ДЕРЖАВНа промислова політика в умовах розвитку інтеграційних відносин

summary

У вступі розкрито актуальність теми, сформульовано мету і завдання, викладено методологію і методику дослідження, обґрунтовано наукову новизну і практичну значимість отриманих результатів дослідження і положень, що виносяться на захист.

У першому розділі “Теоретико-методичні засади державної промислової політики в умовах розвитку інтеграційних відносин” охарактеризовано державну промислову політику України як частину загальносистемної економічної політики. Визначено, що під промисловою політикою визначається комплекс адміністративних і фінансово-економічних заходів, направлених на забезпечення нової якості економічного зростання країни за рахунок підвищення інноваційної активності, ефективності і конкурентоспроможності виробництва з метою розширення частки вітчизняних підприємств на внутрішньому і світовому ринках на користь підвищення добробуту громадян.

У визначеннях промислової політики, які зустрічаються в публікаціях О. Амоші, Н. Афанасьєва, В. Бодрова, Н. Герасимчука, В. Горника, В. Новицького, С. Реброва та інших, нерідко розмита межа між політикою економічною, структурною, науково-технічною, соціальною і промисловою. В умовах розвитку інтеграційних відносин, необхідність пошуку нових підходів до вироблення стратегії і тактики промислового розвитку України визначили актуальність теоретичної розробки проблем державної промислової політики. В умовах фінансових труднощів, що переживаються вітчизняною економікою, а також в умовах відкриття економічних меж і неготовності українських товаровиробників конкурувати з могутніми зарубіжними компаніями діяльність держави у сфері промислової політики набуває особливої актуальність.

Конкретизовано мету промислової політики через загальнонаціональні задачі, основними з яких є: заміщення імпортної продукції товарами місцевого виробництва; масштабний вихід на світові ринки продукції переробної промисловості, завоювання позицій українських товарів на зовнішніх ринках, поліпшення умов для кооперації українських і західних компаній в наукоємних галузях, приєднання українських виробників конкурентоспроможної продукції до глобальних виробничо-технологічних ланцюгів; стимулювання конкурентоспроможного вітчизняного виробника, заохочення конкуренції, розвиток мотивації до продуктивної та інтенсивної праці; диверсифікація ВВП з випереджаючим розвитком переробного сектору промисловості і сектору високотехнологічних послуг, збільшення в експорті частки продукції з високим ступенем обробки і наукоємних послуг; створення режиму сприяння розвитку сфери виробництва товарів і послуг відповідно до потреб внутрішнього і світового ринків.

Проаналізовані три основні моделі промислової політики: експортноорієнтована модель; модель імпортозаміщення; інноваційна модель. Важливими перевагами експортноорієнтованої моделі є включення країни в світове господарство і доступ до світових ресурсів і технологій, розвиток сильних конкурентних галузей економіки, які забезпечують мультиплікативний ефект розвитку інших, «внутрішніх» галузей і є основним постачальником грошових коштів до бюджету; залучення валютних коштів в країну і їх інвестування в розвиток виробництва і сфери послуг національної економіки. Негативні чинники при реалізації експортноорієнтованої моделі пов'язані в основному з сировинним експортом, оскільки надмірне його присутність в структурі продукції, що експортується, загрожує привести до примітивізації структури національної промисловості; зростанню корупції у владних структурах; відтоку людських і фінансових ресурсів з обробної промисловості країни.

Імпортозаміщуюча модель сприяє поліпшенню структури платіжного балансу, нормалізації внутрішнього попиту, забезпеченню зайнятості, розвитку машинобудівного виробництва, наукового потенціалу. Негативними сторонами імпортозаміщуючої моделі промислової політики є самоізоляція від нових тенденцій в світовій економіці; можливість технологічного, конкурентного відставання від розвинених країн; небезпека створення «тепличних» умов для національних виробників, що призводить до неефективного управління і використання ресурсів; необхідність, незалежно від міжнародного розподілу праці, вибудовувати повністю виробничі ланцюжки, які можуть бути більш капітало- і ресурсоємними, ніж існуючі в інших країнах.

В основі інноваційної моделі лежить процес економічного розвитку країни, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, що спирається на новітні тенденції технологічного і суспільного розвитку з використанням високотехнологічного і капіталомісткого виробництва. Недоліками інноваційної моделі визначені: необхідність витрачання величезних грошових коштів на розвиток інноваційної інфраструктури і оновлення виробничого апарату промисловості, неминуче високу роль держави в економіці країни, що застосовує багато в чому не ринкові методи стимулювання інноваційного розвитку виробництва; необхідність великої кількості висококваліфікованих кадрів, а, отже, виникає проблема їх ефективної підготовки і перепідготовки.

У сучасних умовах інтеграційні відносини в промисловості слід розглядати як складний процес технологічного, економічного і організаційного поєднання взаємозв'язаних етапів виробництва, зберігання, транспортування і реалізації товарів, а також виробничо-технічного і фінансового забезпечення, направлених на ведення розширеного відтворення з урахуванням інтересів учасників об'єднання.

На основі проведеного дослідження сутності державної промислової політики та інтеграційних відносин та враховуючи, що в літературі не існує визначення, яке охоплювало особливості здійснення державної промислової політики і умовах розвитку інтеграційних відносин запропоновано визначення державної промислової політики в умовах розвитку інтеграційних відносин як комплексу заходів, направлених на розвиток промислового комплексу країни на національному і регіональному рівнях, в цілях забезпечення стійкого розвитку економіки і необхідних темпів економічного зростання, що характеризується багаторівневим механізмом її реалізації в умовах розвитку міжгалузевих, міжвиробничих і внутрішньовиробничих інтеграційних відносин.

У другому розділі “Стан державної промислової політики в умовах розвитку інтеграційних відносин” проведено аналіз положень основних документів, що регулюють розвиток промисловості та у сукупності формують державну промислову політику. Такими документами є: Концепція державної промислової політики, Державна програма розвитку промисловості на 2003-2011 роки, галузеві цільові програми розвитку. Не дивлячись на значну увагу до розвитку промисловості, слід зазначити, що з урахуванням сучасної економічної ситуації в країні перспективи виконання ряду положень діючої Концепції промислової політики та Державної програми розвитку промисловості стають нереальними. У 2008 році економічна криза серйозно позначилася на обсягах виробництва основних видів промислової продукції. Найбільш масштабно криза торкнулася двох галузей - металургійної і хімічної, де обсяги виробництва основних видів продукції за результатами 2008 року становили 89,4% та 93,8% відповідно. Загальні темпи росту по промисловості становили 96,9%.

На прикладі Одеської області проаналізований взаємозв’язок державної та регіональної промислової політики. На основі проведеного аналізу програмних документів розвитку Одеської області зроблено висновок, що у Одеській області є певний промисловий потенціал, однак його розвитку у програмних документах, як на довгострокову перспективу, так і короткострокову не приділено достатньо уваги.

Запропоновано розробити Концепцію регіональної державної промислової політики на базі якої має розроблятися  Закон України «Про регіональну промислову політику» для більш ефективного розвитку промисловості регіону і реалізації державної промислової політики. Такий захід обумовлюється не тільки відсутністю у системі законодавства відповідного Закону, але, насамперед, об’єктивною необхідністю врегулювання правом відповідних правовідносин. Стратегічною метою регіональної промислової політики має бути визначено формування високоефективного промислового комплексу, здатного адаптуватися до вимог внутрішнього і зовнішнього ринків і забезпечувати випуск  конкурентоспроможної продукції. Цілями регіональної державної промислової політики мають бути: стабілізація промислового виробництва з подальшим збільшенням обсягів продукції, що випускається; розвиток науково-технічного і промислового потенціалу; оптимізація структури промисловості області, стимулювання виробництва високоякісної і конкурентоспроможної продукції; формування умов для розширення масштабів виробництва з використанням наукоємних і ресурсоощадних технологій; створення нової, імпортозамещуючої та експортоорієнтованої високотехнологічної продукції; збільшення доходів обласного бюджету; забезпечення зайнятості і зростання добробуту населення  області; розвиток підприємств малого і середнього бізнесу, зокрема  на базі реструктуризованих промислових підприємств.

Концепція визначатиме задачі регіональної державної промислової політики,  економічні  і соціальні аспекти її реалізації, основні заходи, направлені на реалізацію регіональної промислової політики, їх виконавців. Розробка Концепції регіональної державної промислової політики має здійснюватися органом управління у сфері промислової діяльності (Міністерством промислового розвитку України) на основі пропозицій органів державної влади, суб'єктів промислової діяльності, органів місцевого самоврядування, спеціалізованих наукових організацій та інших зацікавлених осіб відповідно до основних напрямів соціально-економічного  розвитку регіонів та Концепції державної промислової політики. Концепція регіональної державної промислової політики має розроблятися на термін не менше трьох років і корегуватися відповідно до тієї ситуації, що реально складається в соціально-економічному розвитку країни.

Оцінено державне регулювання інтеграційних відносин в промисловості. У розвитку сучасних форм інтеграції особлива роль належить фінансово-промисловим групам. Проаналізовано законодавче забезпечення створення та функціонування промислово-фінансових груп в Україні та Росії. Основні відмінності українського і російського законів стосуються законодавчого визначення цілей та механізму створення ПФГ та ФПГ, обмежень на склад учасників об'єднань, їх реєстрації, а також державної підтримки процесу їх формування. В Україні існує досить багато проблем функціонування та створення ФПГ. До конкретних передумов, що обумовлюють необхідність формування ПФГ в пріоритетних для України напрямках розвитку промислового комплексу, віднесено наступні: гостра потреба у створенні нової системи інвестування промисловості, у формуванні інтегрованих структур, здатних до саморозвитку в умовах ринку; наявність серйозної структурної та фінансово-інвестиційної кризи у промисловості, особливо в сфері науково-дослідних та високих технологій; складність та недостатність досвіду самостійного виходу вітчизняних товаровиробників на зовнішній ринок; втрата значної долі внутрішнього товарного ринку України по причині появи на ньому продукції крупних зарубіжних, в тому числі транснаціональних компаній. Визначені заходи державної підтримки діяльності ПФГ для стимулювання зацікавленості учасників господарських правовідносин в утворенні ПФГ. Виділені причини недостатньої ефективності вітчизняних ПФГ.

Іншою перспективною формою інтеграційних відносин є кластери. Однак у вітчизняному законодавстві даному напряму інтеграційних відносин не приділено достатньо уваги. Так, в Україні поки відсутнє законодавче регулювання розвитку кластерів, не дивлячись на їх перспективи. У деяких програмних документах є лише згадка чи постановка завдання про необхідність створення кластерів. У Державній програмі розвитку промисловості на 2003-2011 роки, на третьому, довгостроковому, етапі (до 2011 року) передбачається шляхом розширеного інвестування та  використання, спираючись на досягнення попередніх етапів здійснення заходів промислової політики, забезпечити: формування технологічних  кластерів пріоритетного розвитку промисловості, передусім у найбільш наукоємних  і високотехнологічних галузях та виробництвах, здатних  кардинально змінити економічний і науково-технічний потенціал промисловості. Крім того, відповідно до зазначеної програми, як напрям інституційних перетворень передбачається: оптимізація регіональних промислових комплексів та виробничих потужностей підприємств; створення регіональних промислових кластерів; поліпшення коопераційних зв'язків. Незважаючи на певні спроби формування кластерних підходів до структурної перебудови промислового виробництва, на сьогодні не розроблено методики утворення кластер-структур. Розглянуто успішні приклади створення кластерів у зарубіжних країнах.