дІагностикa плевральнИх вИпотІв рІзНого генезУ ТА оптимІзацІя Їх лІКУВАННЯ

summary

Матеріали і методи досліджень. Об’єктом дослідження були 30180 пацієнтів з патологією бронхолегеневої системи (серед них 3888 хворих з ознаками наявності ПВ), які перебували на обстеженні та лікуванні в ДУ “Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України протягом 1996–2006 рр., а також 319 хворих з ПВ різної етіології, у яких заключний діагноз був підтверджений морфологічно.

3888 хворих з ПВ були розподілені на чотири групи в залежності від причини, яка призвела до виникнення плевриту. Першу групу склали 1602 пацієнта, причиною ПВ у яких були неспецифічні хвороби легень. До другої групи увійшли 754 хворих із ПВ туберкульозної етіології. Третю групу склали 540 пацієнтів із пухлинною природою ПВ. До четвертої групи увійшли 362 хворих з транссудативними ПВ. Таким чином, найбільш численною (49,1 %) була перша група. Вона включала різнорідні за етіопатогенезом і підходами до лікування захворювання, у зв’язку з чим була розподілена відповідно до нозологічних форм на підгрупи:

·         підгрупа 1а – 977 (60,9 %) хворих з парапневмонічним ПВ;

·         підгрупа 1б – 101 (6,3 %) хворих, у яких ПВ був зв’язаний з колагенозом;

·         підгрупа 1в – 40 (2,5 %) пацієнтів, ПВ у яких був обумовлений тромбоемболією легеневої артерії (ТЕЛА);

·         підгрупа 1г – 64 (3,9 %) хворих з ПВ, який виник через саркоідоз, гістіоцитоз Х та інші ідіопатичні інтерстиційні захворювання легень;

·         підгрупа 1д – 32 (1,9 %) хворих з ПВ, які розвинулися внаслідок мікотичних уражень легень;

·         підгрупа 1е – 428 (26,7 %) хворих, у яких нозологічна форма хвороби встановлена не була, але були виключені причини, які приводили до виникнення ПВ у групах 2, 3 і 4.

У групі 2 (23,1 %) більшість (84,7 %) складали хворі з туберкульозним ПВ (самостійна форма позалегеневого туберкульозу), а в 15,3 % пацієнтів ПВ був ускладненням однієї із форм туберкульозу легень.

У групі 3 (16,8 %) причиною ПВ у 189 (35,0 %) хворих був рак легені, у 94 (17,4 %) – мезотеліома плеври, у 38 (7,0 %) – рак молочної залози, і в 219 (40,5 %) хворих локалізація первинної пухлини не була встановлена.

У групі 4 (11,1 %) у 281 (77,6 %) пацієнта причиною трансcудату були різні вади серця, постінфарктний і атеросклеротичний кардіосклероз, синдром Дресслера, у 50 (13,8 %) – цироз печінки і в 31 (8,5 %) – гломерулонефрит.

Серед 319 хворих, у яких заключний діагноз був підтверджений морфологічно, у 87 (27,2 %) був діагностований неспецифічний плеврит (група I), у 131 (41,0 %) – туберкульозний плеврит (група II), у 70 (21,9 %) – онкологічне ураження плеври (група III) і у 31 (9,7 %) – кардіогенний випіт (група IV) (табл. 1).

Під час аналізу розподілу хворих за статтю було виявлено, що виникнення туберкульозного і неспецифічного плевритів значно частіше відмічалось у чоловіків (68,1 % і 62,8 % відповідно), в