Болехівський В.П. Особливості формування врожаю та якості зерна сортів озимої пшениці різних екологічних типів у ресурсозберігаючій технології вирощування в умовах західного Лісостепу України

summary

Літературний огляд

Проведено аналіз результатів досліджень вітчизняних та зарубіжних авторів із питань основних елементів живлення; норм, строків і способів внесення азотних добрив; сортових особливостей мінерального живлення; використання біостимуляторів росту і розвитку рослин; формування кількості та якості зерна; стану ресурсозберігаючих технологій вирощування озимої пшениці.

Умови та методика проведення досліджень

Дослідження по впливу умов живлення та позакореневого внесення біостимуляторів на врожайність і якість зерна сортів озимої пшениці різного екологічного типу були проведені у 1999–2001 рр. в польових дослідах лабораторії рослинництва Інституту землеробства і тваринництва західного регіону УААН в зоні західного Лісостепу.

Грунт дослідної ділянки – сірий лісовий поверхнево оглеєний. Агрономічна характеристика (до внесення добрив) шару ґрунту 0–20 см така: гумус (за Тюріним) – 1,10-1,20%, рН (сольової витяжки) – 5,2-5,3, вміст легкогідролізованого азоту (за Корнфілдом) – 112-117 мг/кг, рухомого фосфору (за Кірсановим) – 104-115 мг/кг, обмінного калію (за Кірсановим) – 98-105 мг/кг грунту.

Дослідження проводили з двома сортами озимої пшениці: Миронівська 61 (лісостепового екологічного типу) та Альбатрос одеський (степового екологічного типу).

Погодні умови 1999-2001 рр. відрізнялися по роках проведення досліджень. Вегетаційний період 1998-1999 рр. був сприятливим для розвитку рослин і формування врожаю зерна обох сортів. Вегетаційний період 1999-2000 рр. характерний був жарким і посушливим червнем-липнем, тут виділився врожайністю сорт Альбатрос одеський. Вегетаційний період 2000-2001 рр. відзначався надмірним зволоженням і підвищенням середньодобових температур у липні, що спричинило процес “стікання” зерна і зниження врожайності обох сортів.

Закладено 2 багатофакторні польові досліди, з яких один налічував 11 варіантів, другий - 8 у шестикратній повторності. Схеми дослідів подані у таблицях 2 і 4. У дослідах вивчались вплив удобрення та позакореневого внесення біостимуляторів емістим С і вермистим на врожайність і якість зерна сортів озимої пшениці різних екологічних типів. Розмір площі ділянок: посівної – 24 м², облікової – 10 м². Крім удобрення, агротехніка на дослідах була загальноприйнята для зони.

Попередником озимої пшениці була конюшина лучна, зібрана у два укоси зеленої маси. З мінеральних добрив застосовували: нітроамофоску (N₁₇P₁₇K₁₇), аміачну селітру (N₃₄), суперфосфат (Р₂О₅-19,5), калімагнезію (К₂О-28). Для протруювання насіння використовували вітавакс (3 кг/т), наприкінці ІІІ етапу органогенезу в боротьбі з бур’янами - гербіцид гранстар – 25 г/га, з хворобами - фунгіцид рекс (0,6 л/га), шкідниками - інсектицид карате (0,2 л/га) у баковій суміші. Сіяли озиму пшеницю кондиційним насінням при нормі висіву 5,5 мільйонів схожих насінин на гектар сівалкою СЗ - 3,6. Строк сівби: оптимальний для умов зони - третя декада вересня.

Для позакореневого обприскування, згідно схеми дослідів, використовували біостимулятор емістим С у нормі 5 мл/га препарату та біодобриво вермистим в нормі 5 л/га препарату, розведених у 250 л води.

Проведені дослідження виконувались за методикою дослідної справи (Б.О. Доспєхов, 1985 р.). Методи морфологічних та аналітичних досліджень були загальноприйняті:

- агрохімічна характеристика грунту (перед закладкою досліду) проводилася за такими показниками: вміст гумусу (за Тюріним), рН, легкогідролізований азот (за Корнфілдом), рухомі форми фосфору, обмінний калій (за Кірсановим);

- відмічання фаз розвитку рослин, за методикою визначення фаз розвитку хлібів, описаною М.О. Майсуряном (1970 р.);

- визначення польової схожості, ступеня перезимівлі рослин (метод монолітів); фаз росту та розвитку рослин, наростання сирої і повітряно-сухої маси рослин (М.О. Майсурян, 1970 р.); настання і тривалість міжфазних періодів та етапів органогенезу; елементів продуктивності рослин по етапах органогенезу; кількість листків на рослині, коефіцієнту кущення, висоти конуса наростання, кількості колосових горбиків, квіток, закладених у колосках, розвинутих квіток у колосі та продуктивних стебел, озерненості колоса, маси зернівки проводили за методиками Ф.М. Куперман (1980 р.) і М.О. Майсуряна (1970 р.);

- продуктивність фотосинтезу визначали ваговим методом, чисту продуктивність фотосинтезу розраховували за А.А. Ничипоровичем (1966 р.);

- спостереження за наливом зерна в період формування і достигання проводили за М.О. Майсуряном (1970 р.);

- облік врожаю проводили шляхом суцільного збирання ділянок дослідів комбайном “Сампо” з наступною очисткою зерна і перерахунком на 100% чистоту та 14% вологість;

- структурний аналіз снопових зразків проводили за М.О. Майсуряном (1970 р.);

- визначення абсолютно сухої речовини в зерні здійснювали ваговим методом за О.В. Петербургським (1968 р.);

- фізичні показники якості зерна визначали за загальноприйнятими методиками - масу 1000 зерен за ДСТ 108-42-76, натуру зерна - ДСТ 108-40-64, скловидність - ДСТ 109-87-76;

- вміст сирої клейковини визначали за ДСТ 135-86-68 (метод відмивання), якість (пружність) - на приладі ПЕК-3А;

- визначення кількості сирого білка проводили за методом К'єльдаля (О.В. Петербургський, 1968 р.);

- визначення фракційного складу білків у процесі наливу зерна проводили методом послідовного екстрагування розмеленого зерна за модифікацією кафедри агрохімії УСГА (М.М. Городній та ін., 1972 р.);

-          визначення вмісту в зерні важких металів за проводили за Г.Я. Рінькісом (1963 р.);

-          визначення вмісту азоту, фосфору, калію в зерні та соломі проводили методом мокрого озолення за Гінзбург (О.В. Петербургський, 1968 р.);

-          винос поживних речовин (в кг/га) розраховували, виходячи з загальної врожайності, вмісту азоту, фосфору і калію в зерні та соломі.

Дані величини врожаю опрацьовувалися методом дисперсійного аналізу за Б.О. Доспєховим (1985 р.) із використанням комп’ютерної програми.

Енергетичну ефективність варіантів живлення оцінювали за рекомендаціями, описаними в книзі О.К. Медведовського та П.І. Іваненка (1988 р.).

Економічну ефективність досліджуваних факторів розраховували, керуючись “Методичними вказівками по визначенню економічної оцінки вирощування сільськогосподарських культур за інтенсивними технологіями”(1986 р.).