БОЛГАРСЬКА ПЕРЕСЕЛЕНСЬКА ГОВІРКА МІШАНОГО ТИПУ: СТАН І ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ

summary

              У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, методи, об’єкт, предмет, наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження, вказано його зв’язок з науковими програмами. Представляється структура дисертації, подається інформація про апробацію результатів дослідження. 

              У першому розділі „Болгарська говірка с. Зоря: історія і сучасність” проаналізовано етапи дослідження болгарських переселенських говірок, розглянуто теоретичні проблеми, пов’язані із вивченням функціональних особливостей мішаних і перехідних говірок. 

Проаналізовано стан вивчення болгарських переселенських говірок в дескриптивному, лінгвогеографічному, зіставному, генетичному, етнолінгвістичному та соціолінгвістичному аспектах. Зокрема, схарактеризовано внесок Ю.І.Венеліна, В.І.Григоровича, І.І.Срезневського, М.С.Державіна, А.Ф.Музиченка, Л.А.Булаховського, Д.П.Дринова, С.Б.Бернштейна, І.А. Стоянова, В.О.Колесник та ін. авторів; окреслено основні періоди вивчення болгарських говорів Півдня України; подано інформацію про діяльність наукових експедицій та спеціалізовані наукові видання з проблем болгарських переселенських діалектів в Україні.  Підкреслено, що в Україні продовжують дослідження, метою яких є відтворення сучасного стану болгарських говірок,  етапів та умов формування цих діалектних систем.   

 Відзначено, що досліджувана говірка зберігає у своїй структурі чимало рис, не притаманних літературній мові; докладне зіставлення різних говірок дозволяє поглибити вивчення історії фонетичної і граматичної систем; зокрема зауважено, що відкриття у галузі історії мови зроблено саме на підставі діалектних свідчень, зокрема монографічних описів говорів.

 В дисертації подано стислі відомості про історію переселення болгар в Україну. Зазначено, що с. Зоря засновано у 1830 р. (до 1949 – назва Камчíк), знаходиться у південно-західній частині сучасної Одеської обл. Соціум с. Зоря склали вихідці кількох сіл, розташованих у Болгарії по течії річки Камчія; наведено різні думки про батьківщину переселенців до с. Зоря. Для відтворення етапів формування соціуму діалектоносіїв, відповідно – умов постання говірки, важливими виявилися численні перекази старших мешканців села, архівні, рукописні та друковані джерела.

       Зараз мешканці с. Зоря володіють кількома мовами – болгарською діалектною, незначна частина – і болгарською літературною, російською, українською, старше покоління – румунською мовами; неболгари також володіють болгарським діалектом; оволодіння українською та болгарською літературною мовами інтенсифіковано в останнє десятиліття. Останнім часом на говірку значною мірою впливає і болгарська літературна мова, яку почали вивчати в школі.

            Важливим фактором, від якого залежать зміни у структурі переселенської говірки, є її оточення, можливість чи неможливість постійного спілкування говіркою у межах свого соціуму та з носіями навколишніх говірок. Сусідні із с. Зоря населені пункти з мовного погляду не є однорідними: Михайлівка (мешкають росіяни, українці, цигани), Сарата (давніше – німці, тепер – росіяни, українці), Кулевча (болгари), Новоселівка (молдовани). Строкате мовне довкілля сприяло самоізоляції мешканців с. Зоря, консервації досліджуваної говірки.

Говірку с. Зоря вперше описано за наслідками експедицій 1949 р.; тоді ж  констатовано співфункціонування в селі двох говірок – південної балканської і фракійської. Відзначено, що сучасна зорянська говірка склалася з кількох діалектів, оскільки говірка формувалася із різних структурно відмінних джерел, що відбилося на структурі сучасної говірки с. Зоря. Мовлення перших поселенців становили кілька відокремлених діалектів, з яких з часом сформувалася сучасна говірка. На підставі свідчень“Атласу болгарських говірок  СРСР” (АБГ) говірку с.Зоря можна кваліфікувати як говірку мішаного типу – балкано-фракійську говірку із сильним фракійським компонентом. За останні 50 р. говірка с. Зоря зазнала відчутної інтеграції вихідної балканської і фракійської діалектних основ, на базі яких витворилася  мішана говірка.

Схарактеризовано визначальні риси зорянської говірки у фонетиці, морфології і лексиці.  Зокрема, у фонетиці зафіксовано такі особливості: 1) повна редукція широких голосних о, е в у, и: уко, хуро, цв’ети, пили, кун’е, гърлу, жина, зил’ен, пич’е, пиро, пира; 2) приголосні перед голосними переднього ряду е та и зазнають палаталізації: м’ен’а, б’еби, дит’е, л’ет; 3) поширення набуває депалаталізація перед голосним заднього ряду: рокла (літ. рокля), носа (літ. нося), хода (літ. ходя), цафта (літ. цъфтя), гура (літ. горя); 4) у ненаголошеній позиції репрезентантом фонеми /ъ/ є звук [ạ]: гạрн’è, кạлтạрмà, сạрц’è, дạлбòк, брạмч’ù; 5) наявність вторинного [ъ] у формах дієслів минулого часу: с’акъли // с’акạли, п’екъла // п’екạла, ист’екълу // ист’екạлу;  6) виразною рисою вокалізму є наявність ероподібного середньорядного голосного [’е] (за Мілетичем – ’е), який чітко проступає при рефлексації ненаголошеного [е] перед [н], [л], [р]: пъл’ен, в’еч’ер, кор’ен, д’ев’ер, бол’ен, глад’ен, п’еп’ел; 7) наявність протетичного [й] перед [е] на початку слова: йед’ену, йес’ен, йен’увица, йефт’ен. Поширеним є протетичний [х] на початку слова: хабълка, хагни, хал’ану, хчукам,  хчуп`и, хт`емну та ін.; 8) збереження [х] на місці /х/ майже в усіх фонологічних позиціях: ходи, хуро, Христу, имахми, вид’ах, п’еках, токах; лише в лексемі хляб у досліджуваній говірці, як і в усіх інших бессарабських болгарських говірках, відсутній ініціальний звук [х] – л’ап; 9) наявність варіантів зі збереженою сполукою дн і варіантів зі сполукою нн (< дн): гладна, ж’една, падна, с’една // гланна, панна, ж’енна, с’енна; 10) наявність варіантів зі збереженою сполукою бн і посталою на її місці сполукою мн (< бн): грабна, дребна // грамна, дремна (нові варіанти); 11) наявність перезвуку й > в на тлі збереження словоформ без цього перезвуку: дọйа, кройи, пойи, стуйи, койа // дува, круви, пуви, стуви, кọв’а; 12) наявність африкат /џ/ и /ѕ/: џам, џигер, џубри, арпаџик, баџинак, манџа, синџир, патлаџан; ѕвиска, ѕаден, ѕарана, ѕурла, наѕат, онѕи; 13) в основному збережено балканський акцентологічний тип; архаїчні парокситонні форми іменників ж. р. мн. зустрічаються дуже рідко – жèни, дъски (характерна риса рупських говірок): Д’е са ходили т’е: ж’èни. Нариди дъскити на дора ромну.

         Серед характерних для говірки морфологічних явищ відзначено такі: 1) наявність голосного [а] під наголосом у дієслівній флексії 1 ос. одн. теп. часу (мита, плита, чита, измура, нарида) та в іменниках ж.р. на -а  (гура, магла, рака, уда); 2) показником жіночого роду є закінчення -а (чи ’а): жина, булка, пипируда, гудина, падушка, баба, змийа, упашка, тиква, каструла, мрасница, връфца, уда (щодо останньої словоформи зауважено, що АБГ на к. 53 наведено дві словоформи: з ъ – удъ і з а – уда, а сьогодні – лише з а); 3) хитання у віднесенні низки іменників до граматичного роду: іменники, які мали форму лише чоловічого роду, у говірці можуть мати форми чоловічого і жіночого родів, напр.: кал (насипи тоо кал в дупката; дунси калтъ ут дора) – ч. р. і ж. р., в’еч’ар (вич’артъ духадай ф нас; добар в’еч’ар; таа в’еч’ар ш идим на гости) - ч. р. і ж. р , п’еп’ал ( исфарли п’еп’ала ут плитата; п’еп’алтъ силну гур’ешта) - ч. р. і ж. р. , жар  (сил’ан жар на ог’ана, убири са ут жартъ) – ч. р. і ж. р.; 4) односкладові іменники чоловічого роду утворюють форму множини за допомогою флексії –ове (притаманна і літературній мові) та –уй не під наголосом (гр’ахуй, сватуй, д’енуй, синуй, бр’агуй, даруй, дъждуй, мразуй, чукуй, трънуй, џамуй, мъжуй); флексію –ови у наголошеній позиції зафіксовано в словах пупови, дурови, стулови, улови, џубови, нужови, снупови; 5)  іменники мн. з наголошеною флексією –е (кунè, мажè) нечисельні; при цьому відзначено конкуренцію форм із флексіями -уй та -е (мъжуй і мажè); 6) при творенні форм множини іменників, основа яких в однині закінчується на задньоязиковий приголосний [к], відбувається чергування [к] ~ [ц]: ичумик ~ ичумици, тикв’еник ~ тикв’еници, б’елтък ~ б’елтъци, бъбрик ~ бъбрици, изик ~ изици, зайак ~ зайци, мозак ~ мозаци, пайак ~ пайаци, улук ~ улуци, полак ~ полаци, мустак ~ мустаки і мустаци; однак:  унук // внук ~ внуки; 7) наявність членних морфем для іменників чоловічого роду -ъ (під наголосом) та в ненаголошеній позиції -а, ’а (після м’яких приголосних): мажъ, синъ, кумùна, триòна, дирн’èка, пашòй’а; для іменників жіночого роду – -та: удàта, гурàта, жинàта, фидàната, удвàрата; для іменників середнього роду – -ту: с’èлуту, дит’èту, вùнуту, мисòту, брашнòту; для форм множини – -та, -ти: хòра:та, дицàта, прасцùти, кукòшкити, пùл’а:та; 8) наявність членної морфеми для прикметників чоловічого роду – -е: л’ев’ее, п’ерв’ее, гул’ем’ее. П’ерв’ее път утивам у т’ах на гости пудар свадбата. Унаа д’аду на л’ев’ее крак куцука. Гул’ем’ее хи син ф армийата; 9) наявність суфікса -цки для творення прикметників (риса східних рупських говірок): женцки, биулцки, турцки, хорцки (притаманна мовленню найстарших діалектоносіїв, 60-80 років) і -ски : женски, турски, хорски. Т’а да си знай ж’енцката рабута, ас си знам мъшката. Т’а гл’еда пу биулцки и си прай пу свойиму. Колку път’а му думам да жув’ей пу хорски; 10) функціонування особових займенників, характерних для cхідних рупських говірок, з елементом [х]: хи, н’ехи, хни, хми, хим. У давальному відмінку однини жіночого роду вживаються займенники и та хи: Гату хи умират дицата на мунч’ету му тургат убица на ушоту. Башта хи мой брат. Кой хим казал таа брихн’а; 11) наявність кількох форм присвійних займенників 3 ос. од. ж. р. – н’èйан // н’èйна // н’èхин: Н’èйан Иван ходи на рабута. Н’èйна: брат служи в армийата. Н’èхин башта б’еши придсидат’ал; 3 особи множини ж. р. – н’èйни // н’èхни: Н’èйнити п’есни ги п’ейат внукити. Н’ехнити дица ж’ув’ейат в горуда; 12) наявність форм допоміжного дієслова съм в теперішньому часі для 1 ос. мн. (ни) сми, 2 ос. мн. (ви) сви: Ни сми хубай. Што сви такива сардити;  водночас відсутність допоміжного дієслова для 3 особи однини: Той каприз’ан силну. Т’а красива булка. То болну; 13) збереження синтетичних форм дієслів минулого часу – аориста та імперфекта (флексія в 3 особі множини – -ха і –а): Т’е си додаха ут Ад’еса. Т’е дългу прайаа кучината; 14) творення форм дієслова простого майбутнього часу за допомогою частки ша (шъ) чи жа: ша мит’ем, шъ мита, ша карам, жа з’ема, жа си ида; у мовленні старших діалектоносіїв (за 60 років) часто вживається частка жъ. Зауважено, що в АБГ (к. 66) у досліджуваній говірці зафіксовано частки же (жъ), ше (ште), а як найпоширеніший варіант – ша; 15) редукція частки да у заперечній формі майбутнього часу: Н’ама ги збирам. Н’ама чита. Н’ама играйа; 16) наявність допоміжного дієслова шт’еши для усіх осіб у формах майбутнього часу в минулому (futurum praeteriti): Фч’ера шт’еши да дойа, но ни мужах.  Шт’еши да пиша, но ма бул’а пръста; 17) наявність переповідного способу, коли оповідач щось повідомляє зі слів іншої особи:  Хора:та казо:т, чи хубуу сам готв’ала пу свадбити.  Приказо:о, чи пу уна: вр’еми, той ход’ал в Румин’а:та да рабути; 18) використання дієприкметників, утворених від усіченої основи (характерна риса фракійських говірок): сн’ел, дун’ел, фн’ел, фл’ал, сл’ал, изл’ал: Н’еска кукошкити сн’ели пойчи ица, ч’ем фч’ера. П’етар дун’ел връфца за арката.  Д’е си фн’ел тва кучи ф къшти. Иван фл’ал убут и исцапа сич’к’е: пол. Кол’у изл’ал нахакан с таа машина; 19) функціонування великої кількості прислівників, запозичених з турецької мови: зорл’ẹн, хам’ен, барим, кумай, гирч’ек: Зорл’ẹн да идиш у т’ах. Хам’ен ша напрайш таа рабута. Барим да си си утишъл. С’а кумай си млат, чи да са фал’аш. Гирч’ек д’е напр’ешк’ан си ход’ала.

Здійснено зіставний аналіз свідчень говірки с. Зоря та явищ, картографованих у  Българському діалектному атласі (БДА): із 277 репрезентованих на картах явищ усіх структурних рівнів 128 явищ у досліджуваній говірці не відзначено; найбільшу кількість спільних ознак між говіркою с. Зоря і говірками метрополії фіксуємо, за даними Болгарського діалектного атласу (узагальнюючого, БДАОТ), в Елховському і Тополовградському округах.

 Щодо батьківщини перших поселенців с. Зоря (Камчік) серед науковців  немає єдності; панує думка, що с. Камчік заснували вихідці сіл Добрал (сучасне Прилеп) і Гьокчевіран (сучасне Подвис) Карнобатської (нині Бургаської) околії; ці села розташовані на березі р. Луда Камчія; говірки цих сіл належать до підбалканського типу (карнобатська група). Подано характеристику мішаних і перехідних говірок як типів діалектних систем, здійснено аналіз теоретичних розробок з даної проблематики вітчизняних та зарубіжних учених; підкреслено, що перехідні і змішані говірки не завжди чітко розмежовують.  

Розрізняють різні типи мішаних говірок. В одних випадках маємо справу із взаємовпливом, коли у мішаній говірці функціонують одночасно риси двох говірок, в інших домінує одна говірка. Укладачі АБГ визначають і різні етапи, які повністю проходять мішані говірки: для першого етапу характерна наявність рівноправних варіантів, а на другому – етапі „повного змішування” – формується нова якість – мішана говірка.

Болгарські бессарабські говірки є цінним джерелом вивчення типів і стадій розвитку мішаних говірок для моделювання розвитку слов’янських національних літературних мов.

        Другий розділ „Континуум метрополії як база формування переселенських говірок” присвячено проблемі діалектної диференціації болгарського діалектного континууму метрополії, класифікації балканського і фракійського діалектних типів в метрополії й діаспорі.

       Відомо, що болгарський діалектний континуум є складним щодо диференціації, що вплинуло і на долю переселенських говірок в Україні, оскільки говірки метрополії детермінували структурний розвиток говірок нової формації. Тому диференціація континууму метрополії, принципів його членування залишаються важливими для пізнання структури та ліній розвитку переселенських гоіврок. Зауважимо, що цінними для пізнання діалектної диференціації болгарського континууму є Български диалектен атлас (т. І-ІV, София, 1994-96),  монографічні описи Ст.Стойкова, Т.Бояджієва, М.Сл.Младенова, Б.Шкліфова, В.Paдєвої, І.Кочева  та ін. дослідників. Найглибшими є відмінності між діалектами у фонетичній системі, зокрема в континуації /*ě/ (h), голосних неповного творення (ъ, ь) та носових голосних @, #; менш відчутними є граматичні відмінності, зокрема формальна реалізація низки граматичних категорій (флексії іменників множини, означеність/неозначеність імен, наявність старих відмінкових форм, флексії дієслів теперішнього часу та ін.). Тому склалася традиція класифікувати діалекти за такими ознаками: 1) типи рефлексів /*ě/; 2) типи рефлексів @; 3) за іншими фонетичними рисами; 4) за морфологічними та лексичними рисами; 5) за розташуванням. У болгаристиці поширений поділ континууму на східну і західну діалектні групи; О.Тодоров-Балан виділив, крім східного й західного, ще й „південне чи родопське наріччя”.

Відповідно до поширеної сьогодні серед болгаристів класифікації переселенських болгарських говірок в Україні і Молдові традиційно виділяють кілька типів (у назвах частини типів відбито давні назви тих сіл, мешканці яких репрезентують відповідний діалектний тип):  чушмелійський, чійшійський, вільшанський, балканський, фракійський, східнородопський типи говірок та деякі інші.

Між говірками балканського і фракійського типів, які переважають серед болгарських переселенських говірок, визначальними є наступні структурні відмінності.

1) За наявністю / відсутністю перезвуку [а] ~ [е] на місці псл. фонеми /ě/ (h) після м’яких приголосних: наявність цього процесу в балканських говірках (б’ал – б’ели, мл’ако – млечен, бр’аг – брегове) і відсутність – у фракійських говірках (л’ато – л’атен).

2) Наявність у балканських говірках звуження [а] в [е] після палатальних і піднебінних приголосних (йасла – йесли, йама – йеми, овчар – овчери), в окремих  балканських говірках – лише в позиції після [й] та [ч], на тлі відсутності  таких змін у фракійських говірках.

3) Типи змін ненаголошених голосних: балканським говіркам притаманна зміна [е] будь-якого походження у ненаголошеній позиції в [и] або в [’а] (дете – дите, д’ате; млекар – мликар, мл’акар; пролет – пролит, прол’ат, гнездо – гниздо, гн’аздо, беден – бедин, бед’ан); у фракійських говірках  відзначена часткова редукція – зẹлено, дẹте, млẹкар.   

4) Характер синтагматичної зміни приголосних перед [е] та [и]: у балканських говірках – напівм’яка вимова (д’ит’е, ход’и), а у фракійських – м’яка (т’е’н’к’и, к’и’т’к’и, ж’е’л’т’и).

5) Фонема /х/ у балканських говірках зазнає позиційних обмежень у вживанні, а у фракійських /х/ зберігається в усіх позиціях, не зазнає субституювання чи нульової редукції.

6) Фракійським говіркам притаманна лабіалізація [и], його заступлення звуком [у] (жуф, жувейа).

7) На відміну від балканських говірок, у фракійських поширена регресивна асиміляція у сполуці [дн] > [нн] (панна, гланна, сенна, занна); [бн] > [мн] (дремна, грамна).

8) Фракійським говіркам притаманні вияви парокситонези (жèни, дъски, пòле, мòре, òко), яка прогресує, зумовлюючи зміну акцентуації іменників та дієслів (вòда, гòра, òръ, бèръ, мòлите), що не було відоме північно-східним болгарським говіркам метрополії.

9) У фракійських говірках розгалужена система формантів дієслів майбутнього часу (жа, за, са, ке, ше), у досліджуваній говірці лише – ша, жа.

Наведений перелік важливіших диференційних ознак двох основних діалектних типів, що лягли в основу говірки с. Зоря, може служити матрицею для аналізу останньої,  зокрема, генези її структурних особливостей.

           Третій розділ „Фонетичні особливості мішаної переселенської говірки” присвячено аналізові рефлексів окремих псл. фонем: /ě/, /х/ та /в/, їхній стабільності/нестабільності; рефлексація цих фонем, їхня синтагматична поведінка є структурно релевантними. Викладено історію розвитку ятевого вокалу у болгарському континуумі, наведено класифікацію болгарських говірок за рефлексами /*ě/. Зазначено, що інтенсивні зміни /*ě/ відбулися у постпраслов’янський період, після 1000 р. н. е. і залежали в різних слов’янських ареалах від поєднання низки факторів. Докладно викладено різні погляди на природу та умови розвитку /*ě/ у слов’янських мовах ( К. Мірчев, П. Ф. Фортунатов, О. О. Шахматов, Я. Розвадовський, А. Ваян, А. Мейє, Н. Ван Вейк).

              Фонема  /і/ у сучасних українських говорах має найбільшу територію поширення. Вона виступає незалежно від наголосу в усіх без винятку південно-східних і південно-західних діалектах, а також у переважній більшості волинсько-поліських говірок і в деяких інших говірках поліських діалектів, зокрема в південній їх частині, хоч у відзначених поліських діалектах поширення  /і/ обмежена наголошеною позицією. У ненаголошеній позиції усі поліські українські діалекти, включно з волинсько-поліськими, на місці давнього /*ě/ мають [е] або [и].

            Вимова /*ě/ як широкого голосного була загальноболгарською рисою. Тенденція до її часткового і позиційного звуження в болгарській мові розвинулася пізніше.

            За рефлексами псл. фонеми /ě/ болгарський континуум поділяють на три групи:

           1) Західні говірки – /*ě/ > [е] в усіх позиціях (голем - големи, лето - летен, млеко - млекар); говори Дунайської долини на північ і південь від Балканських гір – Ботевградська, Софійська, Іхтиманська, Самоковська, Радомирська, Дупницька, Кюстендільська обл., західні околиці, македонські говірки і говірки болгарсько-сербського суміжжя.

         2) Північно-східні говірки – /*ě/ > [’а] або [е] залежно від наголосу і характеру наступного складу (гол’ам - големи, л’ато - летен, мл’ако - млекар); говори Дунайської долини на схід від ятевої межі, Балканська і Средньогорська області та говори на південь від Балкан і Середньої гори у Фракійській долині до Родоп.

         3) Південно-східні – /*ě/ > [’а] (гол’ам - гол’ами, л’ато - л’атен) або ề (голềм - голềми, лềто - лềтен); говори південної частини Бургаської, Елховської, Тополовградської, Харманлійської, Димитровградської, Хасковської, Пловдівської, Асеновградської, Пещерської, Смолянської, Девинської, Чепінської обл.

             Говірка с. Зоря відноситься до мішаного типу говорів з виразними балканськими і фракійськими рисами. Спільними для двох типів говорів є форми: 1) з основним рефлексом псл. фонеми /ě/ > [а] під наголосом перед твердим складом і попереднім м’яким приголосним: б’ал, бр’ак, б’ах, в’àра, д’ал, др’ан, л’àту, л’ап, м’àрка, мл’àку,  н’àма, пр’àсну, р’àтак, р’àпа, т’ах та ін. Диференційованими є форми а) перед м’яким складом; б) перед шиплячими приголосними [ж], [ч], [ш]; в) в абсолютному кінці слова в іменниках, прислівниках та числівниках. 

            Розглянуто рефлекси /ě/ у говірці с. Зоря на підставі текстів. Спостереження над рефлексацією /ě/ у діалектному мовленні говірки с. Зоря демонструє відсутність однотипного розвитку давньої фонеми. Це й закономірно, оскільки говірка не є гомогенною, а становить поєднання балканського і фракійського вихідних діалектних типів. Можна стверджувати, що в зорянський говірці переважає балканський тип рефлексації /ě/. Співвідношення типів рефлексів у текстах є різним: з 240 словоформ з рефлексами /ě/ балканський тип репрезентовано у 123 словоформах, а фракійський тип – у 61. Спільні для обох типів рефлексації 56 словоформ. Зауважимо, що у 17 лексемах, запозичених з російської мови, виявлено рефлекси, які посилюють балканський тип. Кількість рефлексів залежить від довжини тексту (вибірки), однак і ці релятивні дані демонструють нерівномірний розподіл обох типів рефлексації.

          Фракійський тип зберігають лексеми: б’али, б’асуй, бол’асти, в’арни, гул’ами, гр’ахуй, л’ат’ен, л’атни, л’ави, нид’ал’а, пр’асни, п’асни, р’атки, сн’агуй, с’анки, сл’апи, ср’аннити, цв’атуй.

           У мовленні одного й того же діалектоносія фіксуємо пари: гр’àхуй // гр’èхув’е, н’ев’арну// н’ев’ерну, ср’ашкат // ср’ештат.                                                                                                                     

   У зорянський говірці виразна тенденція домінування у вимові /*ě/ балканського типу над фракійським; зафіксовано варіативні форми – м’ес’ац // м’есиц, в’ер’ан // в’ер’ен // в’ар’ен, б’ели // б’али, с’ейм // с’айми, дица // д’аца, нид’ел’а // нид’ал’а, бр’егуве // бр’агуй, гул’еми // гул’ами, л’ет’ен // л’ат’ен, ц’ели // ц’али, п’есни // п’асни, р’етки// р’атки, с’ед’енки // с’ед’анки, бул’езнити // бол’асти, т’ес’ен // т’асен, жил’езни // жил’азни, які конкурують у вживанні, хоча простежено переважання варіантів з рефлексом [е]: перед шиплячими приголосними [ж], [ч], [ш] – мр’ежа, р’ежа, в’ежда, пр’еча, н’ешту, гр’ешка, св’еш, ч’ур’еша, ср’ашкам, сп’аши і ін.;  після приголосного [ц] рефлекси псл. фонеми /ě/ > [’а], [е], [и]: ц’ал, ц’елич’ка, исц’адам, исцидих, цидилка і ін.; в кінці слова в іменниках, прислівниках та числівниках – дв’а // дв’е, дубр’а, д’е, рац’е, кул’н’а// кул’н’е, рамин’а// рамин’е і ін. 

   У ненаголошеній позиції відзначено /*ě/ > [е], [и], [’а]: перед м’яким складом – кул’ен’à, в’енчùлу, б’елùлу; перед твердим складом – трива, бригъ, сирину, пиша і ін.; 2) в кінці слова – гор’а, фътр’а, с’етн’а, утр’а..

             У болгарській літературній мові приголосний [х] зберігається, але в західних та східних діалектах він  нестабільний; нерідко на його місці з’являється губо-зубний приголосний [в], який у кінці слова або перед глухим приголосним переходить у [ф], напр. мува < муха, рекоф < рекох, дойнова < дойдоха, праф < прах, страф < страх та ін. К. Мірчев відзначав, що у багатьох говірках під впливом літературної мови наявна тенденція  відновлення приголосного [х] у їхніх звукових  системах, при цьому нерідко з виявами гіперкорекції .

   У східних болгарських діалектах відзначена елізія приголосного [х] на початку слова та в інтервокальній позиції: òди < ходи, л’ап < хляб, игрàа < играха, можàа < можаха. У деяких випадках цей процес відомий і в середині слова та перед приголосним; щоправда, тоді відбувається подовження попереднього голосного: мāни < махни, чēли < чехли, бēме < бехме. У деяких  західних говірках приголосний [х] відсутній: мъ < мъх, гре < грех, дъ < дъх, плèто < плетох, орà < орах. У деяких східних говірках відзначено зміни приголосного [х] у кінці слова на приголосні [ф],[ў],[й]: т’аф < т’аў < т’аǔ < тях, б’аф < б’аў  < б’аǔ < бях, страф < страў  < страǔ < страх.

 У східних говірках відсутність приголосного [х] відзначено у мізійських говірках, зокрема в шуменських: апи < хапе, оди < ходи, убус < хубост, л’ап < хляб та ін.  В о-діалекті Л. Мілетич спостеріг випадіння приголосного [х] або заміну на [ф],[в],[ў].  В південно-східному ъ-діалекті та в балканських говірках часто на місці [х] з’являється [й], як правило, перед іншим приголосним.

    У рупських говірках приголосний [х] зберігається в усіх позиціях: хлêп, ходи, хоро, Христу, имêхме, имêха, видех. М. Сл. Младенов підкреслив, що для фракійських говірок характерне збереження приголосного [х] на початку, в середині та в кінці слова: халка, хаба, харно, хамбар, хората, хадила, хоро та ін.; Й. Іванов також зауважує, що фракійські говірки належать до тих болгарських говірок, у яких приголосний [х] випадає рідше порівняно з іншими рупськими говірками.

    У переселенських болгарських говірках України приголосний [х] є нестабільним, його вияв позиційно обмежений, що властиве і східноболгарським говіркам. 

  С.Б.Бернштейн відзначив, що для балканських говірок характерне збереження [х] на початку слова, але в інтервокальній позиції може бути [х] або [γ]. У деяких говірках зафіксовано відхилення від зазначеної тенденції у дієслівних формах (б’аа); для говірок фракійського типу характерне збереженя [х] на початку слова та в інтервокальній позиції, а також у деяких інших позиціях. В.О.Колесник зафіксувала відносну стабільність фонеми [х] у гюльменській говірці; у говірках с. Кубей, с. Оріхівка ця фонема є нестабільною.

   Приголосний [х] у зорянській говірці, як і у болгарській літературній мові, зберігається у всіх позиціях, зокрема на початку слова – хубу:, х`ил`’ада, хура, хурка, храната; в середині слова в інтервокальній позиції: сух`и, др`ех`и, мух`ичкъ, лахут, махалкъ; в середині слова перед приголосним: лахна, бъхл`и, исъхнат, н`ехнъ; в кінці слова: страх, прах, глух, сух, чух, з`ех, см’ах, затор’ах.

              Розглянуто функціонування фонеми х у дослідженій говірці на підставі текстів. Ступінь стабільності / варіативності [х] подано в таблиці, яка демонструє високий ступінь збереження [х] у різних позиціях – на початку, в середині, в кінці cлова, на тлі незначних втрат [х] та гіперичних змін, пов’язаних варіативністю цього приголосного. Кількість лексем з [х] збільшується за рахунок запозичень з російської мови – хаз’айан, пасха, стройахми, похр’ап, накрахмалини, хран’енийе, ж’ениха, хл’ебушка, сухрани, тр’ох та ін. Найчастіше приголосний [х] зберігається у дієсловах в аористній формі: украшаваха, купуваха, прайаха, стуваха, пустилаха  та ін.

          Варіативними є форми сабал’ан // сабахл’ан з яких більш частотною є лексема з [х]. Гіперкоректними є форми: хабалка, хал’ани, хи, хим, н’ехи, хай, хайд’е.

           Звертає на себе увагу, що подібна тенденція спостерігається і за матеріалами народних пісень, у текстах яких відбито давніший, порівняно із сучасним поточним мовленням, стан говірки. І пісенні тексти демонструють високий ступінь збереження [х] у різних позиціях, частіше в середині слова в аористних формах дієслів: плач’еха, нар’адаха, думаха, минаха, викнаха, трип’ер’аха, падаха та ін. Лексеми рабар і ран’ан в говірці мають і варіативні форми – храбар і хран’ан. У піснях зафіксована тільки одна гіперкоректна лексема – хабалка.

 Загалом [х] виявився стійким приголосним, що вказує на діалектний тип говірки, підтверджуючи тісні генетичні зв’язки з болгарськими говірками метрополії, у яких так само зберігається [х].

 Функціонування консонанта /х/ в зорянській говірці виявляє тенденцію до збереження фонемного складу слова, а в деяких випадках – до утворення гіперкоректних форм, пор.: хал’ану < алено, хчукам < чукам,  хчуп`и < чупи, хт`емну < темно та ін. Фонема /х/ послідовно зберігається на своєму етимологічному місці (крім діал. л’ап –  літ. хляб). Стабілізації фонеми /х/ у зорянській говірці сприяє її роль у складі формотворчих морфем дієслів аориста й імперфекта, а також вплив інших слов’янських мов.

         Фонема /в/ в історії болгарської мови зазнала як редукції у сполуці [бв], [дв], [тв], так і посилення вживання у зазначених сполуках, що постали в новоболгарській мові внаслідок перерозкладу префікса і кореня та запозичень з російської мови; новий протетичний приголосний [в] у болгарській мові розвинувся в анлауті перед @. Втрата [в] є виразним діалектним явищем. У позиції після широких та лабіальних голосних особливості творення [в] виражені слабше, прохід для видихуваного повітря стає ширшим за наявності меншої чи більшої прогресивної лабіалізації. Це є причиною втрати [в] в інтервокальній позиції  в більшості східних і західних говорів (праат, стаат, даат – у деяких балканських, підбалканських і центральних македонських говорах).

            Наявність [в] у низці позицій характерне для більшості балканських говорів, а відсутність – для мізійських. У мізійських говірках приголосний [в] часто заступає у [х]: тевен < техен, лежава < лежаха, пекава < пекаха, плетава < плетоха, стуйава < стояха; і [ф]: ванела < фанела, вес < фес, венер < фенер. У фракійських говірках [в] в основному дзвінкий приголосний, але в деяких говірках вимовляється як білабіальний і переходить (в одних говірках регулярно, а в інших – нерегулярно) у глайд [w],[ỹ]: wодъ, изwур, wол, wосък, wудач, ч’уw’ак, църwуле, ỹънкъ, ỹреме, ỹосък .    

             У зорянський говірці, подібно до болгарської літературної мови, репрезентантом фонеми /в/ є губо-зубний звук [ў]; а білабіальна реалізація звуком [w] виявлена обмежено (зафіксовано тільки словоформу бъчwата). На відміну від інших східноболгарських діалектів, для зорянської говірки наявність білабіального [w] не є специфічною.

            Розглянуто функціонування фонеми в у дослідженій говірці на підставі текстів: з 1345 словоформ приголосний [в] зберігається на своєму етимологічному місці у 968 словоформах, вторинний [в] присутній у 157, відсутній у 220. Порівняно з фонемою /х/ впадає в око вищий ступінь динаміки /в/, причому, важливо, що випадки втрати етимологічного [в] поєднуються у говірці з появою неетимологічних, вторинних [в]. Динамику [в] засвідчують і фольклорні тексти, зокрема пісні: з 361 словоформи приголосний [в] зберігається у 344, відсутній – у 17.

             У зорянській говірці фонема /в/ вживається у позиції перед голосним, дзвінким приголосним на початку і в середині слова: войвода, восък, вируглав, врът'ену, главн'аа, гр'ивна, вратн'ик, вуд'ин'ица, провину, в'ер'ен, вила, винч'илу, ч'арв'ен, пл'евн'ек і ін.            Перед голосними заднього ряду [о], [у] на початку і в середині слова та перед приголосними [з], [с] і [д] в анлауті відбувається елізія [в] : осак < восък, ол < вол, ози < вози, царули < цървули, затор’ан < затворен, утор’ан < отворен, зима < взима, биулски < биволски, уда < вода. Після широких і лабіальних голосних відбувається випадіння [в] в інтервокальній позиції: праат, стаат, даат, що характернє для деяких балканських говорів.

              Зміна [в] > [ф] відбувається перед приголосними [к], [т], [ц] та африкатою [ч]: фкусну фкисна, фторн’ак, йефт’ан, фца, фч’ера, дъфч’а, офч’у; проте у сполуці з попереднім приголосним [с] етимологічний [в] зберігається: сват, свирка, мухл’асва. У кінці слова та в позиції перед глухими приголосними фонема /в/ реалізується як [ф]: гутоф, вашлиф, диф, жуф, мърsилиф, страхлиф, г’ергьофска  китка, кръф, красиф, ч’арвиф, парлиф, жилаф.

                У слові ч’еркоота спостерігаємо субституцію [в]>[о]; таку вокалізацію спостережено в деяких дієслівних формах (ут’уам), закінченнях прикметників середнього роду (хубуу < хубаво, красиу < красиво, парлиу < парливо). Флексія -ове у зорянській говірці вимовляється як -уй: кумуй < кумове, сватуй < сватове, кръсникуй < кръстникове, з редукцією кінцевого [е] і заступленням [в] > [й]. У словах: моркули, праскули, слубодну відзначено субституцію [в] > [л].  

           Зорянській говірці властивий перезвук [й] > [в]: дува < доя, круви < крои, пуви < пои, стуви < стои, кув’а < коя. Числівники вос’ам і похідні від нього вус’амнайси, вусимдис’е змінили свою форму з протетичним приголосним [в] під впливом російської мови; зауважено, що в записаних у говірці с. Зоря піснях зафіксована форма осъм.

            У записаних текстах зорянської говірки зафіксовано 30 лексем з паралельними формами як з етимологічним [в], так і без [в]: вр’еми // р’еми, ужув’ават // ужув’аат,  расказват // расказо:т, пуказва // пуказо:, казват // казо:т,  тугава // туга та ін.; це як питомі болгарські лексеми, так і запозичені з російської мови.   

    Вплив російської мови, у якій фонема /в/ зберігається, не зазнає втрат, стимулює закріплення в зорянській говірці лексем з цією фонемою. Такими можуть бути лексеми убуват < обувают, пукриват < покрывают, называват < называют та ін.

           Четвертий розділ „Із спостережень над граматичною системою мішаної переселенської говірки” присвячено аналізові займенникової системи мішаної говірки с. Зоря та форм майбутнього часу. 

          Найбільшу варіантність у зорянській говірці виявляють вказівні займенники та повні відмінкові форми особових, присвійних та означальних займенників. Диференційними для двох діалектних типів є форми займенників з нявністю або відсутністю протетичного [х], та з наявністю/відсутністю „мілетичевого е”.

            Дублетні форми особових займенників 3-ої ос. од. ж. р. и та хи (літ. и ‘її’) в говірці мають майже однакову частотність. У парах 3-ої ос. мн. им // хим (літ. им ‘їм’) частотнішою є форма им. Тобто, в зорянській говірці іде активний процес уніфікації дублетних форм клітики 3 ос. мн.  - им // хим на користь балканської форми ùм.

           Знахідний відмінок займенника 3-ої ос. од. для ж р. має повну форму – н’ейа і н’ехи. Частотнішим в зорянській говірці є займенник без протетичного [х] - нейа. У формах 3-ої ос. мн. ж. р. нейни // нехни частотнішими також є форми без [х].  

             Дублетними є форми займенника 3 ос. од. ж. р. – н’èйан // н’èйн’а // н’èхин; 3 ос. мн. ж. р. – н’èйни(ти) // н’èхни(ти); частотнішими є форми без [х].  

            Форми називного відмінка займенника 1-ої ос. мн. представлені  варіантами –  ни // ми; сьогодні частотнішою є форма ми, можливо, під впливом східнослов’янської форми ми ‘ми’.

            Порівнюючи сучасний стан говірки з формами займенників, зафіксованими у АБГ зазначимо, що в сучасній говірці і навіть у піснях не зафіксовано займенника тие і займенників з [j] - тоjа, таjа, т’аjа; можливо, вони зникли за останні 50 років, проте частовживаною є форма  т’ее, яка в АБГ не зафіксована.

            В сучасній зорянській говірці спостерігаємо заступлення балканської форми вказівного займенника тоз фракійською тоо.  

             Серед означальних займенників у говірці простежується тенденція до втрати форм с’еки // с’ак, с’ака, с’аку:, с’еки, які вживаються дуже рідко; більш активно вживається генералізуюча форма с’акуй; у повсякденному вжитку частішими є лексеми ката (літ. всеки ‘кожний’) і російське каждий. Нерідкою в зорянській говірці є і характерний для фракійських говірок означальний займенник врет.

         Форми майбутнього часу в зорянській говірці мають варіативні форми часток, з яких частотнішою є форма з формантом ша (ш), фракійський варіант з жа (жъ, ж) вживається рідко, а варіант з ште поступово виходить з ужитку.

            У п’ятому розділі „Лексичні особливості мішаної переселенської говірки” розкрито  динаміку лексики зорянської говірки. Зміни в лексиці відбуваються переважно шляхом збагачення говірки словами з сусідніх діалектів і мов.

       Зорянську говірку автори АБГ відносять до групи південнобалканських говірок, до якої належать і говірки сс. Виноградівка (Чумлекьой), Ярове (Гюльмен), Рівне (Купоран), Виноградівка (Бургуджі), Дмитрівка (Делжилер), Дєлєни, Виноградне (Хасан-Батир), Голиця, Кирнички.

             Найбільше спільних лексем, за нашими спостереженнями, зорянська говірка має з кирничанською. Так, в словнику говірки с. Кирнички близько тисячі питомих болгарських лексем, з яких тільки 214 не вживаються у зорянській говірці, тобто біля 80% лексем є спільними для зорянської і кирничанської говірок. Деякі питомі лексеми в зорянській говірці втратились, заступлені росіянізмами: замість кирничанського бурдей – у зорянській говірці похряп, замість калцуни – гетри, замість кръклиги ‘ножниці для стрижки овець’ – новици, замість лайкучка – рамашка, замість пача - хулдец, семер ‘вантажне сідло’ - сидло, замість берекет ‘урожай’- уражай,  замість сулдурма – виранда; деякі з наведених лексем пам’ятають тільки старожили.

           Словниковий склад зорянської говірки має більше спільних лексем з балканськими говірками, зокрема з ямбольськими,  ніж із сливенськими.

                 В зорянській говірці функціонують лексеми, які можна віднести до маркерів ямбольської говірки, носії цього типу говірок мешкають у м. Болград: изик, другарян, званок, мехиц, салза, кундял.

       За даними АБГ для зорянської говірки характерні такі лексеми: к. № 72 ‘говорити’ – в с. Зоря було зафіксовано три репрезентанти цієї семи: галча, хуртувам, приказвам, з яких галча і хуртувам вже не вживаються, а  приказвам вживається активно і має варіант приказо:м. Дослідники відзначали, що у мішаних говірках в Бессарабії у цій ситуації перемагає зазвичай дієслово гълча; у зорянській говірці розвиток пішов шляхом посилення домінування дієслова приказвам // приказо:м; к. № 77 ‘дочка’ – в усіх говірках дъштер’а, крім фракійских, де функціонує лексема штерка. В зорянській говірці вживаються лексеми штерка, дъштер’а і дочка, причому штерка майже вийшла з ужитку, а більш поширеною є балканський маркер дъштер’а та запозичення з української мови дочка; к. № 97 ‘качан кукурудзи’ – на карті помилково подано форму кукулешка, хоча в зорянській говірці ця лексема має форму куркул’ешка і є ендемізмом, оскільки функціонує тільки у цій говірці;            к. № 98 ‘шовковиця’ – в зорянській говірці функціонують дві лексеми ч’арница (поширена у балканських говірках) і дуда (у фракійських говірках); за нашими спостереженнями, лексема дуда практично вже не вживається; к. № 105 ‘дзьоб’ – в зорянскій говірці – калхун, яка характерна для фракійських говірок, а балканська лексема гага вживається рідко, має пейоративне значення. В АБГ зафіксовано тільки форму кълвун, яка у сучасній зорянській говірці не вживається.  

              Водночас у лексиці є стійкі ряди слів та лексичних груп, які зберігаються тривалий час. Так, збереглися давні слова на означення явищ природи, місцеві назви звірів, птахів, рослин, предметів місцевої матеріальної культури, знаряддя виробництва, їх частини, особливості одягу. Стійкими є слова, що не мають відповідників чи паралелей у ширших діалектних масивах і особливо в літературній мові, напр.: раки ‘фарширований перець’, бàт’оо бỳл’ч’ица  зоол. ‘ласиця, ласка’, патрувам ‘фотографувати,  Сурма Лазар ‘вісняне свято’. 

           Зіставлення лексичних карт БДАОТ та АБГ свідчить про те, що лексика зорянської говірки має найбільше спільних рис в метрополії з говірками району Елхово і Тополовграда, що пояснює  функціонування у досліджуваній говірці лексичних дублетів упашка // куйрук, птичка // штичи // ствичи, маниста // синци, засяда // зайдо, калпак // шапка, гага // калхун та ін.; а в Бессарабії – з ямбольськими говірками. Зіставлення словникового складу однієї з ямбольських говірок, якою є говірка с. Кирнички, свідчить про те що: 1) в зорянській говірці збереглася більша кількість питомих болгарських лексем, заступлених в інших болгарських бесарабських говірках турцизмами; 2) з іншого боку в зорянській говірці більше запозичень з російської мови, ніж, напр. в кирничанській говірці – замість питомих болгарських лексем все частіше вживаються запозичення з російської, що зумовлено близкістю с. Зоря до обласного центру і специфікою його розташування – на трасі Одеса – Ізмаіл.

          Найбільшу кількість запозичень з украінської та російської мов зафіксовано в ЛСГ „Одяг”.

У загальних висновках сформульовано підсумкові результати дослідження.

              Болгарська говірка с. Зоря – строката за своїми структурними рисами; велика кількість варіантів у структурі говірки зумовлена тим, що село сформувалося вихідцями з різних ареалів болгарського метропольного континууму, а пізніше зазнало впливів інших болгарських говірок в умовах функціонування в Україні.

               Аналіз фонетичної, граматичної та лексичної систем зорянської говірки розкрив її генезу, зв’язок із підбалканськими діалектами метрополії – говірками районів Елхово і Тополовграда. Переважна більшість засновників с. Зоря походила з території Карнобатського краю. Це узгоджується з відомою з різних джерел інформацією про те, що у структурі говірки домінують підбалканські фонетичні та граматичні особливості, а власне фракійських рис виявлено значно менше. Цьому не суперечить той факт, що у структурі говірки наявні риси південних болгарських говірок. Доведено мішаний характер досліджуваної говірки, наявність у її структурі наслідків впливів російської та української мов.

             Виявлені базові фонетичні, граматичні та лексичні ознаки говірки с. Зоря дають підстави віднести її до мішаного типу. Деякі особливості,  зокрема ступінь редукції голосних, займенник га, наявність лексем джам, мантава, джуни, старни, чутура та ін., вказують на її балканських характер, інші риси вказують на зв’язок говірки з фракійським різновидом південних рупських говорів.

           Про близькість досліджуваної говірки до болгарської літературної мови свідчать  9 фонетичних та граматичних рис в усіх ідіолектах, які засвідчено в значно меншому обсязі в інших бессарабських болгарських говірках, зокрема рефлекси /*ě/, наявність [х] на початку, в середині та в кінці слова, наявність [в] і [ф], форма артикля, займенникові та дієслівні форми.

          Про острівний характер говірки свідчать риси, що вказують на її ізольованість та тривалу відірваність від метропольного континууму (рефлексація /*ę/ > [ен] у слові дивиндисе, характер кінцевого приголосного перед закінченням у дієсловаї теперішнього часу 3 ос. одн. тощо).

           Звуження функціонування говірки припадає на 40-60-і рр. ХХ ст., коли було закрито болгарські школи, національні сільради, болгарська мова перестала бути мовою навчання.  Соціологічне опитування визначило, що найбільш денаціоналізованим виявилося покоління 60-80-х рр., яке болгарську мову сприймає на рівні розуміння та демонструє найнижчі показники національної свідомості; пік „русифікації” за даними змішаних шлюбів припадає на 60-70 рр. Серед сприятливих для збереження говірки соціальних явищ було встановлення економічних та культурних зв’язків з метрополією, введення у 90-і рр. викладання болгарської мови в школі, відновлення впливу болгарської літературної мови.

              За відсутності достатньої інфраструктури досліджуваного мікросоціуму (адже носії говірки – це представники покоління 20-50-х, частково 60-90-х рр.) засвідчено збереження говірки та відродження зацікавлення болгарською мовою серед болгарського населення с. Зоря. Пробуджується національна свідомість у молодших поколінь, усвідомлення своєї національної ідентичності зумовлює суспільні зміни (відновлення обрядовості, посилення інтересу до болгарської культури тощо), які торують шлях до вивчення болгарської мови; тому говірка є вагомим чинником суспільних змін.

            Аналіз особливостей зорянської говірки засвідчує її мішаний характер; виявлено окремі елементи фракійського діалектного типу. Однак сукупність визначальних для говірки рис, свідчить про виразну спільність фонетичної та граматичної структур обох діалектних типів у говірці. Це дає підстави кваліфікувати говірку як мішану з перевагою балканських рис. Унаслідок активної міжговіркової взаємодії сформувалися специфічні риси зорянської говірки, що вирізнюють її з-поміж інших бессарабських говірок. Але елементи фракійської діалектної системи не є окремими вкрапленнями, а функціонують як варіанти балканських відповідників.

            Суміжні бессарабські болгарські говірки мають багато спільного із зорянською говіркою, тому важко довідно визначити риси, які властиві тільки зорянській говірці й відсутні в інших бессарабських говірках. Здебільшого вони розрізняються інтенсивністю вияву окремих  діалектних явищ. До того ж для мішаної зорянської говірки характерні нашарування рис інших діалектів. Це зумовлювало постання   відношення дублетності; компоненти цих пар згодом здобували нові диференційні ознаки; в окремих групах лексики накопичення запозичених лексем зумовило утворення розгалуженої мережі дублетів та синонімів.

             Серед бессарабських болгарських діалектів найближчим до зорянської є кирничанська говірка, хоч деякі лексичні раритети фіксуються на території Бессарабії тільки в зорянській говірці (раки, гласенка, батоа булчица та ін.).