ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ЗАСОБАМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ РЕГІОНУ (НА ПРИКЛАДІ ВОДОПРОВІДНО-КАНАЛІЗАЦІЙНОГО ГОСПОДАРСТВА)

summary

У першому розділі – “Теоретичні і прикладні аспекти вдосконалення механізму управління природними монополіями в комунальному господарстві” – дисертантом досліджено сутність державного управління регіональним розвитком як управління життєдіяльністю системного територіального утворення.

Збереження системної єдності регіону як необхідна умова його життєдіяльності вимагає таких параметрів зовнішнього керуючого впливу з боку держави, які суворо відповідають як законам побудови і функціонування, так і законам розвитку регіональної системи, а основною метою такого впливу виступає максимізація синергічного ефекту структурних перетворень регіональної системи - підвищення упорядкованості, цілеспрямованості процесів життєдіяльності регіону при відносній хаотичності поведінки окремих підсистем – суб’єктів господарювання.

Різні сфери життєдіяльності суспільства, суспільної та економічної діяльності на території як об’єкти державного управління можуть виступати у вигляді системної єдності ресурсів регіону та його потенціалу їх ефективного використання. Підвищення ефективності і результативності державних механізмів управління регіональним розвитком можуть досягатися через оптимізацію управління ресурсним чинником загального потенціалу регіону.

Аналіз водних ресурсів як складника життєздатності техніко-економічної системи дозволяє наділити їх вищим рівнем вагомості за критерієм їх ролі у процесі життєдіяльності регіону як на рівні регіону, так і на рівні його середовища існування. Тому створення теоретико-методологічних засад державних механізмів управління життєдіяльністю регіону на основі регулювання діяльності підприємств, установ і організацій у сфері водокористування не може обмежуватися цілями оптимізації показників їх господарсько-економічної діяльності і регіону у цілому, а враховувати міжрегіональні і континентальні еколого-економічні аспекти, які збігаються з національними по позиціях:

-       необхідність інституціональних та правових реформ, спрямованих на забезпечення більш ефективного надання послуг;

-       децентралізація надання послуг;

-       відшкодування витрат з урахуванням потреб малозабезпечених верств;

-       залучення приватного сектора до надання послуг;

-       раціональне використання води та ресурсів.

Аналіз сутності та об’єктивних передумов і закономірностей формування природних монополій в Україні показує, що регіональній системі водопостачання і водовідведення притаманні основні загальні ознаки інфраструктурних монополій: використання у технологічному процесі складної інженерної мережі, жорстко адаптованої до конкретної території; нерозривність і сувора послідовність процесів виробництва, передачи і споживання матеріальних носіїв послуг; неможливість для споживача відмовитися від отримування послуг на скільки-небудь тривалий час або замінити їх іншими видами послуг; неможливість компенсації недовиробництва послуг у один період за рахунок більш інтенсивного їх виробництва у інший; принципова неможливість виключення послуг з системи життєзабезпечення території; висока соціальна значущість послуг.

Сучасна практика державного регулювання діяльності природних монополій, як показує дослідження, реалізується за двома основними сценаріями: приведення монопольної ситуації до конкурентної; жорстке регулювання органами державного управління процесів ціноутворення і якості продукції (послуг) природних монополій.

Стан водопровідно-каналізаційного господарства країн пострадянського простору несе на собі ознаки спадку командно-адміністративної системи управління підгалуззю, характерними рисами якого є неефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів; відсутність зацікавленості у підвищенні якості послуг; слабка чутливість до науково-технічних нововведень; високі норми витрат, які покриваються за рахунок тарифів; незацікавленість у визначенні реальних обсягів водоспоживання. Не менш тривожними є соціальні фактори: проблема доступності послуг водопостачання; недосконалість механізмів підтримки водоспоживання малозабезпеченими верствами населення; відсутність громадської підтримки реформування системи водопостачання і водовідведення.

Передача функцій управління підприємствами комунальної сфери органам місцевого самоуправління на тлі зменшення державних витрат, відміни дотацій і збиткового характеру діяльності підприємств водопостачання і водовідведення створило невідповідність між необхідністю здійснення органами місцевого самоврядування управлінських функцій і відсутністю теоретичної і практично відпрацьованої основи їх реалізації.

Такий стан викликаний відсутністю єдиних теоретичних підходів в Україні стосовно ролі і значення різних органів і гілок державного управління у сфері водопостачання і водовідведення регіонів, недосконалістю нормативно-правової основи, а також через відсутність розробок, що визначають найбільш оптимальні організаційні форми і методи господарювання у підгалузі.

У другому розділі – “Обґрунтування методичних підходів до управління розвитком водопровідно-каналізаційного господарства регіону” – на основі дослідження стану водопровідного господарства Донецької області, факторів формування собівартості послуг підприємств водопостачання, результатів їх господарської діяльності, а також стану і результатів господарської діяльності підприємств водовідведення сформульовано основні проблеми регіональної системи водопостачання і водовідведення.

Моделювання системи  подачи і розподілення води і процесів управління розвитком водопровідно-каналізаційного господарства регіону в цілому зумовило необхідність виділення специфічних умов і факторів впливу на стан і стійкий розвиток ВКГ регіону, які сформувалися під дією регіональних особливостей формування і розвитку регіональної системи водопостачання і водовідведення: фактор матеріальних ресурсів; фактор технічного стану регіональної системи водопостачання і водовідведення; фактор фінансових ресурсів; фактор невідповідності системи управління підгалуззю.