ДЕМОГРАФІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МІСЬКИХ АГЛОМЕРАЦІЙ Автореферат

Актуальність теми. Період кінця ХХ і початку ХХІ століття ознаменувався новим трансформаційним етапом у розвитку світового цивілізаційного процесу. Він зачіпає сучасну Європу, включаючи країни, розташовані в центрі й на сході континенту. Особливість системної трансформації полягає в тому, що вона пов’язана не тільки й не стільки зі зміною рушійних сил, просуванням процесів і механізмів їх регулювання, скільки з формуванням нової парадигми суспільного прогресу.

Вивчення практики радикальних перетворень в економіці та соціальній сфері, теоретичне узагальнення емпіричних досліджень з усією очевидністю виявляють інтенсивне нарощування глобалізаційних і регіоналізаційних явищ, їх взаємодію і протиріччя. Формується стійке уявлення про те, що великі міста можуть визначати обличчя нового часу. При цьому все більш очевидним стає зростаючий вплив соціальних і демографічних наслідків цих процесів. Усяка перебудова просторової і географічної структури зливається з політичними, суспільними й соціальними проблемами, від вирішення яких залежить стан людського потенціалу.Трансформація сучасної економіки здійснюється двома шляхами: через глобалізацію і регіоналізацію.

У сучасній глобальній і регіональній економіці більш активну роль порівняно з могутніми наднаціональними корпораціями відіграють великі міста, міські агломерації і, насамперед, метрополії – історично сформовані, сконцентровані навколо великого центру або скупчення міст, поселенські форми, що являють собою складні суспільно-економічні системи й здатні конкурувати в глобальному масштабі з іншими економічними структурами.

Значною мірою сучасна економічна та соціальна регіональна проблематика, як і теорія та практика соціального планування міст і управління міською інфраструктурою, акумульовані в понятті «метрополія». Його науковий зміст і практичне наповнення неодноразово були предметом обговорення в літературі. Незважаючи на відмінність поглядів з даного питання, необхідно погодитися, що велике місто, метрополія є поняттями історичними.

У світлі викладеного, очевидно, затребуваною зараз може бути така політика, яка виходить із науково обґрунтованої дефініції міста та скерована на його збалансований розвиток і забезпечення комфортного стану людини.

Сучасні системні дослідження не можуть вважатися достатніми, якщо замикаються в рамках традиційних проблем національних економік і не враховують зростаючої ролі великих міст у цивілізаційному розвитку. При цьому для оцінки практичної значимості проблеми, усвідомлення специфіки управління великим містом у навколишньому середовищі, протиріч в еволюційному розвитку та змін у перспективі важливо виділити регіональну домінанту як об’єктивно зумовлену факторами просторової властивості та організаційно-суспільної змінності.

У науковій літературі існують різні концептуальні підходи до визначення міста, тому його трактування дається інколи з протилежних позицій. У галузі теоретичного вивчення регіональних центрів як феномену еволюційного розвитку виробничої і торговельної активності, що формує ознаки міського економічного простору, працювали й продовжують дослідження групи вчених із різних західноєвропейських країн (Данії, Ірландії, Ісландії, Польщі, Франції, Швеції та інших), Російської Федерації і США. В Україні останнім часом почали розглядатися проблеми регіоналізації через призму можливих сценаріїв розвитку просторового будівництва країн Східної Європи та ЄС. Наукові школи й погляди вчених на проблему урбаністичного розвитку та міста як його відображення можна згрупувати за низкою напрямів.

Перший з них, що має агностичний характер, стверджує, що в період урбанізованого суспільства неможливо виділити поняття “місто”, оскільки воно є універсальною формою життя. До цього напряму належать Е. Бергел, Е. Божо-Гарньє, М. Вебер, Х. Ганс, С. Грір, М. Кастельс, Д. Мартіндейль, Р. Парк, П. Хаузер, Б. Хамм, Л. Шнор. Слід відмітити, що серед численної групи дослідників існують різні уявлення про місто, викликані неоднаковим сприйняттям його як середовища існування.

На противагу повному запереченню можливості одержати науково- обґрунтовану дефініцію міст, М. Вебер, Р. Парк та деякі інші вчені звертають увагу на суб’єктивізм в оцінці такого явища, як місто, яка використовується до цього часу, і вважають його характеристику узагальненою, позаісторичною, а отже, малопридатною для науки. Фактично стверджується, що проблематика міста як просторового середовища має суспільний характер, і з цієї точки зору її необхідно розглядати.

Місто – це географічне, історичне, суспільне, культурне, економічне й технічне явище одночасно. У зв’язку з цим його вивчення повинно мати інтердисциплінарний характер. Учені, які вважають і практично доцільним, і теоретично можливим дати визначення міста, аналізують його в різних аспектах, що в основному зводяться до просторових і суспільних.

Із просторового боку дефініції міста дають Е. Борджіо, Р. Ледрі, Х. Миклебост, Ч. Еданс, С. Енквіст. Вони розглядають його як стійку систему розміщення різних зон, об’єднаних в одне ціле різноманітними взаємозв’язками. Погляд на місто як на багатокомпонентну просторову структуру відкриває можливість переходу до дефініції міста, заснованої на його суспільній, соціальній оцінці. Така позиція представлена в роботах Л. Вірта, Ф. Знанецького, В. Зомбарта, Я. Зелюковського, Л. Іпіфорда, Р. Пахла, Ж. Шабо.

Різні наукові школи – культурологічна, неоекологічна, конвенціональна, гуманістична і структурна – виробили свої підходи до визначення дефініції міста. Визнаючи значний внесок соціологів у розробку понятійного апарату урбанізації, слід відмітити, що він все ж таки недостатній для визначення дефініції міста, адекватної науковим вимогам. Це стосується економічних аспектів.

Економічний вектор вивчення міста частково ґрунтується на застарілих поняттях його неаграрного змісту (А. Лем, Е. Регульський, Х. Ломянський). Однак найбільше поширення набули дефініції, які акумулюють у собі просторові, суспільні та економічні елементи. Ці визначення носять структурний або системний характер залежно від того, як трактуються елементи, що створюють міське середовище, наприклад, на основі ступінчастої спеціалізації чи близького до них критерію (Я.Туровський, М. Маликовський) або більш широко, включаючи відтворювальні елементи, управління і природне середовище (А. Валліс, П. Жорж, М. Кастелле, Ф. Ратзель).

У залежності від розуміння процесів, що відбуваються в міському середовищі, моделюються проекти її вирішення, управління, що набувають специфічних організаційних форм. Вони можуть мати локально-просторовий прояв, інституційно-організаційний, територіально-інтеграційний. Незважаючи на фундаментальність і значимість дослідження суттєвих форм урбанізації, кожна з вищеназваних не відображає єдності соціально-економічного простору міста, що ускладнює вивчення соціально-демографічних та економічних проблем розвитку великих міст, особливо на території країн Центральної і Східної Європи. Поза науковою увагою залишаються питання геополітики, геоекономіки і соціокультурного розвитку міст.

На географічній території країн Центральної і Східної Європи трансформаційні реформи зазнають впливу глобалізації й регіоналізації, що актуалізує теоретичну розробку проблеми розвитку сучасних великих міст, критеріїв оцінки їх розвитку, опрацювання відповідного категоріального апарату з урахуванням нових явищ і процесів, що відбуваються у світі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науково-дослідними роботами Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України за темами: «Стратегічні напрями розвитку соціальної інфраструктури» (д/р №0104U000539, 2004–2006 рр.), у рамках якої автор досліджує концептуальні проблеми корпоративного управління соціальної інфраструктури; «Імперативи розвитку соціальної інфраструктури в умовах якісної трансформації економічних і соціальних відносин» (д/р № 0106U006897, 2007-2009 рр.), де розроблялися проблеми розвитку окремих галузей інфраструктури, зокрема туризму, в умовах формування міських агломерацій. Тема дисертації також тісно пов’язана з науково-дослідницькими роботами, які проводилися в Польщі в рамках Центральної державної програми та Програм дослідження Польської Академії наук за такими темами: «Стратегії розвитку Варшави» (2003-2006 рр.); «Функціонування підприємств професійної активності в Польщі» (2006–2007 рр.); «Покращення якості життя і працевлаштування інвалідів у територіальних поселеннях Польщі» (2006–2007 рр.), у яких особисто автором вивчались особливості формування метрополій, проблеми зайнятості інвалідів і методи регулювання ринку праці в населених пунктах Польщі.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних основ розвитку великих постсоціалістичних міст у період системної трансформації, наукове обґрунтування принципів їх функціонування та методів управління, направлених на створення єдиного соціального простору – території, на якій ефективно реалізується економічна й демографічна державна політика.

Досягнення визначеної мети зумовило необхідність аргументованої постановки цілої низки наукових завдань, що сприятиме вирішенню соціально-економічних проблем великих міст. Головними з них є:

узагальнення теоретичних положень розвитку урбанізації, їх удосконалення та адаптація до сучасних світових і регіональних трансформаційних процесів;
структурне дослідження категорій «велике місто», «метрополія», їх поглиблення та оцінка з метою визначення найперспективніших для території напрямів розвитку;
розробка критеріальних ознак виділення і класифікації великих міст і метрополій;
ранжування міст та їх узагальнена характеристика з точки зору еволюційної динаміки і засад формування сучасних агломерацій;
ретроспективне дослідження розвитку міст у передіндустріальний та індустріальний цивілізаційні періоди, аналіз універсальних і основних аспектів функціонування їх інфраструктури;
вивчення факторів, що лежать в основі глобалізації й регіоналізації та визначають економічні й соціальні вектори розвитку міст у сучасну постіндустріальну епоху;
оцінка діючого інституціонального механізму розвитку великих міст, виявлення протидіючих тенденцій і розробка нових напрямів його вдосконалення;
вивчення регіональних відтворювальних процесів, що формуються в постіндустріальних містах під впливом глобалізації й регіоналізації;
характеристика функцій великого міста та їх вплив на місцеві органи самоуправління;
виявлення перспективних соціально-економічних проблем великих міст, що забезпечують стійкість і конкурентоспроможність в умовах формування регіональних економічних інтересів і соціокультурних потреб;
обґрунтування заходів з регулювання соціально-демографічної політики у великих постсоціалістичних містах;
розробка стратегій збалансованого розвитку міст в умовах відкритої економіки.

Об’єктом дослідження в дисертаційній роботі є процес трансформаційного соціально-економічного й демографічного розвитку крупних міст Центральної та Східної Європи.

Предметом дослідження є закономірності, специфіка та особливості формування й функціонування інституційних механізмів і соціальної інфраструктури великих міст в умовах становлення глобалізованої і регіоналізованої системи економічних зв’язків і відносин.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в роботі використаний комплекс теоретичних та емпіричних методів вивчення соціально-економічних процесів. Як загальнометодологічна база дослідження застосовувався діалектичний метод пізнання суспільних явищ, який дозволив оцінити трансформаційні процеси в їх суперечливому розвитку, виокремити й конкретизувати найбільш суттєві моменти метрополізації в її поступовій динаміці. Широко використані категорії аналізу й синтезу, загального, особливого та одиничного, на основі яких детально розглянуті процеси переходу кількісних змін, накопичених у ході еволюційного розвитку великих міст, у якісні та формування на основі останніх міських метрополій. За допомогою системного підходу розглядається як складна просторова суспільно-економічна система.

Статистичними методами порівняльного аналізу проведено вивчення різних інформаційних джерел з метою визначення ступеня об’єктивності наукових висновків і результатів. Графічний метод використаний для наочного відображення конкретних емпіричних показників, що підкреслюють характер і динаміку соціально-економічних перетворень у суспільній структурі великих міст. Концепція сталого розвитку застосована при аналізі управління соціальним розвитком міста: покращення умов життя міських жителів, зростання їх доходів, розширення економічної самостійності міста, підвищення його конкурентоздатності, охорони навколишнього середовища.

Застосування когнітивної теорії до проблеми формування потреб великого міського поселення дозволило визначити умови й тенденції розвитку його соціальної інфраструктури.

З метою дослідження стадій розвитку міста використані теорії циклів А. Кондратьєва, Л. Классена, В. Христаллера, Б. Яловецького, а також теорія розвитку світової системи Н. Валгерштейна. Поряд із цими теоріями застосовувалися теорії, що конкретизують процес розвитку міст: теорія економічної бази; теорія просторової структури; теорія порогу розвитку.

Науковою основою дисертації послужили принципи інституціональної теорії, сучасних наукових положень в галузі геоекономіки, маркетингу, містобудування і демоекономіки.

Як джерело інформації були використані правові документи Польщі, Конституція України, матеріали Науково-дослідного інституту м. Києва, зокрема, програма соціально-економічного розвитку м. Києва до 2015 року, аналітичні розробки вчених Росії, Білорусі, а також документи структур ЄС.