ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РИНКУ КРЕДИТНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, сформульовано його мету і завдання, визначено наукову новизну та практичну значущість отриманих результатів, описана структура роботи.

У першому розділі ─ “Теоретичні засади державного регулювання ринку кредитних послуг” – висвітлюються теоретичні засади державного регулювання процесів формування і розвитку ринку кредитних послуг в Україні та в зарубіжних країнах.

Специфікою кредитної послуги виступає її особливий характер, який властивий послузі загалом, і визначає її гнучкість, неповторність, неподільність унікальність. Особливістю роботи фінансових установ при наданні кредитних послуг є те, що відносини позичання можуть виникати опосередковано, вторинно, після виникнення кредитних відносин між іншими учасниками угоди. Слід відзначити орієнтацію кредитних послуг на більш тісний контакт з клієнтом. Як правило, надання кредитних послуг передбачає існування попередньої фінансової історії взаємовідносин із позичальником. Крім того, фінансова установа стягує за послуги не тільки процент, але й установлену плату (платежі, комісійні). Якщо однією з сторін виступає  комерційний банк, то надання послуг не належить до суто банківських операцій депозитування/ позичання, а розширює коло та урізноманітнює особливості їх надання.

При наданні кредитних послуг підкреслюється цільовий, сфокусований характер виникнення позикових відносин, тобто позика надається для отримання певного активу з метою його подальшої експлуатації й генерації доходів. Отже, кредитна послуга набуває форму товарного кредиту.  У науковій літературі виділяють такі кредитні послуги, як фінансовий лізинг, факторинг, форфейтинг, а також види фінансового позичання, пов’язані із застосуванням векселів у якості заставного забезпечення (акцептний та авальний кредити).  Кожна з кредитних послуг має свою специфіку виконання, але всі зазначені кредитні послуги відрізняє значно більша, ніж при кредитній операції, гнучкість в умовах надання і врахування особливих інтересів сторін, відмінних від інтересів боржника та кредитора.

Таким чином, кредитну послугу можна визначити як вид оплаченої фінансової діяльності, що передбачає залучення однією з сторін угоди фінансових або матеріальних активів в іншої, передачу активів і/або відступлення права грошової вимоги (або іншого виду вимоги) третій стороні на умовах, що задовольняють учасників угод і враховують матеріальні та фінансові інтереси позичальника.

З точки зору суб’єкта виконання кредитної послуги, можна виділити кредитні послуги, що надаються банками, у межах дозволеної законодавством діяльності, та послуги, що надаються спеціалізованими інститутами (лізинговими, факторинговими, форфейтинговими компаніями).

Особливостями застосування кредитних послуг за кордоном є урізноманітнення умов їх надання; сприяння зменшенню усіх ризиків позичання через застосування різноманітних схем консорціумного кредитування; збільшення прозорості роботи ринку кредитних послуг для усіх учасників шляхом використання різноманітних рейтингових систем; підвищення рівня доходності для фінансового інституту через застосування операцій сек’юритизації та створення вторинного ринку для інструментів, що залучені в процеси  представлення кредитних послуг. До особливостей державного регулювання ринку кредитних послуг належить чітко продумана система пільг, що робить їх надання привабливим для учасників угод.

З метою регулювання процесів формування та розвитку ринку кредитних послуг мають бути створені ефективні механізми, які повинні сполучати прямі та непрямі інструменти державного регулювання; оптимальні процедури державного управління та регулювання з саморегулюванням.

Доведено, що на ринку кредитних послуг доцільно застосовувати прямі інструменти державного регулювання, які передусім полягають у наданні пільг і заохочень щодо розвитку цих послуг; непрямі інструменти, які сприятимуть запровадженню нових технологій, забезпеченню висхідної траєкторії вартісного циклу, виробництву нових товарів та наданню послуг.

Під механізмами саморегулювання автор пропонує розуміти норми, правила, інструменти та підходи, що запроваджують неурядові структури з метою поліпшення дії ринкових закономірностей. В суб’єктному відношенні ці механізми є прерогативою дії саморегулюючих організацій. Особливістю державного регулювання ринку кредитних послуг виступає той факт, що одночасно іде формування механізмів регулювання та механізмів саморегулювання. До основних механізмів державного регулювання ринку кредитних послуг можна віднести: створення законодавчої бази для роботи професіональних агентів ринку кредитних послуг; формування системи захисту інвесторів; визначення системи захисту кредиторів; забезпечення оперативної підтримки реального сектору економіки, якщо суб’єкти підприємництва потребують її внаслідок певних негативних обставин, що сформувались не за провини цих суб’єктів; сприяння розвитку регіональних мереж та установ фінансово-промислового характеру, які були б націлені на вирішення не лише локальних, але й стратегічних державних завдань;  вибір пріоритетних галузей застосування інструментів ринку кредитних послуг; забезпечення реалізації пріоритетів інноваційного розвитку; розвиток міжнародних форм діяльності, формування сприятливого іміджу держави і конкретної фірми на світогосподарських ринках.  Вирішення цього досить широкого кола проблем  є можливим завдяки поєднанню зусиль державних та регіональних органів, саморегулюючих структур фінансового і реального ринків.

Другий розділ ─ “Державні механізми  розвитку ринку кредитних послуг  в  Україні” – присвячено дослідженню стану ринку кредитних послуг в Україні, аналізу “вузьких” місць його функціонування, обґрунтуванню основних напрямів державного регулювання для забезпечення передумов ефективного надання кожної з кредитних послуг.

Виявлено, що ринок кредитних послуг виникає на двох різних етапах економічного розвитку країни: 1) на етапі повноцінного функціонування фінансового ринку, коли відбулось певне насичення ринку кредитними операціями, а кредитні послуги доповнюють його, диверcифікують та розширюють коло учасників; 2) на етапі дефіциту дешевих кредитних ресурсів та застави,  недосконалого розвитку кредитних відносин і системи їх врегулювання,  що в умовах суперечливості законодавства дає можливість різним учасникам угоди з надання кредитної послуги запобігти обмежень кредитних операцій і провести найбільш вигідні комбінації одержання фінансових коштів.

Перша форма пов’язана з виникненням кредитних послуг у розвинених країнах світу (США, країни Європи). Формування ринку кредитних послуг було відповіддю ринку на певні обмеження (податкові, майнові, законодавчі). Зокрема, лізинг виник як відповідь ринку на посилення податкового тиску на суб’єктів господарювання, запобігання жорстких вимог привабливості балансу підприємства, які висуває міжнародна практика фінансового менеджменту до боржників, а також вимог і обмежень щодо самого кредитора та його кредитного портфелю. Факторинг є формою фінансування суб’єкта при дефіциті обігових коштів і певної ізоляції держави від допомоги малому та середньому бізнесу. Форфейтинг найбільшого поширення набув у країнах, де була обмежена державна підтримка експортерів. Вексельні схеми кредитування знайшли поширення у зв’язку з обмеженнями готівкового обігу та браком достатнього обсягу грошової маси як в економіці загалом, так і в окремого економічного агента.

  Визначено, що у країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою поширення кредитних послуг відбувається як потреба уникнути браку фінансових ресурсів, ускладнень з оновленням технічної бази, інших обмежень та труднощів формування ринкових відносин. Така ситуація спостерігається і в Україні. Дані табл.1 показують, що ринок кредитних послуг знаходиться на стадії формування, а його обсяги ще незначні.