ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОДОВОЛЬЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕГІОНУ

summary

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність дослідження, визначено мету та завдання роботи. Викладено найбільш вагомі результати, що характеризують науково-практичну новизну дослідження. Зазначено практичне значення та можливості застосування одержаних результатів.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи формування та розвитку продовольчого забезпечення” – розкрито генезис наукової думки щодо дослідження проблеми державного регулювання продовольчого забезпечення, досліджено соціально-економічну сутність, принципи і структуру системи продовольчого забезпечення, проаналізовано принципи та методи, інструменти державного регулювання продовольчого забезпечення в контексті міжнародного досвіду, запропоновано регіональний підхід до вирішення проблеми продовольчого забезпечення.

Принципи побудови системи продовольчого забезпечення регіонів ми поділяємо на загальні і специфічні для кожної з них.

У регіонах, з яких вивозять продовольство, виробництво надлишкової кількості продовольства за законами ринку зумовлює достатню внутрішньорегіональну пропозицію продовольчих товарів і встановлення на них нижчих, ніж в інших регіонах, ринкових цін.

Діяльність державних органів регіонів, з яких вивозять продовольство, з метою задоволення місцевих потреб у продуктах харчування покликана: сприяти місцевим підприємцям у розвитку виробничого потенціалу своїх підприємств; сприяти комерційній діяльності місцевих підприємців на агропродовольчих ринках інших регіонів; сприяти формуванню оптимальної виробничої структури регіонального агробізнесу; формувати єдину для регіону систему продовольчого забезпечення на основі створення умов для взаємодії підприємницьких структур – різного масштабу, спеціалізації та різних форм господарювання. Система продовольчого забезпечення як складне соціально-економічне формування має безліч структурних одиниць, які перебувають у взаємодії в специфічному порядку для здійснення цільової функції. Аналіз структури продовольчого забезпечення дає змогу виявити резерви її вдосконалення й позначити основні напрями розвитку системи.

Система продовольчого забезпечення є комплексом трьох підсистем: споживання продовольства, виробництва продовольства, розподілу та збуту продовольчих ресурсів.

Цілі й завдання підсистеми споживання можна обґрунтувати, виходячи з концепції державної політики в галузі здорового харчування населення, яка як основні принципові положення виділяє: здоров’я людини як найважливіший пріоритет держави; харчові продукти, що не спричиняють шкоди здоров’ю людини; харчування, що задовольняє не лише фізіологічні потреби в харчових речовинах, але й виконує профілактичні й лікувальні завдання, сприяє захисту організму людини від несприятливих умов навколишнього середовища; раціональне харчування дітей як предмет особливої уваги держави; вимоги здорового харчування єдині для всіх сфер продовольчого забезпечення.

Критерієм оцінювання рівня харчування населення є ступінь задоволення фізіологічних потреб у компонентах і енергетичному вмісті харчового раціону. Як мінімальний допустимий рівень харчування населення за кількістю й асортиментом продовольства, вмістом у ньому поживних речовин і енергетичної достатності приймаються норми споживання, закладені в розрахунку продовольчого кошика.

Нами виділено основні критерії й параметри продовольчого забезпечення: ступінь задоволення фізіологічних потреб населення в поживних речовинах і енергії, відповідність раціону харчування людини вимогам мінімізації в продуктах харчування, шкідливих для її здоров’я речовин; рівень фізичної та економічної доступності продуктів харчування різних груп населення; стабільність цін на продовольчому ринку; ступінь незалежності забезпечення громадян продуктами харчування й ресурсного забезпечення агропромислового комплексу від імпортних постачань; рівень і темпи розвитку галузей вітчизняного агропромислового комплексу, можливості забезпечення їх розширеного відтворення; розміри стратегічного запасу продовольства в державному резерві й оперативних продовольчих резервів.

Підсистема виробництва продовольства є складною. Рівень і темпи розвитку його галузей, можливість забезпечення їх розширеного відтворення визначають продовольчі ресурси країни й можливість її самозабезпечення продовольством. Продовольче самозабезпечення передбачає задоволення основної частини потреби в продуктах харчування за рахунок вітчизняного виробництва й виходить з того, що зростання виробництва вітчизняного АПК стимулює розвиток багатьох інших галузей економіки. .

Система продовольчого забезпечення повинна включати й так звані забезпечувальні елементи, що дасть змогу обґрунтовано формувати систему управління продовольчим постачанням населення.

На нашу думку, до забезпечувальних повинні належати такі

Ми також пропонуємо внести такі зміни до теоретичної моделі системи продовольчого забезпечення.

Використовуючи перелічені принципи, ми пропонуємо таку схему побудови регіональної системи продовольчого забезпечення (рис. 1).

Пропонована модель дає змогу виділити в загальній структурі системи продовольчого забезпечення ті підсистеми, які мають провідне значення для постачання населення регіону продуктами харчування.

Ця підсистема відрізняється великими масштабами і складною структурою, до якої входять виробники сільськогосподарської продукції й підприємства переробки. Виробники сільськогосподарської продукції стоять на початку продовольчого ланцюга, що визначає основоположне місце цього сектора. У свою чергу, це також складна підсистема, що складається з великих і малих підприємницьких формувань, узгоджена діяльність яких – запорука успішного функціонування всієї системи продовольчого забезпечення як окремого регіону, так і країни в цілому.