| summary: |
У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації, ступінь дослідження проблеми; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету, головні завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; сформульовано основні положення, що виносяться на захист; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також дані щодо публікацій, структури й обсягу роботи.
Розділ 1 «Доказування у стадії порушення кримінальної справи за фактами одержання хабара» складається із трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Приводи, підстави та порядок порушення кримінальної справи про одержання хабара» на основі комплексного опрацювання наукових джерел і норм КПК України сформульовано поняття приводів до порушення кримінальної справи. Зроблено висновок, що у кримінальних справах про одержання хабара, приводами до порушення кримінальної справи найчастіше є: усні заяви (повідомлення) громадян (протокол заяви – 96,7 %), письмові заяви громадян (2,7 %), матеріали оперативно-розшукової діяльності (0,6 %). Пропонується доповнити статтю 94 КПК України новою підставою для порушення кримінальної справи – пунктом 6 «матеріали підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність» і таким чином привести у відповідність КПК України і Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність». Розглянуто заяви (повідомлення) громадян, виявлено недоліки, що стосуються відомостей, внесених до протоколу заяви, які не відповідають фактичним обставинам і намірам службової особи. Проаналізовано поняття явка з повинною і з’явлення із зізнанням, підкреслено, що у більшості випадків (80,0 %) протоколи явки з повинною були складені у приміщенні оперативного підрозділу органу внутрішніх справ через кілька годин після фактичного затримання осіб з предметом хабара і примусового доправлення до службового приміщення ОВС. Тому, на нашу думку, відомості, зафіксовані у таких протоколах явки з повинною, не можуть бути враховані як обставини, що пом’якшують кримінальну відповідальність і покарання особи згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 КК України.
Запропоновано редакцію нової статті 97² КПК України «Обставини, що підлягають доказуванню у стадії порушення кримінальної справи».
Підставами для порушення кримінальної справи про одержання хабара є такі ознаки злочину, як суспільна небезпечність, протиправність, винність і караність діяння. Практика свідчить, що кримінальні справи про одержання хабара порушують переважно після фактичного затримання (захоплення) особи з предметом хабара (за нашим дослідженням – 82,2 %).
Заяви (повідомлення) про одержання хабара до порушення кримінальної справи, згідно з частиною 5 статті 97 КПК України, можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності. В законодавстві є окремі суперечності щодо оскарження рішень апеляційного суду на негласні оперативно-розшукові заходи. З метою їх усунення необхідно привести у відповідність положення частини 2 статті 8 і пункту 10 частини 2 статті 14 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» з частиною 4 статті 187 КПК України, замінивши термін «опротестовує» на «має право подати касаційне подання на рішення апеляційного суду». Це право прокурора передбачити і в частині 5 статті 97 КПК України.
Розглянуто порядок порушення кримінальної справи про одержання хабара. Звернуто увагу, що згідно з частиною 3 статті 12 КК України одержання хабара, кваліфіковане за частиною 1 статті 368 КК України, є злочином середньої тяжкості, а пунктом 7 статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» передбачено право оперативних підрозділів негласно виявляти та фіксувати сліди лише тяжкого або особливо тяжкого злочину. Тому пункт 7 статті 8 цього Закону після «сліди» і частину 5 статті 9 після «ознаки» доповнити словами «середньої тяжкості».
У підрозділі 1.2. «Суб’єкти доказування та способи збирання доказів і доказової інформації за фактами одержання хабара» зазначено, що суб’єктів доказування можна поділити на дві групи: особи, на яких законом покладено обов’язок здійснювати доказування; особи, які мають право брати участь у доказуванні і залучаються до участі в процесі доказування.
Підкреслено, що суб’єктами доказування в стадії порушення кримінальної справи є особи, наділені на цьому етапі провадження хоча б одним процесуальним правом або одним процесуальним обов’язком. Звернуто увагу на те, що особу, яка заявила про вчинення злочину (заявник), КПК України не визнає суб’єктом (учасником) кримінального процесу. Тому пропонуємо визначити в законі не тільки права, а й обов’язки заявника, зокрема, повідомляти правдиві відомості щодо обставин вчинення злочину, з’являтися за викликом особи, яка здійснює перевірочні дії, дізнання, досудове слідство, а також прокурора і судді (суду).
На сьогодні в законі не повною мірою визначено правове становище особи, щодо якої порушено кримінальну справу і зовсім не визначено статус особи, яку затримали (захопили) під час вчинення діяння, що має ознаки злочину, та особи, щодо якої перевіряється заява на причетність до вчинення злочину. А ці особи є суб’єктами доказування у стадії порушення кримінальної справи. Тому ми пропонуємо врегулювати водночас статус двох категорій осіб: осіб, щодо яких порушено кримінальну справу й осіб, щодо яких до уповноваженого законом органу надійшла заява (повідомлення) про вчинення ними діянь, що мають ознаки злочину й доповнити КПК України статтею 432 «Запідозрена особа», надати їй право подавати докази, заявляти клопотання і відводи, подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукову діяльність, дізнання, слідчого, прокурора, на забезпечення безпеки за наявності передбачених законом підстав тощо, а перелік підозрюваних, визначений частиною 1 статті 431 КПК України доповнити ще однією категорією: «особа, щодо якої порушено кримінальну справу».
Способами збирання (формування) доказів і доказової інформації під час доказування в стадії порушення кримінальної справи за фактами одержання хабара є слідчі дії (огляд – статті 190, 191, 195 КПК України, а також з метою запобігти злочинам – накладення арешту на кореспонденцію, її огляд, виїмка і дослідження, зняття інформації з каналів зв’язку – статті 187, 1871 КПК України), витребування предметів і документів, подання доказів і доказової інформації, відібрання пояснень та оперативно-розшукові заходи.
Важливе значення у справах про одержання хабара має огляд місця події.
Під час огляду можуть бути виявлені матеріальні об’єкти, які підлягають подальшому дослідженню. Для цього їх потрібно вилучити. Але ні стаття 190, ні стаття 191 КПК України, що регулюють проведення огляду, не передбачають такої дії, як вилучення предметів і документів. Для того, щоб були законні підстави вилучити потрібні матеріальні об’єкти є потреба доповнити статтю 191 КПК України новою частиною 5 такого змісту: «Під час огляду можуть бути вилучені лише предмети, документи і сліди, що мають значення у справі». Тоді частина 5 буде частиною 6. Частину 1 статті 186 КПК України після «При» доповнити словом «огляді», а частину 2 після слів «в протоколі» доповнити словом «огляду».
Без проведення огляду запідозреної особи із застосуванням науково-технічних засобів неможливо виявити на її тілі (наприклад, руках) сліди спеціальних хімічних речовин (далі – СХР). Таким чином, неможливо довести факт контакту цієї особи з предметом хабара, встановити інші істотні для доказування факти. Тому пропонуємо внести доповнення до статті 190 КПК України, де передбачити огляд запідозреної особи.
Законом також передбачена така процесуальна дія, як витребування предметів і документів, але не врегульована процесуальна форма і порядок пред’явлення вимог про їх видачу. У справах про одержання хабара у стадії порушення кримінальної справи документи були одержані шляхом витребування у 68,6 % випадків, а шляхом подання учасниками процесу – у 19,4 %. Ми надаємо перевагу письмовій формі витребування і пропонуємо доповнити КПК України статтею 661 «Витребування (подання) та огляд предметів (документів)» такого змісту:
«1. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд у справах, які перебувають в їх провадженні, або особа, яка провадить перевірку заяви (повідомлення) про злочин, мають право вимагати і зобов’язані одержувати подані підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами предмети і документи, що можуть встановити необхідні у справі фактичні дані.
2. Вимога щодо пред’явлення предметів або документів громадянам може бути усною чи письмовою, а підприємствам, установам, організаціям та посадовим особам – лише письмовою. Виконання цих вимог є обов’язковим для всіх громадян, підприємств, установ, організацій та посадових осіб.
3. Витребувані чи подані предмети і документи підлягають огляду відповідно до вимог статей 85, 190, 191, 195 цього Кодексу. Предмети і документи, які мають ознаки речових доказів, визначені статтею 78 цього Кодексу, фотографують, упаковують і опечатують. Крім того, у протоколі вказують відомості про особу, яка надала предмет або документ, обставини їх передачі, індивідуальні властивості (ознаки).
4. Особі, яка передала витребуваний предмет або документ, надають копію або витяг з протоколу.
5. Після огляду предмет або документ, що не має значення для справи і не вилучений з цивільного обігу, копіюють з допомогою технічних засобів і повертають законному володільцю».
Одним із найпоширеніших способів перевірки заяв і повідомлень про злочини в стадії порушення кримінальної справи є відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб, але його процесуальний порядок законом не врегульований. Тому пропонуємо доповнити КПК України статтею 97¹ КПК «Пояснення громадян та посадових осіб» в такій редакції:
«1. Особа, яка здійснює перевірочні дії, дізнання, слідчий, прокурор, суддя мають право провести опитування громадян та посадових осіб за їх добровільною згодою, з метою виявлення обставин, що підлягають встановленню під час перевірки заяв, повідомлень та іншої інформації про вчинення суспільно небезпечного діяння.
2. Перед початком опитування громадянам та посадовим особам роз’яснюють: право відмовитись давати пояснення щодо себе, членів своєї сім’ї та близьких родичів згідно зі статтею 63 Конституції України, обов’язок очевидця дати правдиве і об’єктивне пояснення про відомі йому обставини події, інші права та обов’язки, передбачені цим Кодексом.
3. Забороняється домагатись пояснень громадян та посадових осіб шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.
4. За результатами опитування складають пояснення, в якому вказують: кому воно адресоване, прізвище, ім’я, по батькові громадянина чи посадової особи, які дають пояснення, число, місяць, рік народження, місце роботи і посада, місце проживання, зміст пояснення, який викладають в першій особі, і за можливості – дослівно. Пояснення, за бажанням громадянина чи посадової особи, може бути написане власноручно.
5. Після закінчення опитування пояснення подається для ознайомлення. На прохання громадянина чи посадової особи пояснення може бути прочитане посадовою особою, яка його склала. Опитані особи мають право вносити в пояснення доповнення і поправки. Пояснення підписує опитана особа і посадова особа, яка його склала, із зазначенням дати і часу початку і закінчення опитування».
Крім того, пропонуємо доповнити перелік джерел доказів, визначений частиною 2 статті 65 КПК України, поясненнями громадян і посадових осіб.
У підрозділі 1.3. «Використання науково-технічних засобів і спеціальних знань під час виявлення і розкриття одержання хабара» розглядаються поняття і класифікація науково-технічних засобів (звуко- і відеозапис, кінозйомка, фотографування), їх правова природа і порядок застосування під час провадження слідчих дій. Слушною є пропозиція окремих науковців закріпити в КПК обов’язковість фотографування речових доказів, щодо яких прийняте рішення про знищення, повернення володільцю. Тому ми пропонуємо в частині 1 статті 79 КПК України слова «по можливості сфотографовані» замінити на «обов’язково сфотографовані».
Важливим у доказуванні є відеозапис істотних для справи показань осіб, які не можуть з’явитись в судове засідання, у зв’язку з чим пропонуємо доповнити статтю 85² КПК України частиною 2 такого змісту: «у разі тривалого відрядження, проживання у віддаленому районі, тяжкої хвороби особи, показання якої мають істотне значення для встановлення істини у справі, а також в інших випадках, які перешкоджають з’явленню особи до суду, відеозапис обов’язково застосовують під час опитування, допиту, очної ставки та при провадженні інших слідчих дій з участю такої особи». Тоді частина 2 статті 85² КПК України буде частиною 3.
З метою забезпечення прав суб’єктів кримінального процесу, пропонуємо визначити в законі випадки обов’язкового застосування науково-технічних засобів на вимогу особи, яку допитують. Для цього частину 1 статті 85¹ і частину 1 статті 85² КПК України доповнити такими словами: «за розсудом слідчого, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника, потерпілого, його представника і свідка обов’язково. У задоволенні цього клопотання не може бути відмовлено особі, яка його заявила».
Аналізується поняття спеціальних знань, залучення спеціаліста для маркування (помітки) предмета хабара СХР (препарати «Промінь+1», «Резидент», воскові олівці, порошкоподібні люмінофори), відібрання зразків для проведення спеціального криміналістичного дослідження та відповідних судових експертиз, а також огляду місця події. Після складання «протоколу помітки грошей» проводять такий оперативно-розшуковий захід, як контрольована «передача хабара», а після його одержання – огляд місця події.
В чинному КПК України і в інших Законах України такий захід, як контрольована «передача хабара», не передбачені. Внесення такого заходу, як «контроль за одержанням хабара» до Проекту КПК України (ст. 204) не вирішує проблему по суті. Зазначений захід є оперативно-розшуковим заходом, а не слідчою дією, тому його проведення має врегулювати не КПК, а закони України «Про оперативно-розшукову діяльність» і «Про боротьбу з корупцією». Тому в пункті 2 частини 1 статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» пропонуємо «контрольну» замінити на «контрольовану», а після «постачання» доповнити словосполученням «чи передачу»; пункт 5 статті 8 цього Закону після «проводити» доповнити словами «контрольовану «передачу хабара», а пункт 2 частини 1 статті 8 після «обігу» доповнити словами «відбирати зразки для експертного дослідження».
У Закон України «Про боротьбу з корупцією» пропонуємо внести новий розділ ІІ¹ «Виявлення злочинів з ознаками корупції», в якому передбачити підстави і порядок здійснення контролю за даванням і одержанням хабара (контрольована «передача хабара») з використанням науково-технічних засобів (фотозйомки, відео- і звукозапису), СХР, а також відібрання зразків СХР та інших зразків для проведення спеціального дослідження і судової експертизи, в порядку, передбаченому статтею 199 КПК України, з участю понятих. Статтю 204 з Проекту КПК України виключити.
Розділ 2 «Доказування у стадії досудового розслідування у справах про одержання хабара» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Особливості предмета доказування у справах про одержання хабара» аналізуються наукові праці, що стосуються поняття предмета доказування (Ю.П. Аленіна, С.А. Альперта, В.А. Баніна, Ю.М. Грошевого, В.Т. Маляренка, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, С.М. Стахівського), розглядаються особливості предмета доказування у справах про одержання хабара. Звернуто увагу на суперечності, які є в методичних рекомендаціях, що регулюють порядок проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів з метою викриття хабарника. Наголошується на важливості встановлення: місця і часу вчинення злочину, обстановки, в якій відбулось суспільно небезпечне діяння, способу давання – одержання хабара (проста і завуальована форми), предмета хабара (його родові та індивідуальні властивості), джерела хабара (джерела засобів, витрачених на хабар), походження грошей, грошового розміру хабара, умислу на його одержання, дій, які службова особа виконала або повинна була виконати в інтересах хабародавця, мети злочину, ознаки спеціального суб’єкта – службової особи, пом’якшуючі, обтяжуючі, кваліфікуючі ознаки злочину, зокрема, повторність, наявність факту вимагання хабара, відомості, що характеризують особу, її посадове становище, обставини, що сприяють хабарництву.
У підрозділі 2.2. «Поняття, елементи і суб’єкти доказування у справах про одержання хабара» дисертант аналізує поняття доказування та його елементи: збирання (формування) доказів та їхніх процесуальних джерел, перевірки, оцінки та використання під час прийняття й обґрунтування (мотивації) певних процесуальних рішень у справі. В стадії досудового розслідування збирання (формування) доказів та їх процесуальних джерел відбувається переважно шляхом провадження слідчих дій та окремих процесуальних дій: витребування слідчим документів і предметів; подання суб’єктами доказування документів і предметів та прийняття їх слідчим; заява клопотань щодо проведення окремих слідчих і процесуальних дій зі збирання та перевірки доказів, версій. Перевірку доказів здійснюють також шляхом провадження слідчих дій (очної ставки, відтворення обстановки і обставин події) та інших процесуальних дій. Процес оцінки доказів та їх процесуальних джерел включає в себе такі елементи: визначення їх належності, допустимості, достовірності, достатності спочатку для висунення слідчих версій, а згодом – і висновків у кримінальній справі. Оцінка належності, допустимості, достовірності доказів здійснюється як у процесі їх збирання, так і на підсумковому етапі, перед прийняттям процесуальних рішень.
Автор аналізує наукові праці, що стосуються визначення і класифікації суб’єктів доказування (В.Д. Арсеньєва, Ю.М. Грошевого, С.М. Стахівського), є прихильником поділу їх на дві групи: особи, на яких законом покладено обов’язок здійснювати доказування (особа, яка провадить дізнання (дізнавач), слідчий, начальник слідчого відділу, прокурор, суд, суддя); особи, які мають право брати участь у процесі доказування (підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений, виправданий, потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач) або залучаються до нього (поняті, спеціаліст, перекладач, захисник).
Аналізуються права слідчого, прокурора та інших посадових осіб, на яких закон покладає обов’язок доказування, а також права осіб, які мають право брати участь в доказуванні. Дисертант не погоджується з пропозицією надати адвокату-захиснику право проводити самостійно окремі слідчі дії, оскільки це є винятковим правом слідчого чи іншої посадової особи, у провадженні якої перебуває кримінальна справа.
У підрозділі 2.3. «Провадження слідчих дій у справах про одержання хабара» наведено систему слідчих дій у кримінальному процесі, типові першочергові слідчі дії, які проводять у справах про одержання хабара. Проаналізовано допит заявника як свідка, інших свідків, допит підозрюваного, обвинуваченого. З метою викриття обвинуваченого у вчиненні злочину застосовують різні тактичні прийоми і провадження окремих слідчих дій: очної ставки, пред’явлення для впізнання тощо при суворому дотриманні принципу свободи від самовикриття, викриття членів сім’ї чи близьких родичів та інших принципів кримінального процесу. З метою спростування алібі підозрюваного (обвинуваченого) в одержанні хабара, за результатами нашого опитування, проводили: очну ставку між свідком-заявником і підозрюваним (обвинуваченим) – 123 (74,5 %) респонденти; експертизу – 25 (15,1 %); додатковий допит свідка-заявника – 19 (11,5 %); додатковий допит інших свідків – 16 (9,7 %); додатковий допит підозрюваного (обвинуваченого) – 14 (8,5 %); відтворення обстановки та обставин події – 12 (7,2 %).
Під час допитів свідків та інших осіб доцільно застосовувати звукозапис або відеозапис як додатковий засіб фіксації показань.
У справах цієї категорії як свідків допитують понятих, що брали участь в огляді місця події після фактичного затримання особи, яка одержала хабара. Разом з тим поняті не є свідками в справі і, відповідно, не мають прав та обов’язків, передбачених законом (статті 69¹, 70 КПК України), а їх показання не відповідають вимогам частини 1 статті 68 КПК України, оскільки пов’язані не з фактом суспільно небезпечного діяння (злочину), а з процесом проведення слідчої дії. У разі нагальної потреби допитати їх (наприклад, якщо запідозрений (підозрюваний) оскаржує хід і результати слідчої дії, у якій брали участь поняті), на нашу думку, необхідно винести окрему постанову, у якій обґрунтувати це, а також передбачити окрему статтю (наприклад, стаття 127¹ «Допит понятого», де передбачити, що підставою допиту понятого є його участь у провадженні слідчої чи іншої процесуальної дії, які викликають сумнів в об’єктивності проведення або оскаржуються зацікавленими особами, винесення окремої постанови слідчого з обґрунтуванням потреби такого допиту, попередження понятого про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 КПК), а частину 2 статті 65 КПК України доповнити новим джерелом доказів – показаннями понятого.
Обшук у справах про одержання хабара може бути проведений в помешканні чи іншому володінні підозрюваного (обвинуваченого) або в його службовому кабінеті і є одним з важливих способів виявлення доказів. На жаль, у цій категорії справ його проводять не часто. Виїмку проводять з метою вилучення документів, що мають значення доказів у справі.
Питання щодо належності затримання підозрюваного у вчиненні злочину до слідчих дій було і є дискусійним. Ми вважаємо, що затримання підозрюваного є водночас тимчасовим запобіжним заходом і слідчою дією, адже в результаті її проведення одержують відомості, які по своїй суті є фактичними даними – доказами у справі.
Необхідно врахувати, що до порушення кримінальної справи, згідно з нині чинним КПК України, ще немає підозрюваного, тому доцільним у такому разі буде використання терміну «запідозрений». Мабуть саме «запідозрену особу», а не підозрюваного в розумінні частини 1 статті 43 КПК України, мав на увазі законодавець, формулюючи пункт 1 частини 3 статті 184 КПК України щодо обшуку особи без постанови «при фізичному захопленні підозрюваного уповноваженими на те особами, якщо є достатні підстави вважати, що затриманий намагається звільнитися від доказів, які викривають його чи інших осіб у вчиненні злочину». Тому ми пропонуємо в пункті 1 частини 3 статті 184 КПК України «підозрюваного» замінити на «запідозреного» і закріпити, у стадії порушення кримінальної справи, крім огляду місця події, ще й затримання «запідозреної особи», для чого доповнити КПК України статтею 106² «Затримання запідозреної особи». Слід зауважити, що у справах про одержання хабара, затримання підозрюваного застосовують як засіб тиску з метою одержання зізнання цієї особи у вчиненні злочину.
Законом (статті 187, 187¹ КПК України) передбачена можливість накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку, а також огляд і виїмка кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв’язку. У вивчених справах ми виявили лише одну слідчу дію – зняття інформації з каналів зв’язку.
Важливе значення для доказування вини особи, яка одержала хабара, мають судові експертизи. У вивчених справах найчастіше призначали фізико-хімічні (судово-хімічні) експертизи (94,3 %), експертизи матеріалів та засобів відео-звукозапису (судово-фоноскопічні) (3,6 %), почеркознавчі (1,6 %), дактилоскопічні (0,5 %). За результатами проведеного нами анкетування 165 оперативних працівників органів дізнання і слідчих прокуратури найчастіше призначають і проводять у цій категорії справ судово-хімічну експертизу, про що заявили 156 (94,6 %) респондентів; дактилоскопічну – 4 (2,4 %); почеркознавчу – 2 (1,2 %); товарознавчу, медичну і психіатричну – по 1-му (0,6 %).
Розділ 3 «Докази та їх процесуальні джерела у стадії досудового розслідування у справах про одержання хабара» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1. «Показання (свідка, підозрюваного, обвинуваченого) і висновок експерта у справах про одержання хабара» йдеться про історичний розвиток поняття доказів у законодавстві та наукових працях (І.Я. Баришева, В.А. Ліновського, В.Д. Спасовича, М.С. Таганцева, І.Я. Фойницького), розвиток цього поняття в сучасних умовах (Ю.П. Аленіна, В.С. Балакшина, В.П. Гмирка, Ю.М. Грошевого, Є.Г. Коваленка, М.М. Михеєнка, С.М. Стахівського). Аналізуються відмінності між показаннями свідка, підозрюваного і обвинуваченого, заходи забезпечення слідчим допустимості доказів і доказової інформації, вимоги до змісту показань свідка, підозрюваного і обвинуваченого, вплив слідчої ситуації на вибір моменту і тактики допиту, а також перевірку та оцінку доказів у справах про одержання хабара.
Розглядається значення висновку експерта в доказуванні, вимоги до структури і змісту цього джерела доказів.
У підрозділі 3.2. «Речові докази у справах про одержання хабара» аналізується поняття речові докази, їх належність, допустимість, звертається увага на встановлення індивідуальних ознак предмета хабара, на невдалу редакцію статті 79 КПК України, в якій відсутня вимога визнання предмета речовим доказом, а йдеться лише про приєднання його до справи в такій якості. Пропонується доповнити цю статтю вказівкою на необхідність прийняття рішення про визнання предметів речовими доказами, а процесуальний документ назвати «постанова про визнання предмета речовим доказом і приєднання його до справи». Не зовсім вдалою є назва цього джерела доказів, тому дисертант пропонує в статті 79 КПК України «Речові докази» замінити на «Матеріальні об’єкти, що мають ознаки речових доказів», після «огляду» доповнити «визнані речовими доказами», а після словосполучення «ухвалою суду» доповнити словами «негайно після встановлення їх належності до справи із вказаних у законі джерел».
Як речові докази можуть розглядатися і самі сліди, у разі виявлення яких, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 106 КПК України, можливе проведення такої слідчої дії, як затримання підозрюваного. У такому випадку наявність слідів СХР на руках (пальцях, долонях) вказує на те, що особа торкалась предмета, попередньо поміченого СХР, саме для досягнення цієї мети. Крім того, сліди СХР, які відокремлені від об’єкта, на якому вони відобразились (рука, одяг), – самостійний вид речових доказів.
Аналіз заявлених в окремих справах алібі вказує на те, що самих слідів СХР іноді не достатньо для викриття особи у вчиненні злочину. Тому ми пропонуємо закріпити в законі обов’язкове фіксування розмови заявника і службової особи за допомогою звуко- або відеозапису. Цей захід, крім того, дасть змогу спростувати чи підтвердити алібі затриманої особи, наявність (відсутність) у діях заявника елементів провокації і буде сприяти встановленню об’єктивної істини.
До предметів, які були об’єктом злочинних дій, належать предмети, на які було безпосередньо направлено злочинний замах – предмет хабара. У вивчених справах виявлено 226 епізодів одержання хабара, у яких предмет хабара становили: гривня – 122 (54,0 %), долари США – 87 (38,5 %), гривня і долари США – 11 (4,9 %), гроші (гривня), продукти харчування та алкогольні напої – 5 (2,2 %), промислові товари – 1 (0,4 %), що визнані речовими доказами і приєднані до справи.
У підрозділі 3.3. «Протоколи слідчих дій, протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів та інші документи» дисертант аналізує поняття протокол і протоколи слідчих дій та додатки до них, звертає увагу на суворе дотримання форми і порядку їх складання, що є однією з умов їх допустимості, а в разі застосування науково-технічних засобів фіксації інформації об’єктивно відображати зміст і перебіг слідчої дії, не принижувати гідність її учасників. Пропонується врегулювати порядок застосування науково-технічних засобів фіксації інформації – звукозапису, кінозйомки, відеозапису і фотографування в одній універсальній статті 85¹ КПК України, а статтю 85² з КПК України виключити.
Розглядаються дискусійні точки зору щодо протоколів з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів. Пропонується складати такий протокол за результатами проведення усіх оперативно-розшукових заходів, а також уточнити редакцію частини 2 статті 65 КПК України, що стосується протоколів з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів. Для цього після слова «заходів» доповнити словами «якщо вони відповідають вимогам належності, допустимості і достовірності», а частину 1 статті 67 КПК України після «оцінюють» доповнити словами «належність, допустимість і достовірність», «докази» замінити на «доказів».
Автор аналізує поняття інші документи, вимоги до них, критерії розмежування документів – самостійних джерел доказів і документів – речових доказів.
|
