| summary: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет наукового пошуку, хронологічні й територіальні межі, сформульовано мету й завдання, доведено наукову новизну та практичне значення роботи.
У першому розділі – «Історіографія та джерела дослідження» – проаналізовано стан наукової розробки, рівень її опрацювання вітчизняними й зарубіжними дослідниками, подано загальну характеристику джерел і літератури.
У першому підрозділі – «Історіографія проблеми» – здійснено аналіз праць із досліджуваної проблеми радянського й пострадянського періодів, вітчизняних і зарубіжних дослідників. Відзначено, що в радянській історіографії 60–80-х рр., зокрема, в окремих колективних працях, багатотомних виданнях і збірниках документів, а також у наукових доробках Ф.Банникова, С. Біленка, А.Скилягіна, І.Біласа та інших головна увага акцентується на діяльності добровільних ГВФС в умовах Великої Вітчизняної війни та частково у перші повоєнні роки. Водночас їх діяльність на території західних областей УРСР, а, зокрема Прикарпатті, не знайшла широкого й ґрунтовного висвітлення. Інформація має переважно описовий характер, що не дає можливості простежити їх еволюцію, форми й методи діяльності в широкому історико-правовому аспекті.
Із проголошенням державної самостійності України з’явилася можливість кардинально переосмислити історичну спадщину минулого, а широкий доступ до архівних матеріалів дозволив створити нові ґрунтовні комплексні дослідження. Проте, як і в радянську добу, діяльності ВБ і ГОГП науковцями не приділено достатньої уваги. Ці добровільні формування самооборони в основному згадуються в контексті діяльності підрозділів НКВС-МВС із ліквідації збройних формувань ОУН та УПА. У цьому контексті слід відзначити праці І.Андрухіва й А.Француза, І.Біласа, М.Головка, Д.Вєдєнєєва й Г.Биструхіна, А.Кентія, А.Шевченка, дисертаційні дослідження М.Войцеховського, О.Малярчука, В.Ковалика та інших, а також сучасних російських науковців П.Аптекаря, М.Семиряги, Б.Соколова, дисертаційні дослідження О.Гогуна, О.Нікулиної та інших.
Із доробку польських науковців заслуговують на увагу праці Г.Мотики та Т.Ольшанські. Зокрема, Т.Ольшанські відзначає, що радянська влада у 1944–1945 рр. не мала достатніх сил, щоб встановити контроль у звільнених районах Прикарпаття, де активно діяли загони ОУН і УПА, а тому створювала винищувальні батальйони, в яких «значний відсоток становили поляки, яких совєцька влада не могла запідозрити у співпраці з УПА і які погоджувалися на будь-які умови, аби лиш не зостатися безборонними».
Частково досліджувана проблема знайшла висвітлення і в працях науковців української діаспори – В.Косика, П.Мірчука, П.Содоля, В.Поліщука, С.Хмеля та інші.
Таким чином, можна констатувати, що в дослідженні діяльності ВБ і ГОГП нагромаджено певну кількість наукової літератури, яка відображає різні аспекти вивчення проблеми. Однак вона не охоплює в цілому їх діяльність на території Прикарпаття в 1944–1954 рр., тому й назріла потреба окремого, комплексного дослідження на основі широкого кола опублікованих і неопублікованих джерел.
У другому підрозділі – «Джерела дослідження» – проаналізовані різнопланові за змістом та походженням джерела, які умовно можна поділити на чотири групи:1) архівні документи; 2) збірники документів і матеріалів; 3) періодичні видання; 4) спогади учасників і очевидців подій, мемуари.
У Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГО) виявлено низку документів, які дозволили відтворити політику партії та уряду в руслі радянізації на території західного регіону, в правоохоронній сфері, в боротьбі із самостійницьким рухом, а також процес створення, комплектування та діяльності ВБ і ГОГП. Головна увага зосереджувалася на опрацюванні неопублікованих документів, зокрема, постанов ЦК ВКП(б) і КП(б)У, матеріалів засідань політбюро, відомчих партійних зборів, регіональних та обласних нарад радянсько-партійного активу й представників силових структур, виступів керівників партії та НКВС (МВС), довідково-інформаційних матеріалів, уміщених у Ф. 1 (Центральний комітет Комуністичної партії України), описи: 1, 16, 23, 24, 62, 75. Зокрема, в спр. 666 (ф. 1, оп. 1, ч. 1) «Стенограма Пленуму ЦК КП(б)У, 22–24 листопада 1944 р.», у виступі наркома НКВС УРСР В.Рясного дається аналіз ситуації в західному регіоні та процесу створення й діяльності ВБ, яких станом на листопад 1944 р. налічувалося 203 в складі 22796 бійців, а також 2997 груп сприяння їм (27383 особи). Порівнюючи діяльність ВБ у західних і східних областях України, нарком, зокрема, зазначив, що «коли для східних областей винищувальні батальйони фактично не мають ніякого значення, то в західних областях вони мають велике значення з тієї причини, що люди в цих винищувальних батальйонах, місцеві українці, по суті уже воюють з бандитами, відповідно, це люди, з яких можна виховати дуже велику кількість відданих радянських працівників». Виходячи із цього він пропонував шляхом посилення серед особового складу батальйонів партійними органами політико-виховної роботи перетворити їх «у школи з виховання і підготовки сільських і районних радянських працівників». Таким чином, ВБ розглядалися не лише як воєнізований правоохоронний підрозділ, а й частково як структура з виховання відданих радянській системі управлінських кадрів, чимало з яких згодом працювали в радянсько-партійних органах влади та силових структурах.
Виявлені у справах 3, 151, 926, 927, 928, 929, 1060, 1616, 4974, 5944, 5983, 5984, 5985 (оп. 23, ч. 1) документи дали можливість розкрити нормативно-правову базу діяльності ВБ і ГОГП, а також реконструювати події, пов’язані з їх діяльністю в умовах Другої світової війни та повоєнний період як в Україні загалом, так і в західних областях, зокрема, їх роллю в ліквідації збройних формувань ОУН та УПА, охороні громадського порядку; взаємодії з органами міліції та на певному етапі з органами державної безпеки, в процесі підбору особового складу, їх озброєння; проаналізувати кількісно-якісні характеристики особового складу та причини масових «чисток» і порушення частиною бійців цих формувань законності й службової дисципліни; висвітлити організаційно-структурну побудову, форми й методи проведення заходів із підвищення бойової підготовки та політико-виховної роботи серед особового складу; розкрити специфіку матеріально-морального стимулювання бійців ВБ і ГОГП, їх соціально-матеріальне забезпечення; показати наслідки їх правоохоронної діяльності та розкрити низку інших важливих питань. Зокрема, в спр. 3 (оп. 23, ч. 1) виявлено «Директивний лист Раднаркому Союзу РСР і ЦК ВКП(б) партійним і радянським організаціям прифронтових областей про перебудову всієї роботи на військовий лад» від 30 червня 1941 р. для прифронтових областей із планом заходів боротьби з ворогом, в якій також були визначені завдання і для створених постановою РНК СРСР від 24 червня 1941 р. «Про заходи для боротьби з парашутними десантами і диверсантами противника у прифронтовій зоні» винищувальних батальйонів.
Інформаційний матеріал зі спр. 151 (оп. 23, ч. 1) «Справки о наличии, состоянии и деятельности истребительных батальонов по Украинской ССР» дозволив простежити діяльність ВБ на території України із червня 1941 р. до червня 1942 р. У справах 380, 1180, 3103 (ф. 1, оп. 24, ч. 1), 4, 119 (оп.75) ідеться про діяльність ВБ і ГОГП у західних областях у повоєнні роки та першій половині 50-х рр.
У Державному архіві Івано-Франківської області (ДАІФО) виявлено низку документів із фондів Станіславського обкому партії (ф.П-1), облвиконкому (ф.Р-295), обласної прокуратури (ф.Р-584), обласного військкомісаріату (ф.Р-785). Крім постанов, розпоряджень, наказів, інформаційних та аналітичних довідок, звітів тут містяться й документи, що надходили із центральних і республіканських радянсько-партійних органів влади та відомств. Вони, в основному, стосуються таких аспектів, як роль місцевих партійно-радянських органів влади в ідейно-політичному спрямуванні та контролі за виконанням органами міліції своїх правоохоронних завдань; налагодження тісної взаємодії між ними та місцевим населенням; створення в населених пунктах груп самоохорони та ВБ; кадрового й соціально-матеріального забезпечення, службової й виконавчої дисципліни, політико-виховної та навчальної роботи серед особового складу ВБ і ГОГП.
Чимало цінної інформації почерпнуто в Державному архіві МВС (ДАМВС) та архівах Управління МВС України в Івано-Франківській (АУМВСУІФО) і Львівській областях (АУМВСУЛО). Серед них високим ступенем інформативності позначені накази НКВС (МВС) СРСР, НКВС (МВС) УРСР і начальників обласних управлінь НКВС (МВС). Зокрема, особливу цінність становлять накази НКВС УРСР щодо відновлення діяльності в західних областях органів НКВС і ВБ та їх комплектація. Це, зокрема, наказ НКВС УРСР «Про оголошення штатів органів НКВС Вінницької, Волинської, Дрогобицької, Житомирської, Ізмаїльської, Кам’янець-Подільської, Київської, Кіровоградської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Ровенської, Станіславської, Тернопільської, Чернігівської й Чернівецької областей» від 4 квітня 1944 р., яким було визначено штатний розпис і структуру обласних управлінь (до їх складу на рівні відділу входив і штаб винищувальних батальйонів).
Цікавою в інформаційному плані є виявлена нами аналітична довідка штабу винищувальних батальйонів НКВС УРСР від 19 серпня 1944 р. «Огляд оперативно-службової і бойової діяльності винищувальних батальйонів НКВС УРСР за перше півріччя 1944 року», в якій наводяться статистичні дані про успіхи ВБ у «загальних заходах органів HКВС щодо зміцнення тилу і очищення його від агентури противника й іншого ворожо-злочинного елемента».
Про безпосереднє залучення особового складу ВБ до спільних оперативно-військових операцій із ліквідації збройних формувань ОУН та УПА, а з другої половини 1945 р. – до ліквідації їх «залишків» свідчать численні накази республіканського НКВС, обласних управлінь, виявлені нами в архівах УМВСІФО й УМВСЛО, аналіз яких зроблено в дисертаційному дослідженні, наприклад: «Про заходи з посилення боротьби з оунівським підпіллям і ліквідацією озброєних банд ОУН у західних областях Української РСР» (9.10.1944), «Про подальші заходи боротьби з бандитизмом ОУН та УПА на території Станіславської області» (11.12.1944) та інші.
Проаналізовано документи, які стосуються причин реорганізації ВБ у ГОГП та їхньої діяльності, зокрема, постанови ЦК КП(б)У «Про покращення масово-політичної роботи, подальший розвиток колгоспного будівництва і ліквідацію залишків банд українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР» від 1 червня 1948 р., «Про запровадження дільничних уповноважених міліції при кожній сільраді західних і Закарпатської областей» від 2 лютого 1949 р., «Про стан і роботу груп охорони громадського порядку в колгоспах і селах Волинської області» від 7 грудня 1949 р., «Про заходи з подальшого покращення роботи груп охорони громадського порядку в західних областях УРСР» від 23 серпня 1950 р., а також низку директив і наказів МВС УРСР та обласних управлінь МВС.
Другу групу джерел становлять опубліковані документи та матеріали. Особливу увагу було сфокусовано на урядові, партійні й відомчі документи, що стосувалися діяльності ВБ і ГОГП. Серед них можна виокремити збірники документів і матеріалів, підготовлені відомими вітчизняними науковцями П.Михайленком і Я.Кондратьєвим, В.Сергійчуком, І.Біласом та іншими.
До третьої групи джерел увійшли матеріали центральної та місцевої періодичної преси, а також інформаційні матеріали науково-публіцистичного характеру на сайтах світової електронної мережі Інтернет. Четверту групу становлять спогади ветеранів ОВС та учасників національно-визвольного руху, які дозволили виявити суспільний резонанс на заходи партії та уряду щодо радянізації краю, з’ясувати, якими засобами керівництво країни маніпулювало громадською думкою та настроями населення.
У другому розділі – «Функціонування винищувальних батальйонів у 1944–1948 роках», який поділяється на чотири підрозділи, розглядається діяльність ВБ від часу їх створення й до реорганізації в ГОГП.
У першому підрозділі – «Створення, структура та діяльність винищувальних підрозділів на початковому етапі війни» – здійснено аналіз причин їх створення. Відзначено, що на відміну від історично традиційних форм самооборони – партизанських загонів, народного ополчення – ВБ стали новим явищем, оскільки їх формування здійснювалося в населених пунктах на добровільній основі, особовий склад поповнювався бійцями, які через різні причини не підлягали призову до армії й несли службу у вільний від основної роботи час, а у своїх рішеннях вступати до ВБ керувалися винятково патріотичними почуттями та моральним обов’язком долучитися до боротьби з ворогом. Крім того, створення ВБ було зумовлено й тим, що початок агресії показав неспроможність радянських регулярних військових формувань забезпечити надійну охорону тилу від диверсантів, парашутистів та інших ворожих елементів.
Нормативною базою для створення ВБ стала постанова РНК СРСР від 24 червня 1941 р. «Про заходи в боротьбі з парашутними десантами і диверсантами противника в прифронтовій смузі» та аналогічний наказ наркома НКВС СРСР від 25 червня. Безпосередню роботу з їх створення та керівництво ними проводили радянсько-партійні органи на місцях та органи міліції.
Підрозділи винищувачів мали військову структуру й створювалися та діяли в межах міського або сільського району, міста, великого селища. Відповідно до свого основного призначення бійці ВБ здійснювали цілодобове патрулювання вулиць і шляхів у населених пунктах, прочісували місцевість, перевіряли документи, влаштовували засади й облави, здійснювали збройні операції із затримання та ліквідації ворожих груп й окремих диверсантів, вивідачів і терористів, які просочувалися через лінію фронту або десантувалися з літаків.
Радянське Прикарпаття: 1939–1959. Документи й матеріали. – Ужгород: Карпати, 1964; Внутренние войска в Великой Отечественной войне. 1941–1945 гг. Документы и материалы. – М., 1975; История Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941–1945: В 6-ти т. – М., 1960–1965; . Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941–1945 гг.: В 3-х т. – К., 1975; Історія міст і сіл Української РСР: У 26-ти т. – К., 1967–1974; Історія Української РСР: У 8 т., 10 кн. – К., 1977. – Т.7; – Т.8. – 1979; Історія народного господарства Української РСР: У 3 т., 4 кн. – К., 1985. – Т.3. – Кн.1.
|
