ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ В УКРАЇНІ: ЗМІСТ, ОЗНАКИ І ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ Автореферат

Актуальність теми. Проголошення України незалежною і суверенною державою заклало необхідну правову основу для розбудови демократичної, правової й соціальної держави, а також формування розвиненого громадянського суспільства. Зазначений правовий вектор розвитку Української держави, який було закладено ще Актом проголошення незалежності, а потім закріплено Конституцією України, зумовив докорінні перетворення всіх тих елементів, які сучасною наукою теорії держави і права належать до форми держави. Одним із них є державно-правовий режим, який виявляє особливий зв’язок із запровадженням нових принципів організації суспільного і державного життя, оскільки демократична, соціальна і правова держава допускає певну варіативність як за формою правління, так і за формою державно-територіального устрою, тоді як стосовно державно-правового режиму – це завжди демократично-правовий режим із належним рівнем легітимності державної влади.

Теоретична актуальність аналізу тенденцій розвитку державно-правового режиму сучасної України зумовлюється тим, що визначення взаємозв’язків між процесами еволюції Української державності у ХХІ столітті та розвитком державно-правового режиму дає змогу встановити цілий ряд важливих внутрішніх ознак цього режиму, а також наповнити це поняття безпосереднім змістом через виявлення специфіки форм і методів державної управлінської діяльності, що притаманна демократичній, правовій державі. Водночас це дає можливість сформулювати методологічні основи для комплексного дослідження проблем державного і правового розвитку України, яке сприяє формуванню цілісного науково-теоретичного розуміння сутності та специфіки процесів сучасного державно-правового розвитку України.

На сьогодні численні спроби встановити загальні ознаки того типу державно-правового режиму, який нині панує в Україні, часто характеризуються тією методологічною вадою, що ці ознаки мають довільний характер і не можуть вважатись тими необхідними характеристиками, які чітко співвідносяться з тим чи іншим типом державно-правового режиму. Тому першим кроком, який має бути забезпечений сучасною наукою теорії держави і права, є встановлення базисних ознак, притаманних тим чи іншим типам державно-правових режимів. Реалізація цього завдання уможливлюється лише за наявності чіткого вихідного теоретичного визначення, що саме є державно-правовим режимом і які його сутнісні властивості втілюються у тих чи інших його ознаках. Отже, теоретична проблема дослідження державно-правових режимів набуває важливого практичного значення у разі оцінки того державно-правового режиму, який нині встановлений в Україні, а також у разі наукового аналізу ймовірних тенденцій його подальшого розвитку. Водночас, прагнучи підвести під триваючі в Україні правові й політичні реформи чітку і зрозумілу наукову базу, не можна заперечувати, що об’єктивна оцінка подій неможлива поза визначенням того, як саме та якою мірою нинішня Українська держава забезпечила ті ознаки і властивості, що можуть охарактеризувати той чи інший державно-правовий режим як демократичний. Викладене вище свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження.

Науково-теоретичною базою для дослідження слугували наукові праці таких провідних правознавців, як: С. Алексєєв, К. Бабенко, Ю. Барабаш, К. Гаджієв, А. Георгіца, Є.Гіда, Р. Гринюк, С.Гусарєв, А.Дмитрієв, В. Зорькін, М. Козюбра, В. Колісник, А. Колодій, Ю. Краснов, Г.Лаврик, В. Ладиченко, В. Лемак, В. Маклаков, С. Максимов, О.Мурашин, В. Нерсесянц, В. Опришко, Н. Пархоменко, О. Петришин, В. Погорілко, С. Погребняк, О. Пушкіна, П. Рабінович, В. Селіванов, В. Скрипнюк, О. Скрипнюк, В. Тацій, В. Тихий, О. Тодика, Ю. Тодика, В. Федоренко, А. Француз, Ю.Фрицький, Т. Хабрієва, М. Цвік, О.Шевченко, С. Шевчук, Ю. Шемшученко, О. Ющик, І. Яковюк, Л. Явич.