ДИСКУРСИВНЫЕ СЛОВА действительно, в самом деле, на самом деле, именно КАК ЭПИСТЕМИЧЕСКИЕ И РИТОРИЧЕСКИЕ ОПЕРАТОРЫ: ПРАГМАСЕМАНТИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ИХ ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються об’єкт і предмет дослідження, формулюються мета і завдання роботи, методи аналізу емпіричного матеріалу, характеризується теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження.

         У першому розділі "Дискурсивні слова действительно, в самом деле, на самом деле, именно як об’єкти граматичного і семантичного опису в словниках, граматиках і сучасних лінгвістичних дослідженнях" узагальнюються результати опису обраних слів у граматиках, тлумачних словниках сучасної російської мови й у роботах, створених у рамках російсько-французького проекту з опису дискурсивних слів російської мови. Аналіз такого типу необхідний для визначення ступеня вивченості даних слів, виявлення недосліджених аспектів у їхньому вивченні, вибору власного шляху дослідження.

За даними граматик і тлумачних словників, действительно  і  в самом деле поєднують функції прислівника, вставного слова і частки, на самом деле є прислівником, именно функціонує як частка та сполучник. Головна граматична відмінність між словами действительно/в самом деле, з одного боку, і словами именно/на самом деле — з іншого, полягає у можливості перших двох виконувати функцію вставних слів і відсутності такої можливості в останніх.

Словники і граматики дають спрощене уявлення про реальну морфологічну природу досліджуваних слів, оскільки їхні укладачі спираються на традиційні частиномовні класифікації і не враховують класифікації, в основу яких покладений функціонально-семантичний підхід. З функціонально-семантичного погляду, слова  действительно, в самом деле і на самом деле відносяться до класу модальних (В.В.Виноградов), чи, за іншою термінологією, до класу дискурсивних слів ("Путеводитель", "Дискурсивные слова"). Головною ідеєю функціонально-семантичного підходу до службових частин мови є твердження про те, що слова такого типу не є семантично порожніми елементами, а мають своє власне значення, що виводиться з релевантного контексту та комунікативної ситуації.

Модальні слова являють собою особливий структурно-семантичний тип слів, вони розташовані ніби в іншій граматичній площині порівняно з усіма іншими елементами висловлювання, хоча нерідко і наближаються до часток мовлення. За визначенням В.В.Виноградова, модальні слова виражають модальність повідомлення про дійсність, тобто є суб’єктно-стилістичним ключем мовлення. У них здобуває своє вираження сфера оцінок і поглядів суб’єкта на дійсність і прийоми її словесного вираження.

Досліджувані слова можна трактувати також як дискурсивні. Ця характеристика дозволяє об’єднати в один клас не тільки модальні слова действительно, в самом деле  і на самом деле, але і частку именно. Термін "дискурсивні слова" співвідноситься з особливим класом слів, принципово важливою властивістю яких є їхній безпосередній зв’язок з функціонуванням дискурсу. Ключовими характеристиками таких слів вважаються такі: відсутність денотата у загальновизнаному смислі; непредметність їхнього значення, можливість вивчати ці слова, тільки аналізуючи контексти їхнього вживання; забезпечення зв’язаності тексту, відображення процесу взаємодії мовця і слухача, вираження сутнісних та етичних оцінок, пресуппозицій, поглядів, співвіднесення, зіставлення і протиставлення різних тверджень мовця або співрозмовників тощо. Дискурсивні слова, на думку російських і французьких лінгвістів, не розташовані на периферії лексичної системи, але їх складно описувати за допомогою традиційних методів лінгвістичної семантики, оскільки, по-перше, ця категорія більш суб’єктивна, ніж категорія повнозначних слів; по-друге, прокладання межі між значенням дискурсивного слова і значенням контексту часто виявляється складнішою процедурою, ніж у випадку конкретної лексики.

     У реферованій роботі досліджувані дискурсивні слова трактуються також як оператори. За визначенням Ю.Д. Апресяна, операторні слова не стільки наділяють ("предикують") предмети певними властивостями, станами чи діями, скільки показують, які операції треба здійснити над письмовими записами ситуацій за допомогою термінів імен предметів і предикатів, щоби одержати зміст даного висловлювання. Важливість таких слів для семантичної мови визначається особливою роллю, яку вони виконують в семантичних правилах (особливо правилах області дії, закреслювання і модифікації). Саме вони є тими семантично активними словами, що у різний спосіб впливають на зміст інших слів.

     Аналіз результатів вивчення дискурсивних слів действительно, в самом деле, на самом деле в "Путеводителе" і слова именно в збірнику "Дискурсивные слова" дозволив дійти такого висновку: шлях метафоричного, нечіткого опису, обраний учасниками проекту, розкриває семантику досліджуваних слів недостатньо глибоко і неповною мірою. Опис дискурсивних слів, здійснений учасниками проекту, містить обмаль коментарів до пропонованих тлумачень і різноманітних окремих випадків прояву тієї чи іншої модифікації (грані), а також неповною мірою враховує прагматичні аспекти функціонування дискурсивних слів, такі, як комунікативно-прагматична ситуація та її складові (комунікативна настанова мовця, його стан свідомості, ступінь поінформованості стосовно ситуації Р та інші).

Концепція дискурсивних слів, що твориться авторами, ще й досі перебуває на стадії розробки, отже, потребує не лише уточнення і доповнення деяких положень, а можливо, і створення нових методик опису дискурсивних слів і способів їх лексикографічного зображення.

У другому розділі "Комунікативно-прагматичні і риторичні терміни і поняття, необхідні для дослідження " визначаються центральні поняття метамови, що використовувалася в роботі. Звернення до деяких загальних ідей і перехресних понять чотирьох суміжних наукових парадигм — теорії мовленнєвих актів, прагматики, риторики, епістемології — зумовлене настановою автора реферованої роботи на комплексне і багатоаспектне дослідження обраних слів. Ідеї і поняття саме цих парадигм служать відправним пунктом при визначенні поняття комунікативно-прагматичної ситуації, що в дисертаційному дослідженні є ключовим. 

Комунікативно-прагматична ситуація в роботі формулюється у такий спосіб: лінгвістичний контекст, релевантний для даного дискурсивного слова; учасники комунікації, їхні комунікативні настанови та епістемічні стани (знання, думка, віра та їх різновиди).

         Згідно з визначенням учасників російсько-французького проекту,  лінгвістичним контекстом для дискурсивного слова є сукупність висловлювань, яких вистачає для розуміння значення висловлення, що містить дане дискурсивне слово. Враховуються тільки ті елементи контексту і ситуації, що внаслідок своїх природних властивостей є зв’язаними з тим чи іншим компонентом змістового плану  дискурсивного слова. Такий підхід виникає з тісного зв’язку між деформаціями і гранями, тобто між зовнішнім і внутрішнім варіюванням слова. Дискурсивні слова функціонують не тільки в межах тих пропозицій, у складі яких вони вживаються, але охоплюють набагато ширший контекст, який можна назвати дискурсивною послідовністю.

         Згідно з Дж. Остином, комунікативні настанови в дисертації визначаються як інтенціональний стан мовця, спрямованість суб’єкта по відношенню до адресата мовлення і — слідом за П. Грайсом — як те, що мав на увазі мовець, уживаючи висловлення Р, суб’єктивне значення висловлення, чи намір мовця досягти з його допомогою певного результату завдяки усвідомленню слухачем цього наміру.

         У реферованій роботі комунікативні настанови, що виражаються досліджуваними словами, визначаються у вигляді спеціальних ментальних формул, що репрезентують функції досліджуваних слів у різних ситуаціях і контекстах їхнього уживання. До основних комунікативних настанов мовця-ініціатора, що виражаються за допомогою висловлювань з досліджуваними словами, належать його інтенції поінформувати адресата про ситуацію Р, переконати його в істинності/вірогідності повідомлення, дійти з ним згоди. До основних комунікативних настанов мовця, що реагує на репліку ініціатора, належать його інтенції виразити сумнів з приводу істинності ситуації Р, зробити припущення, що Р, можливо, є істинним, підтвердити істинність повідомлення ініціатора, погодитися з його думкою, чи, навпаки, спростувати її.

         Слідом за І.Б. Шатуновським, Є.С. Яковлєвою, М.А. Дмитровською та іншими вченими, епістемічні стани в дисертаційному дослідженні визначаються як стани, що залежать від ступеня поінформованості мовця з приводу ситуації Р і ступеня його впевненості у вірогідності того, про що повідомляється, а в ряді випадків – від проведених верифікаційних процедур, необхідних для з’ясування істинного становища речей. Той чи інший епістемічний стан суб’єкта — це результат його епістемічної діяльності, спрямованої на встановлення відповідності певного відомого йому висловлення реальному становищу справ (немовленнєвої ситуації).

         Враховуючи те, що комунікативна настанова переконання належить до риторичних, у цьому розділі дисертації виявляються зв’язки між прагматикою і риторикою, між твердженням і переконанням.

         Спільними характеристиками прагматики і риторики є: 1) уявлення про мову як про деяку систему знаків, яку можна використовувати з визначеними цілями; 2) уявлення про мовленнєвий акт як про дію, спрямовану на адресата; 3) положення про те, що значення висловлювання не є чисто дескриптивним, а в певній своїй частині містить прагматичний компонент і характеризується певною індикацією ілокутивної сили. (Н.О. Безмєнова, В.І. Герасимов)

         У роботах з риторики йдеться про те, що людина, яка констатує, стверджує, пояснює чи заявляє, що Р, висловлює переконання, що Р. Твердження не вичерпується інформуванням, оскільки передача мовленнєвих повідомлень ніколи не є кінцевою метою спілкування, ця передача завжди є тільки засобом для досягнення інших цілей, наприклад, формування ставлення адресата до фактів і подій, що повідомляються і раніше були не відомими адресату, чи зміни ставлення до відомих адресату речей. Стосовно досліджуваних слів прагматичні інтенції мовленнєвого суб’єкта, які він передбачає в ситуації переконання, можна представити у вигляді формул: ’Повірте, що Р’, ’Поміркуйте самі’, ’Погодьтеся, що Р’. Вот и приветствую общественно-научную конференцию, которая состоялась в Москве. На ней было предложено ввести альтернативу тюремному заключению. Иного действительно (’Погодьтеся’) ведь незачем мытарить в застенке, есть же и менее тяжкие способы наказания. (Лит. газ., 2002, № 37)

         Мовленнєві акти переконання прагматично корелюють із мовленнєвими актами згоди, оскільки, переконуючи, суб’єкт мови розраховує дійти згоди зі своїм співрозмовником (як реальним, так і потенційним). Сам Пушкин заметил по поводу Баратынского : “Он у нас оригинален, ибо мыслит". Мысль и в самом деле (’Згодний із твердженням Х-а <Пушкіна>’) отличает стихи Баратынского, в России никогда не было более аналитичного лирика. (І. Бродський)

         Запропоноване визначення ситуації дає можливість описувати досліджувані дискурсивні слова в епістемічному, комунікативно-прагматичному і риторичному аспектах, виявляти прагмасемантичні смисли, що виражаються цими словами в комунікативно-прагматичних ситуаціях різних типів.

         Третій розділ "Епістемічний, риторичний і прагмасемантичний опис досліджуваних одиниць" присвячений конкретному аналізу зібраного емпіричного матеріалу відповідно до обраних аспектів дослідження. У цьому розділі визначаються епістемічні, риторичні і прагматичні функції досліджуваних слів, аналізуються контексти і ситуації їхнього вживання, виявляються зони перетинання і розбіжності їхніх функцій і пропонуються словникові статті з досліджуваними словами.

         Визначення досліджуваних слів як епістемічних операторів дозволяє отримати інформацію, що повідомляється цими словами, про епістемічний стан свідомості мовця (його знання, думку чи віру) і про здійснювані ним процеси встановлення істинності висловлювання (верифікації, ідентифікації, виявлення сутності явища/поняття). Цю інформацію пропонується включити в тлумачення описуваних слів у вигляді модальних рамок.

         Слідом за Я. Хінтиккою, М.А. Дмитровською, І.Б. Шатуновським, до контекстів знання в дисертаційному дослідженні відносяться висловлювання мовця, у яких він повідомляє факти, які можна зіставити з реальними подіями/процесами у світі, тобто уже верифіковані висловлювання. Для тлумачення досліджуваних слів у термінах знання використовуються модальні рамки ’Я знаю, що…’, ’Мені напевно відомо, що…’. Сейчас этих людей пытаются представить идеалистами, пошедшими на “мокрые дела” из-за идейных убеждений. На самом деле (’Але я знаю, що; мені напевно відомо, що’) там было полно грязных личностей, работавших и на сталинский Советский Союз, и на гитлеровскую Германию. Они шли на шпионаж из-за денег, из-за привилегий, некоторые — в погоне за властью. Какой уж там идеализм. (С. Волков) Я всегда предупреждаю, что не являюсь врачом и не имею медицинского образования. Но у меня как-то так получается помогать людям… От природы дар, наверное, но мне действительно (=’Я знаю/ повірте’) удается облегчить их страдания. (О. Мариніна)

         У роботі виділяються в окрему групу контексти, що мають спеціальні показники верифікації (як правило, ними є предикати сприйняття). Она подала мне руку и извинилась, сказав, что ей не всегда легко говорить по-русски. Она картавила и во время разговора действительно все сбивалась на французский язык. (Г. Газданов) Висловлювання такого типу правильніше визначати як контексти верифікації, а не знання, оскільки власне смисл знання в них не є актуалізованим. Знання є наслідком такої верифікації, умовиводом мовця. У ментальній верифікації (тій, що відбувається у свідомості мовця, а не в реальній дійсності) беруть участь  дискурсивні слова действительно і в самом деле у вставній позиції, на початку речення (формула ’Поміркуйте самі’); у реальній верифікації (тій, що здійснюється в процесі зорового, слухового чи почуттєвого сприйняття ситуації Р мовцем) беруть участь не тільки действительно і в самом деле, але і  на самом деле у функції підтвердження. Порівн.: Люди всегда жаловались, что счастья мало, а горя много. Действительно (’Поміркуйте самі, погодьтеся, що’), чем крупнее, значительнее цель, тем дольше и труднее путь к ней, тем больше на пути трудностей и препятствий. (М. Веллер) — Я никогда не была счастлива, я теперь несчастна и никогда, никогда не буду счастлива, никогда! Не заставляйте же меня страдать еще больше!… По глазам ее было видно, что она в самом деле не была счастлива… (А. Чехов)

         Слідом за М.А. Дмитровською, А. Залізняк, І.Б. Шатуновським, контекстами думки в дисертаційній роботі вважаються висловлювання, в яких повідомляються філософські істини (загальні міркування про життя і людину) і прогнози на майбутнє, які не можна зіставити з реальним світом, а тому їх варто сприймати як неверифіковані чи ще не верифіковані. Не надо чистого белья, не открывайте дверь! Должно быть, в самом деле я заклятый дикий зверь! (=’Можливо, Ваша думка про мене є справедливою, відповідає дійсності; Раніш я вважав інакше, але тепер готовий припустити, що Р’) (О. Солженіцин) — Знаете, — сказал барон, — не забывайте, что вы пока живы. Вся эта темнота и пустота вокруг вас — на самом деле (=’На мою думку’) самый яркий свет, который только бывает. (В. Пелевін)

         Слідом за Б. Расселом, віра в реферованій роботі визначається як ’упевненість мовця в істинності Р’ і ’його довіра до співрозмовника і до того, що він повідомляє’. Для тлумачення досліджуваних слів у термінах віри використовуються модальні рамки ’Упевнений, переконаний, переконався, що Р’, ’Повірте, що Р’. Что касается индивидуализма, так ведь  на самом деле (=’повірте, я упевнений, вважаю, що’) это иллюзия. Иллюзия независимости от всех прочих людей, не говоря уже о Боге. (О. Корабельников)

         Крім дослідження станів свідомості мовця, епістемічна спрямованість дисертаційної роботи полягає у виявленні характеристик істини і зв’язаних з нею таких понять, як "суть"/"сутність", "існування", "верифікація", "ідентифікація", а також контекстів, у яких виражено істину. Стосовно описуваних слів істина в роботі визначається як ’відповідність висловлювання реальному становищу речей, що було прийнято мовцем на віру в ході діалогічної взаємодії чи встановлено ним особисто в ході таких процесів, як верифікація, ідентифікація чи пошук суті/сутності явища.’ Це визначення формулюється з урахуванням основних положень про поняття істини, пропонованих І.Б. Шатуновським, Н.Д. Арутюновою, В.А. Лукіним, Ю. І. Левіним та іншими науковцями.

         У процесі ідентифікації бере участь дискурсивне слово именно, вказуючи при цьому на вибір денотата з безлічі інших: В зимний поход туристы не ходят с одеялами, а только со спальными мешками. Между тем в палатке обнаружены именно одеяла.

         Ідентифікуюча функція дискурсивних слів именно та действительно міститься також у підтвердженні правильності розуміння змісту висловлювання співрозмовника. У цьому випадку під ідентифікацією розуміється встановлення сигніфікативної тотожності висловлювань. — Этот самый загадочный гражданин… — Знакомый Понтия Пилата? — спросил Стравинский. — Именно он, — подтвердил Иван. (М. Булгаков) —Я знаю, что ты хотел сказать. — Что? —Что тебе надо идти на работу. — Действительно. А как ты догадалась? Ты что, телепат? (В. Токарєва)

         У виявленні сутності відстороненого поняття/явища беруть участь дискурсивні слова именно, на самом деле, действительно. Містячи у своєму потенціалі смисли ’Не Х, а У’, ’Не думайте інакше’, ’Повірте, що Р’, дані слова вказують на вибір сигніфіката й адекватної йому предикатної номінації, здійснюваний мовцем у процесі найменування абстрактного поняття. Она еще не видела его, но поняла, что он возник. Не вошел, а именно возник. Как на ладошке. И весь сразу. (В. Токарєва) Володя клялся, что это чепуха, но сознался, что было. Если бы сейчас разобраться поздним числом — действительно ерунда. Но тогда была самая настоящая драма. (В. Токарєва)        

Слідом за І.Б. Шатуновським, існування визначається в дисертації як умова, необхідна для пізнання істини. Існування первинне порівняно з істиною, істина – вторинна: відкривають/встановлюють/виявляють тільки те, що існує/існувало. В одному зі своїх уживань дискурсивне слово на самом деле виражає смисл ’існування того, про що повідомляється, в дійсності’.  Нянька или предание искусно избегали в рассказе всего, что существует на самом деле.. (І. Гончаров)

         Виконуючи роль риторичних операторів, описувані слова вживаються в риторичних контекстах переконання, організації спілкування і регуляції мовленнєвої/немовленнєвої поведінки.

         Для характеристики досліджуваних слів у ситуації переконання пропонуються ментальні формули ’Поміркуйте самі’, ’Повірте, що Р’, ’Погодьтеся, що Р’. Формула ’Поміркуйте самі’ "запрошує" слухача до світу логічних міркувань і аргументацій і, таким чином, більш делікатно впливає на співрозмовника. Ця формула характерна тільки для вставних модальних слів действительно і в самом деле і не притаманна  дискурсивному слову на самом деле. Формулу ’Повірте, що Р’ можна застосувати до всіх трьох слів, до того ж вона є більш "жорсткою", оскільки її суть полягає в тому, щоб переконати слухача, що Р, а не інше, змусити його повірити, що Р, нав’язати свою істину.

         Для тлумачення риторичної функції дискурсивного слова именно в роботі пропонується ментальна формула ’Думаю, що точніше, краще сказати Р. Зверніть увагу, що я вибираю Р, а не інше. Думайте, знайте, що Р, а не інше (інакше). Зрозумійте моє висловлення правильно, знайте про те, що в даній ситуації важливим, цінним, істотним є Р, а не інше’. За допомогою цієї формули именно реалізує функцію привертання уваги адресата і полегшення сприйняття ним того, що повідомляється мовцем. Такі висловлювання в роботі називаються контекстами організації мовленнєвого спілкування. З епістемічного погляду, вони являють собою розглянуті вище контексти підтвердження правильності розуміння того, про що повідомляється.

         У дисертаційному дослідженні виділяється така риторична функція дискурсивних слів действительно і в самом деле, як регуляція своєї/чужої мовленнєвої/немовленнєвої поведінки. Процес регуляції поведінки націлений на те, щоби своя/чужа мовленнєва/немовленнєва поведінка змінилася у необхідному мовцеві напрямку. Як регулятори поведінки адресата, дискурсивні слова действительно і в самом деле спонукають адресата замислитися над обговорюваною ситуацією Р, активізують його ментальну діяльність. Окремий випадок контекстів регуляції – висловлення з ілокутивною функцією вимоги припинити дію Х. Да не плачь ты, в самом деле! И что ты все учишь меня, в самом деле! (= ’Припини плакати’, ’Припини мене вчити’) У цих контекстах, крім спонукання, відчувається осуд поведінки адресата і специфічна інтонація, притаманна контексту загалом і дискурсивному слову в самом деле зокрема: інтонація прикрості, докору, роздратування, обурення, невдоволення.

         З-поміж контекстів регуляції поведінки наявні висловлювання, у яких дискурсивні слова действительно і в самом деле виражають оцінку попереднього питання як такого, що  викликає інтерес, є важливим для подальшого обговорення. "А не кажется ли вам иногда, Князь, что мы сейчас живем на переломе истории?" В самом деле (=’Цікаво подумати/дізнатися’), каково это — жить на переломе истории? (А. і Б. Стругацькі)

Крім ситуації переконання, релевантними для опису дискурсивних слів действительно, в самом деле, на самом деле, именно є ситуації сумніву, припущення, згоди, підтвердження і спростування. Ситуації припущення і сумніву об’єднує імпліцитне припущення суб’єктом свідомості іншого становища речей, непевність мовця щодо ситуації Р, епістемічний стан свідомості, що є основою цих ситуацій (думка, а не знання чи віра). Відрізняють ці ситуації ментальні формули: у ситуації припущення дискурсивні слова действительно, в самом деле, на самом деле означають наступне: ’Враховую думку Р і допускаю можливість його відповідності реальному стану справ’ (=тяжіння до полюса згоди): Считается, что Ницше из-за Лу лишился рассудка. Причин в таком деле, конечно, множество, но похоже, что последний толчок действительно последовал от нее. (Лит. газ., 2001, №3); у ситуації сумніву досліджувані слова означають: ’Хочу погодитися/повірити, що Р, але маю сумнів, чи відповідає Р дійсності’ (=тяжіння до полюса незгоди): Действительно ли в ближайшие десятилетия пенсионеров у нас будет больше, чем работающих, а невест — больше, чем женихов? (Лит. газ., 2001, № 15)

         Основна відмінність між ситуаціями згоди і підтвердження полягає в тому, що в основу першої ситуації покладено думку-оцінювання, яку мовець виражає у відповідь на попереднє висловлювання, а в основу другої – знання істини, що одержується мовцем унаслідок верифікації, здійсненої ним чи іншими особами. Досліджувані слова виражають згоду з думкою співрозмовника (на відміну від згоди, що виражається у відповідь на спонукання). Для тлумачення досліджуваних слів у термінах згоди пропонується використовувати модальні рамки ’Згодний, що Р’, ’Розділяю Вашу думку’, ’Приєднуюся до Вашої думки’, ’Як і Ви, думаю/вважаю, що Р’. —Удивительно русское явление — Толстой. — Именно (=’Розділяю Вашу думку’), — согласился Кутузов… (М. Горький)  Роль описуваних слів у контекстах підтвердження в дисертаційному дослідженні визначається за допомогою формул: ’Твердження Х-а підтвердилося, тепер я напевно знаю, що Р’, ’Підтверджую, що Р відповідає дійсності’, ’Мені напевно відомо, що Р’, ’Підтверджую, що Ви правильно зрозуміли, що я мав на увазі Р, а не інше’. — А ключик-то? — Ключик у меня будет. Вот именно. (М. Булгаков)

         У ситуації спростування функціонують дискурсивні слова на самом деле і именно і не вживаються дискурсивні слова действительно і в самом деле. Для тлумачення дискурсивних слів, що функціонують у цій ситуації, використовуються модальні рамки ’Вважаю правильним інше/протилежне’, ’Думаю/Вважаю/Знаю, що правильно Р, а не інше’, ’Саме навпаки’, ’Не думайте інакше’, ’Думайте/Знайте/Повірте, що Р’, ’Раніше думав, що Р, тепер переконався в істинності протилежного’. Многие историки рисуют Т. Манна человеком холодным, больше озабоченным внешними аспектами, эдаким "сухарем" по натуре. — На самом деле мой отец не был таким уж холодным человеком и тем более "сухарем", но у него был скрытный характер… (Лит. газ., 2001, № 16)

У цьому розділі дисертаційного дослідження аналізуються деякі випадки нетривіального вживання дискурсивного слова именно, більшість з яких було знайдено в художніх текстах Ф.М. Достоєвського. У подібних випадках именно сполучається з фрагментом тексту, що подається після нього, не прикріплюється до конкретного слова, не виділяє його інтонаційно: Я именно пришел с тем, чтоб уже все сказать и дело повести на открытую. (Ф. Достоєвський) Вот мне именно интересно было бы узнать, как бы вы разрешили теперь один вопрос …. (Ф. Достоєвський) Умоляю вас сказать мне всю правду. Я именно хочу знать, какой он человек, а теперь больше чем когда-нибудь это надо.. (Ф. Достоєвський) Функцію именно в таких висловлюваннях можна визначити за допомогою ментальної формули: ’Не знаю, як краще виразити; хочу сформулювати якомога точніше, але хвилююся, розгублений, перебуваю в напруженому психологічному стані; зверніть увагу на те, що я хочу сказати; важливо, щоб дане висловлення зрозуміли правильно’. Висока частотність контекстів з нетривіальним именно в дисертації пояснюється майстерністю автора в плані створення природного діалогу, спонтанної, непідготовленої мови, а також тенденцією письменника до творення сповідального дискурсу (М. Бахтін, О. Хансен-Леве), чи інтимізації (В.П. Руднєв).

         Проведений у дисертації аналіз дозволив визначити зони перетинання й розбіжності функцій досліджуваних слів і запропонувати словникові статті, що являють собою можливі варіанти лексикографічного зображення описуваних слів у словниках синонімів і в тлумачних словниках. Ці частини роботи містять інформацію про здатність досліджуваних слів функціонувати в тій чи іншій ситуації/контексті, виражати ту чи іншу епістемічну, риторичну, прагматичну функції, замінятися одне одним і деякими іншими близькими за семантикою словами. Як приклад пропонуємо словникову статтю до вокабули именно.

         Именно, частка і сполучник.

1. Сполучаючись із питальними словами (кто, что, где, куда, когда, почему, зачем, сколько, как) і перебуваючи у постпозиції по відношенню до них, вказує на невизначеність імені для деякого об’єкта. Акцентується власне слово именно, а не зв’язане з ним слово. Виражає настанови мовця: а) "Допоможіть вирішити питання про ім’я" = ’Хочу одержати точні (конкретні) дані про ситуацію Р, щоб адекватно зрозуміти висловлювання і не думати інакше; Повідомте мені про них’ (контексти уточнення): Где именно они договорились встретиться? Давайте решим, что именно нам  нужно сделать в ближайшее время.; б) "Залишаю питання про ім’я нез’ясованим" = ’Не хочу експлікувати конкретні дані внаслідок різних причин: не маю повної інформації про ситуацію Р; вважаю, що не істотно/ не слід повідомляти конкретні дані стосовно ситуації Р; маю намір ввести ім’я для деякого елемента дещо пізніше’ (контексти незнання чи умовчання). Я и сам еще не знаю, что именно скажу. Он просил никому не сообщать, куда именно поехал.

2. Уживається в контекстах вибору об’єкта й ідентифікуючої номінації (именно медь, а не дерево или стекло; именно стул, а не табуретка) і в контекстах визначення суті обговорюваного явища і вибору предикатної номінації (Оркестр не заиграл, и даже не грянул, и даже не хватил, а именно, по омерзительному выражению кота, урезал какой-то невероятный марш… (М. Булгаков)). При цьому акцентовано виділяє і розташовує у комунікативному фокусі висловлювання слово/словосполучення, з яким зв’язане за змістом (именно пришел, а не приехал; именно этот, а не другой; именно предупреждение, а не оскорбление; именно тоска, а не страх), що є сигналом слухачеві щодо вибору мовцем певного денотата чи номінації з числа можливих альтернатив. Відбиває настанови мовця: ’Я вважаю, що точніше, краще, адекватніше сказати Р. Знай, що Р, а не інше (інакше)’; ’Хочу звернути твою увагу на наступне після именно слово, щоб ти адекватно зрозумів, що я маю на увазі, і не думав інакше’.

3. Уживається в контекстах і ситуації згоди і виражає настанову мовця: ’Я, як і ти (услід за тобою), думаю, що Р, а не інше (інакше)’:Товарищи! Давайте вернемся к тому, для чего мы здесь собрались. —Вот именно! А не превращать дело в цирк!

4. Уживається в контекстах і ситуації підтвердження правильності розуміння другим мовцем того, що повідомляє мовець-ініціатор, і виражає настанову мовця: ’Ти правильно розумієш, що я мав на увазі Р, а не інше.’  —Так как бы Михал Иваныча разыскать? —  Мишку-то? —Вот именно. (С. Довлатов)

5. Вживається в контекстах і ситуації спростування і виражає реакцію незгоди одного комуніканта з другим з приводу вибору і присвоєння імені деякому об’єкту, іноді з використанням прийому іронії. ’Розумію, що ти маєш на увазі Р, але вважаю, що істинне протилежне’. —Но мы же не для себя, —сказала Романова. — Мы жжем костер для людей. Чтобы грелись. — Вот именно, что для себя. На других вам плевать. (В. Токарєва)

         Висновки. У висновках узагальнюються результати дослідження, найважливішими з яких є такі:

         1. Аналіз контекстів уживання дискурсивних слів действительно, в самом деле, на самом деле, именно доводить, що внаслідок того, що дискурсивні слова характеризуються місткою і багатою семантикою і є тісно зв’язаними з контекстом, у якому вживаються, плідним виявляється застосування комплексного підходу до їх вивчення, що враховує ідеї і термінологію суміжних парадигм і орієнтується на дослідження слів такого типу в зіставленні одне з одним. Застосування теорії мовленнєвих актів, прагматики, риторики, епістемології дозволило трактувати обрані слова як епістемічні і риторичні оператори і дослідити їхні функції в різних комунікативно-прагматичних ситуаціях.

         2. Релевантними для опису дискурсивних слів действительно, в самом деле, на самом деле, именно виявилися ситуації переконання, сумніву, припущення, згоди, підтвердження, спростування. Ситуації виділялися відповідно до комунікативних настанов і епістемічних станів мовців, що виражалися досліджуваними словами. Для тлумачення досліджуваних слів у різних контекстах і ситуаціях їхнього вживання в роботі пропонувалися такі комунікативні настанови: ’Повірте’, ’Погодьтеся’, ’Поміркуйте самі’, ’Знайте/Думайте, що Р’, ’Не думайте інакше’, ’Ладен погодитися’, ’Згодний’, ’Підтверджую’, ’Не згодний’. Епістемічні стани мовця описувалися за допомогою модальних рамок знання, думки, віри та їхніх різновидів: ’Знаю’, ’Мені напевно відомо’, ’Вважаю/думаю, що вірно Р’, ’На мою думку’, ’Упевнений’, ’Сумніваюся’, ’Припускаю’.

         3. Аналіз контекстів з досліджуваними словами з риторичної позиції дозволив виділити такі види впливу, що реалізуються цими словами: переконання, організація спілкування, регуляція мовленнєвої/немовленнєвої поведінки. Будучи риторичними операторами, описувані слова виступають як мовленнєві засоби, що переконують адресата в істинності/справедливості/обґрунтованості твердження Р, полегшують сприйняття і розуміння адресатом того, про що повідомляється, активізують його ментальну діяльність.

         4. Основу значення досліджуваних слів складає поняття істини. Таким чином,  дослідження описуваних слів на межі лінгвістики і філософії зумовлене їхньою семантикою. Застосування таких лінгвофілософських понять, як "верифікація", "ідентифікація", "сутність обговорюваного поняття/явища", дозволило виявити такі епістемічні функції досліджуваних слів: верифікуючу (ту, що підтверджує правильність попереднього висловлювання); ідентифікуючу ( ту, що вказує на вибір об’єкта з безлічі існуючих) і функцію, що називає (підкреслює) сутність явища.

         5. Комплексне і багатоаспектне дослідження дискурсивних слів действительно, в самом деле, на самом деле, именно дозволило запропонувати варіанти словникових статей із цими словами, які за умови спрощення метамови тлумачення можуть бути основою для їх лексикографічного опису в загальних і спеціалізованих пояснювальних (тлумачних) словниках.