Чайковський Становлення міжнародного права: філософсько-правове дослідження

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність та необхідність розгляду обраної теми, розкрито мету та головні дослідницькі завдання, описано методологічні засади дослідження, визначено наукову новизну та можливості практичного застосування роботи.

Перший розділ «Філософське обґрунтування ідеї міжнародного права» складається з п’яти підрозділів, присвячених теоретичному дослідженню генезису ідеї міжнародного права та її філософському обґрунтуванню.

Підрозділ 1.1. «Становлення ідеї міжнародного права в античній філософсько-правовій думці» присвячено пошуку витоків ідеї міжнародного права. Той факт, що питання про походження міжнародного права завжди було і залишається в центрі уваги вчених, і якоїсь одностайної відповіді на це питання не існує, породив концептуальну різноманітність. Проте можна впевнено стверджувати, що саме давньогрецькі мислителі започаткували таку своєрідність західної ментальності, як спрямованість людської свідомості на ідеї, тобто на ціле й початкове усіх речей. В ході дослідження філософсько-правового вчення стоїків, виявлено, що вони зробили великий внесок в осмислення саме філософії міжнародного права. При цьому мається на увазі, що вони ніби переосмислили і синтезували, увібрали в своє вчення всі попередні філософські ідеї щодо проблем міжнародного права. Ідею стоїків щодо розгляду всього сущого як єдиного цілого, як єдиної природи стоїків сприйняли й розвинули римські юристи. Саме практика становлення Римської цивілізації стала основою подальшого розвитку ідеї міжнародного права.

У підрозділі 1.2. «Внесок релігійної традиції у формування ідеї міжнародного права» простежено вплив релігії на формування ідеї міжнародного права. Приведено пояснення виникнення міжнародного права з точки зору апологетів релігії. Зокрема, християнство пояснює відсутність ідей міжнародного спілкування у період до міжнародного права відсутністю визнання особистості людини у стародавньому світі. Тому потрібно було насамперед знищити ці ідеї, що глибоко укорінились в антич­ному устрої, внести в світ нові, свіжі погляди, висунути на передній план людину. Саме християнство взялося виконати це, й міжнародне право з’являється, за християнською теорією, внаслідок народження, поширення по всьо­му світу і сприйняття ним космополітичного релігійного вчення. Підкреслено, що релігія не тільки є загальною рисою усіх цивілізацій, але й водночас визначала і визначає особливості тієї чи іншої цивілізації. Розглянуто вплив індуїстської релігії на формування особливостей індійської цивілізації та проведено порівняння з впливом ісламу на розуміння міжнародного права. Ідея міжнародного права розглядається як домагання до влади в контексті ісламської культури. Така реакція викликана сприйняттям міжнародного права як правової системи, створеної ззовні, поза ісламом. Крім того, досліджується специфіка китайського праворозуміння, що сформувалось під впливом релігійно-філософських концепцій даосизму, конфуціанства й легізму. Проте зазначається, що всі релігії мають спільну рису – вчення про наявність регулятора суспільних відносин, що знайшло своє втілення у появі міжнародного права.

У підрозділі 1.3. «Міжнародно-правова концепція Гуго Гроція» досліджуються філософсько-правові аспекти вчення Гуго Гроція про міжнародне право, відзначається, що саме він вперше сформулював предмет міжнародного права, тобто є родоначальником науки міжнародного права. Гроцій вперше розглянув Всесвіт як сферу, регульовану правом та сформулював концепцію міжнародного права, що прагнула сполучити філософські ідеї школи природного права з вивченням позитивної міжнародно-правової практики. Гроцій синтезував матеріал мислителів античності і Середньовіччя, що існував до нього, відділивши міжнародне право від впливу теології, і, по суті, його синтетична концепція явилася тією, що витримала вплив часу і стала основою концепції класичного міжнародного права.

У підрозділі 1.4. «Філософське підґрунтя міжнародного права в працях І. Канта та Г. Гегеля» зроблений висновок, що наступним кроком генезису ідеї міжнародного права стало її осмислення представниками німецької класичної філософії. Найбільш видатні її представники – І. Кант та Г. Гегель. Вони не присвячували свої праці безпосередньо міжнародному праву, проте торкалися питань міжнародного права, що має значення в контексті побудови концепції загального міжнародного права. В рамках німецької класичної філософії і за її допомогою сформувалися найзначніші міжнародно-правові вчення XIX – XX ст.ст., і, зокрема, були вироблені сучасні концепції міжнародного права, філософсько-правовому аналізу яких присвячено наступний підрозділ.

У підрозділі 1.5. «Сучасні концепції міжнародного права» запропоновано розмаїття сучасних концепцій міжнародного права звести до чотирьох укрупнених: концепція соціального міжнародного права, реалістична концепція, критична концепція міжнародного права та антропологічна концепція. Зроблений висновок, що, не дивлячись на різноманіття й строкатість правових систем різних народів, через єдність людської природи все ж таки існують певні універсальні загальнолюдські принципи, які можна розглядати як природне право. Саме спираючись на ці принципи, природне право виступає як діалектичний синтез, з одного боку, відомих принципів природи людини (соціально-біологічні норми поведінки), а з іншого, – ідеалу єдності людського суспільства на засадах миру і справедливості. Динаміка і напруга між цими полюсами природного права визначає розвиток міжнародного права. А найбільш близькою до віддзеркалення даних положень є, на наш погляд, антропологічна теорія міжнародного права.

Другий розділ «Еволюція феномену й поняття суверенітету як внутрішній момент становлення міжнародного права» складається з трьох підрозділів і присвячується дослідженню феномену суверенітету, концепції суверенітету держави та співвідношення принципу суверенітету держави з іншими принципами міжнародного права, оскільки досліджені концепції міжнародного права по-різному ставляться до ролі суверенітету в становленні міжнародного права.

У підрозділі 2.1. «Філософсько-правовий аналіз суверенітету держави» зазначається, що характерною рисою теорій міжнародного права останніх десятиріч є посилення течій, що заперечують принцип суверенітету. У зв’язку з цим розглядається питання про носія суверенітету та аналізуються природно-правовий та позитивістський підходи. Крім того, наголошується на відсутності в науці міжнародного права єдиного розуміння необмеженості суверенітету. Суверенітет припускає здійснення державною владою функцій держави за наявності двох умов: 1) верховенство влади та незалежність всередині держави; 2) незалежність від зовнішніх посягань (невтручанні у внутрішні справи). Лише наявність цих умов створює суверенітет. Тому підкреслюється необхідність підходити до проблеми суверенітету в міжнародно-правовому значенні. Зазначається, що принцип суверенітету еволюціонує разом зі становленням міжнародного права, набуває нових якісних характеристик.

У підрозділі 2.2. «Роль концепції суверенітету в сучасному міжнародному праві» розглядається проблема сумісності та співвідношення суверенітету держави та міжнародного права. Зокрема, розкрито питання впливу концепції суверенітету на становлення міжнародного права. Зазначається, що у дійсному житті суверенна держава виступає не як ізольований суб’єкт, а як учасник міжнародного спілкування. Міжнародне право і суверенітет не лише сумісні, але і є логічно необхідною кореляцією, передбачають один одного. Розвиток міжнародного права призводить до деякого правового обмеження суверенітету, але тут має силу діалектична формула, що виражає сучасний етап розвитку міжнародного життя: обмеження для зміцнення. Лише при діалектичному підході можливе вирішення проблеми співвідношення міжнародного права й суверенітету.

У підрозділі 2.3. «Становлення принципу суверенітету держави у співвідношенні з основними принципами міжнародного права» розглянуто складну та актуальну проблему співвідношення суверенітету держави з деякими іншими загальновизнаними принципами міжнародного права, зокрема принципом рівноправності і самовизначення народів, з якими принцип суверенітету вступає у діалектичне протиріччя. Розкривається діалектична сутність цього протиріччя.

Реальність і життєвість принципу суверенітету визначається не суб'єктивними побажаннями або довільними побудовами, а реальними, об'єктивними умовами розвитку сучасного суспільства.

Наголошується на тому, що життєвість принципу суверенітету обумовлюється тим, що історична роль суверенних держав не закінчена, що розвиток суверенної державності продовжує залишатися однією з головних передумов і умов прогресивного розвитку світової історії, що під захисним покровом суверенітету виникають і дозрівають нові прогресивні форми суспільного життя, що означають подальше просування людського суспільства вперед, гарантується свобода національного розвитку, що є однією з необхідних передумов і умов цього просування, може бути забезпечений на основі взаємної пошани суверенітету міцний мир між народами.

Третій розділ «Філософсько-антропологічний вимір становлення міжнародного права» складається з трьох підрозділів і присвячується дослідженню підходу до міжнародного права з точки зору його спрямованості на людську особистість, розглядаються тенденції становлення міжнародного права та досліджується міжнародне право як загальнолюдська цінність, а також його роль у консолідації сучасної світової спільноти в умовах глобалізації.

У підрозділі 3.1. «Глобальні проблеми людства як підстава антропологічного осмислення міжнародного права» в результаті аналізу глобальних проблем людства обґрунтовується необхідність застосування антропологічного підходу до міжнародного права. Констатується зростаюча увага людства до глобальних проблем і усвідомлення необхідності їх вирішення саме правовими засобами. Сучасні загрози людству мають характер соціальних, на відміну від тих, що вже знало людство – ті мали характер природних. Отже, дається класифікація глобальних загроз людству: проблеми збереження миру, проблеми пов'язані з взаємостосунками людини і природи (енергетична, сировинна, продовольча, охорона навколишнього середовища і ін.), проблеми, що пов'язані з взаємостосунками людини і суспільства (проблема зростання народонаселення і ін.). Зазначається, що, якщо загроза міжнародного тероризму раніше була проблемою взаємовідносин людини і суспільства, то нині – це проблема збереження миру. Глобальний масштаб загроз стимулював пошук змін у взаємостосунках між державами, призвів до усвідомлення необхідності спільних зусиль держав у подоланні даних загроз. Запобігти їх згубному впливу на суспільний прогрес можливо лише об'єднаними зусиллями всіх країн і народів. У зв’язку з цим, необхідно в рамках філософії міжнародного права співставити, на скільки міжнародне право відповідає його природному ідеалу. При цьому важливий підхід як філософський, що пізнає міжнародне право як сферу загального і рухається від загального через особливе до конкретного (до належного міжнародного права), так і підхід суто юридичний, що розглядає міжнародне право як особливе, і рух до належного міжнародного права походить від цього особливого через загальне.

Проблеми людини, її сутності, природи та призначення, впливу природного права на буття людини, а також особливості буття природного права, розуміння його змісту та структури, що досліджуються, є одними з найбільш актуальних у філософії міжнародного права. Міжнародне право, покликане бути найважливішим моментом відображення природного права і втілення його в реальну дійсність, є невід'ємним від форм буття людини, воно органічно вплетене у суспіль­ні відносини і є ефективним засобом регулювання відносин між народами, координації їх діяльності, задоволення потреб та інтересів, в кінцевому випадку, людини.

Глобалізаційні процеси разом зі всіма їх позитивними сторонами, таять в собі також приховану загрозу для людства, іменовану глобальними проблемами людства. Єдино правильним шляхом вирішення глобальних проблем представляється встановлення конструктивного діалогу між цивілізаціями та впорядкування відносин між державами на основі норм міжнародного права, осмислених на основі антропологічного підходу, оскільки мета міжнародного права, насамперед, – створення сприятливих для життєдіяльності людства умов, не дивлячись на зростаючу кількість глобальних проблем.

У підрозділі 3.2. «Тенденція гуманізації міжнародного права» знайшло відображення положення про те, що моральні критерії оцінки правових явищ неоднакові у різних соціальних груп та цивілізацій. Тому століттями людство шукало той суспільний ідеал, який співпадав би з універсальними вимогами моралі. Такою цінністю виявилася ідея прав людини, що поєднала етичні і правові засади. Це універсальна оціночна категорія, що розкриває не лише правові основи міжнародних відносин, але і їх етичну характеристику. На відміну від класичного міжнародного права, що розглядає індивіда винятково як об'єкт права, відбулося підвищення статусу індивіда в сучасному міжнародному праві. Про гуманізацію міжнародного права свідчать, зокрема, поступове зміцнення і розширення прав індивідів, закріплених в міжнародному праві, поява нової розвиненої галузі міжнародного права прав людини, міжнародного гуманітарного права. У підрозділі розкривається питання специфічної правосуб’єктності фізичної особи у міжнародному праві. Саме апелювання до сутності людини дає можливість обґрунтувати ідею права, критерій справедливості. Міжнародне право, що традиційно сприймається як інструмент для координації суверенітетів, виходить на новий рівень в своєму розвитку і ставить своєю кінцевою метою мир, розвиток, людське щастя і екологічне збереження планети. Не в останню чергу, такий напрям міжнародному праву заданий у зв'язку зі все більш зростаючою небезпекою глобальних проблем людства і зверненням уваги саме на людину як на суб'єкта права. Людина починає сприйматися як мета правового регулювання і права людини повинні стати тим онтологічним елементом, завдяки якому можна ідентифікувати приналежність власне до права будь-якого правового явища, у тому числі і міжнародного права.

У підрозділі 3.3. «Міжнародне право як загальнолюдська цінність» знайшла відображення теза про те, що міжнародне право – це той ідеал, що покликаний бути еталоном для національних правових систем. Його реалізація відбувається, зокрема, і шляхом імплементації норм в національні правові системи, а ступінь запозичення міжнародно-правових норм внутрішніми законодавствами достатньо висока. Це не пряме свідоцтво їх ефективності, а підтвердження справедливості, що утілюється в міжнародному праві, що дозволяє державам добровільно включати міжнародні норми у власні правові системи. Приведений перелік загальнолюдських цінностей та запропоновано до вже сформульованого переліку додати міжнародне право. Наводяться основні положення теорії ноосфери В.І. Вернадського в контексті дослідження проблем міжнародно-правового співробітництва держав. Зазначається, що поступово стає питання про перебудову біосфери на користь вільно мислячого людства, як єдиного цілого. Цей новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи цього, наближаємося, і є “ноосфера”. Ряд умов становлення і існування ноосфери неможливо втілити в дійсність без тісної співпраці всіх народів на підставі міжнародного права, яке повинно стати міжцивілізаційним, відображати взаємодію та ідейну боротьбу різних релігій, ідеологій, правових систем, цінностей і прагнути до їх конструктивного синтезу. А синтез даних складових і буде вірним доказом переходу людства в сферу розуму – ноосферу. Підкреслюється, що назва «ноосфера» в даному випадку не має принципового значення. Важливо інше – зміст цього стану, який означає наслідок переходу до дійсно загальної цивілізації, де право сили буде остаточно замінено міжнародним правом, яке повинне бути побудованим на підставі права всіх людей і кожної окремої людини на мирне і гідне життя.