Дідора В.Г. Агробіологічні основи вирощування льону-довгунцю в Поліссі України

summary

У вступній частині розкривається стан наукової проблеми та її значущість, обґрунтовується актуальність проблеми, сформовані завдання, при виконанні яких досягається мета досліджень, приводиться теоретичне значення і практична цінність роботи, аналіз її результатів.

1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ, ПРОГРАМА, ОБ'ЄКТИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

Програма досліджень охоплювала широке коло питань. Вивчалася добова періодичність росту і розвитку як інтегрального продукційного процесу залежно від абіотичних факторів і комплексу технологічних прийомів вирощування льону-довгунця. Визначався вплив основного і передпосівного обробітку автоморфних і глибокого рихлення меліорованих ґрунтів, строків і доз внесення мінеральних добрив на фізико-механічний, водний і тепловий режими, добову періодичність, ритмічність, швидкість росту, продуктивність та якість льонопродукції. Програмою наших досліджень передбачалося вивчити, теоретично обґрунтувати та вдосконалити агротехнічні прийоми з метою розробки високоефективної технології вирощування льону-довгунця.

Науково-дослідна робота проводилась на кафедрі рослинництва в Державній агроекологічній академії України впродовж 1981-1998 років. Польові досліди закладали на дослідному полі (с. В. Горбаша Черняхівського району Житомирської області), а виробничі – на меліорованих ґрунтах учгоспу “Україна”. Польові досліди проводили відповідно до “Методичних вказівок ВНДІЛ 1978 р.”, а технологічну оцінку льонотрести, вихід волокна – згідно з “Методичними вказівками щодо проведення технологічної оцінки первинної обробки льону”. Виробничу перевірку і впровадження здійснювали в колективних сільськогосподарських підприємствах Житомирської і Волинської областей.

Вивчення способів обробітку і глибокого розпушування меліоративних ґрунтів, а також вплив строків і доз внесення мінеральних добрив проводили у стаціонарних і тимчасових дослідах. Дослід 1 було розгорнуто у 1981 - 1985 рр. на дерново-середньопідзолистому оглеєно-супіщаному ґрунті. Вміст гумусу в орному шарі становить 1,1-1,2%, рН-5,6, гідролітична кислотність – 2,4, сума ввібраних основ –2,55мг-екв на 100 г ґрунту, рухомі форми фосфору і обмінного калію – відповідно 5,4 і 3,0 мг/100 г ґрунту. Схема досліду з основного обробітку ґрунту і строків внесення мінеральних добрив:

1.   Полицевий обробіток на глибину 20-22 см (0,20-22, контроль)

2.   Дискування на глибину 10-12 см (Д,10-12).

3.   Плоскорізний обробіток на глибину 20-22 см (П,20-22).

Вивчення способів обробітку і строків внесення мінеральних добрив проводилось на фоні внесення N₃₀P₉₀K₁₂₀: 1. РК восени під оранку; 2. РК восени після оранки; 3. РК восени на безполицевому обробітку; 4. РК навесні на варіантах полицевого і безполицевого обробітків; 5. 1/2 РК восени + 1/2 РК навесні на фоні полицевого і безполицевого обробітків. Азотні добрива на всіх варіантах досліду вносили у передпосівний обробіток ґрунту. Чергування культур у сівозміні: конюшина, озима пшениця, льон-довгунець, картопля, кукурудза на зерно, ярі з підсівом конюшини. Повторність досліду чотирикратна. Розмір посівної ділянки 14·14 = 196 м², облікової - 100 м².

Дослід 2 проводився впродовж 1986-1990рр. на дерново-глейовому суглинковому, осушеному гончарним дренажем ґрунті. На період закладання досліду орний шар характеризувався такими показниками: вміст фізичної глини – 26,7 %, гумусу – 1,6 %, pH сольовий – 5,7, гідролітична кислотність – 1,37 мг-екв на 100 г ґрунту, сума ввібраних основ – 6,29 мг-екв на 100 г ґрунту, рухомі форми фосфору і обмінного калію відповідно 14,3 і 11,9 мг на 100 г ґрунту. Дослід закладено на фоні внесення N₃₀P₉₀K₁₂₀. Схема досліду з агромеліоративних прийомів:

1. Оранка на глибину 20-22 см (О, 20-22, контроль); 2. Оранка + рихлення на глибину 30-40 см (К+ Р 30-40); 3. Оранка + рихлення на глибину 60-70 см (К+ Р 60-70); 4. Оранка + рихлення з кротуванням на глибину 30-40 см (К+РК 30-40);

Повторність досліду чотирикратна. Площа посівної ділянки 40·12=480м², облікової 36·8=288 м².

Стаціонарний дослід 3 закладено у 1990 році на сірому лісовому легкосуглинковому ґрунті. Вміст гумусу в орному шарі становить 1,15%, рН-6,4, гідролітична кислотність – 4,4, сума вбірних основ – 4,4 мг-екв на 100 г ґрунту, рухомі форми фосфору і обмінного калію – відповідно 2,9 і 6,6 мг на 100 г ґрунту.

Схема досліду основного обробітку ґрунту:

1. Оранка на глибину 20-22 см (О, 20-22, контроль); 2. Дискування на глибину 10-12 см (Д, 10-12); 3. Плоскорізний обробіток на глибину 20-22 см (П, 20-22); Чергування культур у сівозміні: 1) конюшина, 2) конюшина, 3) озима пшениця, 4) льон-довгунець, 5) кукурудза на силос, 6) озиме жито, 7) картопля, 8) ячмінь + конюшина. Вивчалися чотири системи удобрення: органо-мінеральна з повними нормами NPK (насичення 1 га сівозмінної площі органічними добривами – 11,2 т, мінеральними – 188 кг д. р.); органо-мінеральна з половинними нормами NPK (насичення органічними добривами 18.8 т/га); органо-мінеральна з половинними дозами азоту (насичення органічними добривами – 23,4 т/га); органічна система без мінеральних добрив (насичення органічними добривами 27,5 т/га).

Вивчення технології обробітку ґрунту здійснювалось на фоні чотирьох доз внесення мінеральних добрив: 1. N₃₀ P₉₀ K₁₂₀; 2. N₁₅ Р₄₅ К₆₀; 3. N_15; 4. Без добрив (контроль). Повторність у досліді трьохкратна, розмір посівної ділянки 14·14=196м² , облікової 10·10=100м² .

Дослід 4 проводився протягом 1981-1985 років на дерново-середньо-підзолистих ґрунтах, характеристика яких подана вище. В досліді передбачалось вивчити і теоретично обґрунтувати передпосівний обробіток із застосуванням удосконаленого нами комплексного агрегату, який складається із вирівнювача ВПН-5,6 і кільчасто-шпорових котків ЗККШ-6М. Схема досліду передпосівного обробітку ґрунту:

1.   Ранньовесняна культивація з боронуванням + передпосівна культивація з боронуванням + вирівнювання брусом-вирівнювачем+ ущільненням ґрунту (агрегатом: КСП-4 зі стрільчатими лапами і середніми боронами ЗБЗСС-1,0; брус-вирівнювач; коток – ЗККШ-6М)

2.   Ранньовесняна культивація з боронуванням + передпосівний обробіток комплексним агрегатом (склад сільськогосподарських машин: КСП-4 зі стрільчатими лапами і середніми боронами ЗБЗСС-1,0; РВК – 3,6)

3.   Розпушування дисковими знаряддями + передпосівний обробіток ґрунту комплексним агрегатом (склад сільськогосподарських машин: БДТ-10, РBK-3,6).

4.   Розпушування дисковими знаряддями + передпосівний обробіток удосконаленим комплексним агрегатом (склад сільськогосподарських машин: БДТ-10; ВПН – 5,6 + ЗККШ – 6М).

Повторність у досліді трикратна, розмір посівної ділянки 15Х15=225 м², облікової 10Х10=100 м².

Статистична обробка даних, облік урожайності льонопродукції проводили за методикою у викладенні Б. А. Доспехова (1979). Аналітичні роботи виконані згідно з методичними розробками ряду авторів (В. Ф. Бойко, І. К. Цитович, 1959; А. Ф. Вадюнина, З. А. Корчагина, 1986). Загальні агрохімічні аналізи ґрунту, такі як гумус – за Тюріним, рН – потенціометрично, рухомий алюміній – за Соколовим, гідролітична кислотність – за Каппеном-Гільковичем, вбирні кальцій і магній – трилометрично, азот легкогідролізованих сполук – за Корнфілдом, азот нітратів – за Гриндваль-Ляжем, рухомі форми фосфору та калію – за Кірсановим. Фізичні та водно-фізичні властивості ґрунтів нами визначалися за “Методичними вказівками НДІ с.-г. використання меліорованих ґрунтів” (1984). Гранулометричний склад – пипетуванням з підготовкою ґрунту за Качинським; щільність твердої фази – піктинометричним методом, щільність – грунтобуром, об’єм якого становив 100 см³, водопроникність – за Качинським із застосуванням приладу М. Й. Долгілевича.

Добова періодичність росту реєструвалась приладом нашої конструкції –польовим ауксанографом. Визначення площі листкової поверхні проводили за допомогою сконструйованого електрично-оптичного приладу. Чисту продуктивність фотосинтезу розраховували за методикою А. А. Ничипоровича (1965). Суму цукрів та інтенсивність фотосинтезу визначили за методом Х. Н. Починка (1976).

В Українському Поліссі короткотермінові весняно-літні посухи (квітень, травень, червень) – явища надто часті. В кінці травня і в червні, у період швидкого росту, коли формується врожай волокна, температура повітря може підніматися до 35°С і вище, а відносна вологість його знижуватись до 30% . За нестачі в ґрунті запасів вологи на посіві льону одночасно діють повітряна і ґрунтова посухи, які зумовлюють “підпалення льону”.

За нашими розрахунками гідротермічного коефіцієнта до років з достатньою вологістю вегетаційного періоду слід віднести 1991 – 1994 р р.; помірною – 1981, 1984, 1985, 1990, 1998 р р.; підвищеною – 1982, 1988, 1989, 1997 р р.; недостатньою – 1983, 1986, 1987, 1995 і 1996. Якщо розглянути глибше ГТК за червень місяць, то слід відмітити, що саме у 1983 році посушливими були 1 і 3 декади; у 1986 - 1 і 2; у 1987 – 3, 1995-1996 роках лише 1 декада. Виходячи з розрахунків ГТК за 1983 і 1986 роки, який за дві декади активного росту становив відповідно - 0,4 і 0,74, можна з певністю стверджувати, що саме ці роки характеризуються як дуже посушливі й посушливі. Тому за 19 років проведених досліджень частота повторення посушливих років становить 1:4 з надмірними опадами – 1:4. Таке нестабільне природне явище вимагає наукового обґрунтування робочих гіпотез і пошуків шляхів їх реалізації, які б включали систему заходів, що попереджують різке зниження продуктивності льону як від посухи, так і від перезволоження.