БАНКІВСЬКИЙ НАГЛЯД У МЕХАНІЗМІ ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

summary

У вступі обґрунтовано вибір теми з огляду на її актуальність, визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, окреслено методи, інформаційну базу і методологічні засади дослідження. Розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, а також подано дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади банківського нагляду» – узагальнено теоретичні підходи до визначення сутності банківського нагляду та його інституційної структури, визначені вихідні методологічні підходи до здійснення нагляду та регулювання банківської діяльності, досліджені суперечності банківського нагляду в Україні крізь призму вимог світового розвитку.

На основі дослідження теоретичних домінантів банківського нагляду визначено, що ефективність існування банків як фінансових посередників пояснюється теорією фінансового посередництва, що пройшла багато етапів своєї еволюції і відображена в дослідженнях багатьох науковців, серед яких можна виділити Дж. Герлі, Р. Голдсміта, Р. Левіна, А. Пігу, Дж. Штігліца, Й. Шумпетера. Необхідність і доцільність банківського нагляду та регулювання пояснюється ефектом довготривалих стосунків і теорією делегованого моніторингу, які визначають вимоги держави до мінімального розміру банківського капіталу та необхідність захищати інтереси вкладників і кредиторів банку. Саме ці функції і покликаний здійснювати банківський нагляд як підсистема державного регулювання банківської діяльності.

Проведено аналіз понять і категорій зі сфери банківського нагляду і визначено, що  терміни “банківське регулювання”, “банківський нагляд” і “банківський контроль” — це різні види діяльності державних органів банківського регулювання та нагляду щодо забезпечення стабільності й надійності функціонування банків, які є взаємопов’язаними та взаємозалежними і доповнюють один одного з метою формування цілісної логічної системи державного нагляду та регулювання банківської системи.  Хоча існують певні розбіжності в поглядах науковців на категорії «банківське регулювання» та «банківський нагляд», дисертант уважає за доцільне використовувати у дослідженнях законодавчо встановлені визначення даних понять.

Необхідність посилення взаємозв’язку між наглядовими органами внаслідок поширення міжнародної фінансової діяльності банків у деяких країнах Європи привела до створення єдиного державного наглядового органу (Управління з нагляду за сектором фінансових послуг), що регулює та контролює діяльність різних фінансових секторів (модель єдиного нагляду). В інших країнах, де також спостерігаються нові ринкові тенденції, розширені повноваження центральних банків у здійсненні наглядової діяльності та створені спеціальні структурні підрозділи, відповідальні за координацію взаємодії між різними наглядовими органами (секторна модель нагляду). У ряді країн використана модель «двох вершин», яка передбачає розподіл обов’язків з банківського  нагляду між двома різними структурами в такий спосіб: один орган забезпечує відповідність фінансових посередників установленим вимогам, а інший займається прозорістю ведення їх діяльності (модель нагляду за завданнями).

Результати аналізу досвіду побудови моделей наглядових систем у світі свідчать, що базовою моделлю для більшості країн є секторна модель. Модель нагляду за завданнями, або модель «двох вершин», слід розглядати як перехідну від секторної до моделі єдиного нагляду. А перевагу єдиному регуляторному органу надають країни з високим і середнім рівнями концентрації фінансового капіталу.