлена конкретною текс туаль­ною ситуацією драматичного твору. Такий підхід дозволяє чітко структурувати перекладацькі стратегії при інтерпретації іншомовного драматичного твору, а також пояснити доречність чи небажаність певних відхилень від оригіналу.

На наш погляд, саме асиметрія при перекладі драматичних творів як засіб збереження адекватності авторського задуму в перекладі може стати основою методики аналізу та практики драматичного перекладу.