ЦВЕТОНАИМЕНОВАНИЯ В ИНДИВИДУАЛЬНО-АВТОРСКОЙ КАРТИНЕ МИРА МАКСИМИЛИАНА ВОЛОШИНА

summary

У Вступі обґрунтовано актуальність і перспективність дослідження, названо предмет, об’єкт вивчення, з’ясовано наукову новизну та практичне значення, показано мету, завдання і структуру роботи.

У першому розділі “Лінгвістичний аспект вивчення кольороназв”викладено історію становлення понять “картина світу”, “мовна картина світу” та “індивідуально-авторська картина світу”, обґрунтовано викорис­тання поняття “колірна картина світу”, що є фрагментом поетичної картини світу.

Відзначено, що колористична лексика є значним фрагментом інди­відуально-авторської картини світу М. Волошина, бо система колірних номінацій і кольоросприйняття створюється й експлікується в тексті поетом і художником. Отже, колірна картина М. Волошина є сукупним уявленням суб’єкта про світ кольору природних об’єктів, системою колірної символіки, віддзеркаленням художнього колористичного сприйняття світу в різні періоди життя і творчості, а також складовою філософського осмислення єдності людини і природи.

У роботі відображено основні концепції вивчення кольору в зарубіжній і вітчизняній лінгвістиці (напрямок лінгвістичного універсалізму Б. Берлі­на — П. Кея, гіпотеза лінгвістичної відносності Е. Сепіра — Б. Уорфа) і теорії відображення кольору в мові у психолінгвістичному, історичному і типологічному ас­пектах (Н. Б. Бахіліної, А. Вежбіцької, А. П. Василевича, В. Г. Кульпіної, Р. М. Фрумкіної та ін.), а також у суміжних з лінгвістикою роботах із психології та фізики (М. В. Сєров, С. М. Симоненко, Т. А. Вовнянко, П. В. Яньшин та ін.). Беручи до уваги основні концепції вивчення кольору, вважаємо за необхідне підкреслити важливість лінгвокультурологічного підходу до вивчення кольороназв, а також специфіку семантики кольороназв у контексті художнього твору.

У роботі використовуються поняття основних, відтінкових і непрямих кольороназв. До основних кольорів належать найбільш абстрактні утворення, найменш мотивовані на синхронному рівні, які є гіперонімами відносно неосновних кольорів (відтінків): красный, оранжевый, желтый, зеленый, голубой, синий, фиолетовый, коричневый, розовый, белый, черный, серый (В. Г. Кульпіна, Р. М. Фрумкіна).

Нарівні з основними досить значну групу слів у мовній картині світу складають відтінкові ольороназви (пурпурный, бурый тощо). Вони конкретні, мають нескладну семантичну структуру, здатні гнучко передавати словесно-поетичні асоціації. До групи відтінкових найменувань включаємо прикметники з первинною колірною номінацією та їх похідні (алый, алеть, алея та ін.), прикметники із вторинною номінацією і їх похідні (золотой, позлащенный і под.). Особливе місце в групі відтінків кольору займають іменники, що є твірними основами для прикметників. В авторських творах такі субстантиви в прямому значенні виступають у функції найменування кольору, яке виявляється лише в контексті (своєрідні імпліцитні кольо­роназви), або використовуються в переносно-метафоричному значенні: Старинным золотом и желчью напитал Вечерний свет холмы; Пласты размытой глины Искрятся грифелем, и сланцем, и слюдой.

У колірній картині світу М. Волошина кольоропозначеннями є і назви фарб: Чернь, киноварь, и сепия, и желчь – цвета земли. Використання в індивідуально-авторській картині світу таких лексем зумовлене про­фесіоналізмом автора як художника, його особливим баченням кольорів, що свідчить про своєрідність ЛСП кольору в авторській картині світу.

Окрему групу складають непрямі кольороназви, у яких реалізується семантика наявності/відсутності кольору, наявності/відсутності блиску, наявності/відсутності прозорості: мутная глубина, тусклые воды, хрустальная вода, прозрачная волна, зеркальность морская, мерцание зерцал, стеклянные волны тощо. Це розряд лексики, що передає значення кольору імпліцитно або за допомогою контексту: Устало мерцают в отливах тумана Далеких лагун огневые сверканья; Запал багровый день. Над тусклою водой зарницы синие трепещут мелкой дрожью.

За структурою розмежовуються прості і складні кольороназви. Про­сти­ми є кольороназви, що складаються з однієї основи: красный, белый, алый, седой та ін. Складними є такі, що включають дві і більше основи. Вони можуть бути як цільнооформлені: златокудрый, огнеликий, сребролукий, так і нарізнооформлені: вино-пурпурный, солнечно-рыжий, исступленно-синий; цвета меда, краски опала, парча лучей тощо.

Всі ці кольороназви є певною системою, основна ознака якої — чітка ієрархія членів великої лексичної групи, або поля. У роботі подано різні напрямки теорії поля (О. В. Бондарко, С. І. Григорук, Л. П. Іванова, Ю. М. Караулов, З. Д. Попова, І. А. Стернін, О. О. Селіванова, І. І. Чумак-Жунь, Г. С. Щур та ін.). Ми розуміємо поле як невизначену множинність слів з певними семантичними відношеннями та ієрархічною структурою. ЛСП кольору — це група слів на позначення кольору, яка має високий ступінь організованості й утворює систему. Її домінантною ознакою є значення кольору.

Кваліфікація лексичних одиниць із значенням кольору як лексико-семантичного поля, а не групи, пояснюється їх великою кількістю, системною ієрархічною організацією, а також наявністю одиниць різної частиномовної приналежності (прикметники, іменники, дієслова і дієслівні форми, прислівники) і можливостями використання в текстах усіх значень лексеми (номінативного, похідного, а також прямого, переносного). Структуру ЛСП кольору складають 12 мікрополів (МП), які відповідають основним кольорам у системі російської мови. У межах МП виділяються ядерна частина і різні типи периферії, межа між якими є нечіткою і характеризується рухомістю.

У дисертаційному дослідженні пропонується така система побудови МП кольору: 1 — ядро; 2 — навколоядерна центральна зона, куди входять похідні від основної кольороназви, виражені різними частинами мови; 3 — зона найближчої периферії, куди входять відтінки кольороназви з основним значенням кольору; 4 — зона ближньої периферії, на якій розташовані лексеми із вторинним значенням кольору; 5 — зона крайньої периферії, на якій розташовані метафоричні та імпліцитні найменування кольору; 6 — зона дальньої периферії, де знаходяться непрямі, а також складні кольороназви, які звичайно характеризуються наявністю відразу декількох домінантних сем і складають зони перетинання з іншими мікрополями в межах одного ЛСП кольору.

У другому розділі “Кольороназви природних об’єктів у ліричних творах М. Волошина” подано загальний колористичний ряд у лірич­них творах поета, описано ЛСП кольору в групах вода, повітря, земля і вогонь.

Дослідження показало, що творчість поета синтезує тенденції і напрями літератури свого часу: у його текстах відображено одну з домінантних рис естетики Срібного віку — глибокі колірні образи і символіка кольору. У волошинських тестах зустрічаються як загальнопоетичні метафори, так і абсолютно самобутні, що свідчить про неповторність його колірної картини світу. Наприклад, метафоричне позначення фіолетового кольору пов’язане з назвами квітів (фиалки, гиацинты тощо): Фиалки волн и гиацинты пены Цветут на взморье около камней. При безперечній важливості визначення кольору звертає на себе увагу форма квітки: хвилі обтічні і круглі, як фіалки, а морська піна більше схожа на гіацинти. У таких деталях дуже яскраво виявляється Волошин-художник, що побачив схожість у різних предметах і явищах. На наш погляд, у цьому є один з проявів авторської колірної картини світу: співвідношення кольору і форми.

Авторська картина світу поета відображається в індивідуальних поетичних образах, у кольороназвах “імпресіоністичного” стилю. Так, одним з основних прийомів створення образу в естетиці Срібного віку є використання в текстах назв тканини. М. Волошин також уживає такі назви, при цьому велике значення має якість тканини: шелк души; в парче лучей. Накладання на тканину колірного значення додає ще більшої образності: коричневые бархаты земли; златыми пчелами расшитая порфира тощо. Таке співвідношення кольору із структурою тканини ми визначаємо як одну з основних характеристик колірної картини світу поета. При цьому досить часто використовується не просто тканина, а велике полотно (тут же риза, хоругвь), здатне загорнути або обкутати всю землю: Завернувшись в складки одежды темной, Стонет бурный вечер в тоске бездомной.

Подано склад і структуру ЛСП кольору природних об’єктів в інди­відуальній колірній картині світу, визначено, що це поле включає повний перелік основних кольороназв російської мови і складається з 12 МП. Основні кольори виражені прикметниками і в мікрополях є ядерними. Центральну зону складають найменування основних кольорів іншої частиномовної приналежності: белеть, побелеть, просинь, зазеленеть та ін.

Кожне МП, крім ядерного кольору, включає відтінки. Наприклад, у МП червоного кольору: алый, багряный, багровый, гранатовый, кровавый, пурпурный, рдяный, червленый тощо (тут же їх деривати: алеть, алея, багровея, багрянец, багрец, багряна, багрянить, зардеть, зачервленеть, заалеться, пламенеющий, пылающий, пурпур, румяня та ін.).

До імпліцитних найменувань, наповнених у волошинському тексті колірним змістом, відносимо: огненный, огневой, загореться, разгореться, опалить, горелый, ржавый, заржаветь, осмугленный, сожженный тощо.

До ЛСП кольору природних об’єктів в індивідуально-авторській картині світу входять також метафори, іменники, що імпліцитно передають колір, професійні назви фарб: пламень, огонь, раны, золото, изумруд, смарагд, опал, фиалки, сирень, глицинии, гиацинты, желчь, шафран, мед, сургуч, охра, лазурь та ін. Такі субстантиви функціонують в 11 МП (за винятком МП синього кольору).

Досить широко у волошинських текстах вживаються непрямі най­менування: блеск, блестеть, блестящий, блистать; сверкать, засверкать, сверкающий, сверкая, сверканье; свет, светлый, яркий, солнечный, ясный, лучезарный; мутный, грязный тощо.

Спектр найбільш продуктивних кольорів у текстах Волошина відображає природні кольори, що оточують автора, — це натуральні кольори землі, неба, моря. І цей своєрідний колористичний ряд зумовлений специфікою коктебельської природи. Зображення природних об’єктів у тексті викликає інтерес не тільки з точки зору вивчення колористичної лексики, але й з погляду створення цілісного образу природи в картині світу М. Волошина.

Аналіз семного механізму кольороназв дозволив визначити, що при зображенні природних об’єктів колір може передаватись оказіональним значенням слова або виражатися метафорично. До авторських оказіо­налізмів відносимо предикати, які характеризують фізичні (расплавленное море), хімічні (заржавели лучи) та біологічні процеси (расцветали тучи).

Результати дослідження кольороназв у групі вода показали, що в структурі ЛСП кольору в розгалуженій структурі МП домінуючу роль відіграє найближча периферія (виняток становлять МП синього і білого кольорів, де до найбільш частотних належать ядерні кольороназви). Індивідуально-авторське бачення кольору розкривають насамперед зони ближньої, крайньої і дальньої периферії поля, а також зона, суміжна з іншими лексико-семантичними полями. Тут функціонують відтінки кольороназв, метафори і слова, що імпліцитно виражають значення кольору. Це дозволяє зробити висновок, що колірна картина світу М. Волошина при описі води, водної поверхні, моря та інших водойм відрізняється від загальномовної картини світу наповненням лексико-семантичного поля і його змістом. Кольороназви в групі вода складають зону континууму ЛСП зорових відчуттів з ЛСП температурних відчуттів (у МП червоного кольору); зону перетинання ЛСП кольору з ЛСП якості (у МП сірого кольору тощо), а також накладаються один на одного (МП синього, зеленого, чорного і жовтого кольорів). Таке синкретичне усвідомлення дійсності, при якому в авторській картині світу об’єднано поняття якості, блиску і кольору, багато в чому зумовлене тим, що кольороназви моря й умови їх контекстного вживання залежать від зовнішніх чинників. Використання колірної гами залежить як від настрою автора, так і від пори доби й освітлення. Море в нічну пору частіше зображається чорним, а кольороназви групи червоного кольору використовуються в описі моря в пору заходу або сходу сонця. У зв’язку з цим колірна гама міняється, але основна ознака (фактично при будь-якому колірному вираженні) залишається незмінною — блеск, мерцание, сияние. Колір моря вранці, увечері і вночі — блестящий, мерцающий, переливающийся.

Колірний ряд групи повітря частково відображає загальнопоетичну картину світу, де лексеми воздух, небо, тучи і облака мають аналогічні колірні позначення. В оцінці кольору неба враховується блиск, світло, прозорість або непрозорість повітря. У цій групі всі природні об’єкти мають природний колір. Зовнішні обставини зміни їх кольору (пора доби, певні погодні умови) належать до основних причин зміни колірної гами. У групі повітря більшою мірою, ніж в інших групах, виявляється одна із властивостей ЛСП — його дифузність, що підтверджується великою кількістю складних кольороназв із перцептивними (бледно-розовый, темно-синий) і афектними (исступленно-синий) модифікаторами. Дифузність полів спостерігається в МП чорного, синього, фіолетового, білого і сірого ко­льорів. МП червоного кольору утворює зону перетинання ЛСП кольору (зорових відчуттів) з ЛСП температури (температурних відчуттів): В туче лиловой горит бирюза.

Детальний розподіл зон у межах мікрополів дозволив побачити, що в індивідуально-авторській картині світу в групі повітря важливу роль відіграє дальня периферія, де колір виражений за допомогою переносних значень.

Так, у мікрополі коричневого кольору розташовано метафоричне найменування кольору желчь: Старинным золотом и желчью напитал Вечерний свет холмы. Каузативне дієслово напитать актуалізує насиче­ність кольору при вечірньому освітленні. У проаналізованому матеріалі лексема желчь є також непрямою вказівкою на колір землі: Горелый, ржавый, бурый цвет трав. Полосы йода и пятна желчи. Методом компонентного аналізу встановлено, що до складу семеми входять декілька сем, які вказуют на колір. Отже, цю лексему поза контекстом однозначно віднести до якого-небудь мікрополя неможливо.

У групі земля звертає на себе увагу детальний опис специфіки кок­тебельської землі з використанням мінералогічної лексики. Уживання таких метафоричних найменувань повною мірою відображає сприйняття художника, який помічає всі відтінки, гру світла, характер поверхні і навіть ознаки носія кольору. Ці деталі знаходять віддзеркалення у віршах, актуалізуючи всі компоненти лексичного значення. Так, бирюза (“матовий коштовний камінь блакитного або зеленуватого кольору”) уживається в рядках про місяць: Твой влажный свет и матовые тени, Ложась на стены, на пол, на ступени, Дают камням оттенок бирюзы. Семантичний компонент “матовый” додатково підтверджений текстом: саме матовые тени дають відтінок бирюзы. Часте використання цієї групи лексики зумовлене декількома чинниками: по-перше, Волошин-художник завжди дуже реалістично описує землю, помічаючи щонайменші специфічні характеристики ландшафту (Размывы, осыпи, Развалины и травы Изглоданных волною берегов), що зумовлює пріоритетні кольороназви; по-друге, використання мінералогічних лексем зумовлене художніми уявленнями поета. У групі земля привертає увагу збільшення кількості складних кольороназв: красно-бурый, медно-бурый, об’єднаних загальним домінантним колірним компонентом бурый; коричнево-красный, медно-красный із загальним компонентом красный та інших. Це зумовило суміжність МП у межах ЛСП. Збільшення кількості складних колірних комбінацій пов’язане з ускладненням колірної парадигми, прагненням поета до найточнішого передавання кольору — довершеного, найглибшого, яке найповніше відповідає його художньому баченню.

Кольороназви в групі вогонь переважно представлені відтінками (за винятком МП чорного, червоного і синього кольорів). МП синього, чор­ного, фіолетового і білого кольорів можна кваліфікувати як такі, що не склалися, бо в кожному з них є тільки один компонент. Проте той факт, що ці одиничні колореми можуть займати різні зони в мікрополі, наводить на думку, що є підстава виділяти поля з різним ступенем розгорнутості: мікрополя розгорнуті і згорнуті.

У групі вогонь ЛСП кольору немає зон перетинання на стику мікрополів (це переконливо доводить лакуна в зоні дальньої периферії, відсутність складних кольороназв, які утворювали б континуум у межах одного поля).

Аналіз матеріалу показав, що лексика із значенням кольору природних об’єктів у текстах М Волошина складається із загальномовних, загально­поетичних та індивідуально-авторських найменувань. Дослідження ма­теріалу показало безперечне домінування неосновних кольороназв. Переважання в текстах відтінків кольору зумовлене деталізацією сприйняття кольору Волошиним-художником, а також впливом імпресіонізму, оскільки саме в рамках цього напрямку в живописі та літературі світ і навколишня дійсність зображаються в динаміці, як момент, враження. Особливий акцент робиться на кольорі, світлі, нечітких розмитих контурах, і цей ефект досягається не за допомогою основних кольорів, а саме за рахунок великої кількості відтінків, оказіональних кольороназв і складних іменувань кольору.

У третьому розділі “Роль кольороназв у різних типах тексту і в різні періоди творчості М. Волошина” систематизовано кольороназви в індивідуально-авторській картині світу поета стосовно до його життєвих циклів, розглянуто метафоричне позначення кольору в різних типах тексту, охарактеризовано колірний ряд у циклі “Надписи на акварелях”.

Дослідження текстів проводилося відповідно до семирічних періодів (ця періодизація наведена М. Волошиним в “Автобіографії”: творчість до 1898 року, періоду 1898 – 1905 р.р. та ін.). Кожний з таких умовно виділених циклів характеризується своєю системою кольороназв, кожному відрізкові часу властиві свої мовні прийоми, що й відбито у волошинських текстах.

Вибрана нами методика аналізу ліричних творів за семирічними періодами дала можливість на матеріалі групи вода прослідкувати динаміку використання певного кольору в конкретний період. Визначено, що, крім нерівномірного розподілу кольороназв у межах ЛСП кольору, також спостерігається явне переважання непрямих кольороназв над основними та їх відтінками. Це дає право говорити про те, що в колірній картині світу М. Волошина основним способом найменування кольору в групі вода є непрямі вказівки (блестящий, зеркальный, стеклянный, мутный, тусклый, прозрачный тощо). При цьому в колірних номінаціях спостерігається пряма залежність від наявності/відсутності блиску, звідси збільшення кількості непрямих кольороназв і метафор.

Проблема визначення індивідуальної мовної картини світу М. Волошина безпосередньо пов’язана з проблемою метафори як одним із способів створення образу світу. Вивчення метафоричної мови автора сприяє глибшому проникненню в його індивідуальну картину світу, дозволяє детально проаналізувати її структуру. Матеріал дослідження кольороназв у різних типах тексту М. Волошина показав, що лексика із значенням кольору в метафоричній конструкції характеризується складністю, значущістю всіх компонентів. Завдяки метафоричним позначенням кольору поет і живописець добивався єдиного художнього образу природи. У всіх про­аналізованих групах (вода, повітря, земля і вогонь) створення яскравих образів досягається шляхом включення до складу метафор таких ком­понентів:

– назв коштовних каменів: агат, аметист, алмаз, бирюза, бриллиант, жемчуг, сапфир, топаз, янтарь тощо;

– назв мінералів: малахит, мрамор, опал, слюда, грифель, сланец та ін.;

– назв металів: бронза, золото, медь, олово, серебро, сталь, свинец і под.;

– назв квітів: гиацинты, глицинии, розы, сирень, фиалки;

– назв тканини: бархат, кисея, кумач, порфира, парча, шелк тощо.

Це явище яскраво простежується у всіх типах тексту М. Волошина і може бути розцінене як прояв особливостей його колірної картини світу.

Безперечний інтерес становлять кольороназви в циклі “Надписи на акварелях”, де колірний ряд представлений широко і різноманітно. Для цього циклу характерним є використання складних кольороназв, основними компонентами яких є атрибути розовый і лиловый: бледно-лиловый, лилово-серый, бледно-розовый, зелено-розовый та інші. Це дає підставу припустити, що межі колірних полів розмиті, тобто існує дифузна периферія, спільна для декількох мікрополів (наприклад, зелено-розовый знаходиться на загальній периферії мікрополів). У циклі виявлено функціонування складних конструкцій з неколірним модифікатором, що знаходиться в постпозиції (розово-призрачный, сизо-дождливый), тоді як у ліричних текстах постпозиційним у складній кольороназві є головний елемент, а препозиційний елемент виступає його модифікатором.

Вивчення циклу “Надписи на акварелях” показало, що індивідуально-авторські особливості кольороназв у ліричних текстах знайшли своє втілення і в написах на акварелях. Частина з них дублює рядки з віршів, проте значно більше написів самобутніх і незалежних від ліричних циклів. Це спостереження свідчить про наявність у волошинських текстах загальних тенденцій кольороназв природних об’єктів (використання складних кольороназв, значна кількість відтінкових кольорів, уживання дієслівної лексики для позначення кольору або непрямої додаткової вказівки на характер кольору об’єкта).

ВИСНОВКИ

1. Польова модель дозволяє показати мовну картину світу як цілісну систему. Поза сумнівом, індивідуально-авторська колірна картина світу є значним фрагментом загальномовної картини світу і доповнює її специфічними, нехарактерними елементами.

Аналіз матеріалу довів, що в індивідуально-авторській колірній картині світу М. Волошина загальномовне ЛСП кольору зазнає певної трансформації. Дослідження структури мікрополів дає можливість прослідкувати механізми створення ЛСП кольору в картині світу поета зокрема і в загальномовній картині світу в цілому.

2. Використання теорії поля дозволяє якнайповніше виявити кількісний і якісний склад ЛСП кольору, що включає 12 мікрополів, у рамках яких виділяється ядро, центр і периферійні зони. Ядром у мікрополях виступають основні кольороназви (красный, оранжевый, желтый, зеленый, голубой, синий, фиолетовый, коричневый, розовый, белый, черный і серый). Дослідження показало, що в індивідуально-авторській колірній картині світу М. Волошина наявність ядра, центру та периферії характерна не для всіх мікрополів.

3. Методика польового моделювання колоративної лексики дала можливість детальніше розмежувати поняття найближчої, ближньої, дальньої і крайньої периферії. У дисертаційному дослідженні розроблено критерії віднесення лексики кольору до тієї або іншої зони мікрополя, виходячи з типу її значення. Це дозволило виявити, що в індивідуально-авторській колірній картині світу М. Волошина в польових структурах, що об’єднують конкретні за семантикою лексичні одиниці, спостерігається істотне переважання периферії над ядром. Стрижневими є периферійні зони з уживаними в їх межах кольороназвами, отже, ключовим засобом кольоропозначення об’єктів і явищ навколишнього світу є відтінкові кольороназви і метафоричні номінації.

Завдяки методиці польового дослідження ми визначили зони перетинання ЛСП кольору з іншими полями. Наприклад, ЛСП кольору (зорових відчуттів) у групі вода перетинається з ЛСП температури (температурних відчуттів); ЛСП кольору в групі земля перетинається з ЛСП речовини. Таке накладення і суміщення полів у творчості М. Волошина підтверджує теорію перехідності як універсальної властивості мови, що відображає системний взаємозв’язок та взаємодію між мовними фактами і поєднує їх у цілісну систему.

4. Важливим критерієм у визначенні функції кольороназви в авторській картині світу М. Волошина є її частиномовна приналежність. Так, нарівні з іменними частинами мови одним з істотних способів презентації кольороназв у мові творів поета є дієслівне вираження кольору (зардеть, заалеться, отусклить, побелеть та ін.). Дієслівна лексика сприяє передаванню кольору в динаміці і часто включена в процес авторської оказіональності (лучи заржавели, тучи расцветают тощо).

Дослідження підтвердило необхідність використання дистрибутивного і компонентного методів при аналізі індивідуальної картини світу, бо поза контекстом колірне значення частини найменувань визначити неможливо. Так, метод компонентного аналізу лексеми сургуч дозволив виділити такі семи: “суміш”, “колір”. Колірне визначення лексеми підкріплюється найменуванням шафрановий, що свідчить про комплексне представлення кольору у М. Волошина, де монохромні кольори накладаються один на одного, підкреслюючи й актуалізуючи тим самим компонент кольору.

5. Дослідженням доведено, що індивідуальність картини світу М. Волошина багато в чому зумовлена живописною першоосновою. В описі реальної природи автор показує стихії води, повітря і землі в гармонії та єдності. Четверта стихія вогонь є елементом кожної групи і виявляється у прямій назві об’єктів або в складі метафоричної конструкції.

Колірна різноманітність художнього світу М. Волошина виражена загальномовними найменуваннями кольорів спектру, але індивідуальність його мови виявляється в метафоричному позначенні кольору, що дозволяє більш повно і яскраво виразити своєрідне колірне бачення світу.

Особливістю авторської колірної картини світу є елементи, характерні для стилю М. Волошина. Так, в ЛСП кольору функціонують професійні назви фарб, що вживаються переважно в мові художників (киноварь, сепия, пурпур, лазурь та ін.).

6. У дисертації доведено правомірність вивчення кольороназв в аспекті діахронії. Такий підхід до аналізу колоративної лексики довів: при тому, що тексти М. Волошина відображають основні тенденції поетичної мови початку ХХ століття, у всі періоди його творчого розвитку простежується прагнення до пошуку індивідуального авторського стилю. Аналіз мікрополів у текстах різних відрізків часу показав, що ЛСП кожного окремого періоду характеризується особливостями складу і структури. У структурі поля, яка є стабільною, основне місце займає периферія, де переважають непрямі кольороназви і метафоричні позначення кольору.

Особливість кольороназв пов’язана з унікальністю обставин періодів творчості. Наприклад, у ліричних творах 1918 – 1920 р.р. домінуючими стали тони хроматичного червоного та ахроматичного чорного кольорів. У колірній картині світу вони утворюють монолітний колірний комплекс, підсилюючи тим самим емоційність тексту, підкреслюючи значення колірної символіки.

7. Аналіз циклу “Надписи на акварелях” показав, що індивідуально-авторські особливості кольороназв у ліричних текстах знайшли своє втілення і в написах на акварелях. Хоча й спостерігається певне перетинання колоративних рядів, проте значно більше самобутніх написів, незалежних від ліричних циклів.

Проведене дослідження показало, що в поетичній мові М. Волошина кольороназви утворюють складну, але єдину систему. Багатство колірної палітри, розробленість колірних тонів і відтінків, прийоми, що сприяють передаванню кольору і створюють яскраві колірні образи, — все говорить про необмежені можливості поетичного слова М. Волошина.