ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МЕХАНІЗМУ ФОРМУВАННЯ ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет, гіпотеза і методи дослідження, оцінюється ступінь розробленості проблеми формування освітнього середовища для розвитку малого і середнього підприємництва під впливом державного управління, висвітлюється наукова новизна й практичне значення одержаних результатів, наводяться дані про їх упровадження і апробацію.

У першому розділі – “Формування освітнього середовища для малого та середнього підприємництва як теоретична й практична проблема” – дослі­джується механізм формування освітнього середовища для малого та серед­нього підприємництва в системі державного регулювання та розкривається його сутність; дається оцінка наукових праць у галузі державного управління та проводиться міждисциплінарний аналіз стану розробленості теми.

Доведено, що механізм формування освітнього середовища для малого і середнього підприємництва – це цілісна система взаємопов’язаних і взаємо­впли­вових підсистем: малого і середнього підприємництва та освітнього простору країни.

Державне регулювання механізму формування освітнього середовища для малого і середнього підприємництва – це взаємодія між державою як суб’єктом управління та підприємництвом і закладами освіти як об’єктами, яка здій­снюється на основі прямих і зворотних зв’язків, що встановлюються між ними для створення соціальних умов щодо забезпечення процесу одержання й засвоєн­ня знань з підприємництва у результаті систематичного бізнес-навчання.

Системний аналіз законодавчої та нормативно-правової бази України у сфері освіти визначив загальну структуру освітнього простору країни, що функціонує на сьогодні в системі державного регулювання.

Законодавчі основи державного регулювання механізму формування освітнього середовища для малого і середнього підприємництва закладені в законах України “Про освіту”, “Про наукову і науково-техніч­ну діяльність”, “Про засади державної регуляторної політику у сфері господарської діяльності”; Господарському Кодексі України; Національній доктрині розвитку освіти; постановах Кабінету Міністрів України від 20 січня 1998 р. № 65 “Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту)”, від 7 серпня 1998 р. № 1247 “Про розроблення державних стандартів вищої освіти”, від 6 трав­ня 2000 р. № 767 “Про затвердження методичних рекомендацій щодо під­го­товки обґрунтування проектів регуляторних актів”, від 31 липня 2000 р. № 1182 “Про затвердження положення про порядок підготовки проектів регуляторних актів”; в Наказі Міністерства освіти від 31 липня 1998 р. № 285 “Про порядок розробки складових нормативного та навчально-методичного забезпечення підготовки фахівців з вищою освітою” та ін.

Економіко-правові проблеми функціонування малого і середнього бізнесу дослі­джу­вали провідні вітчизняні і зарубіжні фахівці, зокрема: Ю.А.Авксентьєв, О.В.Батура, З.С.Варналій, Л.І.Дідківська, В.Н.Дубровський, І.В.Запоточний, Т.В.Кондратюк, А.М.Лукашенко, О.Д.Майданович, А.Є.Нікіфоров, І.Ю.Сіва­ченко, В.О.Сизоненко, А.В.Скрипник, В.А.Табінський та ін. Заслуговують також на увагу дослідження проблем освіти в цілому та освітніх закладів зокрема, адаптованості освіти до вимог сучасності В.С.Арутюнова, Є.О.Бойка, А.В.Глузмана, В.С.Журавського, Ю.К.Зайцева, М.З.Згуровського, В.Г.Кременя, В.І.Лугового, Т.О.Лукіної, В.К.Майбороди, С.М.Ніколаєнка, К.М.Корсака, С.В.Крисюка, В.І.Маслова, Т.Є.Оболенської, Н.Г.Протасової, М.Ф.Степка, А.Н.Стрекової, А.Н.Тихонова та ін. Аналіз процесів у сегменті державного управління системою освіти, проблем розвитку освіти, регулювання освітніх процесів, а також оцінка стану та значення освіти для країни було здійснено такими вченими, як В.Г.Афанасьєв, Д.І.Дзвінчук, С.А.Калашнікова, В.А.Коза­ков, Н.М.Колісніченко, С.В.Майборода, А.Ф.Мельник, В.М.Огаренко та ін.

У висновках до розділу узагальнено результати аналізу джерельної бази дисертаційної роботи та визначено напрями подальших наукових досліджень:

–        бізнес-навчання як елемент формування підприємницького потенціалу країни: сутність підприємницької освіти, її спільні риси із бізнес-освітою і відмінність між ними, сутність підприємницького навчання та бізнес-навчання як елементів механізму формування освітнього середовища для МСП у системі державного регулювання;

–        формування основних напрямів удосконалення державного регулю­вання освіти з метою створення умов розвитку МСП: визначення сутності людського капіталу підприємця та ефективності інвестицій у нього, шляхи створення системою державного управління кадрового потенціалу під­приєм­ництва та забезпечення країни кадрами-підприємцями, виокремлення шляхів оптимізації бізнес-освіти системою державного регулювання, досягнення відповідності вітчизняної вищої бізнес-освіти трициклічній європейській вищій освіті, оптимізація механізмів державного управління та забезпечення державного регулювання системи безперервності підприємницького та бізнес-навчання, вирішення питання про сутнісну належність бізнес-освіти до певної галузі наук, у системі якої вона має розвиватися, приведення стану та структури післядипломної освіти у відповідність із вимогами бізнес-середовища.

У другому розділі – “Бізнес-навчання як елемент державної політики сприяння розвитку підприємництва” – досліджено державну політику сприяння демократичному соціально-економічному середовищу як підґрунтя для розвитку МСП, кон’юнктуру ринку освітніх послуг сегменту МСП, стан та розвиток бізнес-освіти у контексті євроінтеграційних процесів та змодельовано структуру бізнес-навчання в системі державного регулювання розвитку МСП.

У розділі визначено, що підприємницька освіта – це процес і результат засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок, формування на цій основі світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвитку її творчих сил і здібностей для здійснення нею самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Акцентується увага на тому, що підприємницька освіта є частиною бізнес-освіти, а бізнес-освіта, в свою чергу, є всеохопним і більш широким за змістом поняттям. Відмінність полягає в основній меті підприємницької освіти – сформувати моральну фахову особистість для суспільства, яка самостійно організовує собі та іншим робочі місця. У бізнес-освіті акцент ставиться на вихованні моральної особистості, фахівця, який може самостійно вести господарську діяльність і створювати нові робочі місця для країни.

Предметне (дисциплінарне, наукове) бізнес-навчання – це спільна діяльність його суб’єктів, яка спрямовується на засвоєння предметних (дисциплінарних, наукових) бізнес-знань та формування бізнес-навичок і бізнес-вмінь, результатом чого мають стати заплановані зміни у поведінці тих, хто навчається.

У розділі показано вплив державного регулювання на такі елементи: структуру освіти України в цілому та ВНЗ за рівнями акредитації, тенденції змін і регіональні особливості формування й функціонування закладів освіти; структуру спеціальностей та спеціалізацій; градацію ВНЗ і освітньо-кваліфіка­ційних рівнів вищої освіти; структуру мережі за типами навчальних закладів України; структуру підготовки фахівців з вищою освітою за групами спеціаль­ностей (гуманітарні та педагогічні, інженерно-технічні, економічні, аграрні, природничо-математичні, медичні); динаміку кількості студентів усіх спеціаль­ностей за рівнями акредитації; розподіл студентів ВНЗ І-ІІ та ІІІ-ІV рівнів акредитації за джерелами фінансування їх навчання за спеціальністю “Економіка, комерція, підприємництво”; розподіл вищих навчальних за типами; стан сучасної бізнес-освіти та відповідних сучасних освітніх послуг в Україні і за кордоном (порівняльний аналіз). У результаті досліджень виявлені як загальні (тобто властиві всій системі освіти), так і специфічні (властиві виключно системі бізнес-освіти) проблеми.

Педагогічні дослідження й практика освітянської діяльності в Україні показали, що для забезпечення високої якості освітніх послуг у вищій школі й входження у європейське та світове освітянське співтовариство виникла необхідність вирішення двох стратегічних проблем, пов’язаних з розробкою:

–        Державних стандартів освіти та професійної підготовки з виділенням системи “екстрафункціональних” характеристик фахівця, які на Заході об’єднуються поняттям “соціальна кваліфікація”;

–        засобів і процедур об’єктивної діагностики інтелектуального розвитку, здібностей та навчальних досягнень індивіда, а також відповідності рівня інтелектуального розвитку, психофізіологічних властивостей і медико-біологічних характеристик індивіда вимогам, що ставляться до професійної діяльності.

Стосовно специфіки державного регулювання бізнес-освіти в контексті євроінтеграції зазначається, що основними елементами в європейській освіті є система базової та повної вищої бізнес-освіти і діяльність університетських бізнес-шкіл, які фактично готують менеджерів вищої ланки за так званими стандартами МВА (Master of Business Administration, або “Майстер ділового адміністрування” (МДА), що є синонімічним до Магістра ділового адміні­стрування, однак в останньому випадку йдеться не про професійну, а про наукову спрямованість підготовки). Свідченням неузгодженості у державному регулюванні України механізму формування освітнього середовища для МСП є велика кількість спеціалізацій з менеджмент-освіти у вищій бізнес-освіті, однак це є скоріш недоліком, ніж перевагою, оскільки всі навчальні програми мають виключно галузеву, а не функціональну спрямованість.

Дослідження, проведені дисертантом на базі кафедри менеджменту Київського національного університету культури і мистецтв – ВНЗ IV рівня акредитації, свідчать про високу потребу споживачів освітніх послуг у короткострокових функціональних програмах бізнес-напряму. За результатами наукової експериментально-дослідної роботи, пов’язаної з проблемами проекту­вання та формування інноваційного освітнього середовища для МСП в системі державного регулювання, проведеної автором у Департаменті вищої освіти Міністерства освіти і науки України, встановлено, що для побудови логічно повної системи бізнес-освіти необхідно розробити систему програм підготовки функціональних менеджерів.