ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ПРИРОДНО-ТЕХНОГЕННОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

summary

У вступі розкрито сутність і стан наукової проблеми, що досліджується, обґрунтовано вибір та актуальність теми, вказано на зв’язок роботи з науковими напрямами досліджень Національної академії державного управління при Президентові України; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, гіпотезу і методи дослідження; охарактеризовано наукову новизну й практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх впровадження та апробації.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи державного регулювання природно-техногенної безпеки” – ґрунтовно висвітлені засади природно-техногенної безпеки, розкрито сутність безпеки та небезпеки, встановлено їх взаємозв’язок, здійснено класифікацію джерел, які ініціюють небезпеку, запропоновано методологічні підходи до оцінки безпеки та небезпеки регіону, проведено аналіз наукових досліджень та законодавчо-нормативної бази з проблем природно-техногенної безпеки.

Практично будь-яка господарська діяльність людей пов’язана із ризиком появи надзвичайних ситуацій. Небезпека як об’єктивно існуюча (реальна чи потенційна) можливість впливу на соціальний і природний організми із порушенням рівноваги його складових компонентів та завданням їм шкоди, може ініціюватися джерелами природного, техногенного та соціального походження. Відповідно до генезису здійснено поділ видів небезпеки на групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Уточнено та запропоновано підходи до класифікації категорії “безпека” за функціональною діяльністю, за масштабами реалізації небезпеки, за величиною кількісних показників. Доведено, що усунути протиріччя між господарською діяльністю людей та їх потребами в безпеці можливо за умови створення надійної та функціональної системи безпеки. Таку систему можна розглядати як комплекс взаємопов’язаних та взаємодоповнюваних елементів (організаційних, правових, економічних тощо), спрямованих на підтримання безпечного функціонування техносфери, уникнення негативного впливу навколишнього природного середовища на суспільство.

Складовими екологічної безпеки території є техногенна та природна безпеки або ж їх комбінація - природно-техногенна, які вказують на захищеність від можливих надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

Правильна діагностика подій, що ведуть до надзвичайних ситуацій, розуміння логіки їх розвитку в часі, чітке знання умов виникнення небезпеки дає змогу, з одного боку, своєчасно вжити відповідних заходів захисту, а з другого – розробити алгоритм управління природно-техногенною безпекою.

Управління розглядають як дію, спрямовану на певний процес (об’єкт) із метою забезпечення бажаного перебігу змін. Воно притаманне всім системам матеріального світу: технічним, біологічним і соціальним, здійснюється у всіх сферах життєдіяльності. Не є винятком і природно-техногенна безпека, забезпечення якої належить до такої об’єктивної сукупності суспільних функцій, реалізація яких здійснюється виключно державою. Суспільна зумовленість державного управління ПТБ випливає з його практики як складової організаційної системи, функціонування якої спрямоване на задоволення потреб громадян у безпеці.