Долинська, Світлана Василівна. Українське селянство в переселенській політиці СРСР у 1920-ті роки

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження; з’ясовано мету, предмет, об’єкт, наукову новизну та теоретичне значення дослідження, територіальні та географічні межі; розкрито методологічну базу, теоретико-практичне значення роботи; надано інформацію про апробацію результатів дослідження, публікації та її структуру.
У першому розділі «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження» подано аналіз наукової літератури з проблеми дослідження,
5
висвітлено джерельну базу, охарактеризовано методологію наукового дослідження.
В історіографічному огляді літератури можна виділити три основних етапи: довоєнний та воєнний (1920–1945 рр.), повоєнний (1945–1991 рр.) та сучасний (1991–2015 рр.). Перший характеризується перебудовою економіки за радянським зразком, посиленням культу особистості, голодомором, репресіями, воєнними лихоліттями. У науковій літературі він відображений агітаційно-пропагандистською спрямованістю, відсутністю історичних праць, де б висвітлювався процес переселення.
У повоєнний період починає відбудовуватись господарство, розвінчується культ особистості Й. Сталіна, поступово лібералізується суспільне життя. Наука, обслуговуючи економічні та політичні потреби радянської держави, реагує великою кількістю історичних праць, які вивчають переселенський рух в СРСР і УСРР, зокрема, заселення східних районів РСФСР.
Сучасний період української науки за умов демократизації, розбудови громадянського суспільства і плюралізму, базуючись на об’єктивній джерельній базі, характеризується можливостями комплексно осягнути досліджувану проблему.
У довоєнний та воєнний (1920–1945 рр.) період так зване земельне питання в науці набуло надзвичайної гостроти. Зокрема, проблемами сільського господарства опікувались С. Косіор1, О. Шліхтер2. У книгах і статтях, виданих у 1920–1945 рр., що мали прикладний характер, вирішувались складні соціально-економічні проблеми у країні. Проте їх авторами були партійні функціонери, тому їх висновки лежали в ідеологічній площині і зводились до виправдання створення колгоспної системи. Пропагандистську спрямованість мають дослідження вчених, які займалися питаннями «перенаселеності» та землевпорядкування українського села, а саме – Л. Мінц3, Ф. Попов4. Їх наукові студії вирішували скоріше політичні завдання радянської влади, ніж були покликані відшукати шляхи боротьби з негативними економічними явищами. Питання переселення українців на східні кордони РСФСР в науковій літературі висвітлені у працях А. Яхонтова5, М. Большакова6. Згадані автори були безпосередньо задіяні у проведених переселенських заходах, мали доступ до статистичного матеріалу, законодавчих і нормативних актів. Комплексний характер політики переселення ними розглядається з точки зору як
1 Косіор С. Масова колективізація, ліквідація куркуля як класу і чергові завдання партії / С. Косіор. – Х.: Держвидав України, 1930. – 29 с.
2 Шліхтер О. Завдання сільського господарства / А. Шліхтер. – ДВУ, 1927. – 32 с.
3 Минц Л.Е. Аграрное перенаселение и рынок труда в СССР / Л.Е. Минц. – М.-Л.: Московский рабочий, 1929. – 470 с.
4 Попов Ф. Проблема аграрної перенаселеності та шляхи розвитку народнього господарства УСРР/ Ф. Попов // Більшовик України. – 1928. – № 21, 31 груд. – С. 64–76.
5 Яхонтов А.П. Переселение за пределы Украины./ А.П Яхонтов. – Харьков: Гос. изд-во Украины, 1926. – 68 с.
6 Большаков М. Дальневосточное и сибирское переселение // Вестник землеустройства и переселения / М. Большаков. – 1928. – Кн. IV. – С. 3–44.
6
загальнодержавних народно-господарських економічних завдань, так і зміцнення безпеки країни. Висновки, до яких дійшли вчені, базувались на досвіді Російської імперії та слугували для виправдання переселенської політики радянської влади. При цьому зазначалось, що в дореволюційний період основним мотивом проведення політики переселення була «слов’янізація околиць», у той самий час аналогічна мета радянської влади категорично заперечувалась.
Більшість видань радянського періоду після Другої світової війни слугували пропаганді здобутків колгоспної системи, при цьому спостерігається маніпулювання фактами, замовчувались або свідомо викривлялись негативні наслідки проведення політики усуспільнення. Серед них можна виділити узагальнюючу працю «Аграрна політика Комуністичної партії і радянського уряду в період відновлення народного господарства (1921–1925 рр.)»7, «Історія селянства Української РСР»8, де автори досліджували зміни в сільському господарстві після приходу більшовиків до влади. Переселенська політика свідомо замовчувалось, але детально висвітлені негативні явища у доколгоспному селі, які були причиною для критики капіталістичних елементів НЕПу та пропаганди колгоспного ладу. Питання соціально-економічного розвитку в роки Непу цікавлять дослідників з історичної точки зору. Головний акцент був зроблений на висвітлення заходів радянської влади щодо боротьби з безробіттям9. Серед дослідників переселенської політики радянської держави варто відзначити монографію М. Платунова10, в якій аналізується зміст переселенської політики до початку Другої світової війни. Проте у вказаній праці не досить об’єктивно характеризується політика переселення, не акцентується увага на прорахунках радянської влади. Починаючи з 1991 р., з’являються публікації, присвячені історії розвитку сільського господарства в Україні, які якісно відрізняються від стереотипних оцінок минулих років. Серед фундаментальних досліджень періоду зміцнення тоталітарного режиму слід виділити праці «Історія українського селянства»11 в 2-х т., П. Саблук «Аграрна економіка і політика в Україні: Підсумки минулого та погляд у майбутнє»12. Найбільш ґрунтовне дослідження сільського господарства
7 Аграрна політика за постановами з’їздів і конференцій ВКП (б), КП(б)У та комінтерну. Держуктедок Наркомосвіти УСРР:[підруч. для с.- г вузів та шкіл]. – Х.: Рад. селянин, 1927 – 471 с.
8 Історія селянства Української РСР / [ ред. В.А. Дядиченко]. – К.: Наук. думка, 1967. – 551 с.
9 Рогачевская Л.С. Ликвидация безработицы в СССР 1917-1930 гг./ Л.С. Рогачевская. – М.: Наука, 1973. – 382 с.
10 Платунов Н. И. Переселенческая политика Советского государства и ее осуществление в СССР (1917–июнь 1941 гг.) / Н. И. Платунов. – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1976. – 282 с.
11 Історія українського селянства: Нариси в 2-х т. / НАН України; Інститут історії України / [відп. ред. В.А. Смолій.] – К.: Наук. думка, 2006. – Т.2. – 653 с.
12 Саблук П. Аграрна економіка і політика в Україні: підсумки минулого та погляд у майбутне: науково-популярні нариси. В 3-х томах. / П. Саблук.– К.: Інститут аграрної економіки, 2001. – Т.І: Економіка періоду диктатури влади. – 432 с.
7
1920-х років здійснили В. Калініченко13, О. Сушко14. Репресивну політику більшовиків на селі окреслили С. Білан15, Г. Капустян16 О. Мельничук17. У наукових студіях прослідковується докорінне переосмислення багатьох подій і проблем аграрної та індустріальної історії. Вчені отримали можливість опублікувати донедавна засекречені архівні матеріали, присвячені таким раніше не відомим темам, як розкуркулення і голод в 1932–1933 рр. Складні взаємовідносини між радянською владою та селянами в період НЕПу висвітили зарубіжні дослідники. Зокрема, це монографії М. Левина18, Я. Бориса19. Соціально-економічні наслідки радянських перетворень проаналізовано в праці А. Нове20. Ці дослідники викладають антибільшовицьку спрямованість і критикують економічну модель радянського зразка. Діяльність сільськогосподарських об’єднань у період НЕПу висвітлюється в дослідженнях І. Дробота21, В. Шарпатого22, які присвячені проблемам розвитку сільського господарства 1920-х років, подоланню кризових явищ, поглибленню суперечностей між лібералізмом НЕПу та тоталітарним контролем.
Комплекс тематичних статей Я. Хонісмана23, Т. Пронь24 розкривають етнічні процеси на Півдні України. Громадська діяльність національних меншин
13 Калініченко В. В. Селянське господарство України в період НЕПу: Історико-економічне дослідження/ В.В. Калініченко. – Х.: Основа, 1997. – 400 с.
14 Сушко О. НЕП: між доцільністю і несприйняттям / О.Сушко // Урядовий кур’єр. – 2004. – №208 (2 листоп.). – С.6. 15 Білан С. О. Трансформація життя українського селянства (1929–1939 рр.) / С.О. Білан.– Ніжин: ПП Лисенко, 2014. – 455 с.
16 Капустян Г. Т. Дві «правди» або українське село в двадцяті роки двадцятого століття / Г. Т Капустян. – Кременчук: ПРО Графіка, 2003. − 324 с. 17 Мельничук О. Боротьба за землю на Поділлі у першій половині 1920-х рр. / О Мельничук . // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження. – Вінниця, 2013. – C. 375–382; Мельничук О. Боротьба за владу на селі в 1920–1925 роках: сільські ради проти комнезамів / О Мельничук // Нова політика. – 1998. –№2. –С. 35–36.
18 Lewin M. Russian Peasants and Soviet Power: A study of Collectivization / M. Lewin. – London, 1968. – 315 p.
19 Borys J. The Sovietization of the Ukraine 1917 – 1923: Communist Doctrine and Practice of National Self-Determination / J. Borys. – Edmonton: The Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1980. – 212 p.
20 Nove A. An economic history of the USSR / A. Nove. – London: Allen Lane-Penguin Press, 1969. – 416 p.
21 Дробот І. І. Державницька концепція українського союзу хліборобів-державників (20-ті роки ХХ століття): [зб. наук. праць]/ І.І. Дробот //Наукові записки / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова; укл. П. В. Дмитренко, укл. Л.Л. Макаренко. – Київ, 2001. – Вип. 40. – С. 186 – 187.
22 Шарпатий В.Г. Створення Всеукраїнського агрономічного товариства у 20-х рр.: програма, завдання, персоналії / В. Г. Шарпатий // Гілея: науковий вісник: зб. наук. праць, 2011. – Вип. 50 (№ 8). –С. 134–142.
23 Хонігсман Я. С. Єврейське землеробство в Україні /Я.С. Хонігсман // Філософська і соціологічна думка. – 1993. – №9-10. – С. 160–167.
24 Пронь Т.М. До історії міграційних процесів на Півдні України /Т.М. Пронь // Наукові праці. – Миколаїв, 1999. – С. 51–56.
8
України, зокрема серед переселенців, знайшла своє відображення в працях М. Журби25, В. Доценко26. У монографії «Шестикутна зірка над полем: Життя і смерть єврейського землеоблаштування в Україні (20–30-ті роки ХХ століття)»27 аналізуються невдачі радянської переселенської політики, доводиться, що її головною метою було утвердження радянської влади, ліквідація приватновласницьких господарств, відчуження робітників від результатів своєї праці.
Участі українців в колонізації Далекого Сходу присвячені праці В. Літвінова28, А. Попок,29 М. Якименко30. Дослідники доводять масштабне залучення українських селян до колонізаційних заходів радянського уряду та Російською імперією, їх роль в економічному освоєнні регіону, стверджують, що переселенська політика радянської влади була логічним продовженням Столипінської аграрної реформи.
Дослідження питання становища переселенців Української СРР у 20-ті роки пов’язане з існуванням замовчуваних раніше сторінок, суперечливих висновків і тверджень. З’ясувати істину в цих питаннях неможливо без залучення історичних джерел. Характер використаної літератури обумовлений метою і завданнями дисертаційного дослідження, специфікою та змістом проблем, на яких зосереджується головна увага в праці. Основою дисертації є широке коло неопублікованих джерел, значну частину яких введено до наукового обігу вперше.
Джерельна база роботи складається із сукупності архівних та опублікованих матеріалів.
Зазначимо, що до групи архівних джерел входить 167 справ, котрі зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади (ЦДАВО України) (3 фонди), Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГО України) (1 фонд), Державному архіві Російської Федерації (ДАРФ) (три фонди), Російському державному архіві економіки (РДАЕ) (один
25 Журба М.А. Громадські об’єднання радянського села і національні меншини України (20–30 рр. XX ст.) / М.А. Журба – К.: Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова, 2002. – 152 с.
26 Доценко В.О. Об’єднатися щоб вижити: єврейський громадський рух в Україні (60-ті рр. ХІХ ст. – 30-ті рр. ХХ ст.): монографія / В. О Доценко. – Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2014. – 332 с.
27Доценко В.О. Шестикутна зірка над полем: життя і смерть єврейського землеоблаштування в Україні (20–30-ті роки ХХ століття)/ В.О. Доценко, М.А. Журба. – К.: «МП Леся», 2005. – 230 с. 28 Літвінов В.В. Участь українців в колонізації Хабаровського краю (1910–1928 рр.): автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.01/ В.В. Літвінов. – Дніпропетр. нац. ун-т., 2006. – 17 с. 29 Попок А.А. Українські поселення на Далекому Сході як історичний та етнокультурний феномен (кінець ХІХ – ХХ ст.): автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / А.А. Попок; НАН України. Ін-т історії України. – К., 2002. – 20 с.
30 Якименко М.А. Переселення селян як метод боротьби радянської влади з аграрним перенаселенням в Україні напередодні Голодомору 1932–1933 рр.: матерали конфер. до 70-річчя Голодомору в Україні 1932–1933 роки/ [редкол.: О.О Нестуля. та ін.]. – Полтава, 2002. – 112 с.
9
фонд), державних архівах Київської, Полтавської, Чернігівської, Одеської областей.
У фондах ЦДАВО України містяться документи, що розкривають переселенські процеси. Зокрема, Ф. 1 Всеукраїнського ЦВК Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів містить звіти з евакуації та про рух населення України. Основний масив документів, залучених до написання дисертації, зберігається в Ф. 27 Народного комісаріату земельних справ, куди надходила основна інформація з планування щодо заселення того чи іншого регіону, накази переселенської кампанії, інструкції, кошториси переселенської справи, перспективні плани з переселення за межі України, звіти уповноважених осіб щодо підготовки та перевезень переселенців, звіти з районів оселення переселенців. Ф. 582 Верховної Ради Української РСР дозволив скласти уявлення про чисельність селянських господарств по повітах губерній, природний рух населення, отримати відомості про зміни земельного користування, а отже, більш об’єктивно розглянути ситуацію, що склалась у середовищі селянства УСРР.
Велика колекція документів з питань розвитку держави міститься у Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГО України). Джерелознавче та наукове значення мають матеріали Ф.1 Центрального комітету комуністичної партії України, де зберігаються наявні документи структурних підрозділів ЦК КП(б)У, об’єднані в оп. 20 за 1918–1941 рр., що містять протоколи засідань політбюро, плани, доповіді тощо.
За умови цензури, що існувала за радянської системи, документи потребували критичного аналізу. Долучення регіональних архівів дозволило отримати сукупність фактів для більш об’єктивного вирішення поставлених завдань. Державний архів Київської області у Ф.Р. 353 Київського окружного виконавчого комітету Рад робітничих, Державний архів Чернігівської області Ф.Р. 69, Ф.Р. 1590, Державний архів Полтавської області Ф. 3122 та документи Державного архіву Одеської області, зокрема, Ф.Р. 62 та Ф.Р. 159 містять листування сільрад про організацію переселенських товариств, списки громадян, які бажали переселитись.
У Державному архіві Російської Федерації документи фонду Ф.Р. 1235 (Декрети Всеросійського Центрального Виконавчого комітету Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів), дозволяють зрозуміти діяльність центральних органів влади при вирішенні важливих завдань. Зокрема, документи Ради Народних Комісарів (Ф.Р. 130) містять досить цікаві матеріали про завдання, перспективи, а також переписку з місцевими органами влади з питань переселення та реімміграції населення з капіталістичних країн.
У Російському державному архіві економіки (Ф. 5675) є документи, що стосуються планування та фактичного розподілу переселенського контингенту по республіках Радянського Союзу. Значний науковий інтерес становлять документи, що стосувались планування переселення в УСРР, а також звіти, які надсилались з УСРР щодо виконання переселенських заходів.
10
До другої групи опублікованих джерел належать: збірники законів, опубліковані перспективні плани, стенографічні звіти, звіти вчених про колонізаційні райони, статистичні збірники, періодичні видання, мемуари.
Серед надрукованих джерел слід насамперед виділити збірники законів, видані у період існування Радянського Союзу31 та за часів незалежності України.32 Окремо можна назвати матеріали з’їздів, пленумів, які широко публікувались у Радянському Союзі33. Багатий науковий матеріал для дослідження міститься у праці «Комітети незаможних селян України (1920–1933). Збірник документів і матеріалів»34. Важливим джерелом були опубліковані перспективні плани, централізовані державні перспективні плани, які спрямовувались на розвиток країни або окремих галузей, зокрема, сільського господарства. Серед опублікованих загальних планів розвитку економіки виділяється збірник матеріалів «Шляхи розвитку народного господарства УСРР»35.
Наступною групою є стенографічні звіти та доповіді «Задачі і заходи Наркомзему УСРР на 1925–1926 рр. Стенографічна доповідь на відкритих зборах Наркомзему»36. У цей період друкувалась велика кількість досліджень вчених, присвячених колонізаційним районам37, а також збірників для переселенців38, де містились матеріали, що інформували селян про умови в місцях переселення. Документи і матеріали опубліковані за період незалежності України вміщують інформацію, недоступну для наукового загалу в радянський період. Змінюється принцип побудови документальних публікацій: замість радянського тенденційного підбору матеріалів сучасні дослідники застосовують принцип об’єктивності. Зокрема можна назвати публікацію О. Гладун «Статистика населення в Україні в 1920–1930-ті роки»39. Критичного переосмислення
31 Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов конференций и пленумов ЦК (1898–1986 рр.). – 9-е изд., доп.: испр. – М.: Политиздат, 1984. – 494 с.
32 Національні меншини в Україні, 1920 – 1930-ті роки: іст. картогр. атлас / [Упоряд.: М. І. Пінчук та ін.]. – К.: Четверта хвиля, 1995. – 104 с.
33 КПРС в резолюціях та рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. / Перек. з сьомого рос. вид. ч. І. – К.: Держвидав УРСР, 1954. – 781 с. 34 Комiтети незаможних селян України (1920 – 1933). Зб. док. i матер./ [Пiд ред. проф. I.К. Рибалки]. – К.: Наук. думка, 1968. – 7 с.
35 Пути народно-хозяйственного развития УССР: [материалы к построению пятилетнего плана]. – Х.: Укргосплан, 1928. – 492 с.
36 Одинцов А.В. Задачи и мероприятия Наркомзема УССР на 1925–1926 год / Стенограф. доклад на открытом собрании Наркомзема 8 октября 1925 года. – Х.: Радянський селянин, 1925.– 30 с. 37 Поволжская колонизационная миллиоративная экспедиция в Саратове. Технические инструменты по составлению землеустроительного проекта в плане и применение его в натуру.– Саратов: тип №2: Сарполиграфпром, 1927. – 86 с.
38 Надволжя (Новоузенський повіт Самарської губернії і Пугачівський повіт Самарської губернії) .– Радянський селянин 1927. – Вип 2. – 40 с.
39 Гладун О.М. Статистика населення в Україні в 1920–1930-ті роки / О.М. Гладун, О.П. Рудницький // Демографія та соціальна економіка. – 2009. – № 2. – С. 48-57.
11
вимагають мемуари, листування, щоденники й спогади сучасників подій, які досліджуються40. Окрему групу джерел, що дозволяють значно розширити базу дослідження, становлять матеріали періодики 1920–1930-х років41. Підбір методів, адекватних цій науковій роботі, є чи не найбільш ключовим питанням дослідження. Реалізація наукових принципів і підходів досягається використанням відповідних наукових методів. Останні визначаються характером теми, метою та особливостями джерельної бази дослідження. Системний аналіз окреслених дисертантом проблем базувався на принципах історизму, наукової об’єктивності, логічності, неупередженості суджень, що дозволило всебічно проаналізувати основні аспекти переселенської політики, закономірності, зміни і перетворення в житті суспільства періоду НЕПу.
Отже, проведений аналіз історіографічної проблеми засвідчив, що в радянський період історична наука була необ’єктивна, обмежена ідеологічними межами. Наукова громадськість після здобуття Україною незалежності прагне проводити об’єктивні дослідження, проте у процесі дослідження ми не віднайшли праці, в якій системно б висвітлювалась політика переселення українських селян в 20-х рр. ХХ ст. Застосування дисертантом сучасних наукових методів дослідження дозволило максимально об’єктивно, комплексно проаналізувати тему переселенської політики радянської влади.
У другому розділі «Проблема аграрного «перенаселення» в УСРР» висвітлюється діяльність аграрного сектора економіки УСРР періоду НЕПу. Паростки капіталізму, що зародились ще в ХІХ ст., призвели до майнового розшарування та обезземелення частини селянства. Прихід більшовиків до влади змінив хід економічної історії. Комуністичні гасла про зрівняльний розподіл усіх благ та ресурсів були тільки популістським жестом. Вилучення у поміщиків, у церков та заможних селян землі не ліквідувало безробіття. Складна соціально-економічна ситуація сприяла ще більшому поширенню антибільшовицьких настроїв. Наркомзем вбачав порятунок від безробіття на селі, не виходячи за межі комуністичної ідеології – у збільшенні посівної площі та створенні колективних підприємств. Радянські вчені під терміном аграрне (приховане) «перенаселення» розуміли марксистсько-ленінське тлумачення цього терміна. Воно виявлялось насамперед в існуванні резервної армії праці, яка виникла в сільському господарстві у процесі майнової диференціації селянства. Так зване аграрне перенаселення розв’язувало руки більшовикам для проведення репресивних заходів проти заможних селян, що зосередили в своїх руках матеріальні блага. Дрібні господарства залишались неспроможними давати надлишковий продукт, оскільки запас трудових сил і відсутність простих сільськогосподарських знарядь робили неможливим збільшення посівів. Записуватись до колгоспів добровільно селяни не бажали. Причини цього
40 Биковський Л. Юрій Косьмич Глушко-Мова (з матеріалів наук.-досл. Інституту Зеленої України) // Нові дні. – 1952. – Вересень. – C. 22 – 24.
41 Сивий О.П. Дорога в нікуди / О.П Сивий. //Громадська думка. – №1. –1925. – С.24–30.
12
полягали не лише в усуспільненні засобів виробництва, землі, кінцевого продукту, що вироблялись у такого роду об’єднаннях. Ментально українські селяни були одноосібними власниками землі. Досягати запланованих темпів колективізації вдавалось лише насильницькими методами.
Безробіття в період НЕПу штовхало селян залишати рідний дім. У 1925 р. на біржах праці українських міст зареєстровано майже 1,3 млн. безробітних. За такої складної економічної ситуації звичайним явищем були страйки та повстання, що несло загрозу існуванню радянської влади. Переселення частини селян на необжиті простори Півдня України та Сходу РСФСР були найбільш простим та дешевим методом вирішення важливих завдань радянської влади. Загальне керівництво процесом переселення здійснювалось з Москви, через Всесоюзний переселенський комітет при Наркомземі СРСР. В УСРР функціонував аналогічний орган, що здійснював переселенську політику на місцях – Всеукраїнський переселенський комітет при Наркомземі УСРР. Наркомзем УСРР проводив свою роботу через такі свої підрозділи: Відділ Переселення Народного Комісаріату Земельних Справ, повітові земельні відділи, районні земельні відділи, сільради тощо. Радянська держава обіцяла певні пільги переселенцям, серед яких – спеціальний переселенський тариф для перевезень сім’ї та багажу, грошові та натуральні кредити, підготовка землі, створення інфраструктури, звільнення від податків, військової служби тощо.
Підбір переселенців здійснювався з районів, де соціальна напруга була найбільш високою, а отже, існувала загроза існуванню радянської влади. Обов’язковим стало переселення сімей у повному складі з припиненням землекористування. В багатьох випадках залишену землю передавали для створення колгоспів. У планах радянської влади передбачалось переселяти середній та заможний контингент, забезпечений засобами для існування. На практиці підстави для переселення мали тільки незаможні селяни. У перший рік проведення політики переселення органи Наркомзему УСРР зареєстрували 131 відсоток бажаючих, тобто більше, ніж планувалось. Фактично селян, які змінили проживання в УСРР на суворі умови Півночі РСФСР, виявилось значно менше. Одночасно охочих переселитись на Південь України було більше, ніж планувалось.
Усіляко заохочувалось створення колективних господарств на базі переселенців. Їм надавалось більше кредитів та краще технічне оснащення. Проте спроби добровільної пролетаризації селян зазнали краху. Колективні товариства до 1929 р. існували тільки на папері. Всеукраїнський Переселенський Комітет 24 січня 1929 р. заборонив індивідуальне переселення.
Отже, так зване аграрне перенаселення було використане партійним режимом для створення соціального експерименту в українському селі, головною метою якого стало перетворення індивідуального виробника на сільського пролетаря та стирання його національної ідентифікації.
13
У третьому розділі «Особливості переселенських та міграційних процесів» обґрунтовано етнічні та міграційні процеси на Півдні України, переселення туди з інших регіонів УСРР, виселення українців за межі УСРР, облаштування селян на колонізаційних фондах РСФСР, соціально-економічні наслідки переселенської політики СРСР у 1920-ті роки для України.
У планах компартійної верхівки була «пролетаризація» селян шляхом їх переселення та утворення переселенських колективних господарств. Основним регіоном для внутрішніх переселень виявився Південь України, куди направлялись на сезонні підробітки малоземельні селяни. Після революції 1917 р. стала помітна відносна спустошеність Півдня України порівняно з Поліссям і Лісостепом. Основна частина земельного фонду Півдня України передбачалась для внутрішнього використання. Проте, неврожай у центральних губерніях Росії призвів до потоку біженців на територію УСРР. Упродовж 1921–1923 рр. їх нараховувалось 513 тис. 144 особи. Протягом 1922–1923 рр. радянська влада проводила їх реевакуацію на територію РСФСР. Проте повернулось лише 200 тис., отже, понад 300 тис. так і залишились проживати в Україні. Зі згоди радянської влади створювався багатонаціональний регіон.
У загальному плані переселенських заходів окремо були виділені заходи у переселенні нацменшин України. Серед найбільш численних груп були євреї, цигани, шведи, німці та етно-конфесійна група переселенців – духобори. У результаті беззастережної переселенської політики Південь України став ще більш національно строкатим. У 20-х роках тут проживали представники понад 50 національностей. Основну групу становили українці – понад 50%, євреї – 13%, молдовани – 5%, німці – 3,5% від загальної кількості селян. Інші національності, у тому числі росіяни, віддавали перевагу проживанню у містах. Разом з тим, Південь України у наступні роки заселявся білорусами, казахами, репатріантами з Європи, Америки.
З огляду на важливість для РСФСР освоєння східних регіонів та обмеження земельного колонізаційного фонду на Півдні України, 18 січня 1928 р., невдовзі після XV з’їзду ВКП(б), Центральний Виконавчий Комітет та Рада Народних Комісарів СРСР прийняли особливу Постанову «Про завдання переселення, його організацію, основу створення планів переселення і про порядок фінансування переселенських заходів».
До 1929 р. форми проведення упорядкування земель у колонізаційному фонді РСФСР розраховувались, як правило, для індивідуальних переселенців. Для переселенців-одинаків земельні угіддя готувалися дрібними ділянками. Площа їх була невеликою, а самих ділянок нараховувалось тисячі одиниць які хаотично існували по величезній території від Уралу до Тихого океану. Фактична реалізація підготовки землі та інфраструктури колонізаційного фонду знаходилась на низькому рівні, що завдавало значного дискомфорту новоприбулим. Переселенці оселялись на землях, незадовільно підготовлених,
14
або навіть зовсім не готових до їх господарського використання. Надзвичайно складними для освоєння виявились ґрунти Далекого Сходу, Сибіру, з точки зору водопостачання були регіони Поволжя та Уралу. Ці обставини ускладнювали освоєння цілинних земель.
Держава передбачала медичну, агрономічну, шкільну, кредитну допомогу для переселенців, але найбільш важливіша складова – державне фінансування було незадовільним.
Злочинно недбала агрономічна та кредитна організація заважала українцям-переселенцям розгорнути нове господарство, зробити його рентабельним у перші ж роки. Мізерна медична допомога призводила до хвороб і смертей, незадовільна організація освітньої допомоги – до русифікації українських селян.
Отже, спроби організації переселенських товариств та індивідуальна відправка сімей селян на Схід РСФСР були провалені радянським урядом через брак коштів та незадовільну організацію. Особливістю переселенської політики в період НЕПу було переважання типу переселенця-одинака. За три роки її проведення завдання, що ставила перед собою радянська влада, не були вирішені. Цілеспрямовані переселення знищували самоідентифікацію українців, перетворюючи націю на населення без історичного коріння. Можна припустити, що політика щодо спецпереселенців кінця 1920–1930-х років. була продовженням невдалої політики індивідуального переселення.