Цимбалюк М.М. Фомування правосвідомості громадян у процесі розбудови громадянського суспільства

summary

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, характеризується ступінь її наукової розробки, визначається предмет, об’єкт, мета та завдання дослідження, теоретико-методологічні засади роботи, формулюється наукова новизна та особистий внесок автора в наукову розробку цієї проблеми, розкривається наукове і практичне значення отриманих результатів та форми апробації роботи.

Перший розділ – “Правосвідомість – провідна категорія філософії права: теоретичні та методологічні засади” – складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються теоретико-методологічні проблеми дослідження правосвідомості як категорії філософії права, форми суспільної свідомості та стратегічного чинника розвитку суспільства, дається визначення правосвідомості, розкривається її структура, функції, зв’язок з правом і правовим менталітетом.

У дисертації порівнюються погляди на правосвідомість дореволюційних, радянських, сучасних вітчизняних і зарубіжних юристів та філософів і дається власне визначення правосвідомості у контексті сучасних демократичних цінностей та у відповідності з європейським вибором нашої країни. У ньому враховані: по-перше, принципи природного права; по-друге, ставлення людей до діючого позитивного права і існуючої правової дійсності; по-третє, правові знання, почуття, переконання та вольові настанови до практичної діяльності.

У перехідний період розвитку українського суспільства, доводиться у дисертації, правосвідомість є правовим мисленням, компонентом демократичної правової і загальної культури людства, що має для країни доленосний характер, допомагає визначитись у стратегії її розвитку; це засіб, за допомогою якого здійснюється взаємодія людини із законом, правом, державою, а через них – з економікою, політикою, культурою, побутом тощо.

Відповідно до визначення поняття правосвідомості у дисертації розглядається діалектика правосвідомості та права, залежність її змісту від концепції права, що лежить у її основі. У цьому сенсі автор аналізує негативний вплив на правосвідомість громадян концепцій юридичного утилітаризму та юридичного романтизму, що характеризуються неправовим розумінням дійсної ролі права в суспільстві, розглядають його з погляду безпосередньої користі, як знаряддя підвищення життєвого рівня, а не засіб реалізації свободи.

У дисертації проведено аналіз взаємозв’язку правової свідомості та правового менталітету. Правовий менталітет передбачає наявність ірраціональних механізмів життєвого розуміння права та його прикладного використання. Унікальність правового менталітету проявляється у тому, що поняття і категорії права, правосвідомості, влади, держави завжди виступають у конкретних формах, залежать від національно-культурного і суспільно-історичного контекстів.

У дисертації детально проаналізовані основні структурні елементи правосвідомості, через які проявляється ставлення людей до права і правової дійсності: правові знання, правові почуття, правові переконання; розглянуто взаємодію індивідуальної, суспільної, групової та професійної правової свідомості; досліджено співвідношення правової ідеології та правової психології, теоретичної та буденної правової свідомості.

У контексті сучасного змісту правосвідомості дисертант проаналізував складові механізму формування правосвідомості: правове виховання, правове самовиховання, правове перевиховання, правову соціалізацію, вплив соціального середовища, процес активної участі громадян у розбудові громадянського суспільства.

Другий розділ – “Громадянське суспільство як соціальний феномен та демократичне середовище формування правосвідомості громадян” – складається із трьох підрозділів, у яких досліджується феномен громадянського суспільства, його провідні інститути, цінності та чинники, які впливають на формування правосвідомості громадян.

Громадянське суспільство автор характеризує як систему суспільних відносин, де юридично самостійні індивіди (приватні фізичні особи) та організації (юридичні особи), що ними законно створюються, пов’язані між собою спільними економічними та іншими інтересами і мають можливість вільно діяти відповідно до цих інтересів та за своїм розсудом, але не порушуючи при цьому законних інтересів інших осіб і суспільства в цілому.

У дисертації автор розглядає становлення українського суспільства як громадянського в перехідний період його розвитку і в аспекті формування правосвідомості. Особлива увага приділяється аналізу провідних інститутів громадянського суспільства – політичних партій, громадських організацій, профспілок, ЗМІ, різних недержавних громадських об'єднань, котрі тим чи іншим чином сприяють формуванню правосвідомості автономного індивіда як громадянина, його позитивного ставлення до права і правової дійсності, який здатний самостійно брати участь у суспільних справах і нести відповідальність за свої вчинки.

У дисертації аналізуються особливості становлення українського суспільства як громадянського, в якому старі правові цінності (знання, почуття, ідеї) ще не втратили своєї дієвості, а нові, демократичні, ще не стали загальним надбанням громадян, нормою правового мислення та поведінки. Тому, на думку автора, і правосвідомість громадян України є неоднорідною, непослідовною та суперечливою, в ній поєднуються паростки нових демократичних цінностей із залишками старих, тоталітарних.

У дисертації розглянуто основні соціальні явища, які впливають на деформацію правосвідомості: падіння престижу права і закону, відставання законодавства від потреб суспільства, порушення балансу між стабільністю та гнучкістю законодавства, деформації у реформуванні інституту власності, відсутність виконавчої дисципліни, факти корумпованості, особливо серед представників владних структур і працівників правоохоронних органів, взаємне нерозуміння та протистояння владних структур, законодавчої та виконавчої влад зокрема, прорахунки у проведенні реформ. Вкрай негативна дія цих чинників на формування правосвідомості громадян посилюється загальною невизначеністю політичного курсу держави, неефективністю, некомпетентністю, а інколи й бездіяльністю влади. Нерозв’язаність цих проблем породжує серед громадян розчарування та скепсис, продовжує викликати у них недовіру до проведення демократичних реформ, виступає джерелом відтворення правового нігілізму.

Третій розділ – “Основні напрями формування правосвідомості громадян в умовах розвитку інститутів громадянського суспільства” – складається з трьох підрозділів, у яких дисертант відстоює думку, що формування правосвідомості залежить від ефективності функціонування інститутів громадянського суспільства, правового забезпечення їх діяльності, від поглиблення реформ, формування нових і реформування старих інститутів народовладдя, впровадження виборчої системи європейського зразка.

У дисертації автор аналізує процес реформування інституту власності та його вплив на правосвідомість громадян. Зокрема, показується, що практика заміни адміністративного примусу, що була характерною для тоталітарного суспільства, на ринкову зацікавленість виявила існування серйозних суперечностей у ставленні окремих верств населення до інституту власності. У цьому аспекті в дисертації аналізується вплив (як позитивний, так і негативний) на правосвідомість громадян України тих процесів, які відбуваються навколо приватизації та роздержавлення, зловживань у цій сфері, недоліків у їх законодавчому забезпеченні, що формують у громадян здебільшого негативне ставлення до права, закону, влади, ставлять під сумнів цінність демократичних здобутків нашої держави. Дисертант доводить, що саме прорахунки у проведенні приватизації виступають причиною суспільної напруженості, поглиблення невдоволення населення, яке в цілому виступає не проти приватизації, як умови поглиблення ринкових реформ, а проти зловживань у цій сфері.

Ключовим показником рівня правосвідомості громадян є їх компетентна співучасть у суспільному житті, свідома підтримка громадянами демократичних реформ. Автор ґрунтовно досліджує участь громадян у діяльності інститутів громадянського суспільства (що виникають на законній основі та функціонують у межах закону): політичних партіях, громадських об’єднаннях, асоціаціях, громадянських форумах, неурядових організаціях та інших добровільних об’єднаннях, для яких характерною є самоорганізація громадян, розкриває їх як негативний, так і позитивний вплив на формування правосвідомості громадян.

Школою формування правосвідомості громадян у демократичному суспільстві, є система вільних і рівних виборів. У дисертації обґрунтовується теза, що будь-яка форма волевиявлення народу не тільки потребує високого рівня правосвідомості громадян, але й виступає в якості своєрідної школи правового виховання. Демократичні, чесні вибори на законній підставі особливо позитивно сприяють позитивному ставленню громадян до закону, поваги до права, вихованню самостійності, відповідальності кожного за свій власний вибір. У той же час, порушення чинного законодавства, що регулює процес виборів у нашій державі, негативно впливають на формування правосвідомості громадян України. Автор окремо зупиняється на аналізі політичної корупції, яка негативно впливає на ставлення людей до права, закону, оцінку демократичних реформ у цілому і виступає важливим джерелом породження та відтворення правового нігілізму. Тому, щоб мати позитивний ефект від демократичних перетворень, потрібно бути не просто у протидії політичній корупції, а в нещадній боротьбі з нею законним шляхом.

У дисертації обґрунтовується думка про те, що найменш корумпованою та залежною від різних незаконних політичних технологій і маніпуляцій є пропорційно-виборча система, що сприяє створенню у нашій країні впливових політичних партій, підвищенню їх виховної ролі, формуванню демократичного середовища для проявлення ініціативи громадян. У дослідженні простежується взаємна залежність між рівнем правосвідомості громадян і застосуванням пропорційної виборчої системи: більш високий рівень активності громадян передбачає пропорційну виборчу систему, яка у свою чергу потребує формування позитивного ставлення громадян до права, демократичних реформ, більш кваліфікованої оцінки правової дійсності.

Формування правосвідомості громадян у сучасних умовах тісно пов’язане з діяльністю правоохоронних органів, які раніше за всіх відчувають на собі вплив нових демократичних перетворень, з їх здобутками і проблемами. Працівникам правоохоронних органів доводиться сьогодні працювати у нових, таких, що постійно змінюються, майже невідомих раніше умовах, ситуаціях надзвичайного характеру – масових безпорядків, громадянської непокори, вільного самовиявлення особистості без достатнього рівня відповідальності, тощо.

У роботі аналізується значний потенціал впливу на правосвідомість громадян, який має співпраця міліції з населенням, що, на думку автора, відіграє важливу позитивну роль у формуванні правосвідомості не лише населення, але й співробітників міліції. Встановлення партнерських відносин між населенням і міліцією, залучення населення до охорони громадського порядку є необхідною умовою проведення реформи системи правоохоронних органів і важливим чинником підвищення рівня правосвідомості населення.

Доведено, що головні напрями реформування системи правоохоронних органів тісно пов’язані з необхідністю вдосконалення існуючих методів здійснення органами внутрішніх справ їх повноважень, надання переваги методам переконання над примусом стосовно законослухняної частини населення, надання населенню соціальних послуг і цим наближати діяльність міліції більше до структур громадянського суспільства.

Особливо негативний вплив на формування правосвідомості громадян є порушення чинного законодавства, норми моралі самими працівниками міліції. В роботі автор аналізує такі ганебні явища, як корупція, хабарництво серед працівників міліції, використання службового становища з корисливою метою, атрофія моральної свідомості тощо.

Розширення можливості добровільної участі громадян у різних видах правоохоронної діяльності в умовах функціонування інститутів громадянського суспільства створює умови для більш плідної співпраці населення і працівників міліції, підіймає їх правосвідомість на більш високий рівень. Тому сьогодні стоїть завдання залучати якомога більшу кількість інститутів громадянського суспільства, громадських організацій, широкі кола населення до активної співпраці з правоохоронними органами. Такі процеси відображають світову тенденцію розвитку правоохоронних органів, врахування якої є вкрай важливим в умовах інтеграції України до європейського і світового правового простору.