Державне управління освітою фахівців охорони здоров’я В умовах перебудови галуЗІ в Україні

summary

У вступі розкрито сутність і стан наукової проблеми, що розв’язується, обґрунтовано вибір та актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, характеризується наукова новизна, практичне значення та апробація отриманих результатів.

У першому розділі – “Державне управління освітою фахівців охорони здоров’я в теорії та практиці” – охарактеризовано предмет дослідження, аналізуються механізми державного управління освітою фахівців охорони здоров’я в системному контексті та відповідно до міжнародних норм і стандартів,  визначається поточний та перспективний стан системи освіти в Україні.

Зазначено, що українське суспільство перебуває в стані пошуку оптимальної моделі політичної системи та шляхів розв’язання соціально-економічних проблем, характерних для перехідного періоду до ринку. Це покладається на фахівців, які володіють необхідними знаннями, вміннями та навичками.

В останні роки розробляються складові державних  та галузевих  стандартів вищої освіти, а також стандартів освіти вищих навчальних закладів. Основними принципами побудови вказаних стандартів визначені: цілеспрямованість – послідовність реалізації вимог законодавчо-нормативних актів України за всіма компонентами нормативного й навчально-методичного забезпечення підготовки фахівців відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня; прогностичність – формування змісту освіти, що забезпечує здатність особи вирішувати завдання діяльності, які можуть виникнути в майбутньому; технологічність – безперервність й послідовність реалізації етапів розроблення нормативної та навчально-методичної документації; діагностичність – забезпечення можливості оцінювання рівня досягнення та ефективності цілей освіти та професійної підготовки.

Сьогодні економічні, політичні та соціальні зміни, які відбуваються у світі, вивели систему охорони здоров’я за межі звичайної схеми - лікування хворих чи лише гострих станів і підняли її на рівень більш цілісної моделі, у якій наголос робиться передусім на покращання соціально-економічних   детермінант здоров’я.

Ці зміни в найближчі п’ять-десять років справлятимуть величезний вплив на надання медико-санітарної допомоги і в Україні. До них насамперед можна віднести  процеси глобалізації у сфері світової економіки, що зумовить необхідність управління глобальними стратегічними об’єднаннями, як наприклад, розвитком біотехнологій, транснаціональними і транскультурними процесами, розвитком нових, сучасних медичних технологій, особливо високоспеціалізованої допомоги тощо. До таких змін належать і обсяги інформації, які стрімко зростають, що  потребує використання нових інформаційних технологій, засобів прискореної передачі інформації, збереження її конфіденційності та інше. Не менш суспільно значущим є збільшення частоти соціально небезпечних хвороб та явищ, зокрема таких, як інфікування вірусом імунодефіциту людини, синдром набутого імунодефіциту, залежність від психотропних та наркотичних речовин, атипова пневмонія та інші захворювання, які вимагатимуть вміння задовольняти все зростаючі потреби в медичній та соціальній допомозі, а також проведення всеохопних профілактичних заходів. Зміна демографічної структури населення та збільшення частки людей  похилого віку, етнічно-культурний плюралізм, все більша диференціація доходів населення вимагають перебудови системи охорони здоров’я, орієнтованої на суспільні зміни та потреби.

У процесі вивчення стану підготовки управлінських кадрів у системі охорони здоров’я України виявлено досить серйозні проблеми, розв’язання яких потребуватиме чимало зусиль як щодо кадрової політики, так і щодо кадрового менеджменту. Відхід від адміністративно-командного управління характеризується непередбачуваністю та мінливістю як зовнішнього, так і внутрішнього середовища, в якому опинилися лікувально-профілактичні заклади.

Суть кадрової політики в системі управління охороною здоров’я сьогодні полягає в реструктуризації управлінської діяльності та її реформуванні відповідно до нових потреб суспільства. Розвиток системи охорони здоров’я та підвищення якості надання медико-санітарної допомоги значною мірою залежать від низки чинників. Найвагомішими з них є організаційна структура та діяльність лікувально-профілактичних закладів, ефективність стратегічного та оперативного планування, керування ресурсами та раціональність фінансово-економічних засад тощо.

Традиційні методи управління вже не забезпечують бажаних результатів, а навпаки, часто призводять до застою, а то й до дезорганізації в управлінських структурах. Таке неефективне управління неминуче спричиняє  руйнування системи, що і відчувається сьогодні в деяких галузях народного господарства,  в тому числі і в охороні здоров’я.

В Україні керівників системи охорони здоров’я готують лише на рівні післядипломної освіти. Форми такої підготовки (тематичне вдосконалення, передатестаційні цикли, курси спеціалізації, клінічна ординатура та магістратура з державного управління і спеціалізації з управління охороною здоров’я не є обов’язковими для керівників органів управління охороною здоров’я та лікувально-профілактичних закладів. Відбір для професійної підготовки вказаних фахівців не завжди обґрунтований та орієнтується на формальну потребу в підвищенні кваліфікації. Крім того, професійний відбір керівних кадрів у галузі охорони здоров’я має базуватися на оцінці психологічних, ділових та інших якостей претендентів.

Отже, стає очевидною потреба в  удосконаленні механізмів державного управління забезпечення керівними кадрами системи охорони здоров’я, включаючи їх підготовку, підвищення кваліфікації, просування по службі тощо. Медичні сестри як найбільш численна категорія системи охорони здоров’я (понад 500 тисяч осіб) привертають підвищену увагу урядовців різних рівнів та організаторів медичної допомоги і медичної освіти як ключовий резерв у стратегії реформування галузі охорони здоров’я. Нові вимоги до діяльності фахівців зі спеціальності “сестринська справа” вказують на необхідність державного управління як до-, так і післядипломною їх освітою. Саме тому в Європейській стратегії Всесвітньої організації охорони здоров’я  щодо освіти медичних сестер  головною метою визначено управління первинною освітньою підготовкою за спеціальністю “сестринська справа” із забезпеченням безперервної післядипломної освіти фахівців, які вже працюють.

Всесвітня організація охорони здоров’я,  як у прийнятій в Алма-Аті в 1978 році Декларації “Здоров’я для всіх до 2000 року”, так і в  сучасній стратегії “Двадцять одне завдання на ХХІ століття” акцентує увагу на важливості ролі, яку відіграють медичні сестри у зміцненні здоров’я населення та на необхідності вдосконалення державного управління підготовкою фахівців для їх міжпрофесійної та міждисциплінарної співпраці.

Однією із основних причин, які гальмували розвиток освіти  медичних сестер, а в подальшому і розвиток медсестринства в Україні загалом, була вузькофахова спеціалізація при організації роботи за традиційною для радянської системи охорони здоров’я “медичною моделлю” діяльності як фахівців, так  і функціонування системи медичної допомоги  з орієнтацією на лікування хворих. Звичним при цьому стало нехтування здобутками та досвідом більшості країн Європи у галузі управління освітою фахівців за спеціальністю “сестринська справа”, зокрема її змісту, форм та безперервності поряд з розвитком системи багатоступеневої фахової освіти.

Лише останніми роками вітчизняні дослідники, використовуючи науково обґрунтовані системні підходи, переглянули традиційні парадигми таких функціонально відмінних, але об’єднаних однією метою понять, як “охорона здоров’я” та “система медичної допомоги”, “медична допомога”; нового наповнення набули також поняття “первинна (соціальна) профілактика” та “вторинна (медична) профілактика”. Вказані підходи цілком відповідають концепції Всесвітньої організації охорони здоров’я та напрямам удосконалення підготовки фахівців охорони здоров’я в Україні, що потребує реформування фахової підготовки відповідно до суспільних змін та змін потреб громадян в послугах з  охорони здоров’я та в медичній допомозі.

Саме тому консультативна нарада  європейських лідерів сестринської справи під егідою Всесвітньої організації охорони здоров’я рекомендувала країнам-учасницям підписати та ратифікувати Хартію щодо реформування систем охорони здоров’я, керівними принципами якої є: справедливість у доступі до медичної допомоги, зміцнення здоров’я та підвищення якості життя, ефективне використання людських ресурсів, підвищення якості та відповідності суспільним потребам фахової освіти. Виконання цієї стратегічної програми сприяло  не тільки адміністративно-функціональному реформуванню системи надання медичної допомоги населенню України, а й поряд з переорієнтацією на первинну медико-санітарну допомогу стало підґрунтям для проведення в подальшому  реформ медсестринської освіти та введення нової спеціальності “сестринська справа”. Функціональний аналіз стратегічних напрямів Всесвітньої організації охорони здоров’я та реформ у галузі охорони здоров’я населення України виявив невідповідність освіти медичних сестер міжнародним нормам та стандартам.

Таким чином, проблемно-цільове дослідження державного управління системою освіти управлінських кадрів та фахівців зі спеціальності “сестринська справа” показало, що відсутність системного опрацювання теоретичних положень і висновків щодо розвитку вітчизняної освіти фахівців охорони здоров’я не дає змоги обґрунтовано та раціонально розв’язувати проблеми управління вказаною освітою та не задовольняє як сучасні суспільні потреби, так і вимоги міжнародних норм і стандартів.

Система освіти фахівців охорони здоров’я як об’єкт державного управління недостатньо вивчалася. З огляду на це необхідне наукове обґрунтування закономірностей державного управління, вироблення рекомендацій щодо формування механізмів ефективного управління національною  освітою фахівців охорони здоров’я. Це передбачає проведення системного аналізу процесу державного управління з визначенням поточного та перспективного стану системи, обґрунтування поточної і перспективної характеристик  освіти як об’єкта державного управління з дослідженням динаміки структури такого об’єкта та врахуванням потреб реформування галузі.

Подальший розвиток медсестринства та освіти зі спеціальності “сестринська справа” потребує обґрунтування  концепції та принципів управління національною медсестринською освітою з розкриттям основних інформаційно-комунікаційних каналів управління нею, урахуванням міжнародного досвіду та кращих вітчизняних досягнень.

У другому розділі – “Суспільні потреби та зміст  освіти фахівців охорони здоров’я в умовах перебудови галузі” –  обґрунтовані основні напрями вдосконалення змісту  освіти  фахівців охорони здоров’я відповідно до суспільних потреб в умовах перехідної економіки та перебудови галузі.   

 Актуальність раціональних змін у сфері підготовки фахівців охорони здоров’я зумовлена несприятливою демографічною ситуацією, незадовільним станом здоров’я громадян України, їх незахищеністю від фінансового ризику на випадок захворювання, низькою економічною ефективністю галузі охорони здоров’я тощо. Вирішальну роль у підтримці реалізації реформ галузі відіграють три групи фахівців: керівники органів управління та лікувально-профілактичних закладів, лікарі загальної/сімейної медичної практики та фахівці зі спеціальності “сестринська справа”. Хоча функціональне призначення вказаних груп фахівців дещо різне, загалом необхідні для них нові знання та вимоги можна згрупувати таким чином.

По-перше, це знання із сучасної охорони  громадського здоров’я. Традиційна парадигма та  й практика охорони здоров’я в Україні (як і в колишньому Радянському Союзі) – це надання медичної допомоги.  В сучасній концепції охорони здоров’я медична допомога розглядається як окремий важливий, але тільки компонент суспільної охорони здоров’я, питома вага якого у формуванні суспільного здоров’я не більше ніж 8-10%.

По-друге, це знання, вміння і навички із сучасного управління та менеджменту. Теорія організації і управління охороною здоров’я, роль керівника, мотивація і управління людьми, лідерство, врегулювання конфліктів, стратегічне планування діяльності, ефективність виробничої діяльності, зв’язки із зовнішнім середовищем, в якому діє організація – ось далеко не повний перелік знань та вмінь, необхідних сучасному керівникові.

По-третє, це підвищення рівня економічної підготовки. Модель майбутньої системи охорони здоров’я в Україні ґрунтується на нових фінансово-економічних засадах, а саме на запровадженні багатоканального механізму формування консолідованого бюджету на охорону здоров’я, розмежуванні повноважень між фондотримачем та надавачами медичних послуг, реформуванні методів оплати за медичні послуги тощо. Основною метою вказаних перетворень є запровадження механізмів захисту громадян України від фінансового ризику на випадок захворювання, підвищення економічної ефективності галузі та механізмів економічної мотивації для стримування неконтрольованого зростання вартості медичних послуг і підвищення їх якості.

По-четверте, підвищення рівня правової освіти та правової культури управлінських кадрів. Якщо управлінці в розвинених країнах світу - це, як правило, люди з економічною чи юридичною освітою, то в Україні відсоток управлінців у галузі охорони здоров’я з немедичною освітою незначний; більшість з них не мають правової підготовки. А потреба в таких знаннях постійно зростає. Динамічний розвиток законодавчого забезпечення різних аспектів діяльності системи охорони здоров’я, перехід на нову модель медичної допомоги, необхідність законодавчого забезпечення прав пацієнтів, медичних працівників, поступової гармонізації вітчизняної правової бази з нормами і стандартами Європейського Союзу зумовлюють актуальність правової підготовки управлінців галузі різних рівнів.

Особливого значення в умовах інтеграційних процесів України набуває також проблема формування нового типу державного службовця, його загальної та професійної культури в широкому розумінні. Сучасний керівник постійно вирішує як організаційно-політичні, так і управлінські завдання, а його рішення мають базуватися на етичних нормах у міжособистісній та діловій сферах, високій культурі спілкування.

Таким чином, на сьогодні система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінців галузі охорони здоров’я в Україні вимагає істотної перебудови. Передусім  необхідно розробити навчальні програми з оновленим змістом та з урахуванням суспільних потреб, вітчизняного та зарубіжного досвіду; запровадити ступеневу освіту для майбутніх управлінців (бакалавр, спеціаліст, магістр). Важливим є узагальнення досвіду з підготовки управлінців галузі за магістерською програмою з державного управління та спеціалізацією “управління охороною здоров’я” (Національна академія державного управління при Президентові України) з метою його поширення, а також  з підготовки фахівців зі спеціальності “сестринська справа” на основі медсестринської моделі та  навчальної програми з кваліфікацією “бакалавр”. Це дасть змогу істотно вдосконалити існуючу систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців  галузі охорони здоров’я, які б відповідали суспільним потребам з покращання громадського здоров’я та перебудови галузі охорони здоров’я в Україні.

Післядипломна підготовка керівників охорони здоров’я в Україні передбачає дотримання принципу безперервності навчання, основною метою якого є  забезпечення і підтримка високого професійного рівня фахівців в умовах прискореного розвитку науки та еволюції суспільних потреб у період суспільних та економічних трансформацій. Необхідний рівень кваліфікації керівних кадрів у галузі охорони здоров’я досягається шляхом поєднання різних видів навчання в навчальних закладах післядипломної освіти, а також системної самоосвіти та постійної практичної діяльності як керівників.

Порівняльний аналіз різних за змістом навчальних програм та форм освіти показав, що підготовка керівників галузі охорони здоров’я на базі магістерської програми з державного управління та спеціалізації “Управління охороною здоров’я” найбільше відповідає суспільним потребам в умовах економіки перехідного періоду та потребам перебудови галузі в Україні.

У третьому розділі – “Удосконалення державного управління освітою фахівців охорони здоров’я в умовах перебудови галузі” – досліджуються основні напрями державної політики з перебудови системи охорони суспільного здоров’я в Україні, спрямовані на реалізацію положень Конституції та законів України щодо забезпечення доступної кваліфікованої медичної допомоги кожному громадянинові України, запровадження нових фінансово-економічних та управлінських засад у сфері охорони здоров’я, створення умов для формування здорового способу життя.

Очевидно, що необхідні істотні зміни в галузі охорони здоров’я, запровадити які можливо, передусім, при підготовці нової генерації фахівців охорони здоров’я та перепідготовці тих, які зараз працюють в цій сфері. Формування системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації управлінських кадрів, безперечно, передбачає системний підхід, який включає чотири головні етапи: аналіз потреб навчання; розробку програм і навчальних планів; безпосередньо навчальний процес та  оцінку ефективності навчального процесу.

У розділі розкриваються вимоги до підготовки керівників органів управління охороною здоров’я та лікувально-профілактичних закладів, а точніше, визначені завдання та обов’язки, необхідні знання та кваліфікаційні характеристики. На основі  проведених досліджень розроблені освітньо-кваліфікаційні характеристики для підготовки фахівців – магістрів державного управління за спеціалізацією “управління охороною здоров’я”, зокрема начальника обласного/міського управління охороною здоров’я, генерального директора (директор, головний лікар) лікувально-профілактичного закладу тощо. Одночасно сформована освітньо-професійна програма підготовки сучасного керівника галузі охорони здоров’я та засоби діагностики якості підготовки. 

Кваліфікаційні характеристики фахівців охорони здоров’я зі спеціальності “сестринська справа” також вказують на необхідність істотної зміни змісту, форм та методів підготовки. Аналіз кваліфікаційних вимог вказаних фахівців дає змогу систематизувати основні курси, модулі та розділи навчальної програми, які є визначальними в підготовці сучасних фахівців охорони здоров’я.

З метою діагностики якості підготовки фахівців зі спеціальності “сестринська справа” Міністерство охорони здоров’я України прийняло рішення та започаткувало проведення міністерських контрольних робіт в 14 вищих медичних закладах І-ІІ рівня акредитації (2000). Набутий досвід використаний при розробці та запровадженні інтегрованого ліцензійного іспиту (2001). В комплексі діагностичних оцінок також використані результати Державного випускного іспиту за 2002 рік зі спеціальності “сестринська справа”. Основною метою інтегрованого ліцензійного іспиту  є: визначення загального рейтингу випускників, проведення рейтингової оцінки стану підготовки випускників з окремих  напрямів, надання можливості кожному вищому медичному навчальному закладу здійснити аналіз стану підготовки фахівців та вжити необхідних заходів щодо його вдосконалення. Вказана структура освітніх напрямів підготовки є основою кваліфікаційної характеристики зі спеціальності “сестринська справа”. Методологічною базою технології медичних ліцензійних іспитів мають бути державні стандарти вищої освіти України, вимоги до яких визначені Постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1998 року № 1247 “Про розроблення державних стандартів вищої освіти” та наказом Міністерства освіти і науки України від 31.07.1998 року № 285, які узгоджені з міжнародними стандартами ISO і EC та Standart for Educational and Psychological Testing.

Результати досліджень використані у розробці нормативної бази щодо оцінки якості підготовки фахівців у вищих навчальних закладах України. Відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров’я України № 105 від 03.05.1999 року “Про затвердження Статуту “Центру тестування професійної компетентності фахівців з вищою освітою напрямків підготовки “Медицина” та “Фармація” і “Положення про систему ліцензійних інтегрованих іспитів фахівців з вищою освітою напрямків “Медицина” і “Фармація”, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я № 251 від 14.08.1998 року у вищих медичних закладах I-IV рівнів акредитації, які здійснюють підготовку фахівців зі спеціальності “сестринська справа”, проводяться інтегровані ліцензійні іспити.

З’ясовано, що така методика контролю знань децентралізує систему управління та відповідає міжнародним нормам і стандартам. Саме тому законодавством України передбачена система поточної та заключної діагностики якості підготовки фахівців (Закон України “Про вищу освіту”
№ 29/84 – III від 17.01.2002 року).

З метою впровадження міжнародного досвіду у створення державної системи діагностичної оцінки якості підготовки фахівців зі спеціальності “сестринська справа” та реалізації Плану основних організаційних заходів Міністерства охорони здоров’я України на 2001 р. вжито комплекс заходів на виконання наказів Міністерства охорони здоров’я України № 141 від 11.04.2001 року “Про проведення тестових ліцензійних іспитів “Крок М – сестринська справа” у вищих медичних навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та № 97 від 12.04.2001 року “Про проведення наради робочих груп щодо діагностичної оцінки новостворених проектів стандартів освіти зі спеціальностей “сестринська справа” та “лікувальна справа” щодо проведення інтегрованих ліцензійних іспитів у вищих медичних навчальних закладах”. За погодженням з Міністерством освіти і науки України було прийнято рішення про проведення інтегрованих ліцензійних іспитів зі спеціальності “сестринська справа” у всіх вищих медичних навчальних закладах незалежно від форми власності та рівня акредитації. Практично управлінсько-організаційний досвід проведення міністерських контрольних робіт став основою створення системи впровадження інтегрованого ліцензійного  іспиту та управління нею.

Здійснено кореляційний аналіз взаємозв’язків між якістю підготовки за окремими напрямами та загальними показниками якості підготовки фахівців зі спеціальності “сестринська справа” за результатами інтегрованого ліцензійного іспиту. Як показали дослідження, загальний рівень якості підготовки характеризується високим ступенем взаємозв’язку з усіма складовими інтегрованого ліцензійного іспиту, що свідчить про його об’єктивність як критерію оцінки знань.

Виходячи із завдань дослідження проаналізовано також кореляційні взаємозв’язки між показниками якості знань складових інтегрованого ліцензійного іспиту, а саме з окремих дисциплін. У результаті визначено ступінь внутрішньосистемних взаємозв’язків та  побудовано корелограму, на якій показані внутрішньосистемні взаємозв’язки загального рівня підготовки фахівців зі спеціальності “сестринська справа”. Для відображення системоутворюючої функції складових інтегрованого ліцензійного іспиту розраховано показник системоутворення кореляційної структури.

Таким чином, управління підготовкою фахівців зі спеціальності “сестринська справа” характеризується наявністю аналітичної, організаційної та інформаційної технологічних фаз процесу управління зі специфічним для вказаних фахівців змістовим та логічним наповненням.

Упровадження основ наукового управління в практику розвитку медсестринської освіти передбачало: аналіз системи та розвиток складових її підсистем, опрацювання функціонального управління медсестринською освітою, розвиток системи вітчизняного кадрового забезпечення, отримання достовірної інформації про діяльність системи, перерозподіл функцій та реорганізацію структур управління суб’єктів на різних ієрархічних рівнях при одночасному розмежуванні прав та обов’язків  галузевого, регіонального та комунального рівнів.

Обґрунтована характеристика форм управлінських рішень та  їх ефективність з урахуванням складових програми розвитку медсестринства України. З’ясовано, що з  позицій державного управління важливими є не тільки конкретні форми управлінських рішень, а й розробка системи забезпечення розвитку медсестринської освіти в загальному контексті перебудови галузі охорони здоров’я в Україні.

З метою вдосконалення державного управління освітою фахівців охорони здоров’я розроблено та впроваджено багатоканальну мережу інформаційно-комунікаційного забезпечення розвитку освіти. Необхідною умовою розробки, схвалення та реалізації ефективних управлінських рішень є збирання, обробка та аналіз необхідної дескрипторної інформації. На основі такої інформації суб’єкт управління розробляє відповідні управлінські рішення, які і регулюють цілеспрямований вплив на керовану систему освіти. Одночасно формуються канали зворотнього зв’язку і відображають інформацію на виході системи та дають змогу враховувати вплив випадкових факторів і вносити корективи в діяльність системи за рахунок додаткових (таких, що коригують діяльність вищих навчальних закладів) управлінських рішень.