ДОЛЬСЬКА ОЛЬГА ОЛЕКСІЇВНА ТРАНСФОРМАЦІЇ РАЦІОНАЛЬНОСТІ В ПОЛІ ОСВІТИ В ПОЛІ ОСВІТИ

summary

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються
мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, теоретико-методологічні та
концептуальні засади, визначаються наукова новизна, практичне значення
дисертаційної роботи, наводяться дані про публікації та апробацію
результатів дослідження.
Перший розділ «Раціональність в освіті: визначення та специфічні
особливості» присвячено експлікації власної дослідницької позиції,
уточненню категоріального апарату дослідження й обґрунтуванню його
методологічних засад, які покладені в основу аналізу визначення
раціональності в освіті. При визначенні поняття «поле освіти» спираємося на
концепції П. Бурдйо про багатовимірний простір позицій культурного
капіталу, Н. Еліаса з акцентом на незмінних передумовах культурної
мінливості людини та концепції С. Аверінцева щодо інтелектуальних
європейських революцій, пов’язаних із визначними типами репрезентацій
раціоналізму. Поле освіти у дисертації визначається як сфера інституційної
організації духовно-культурного життя людини, яке структурується під
впливом різних типів раціональності.
7
У підрозділі 1.1. «Концептуалізація раціональності: плюралізм
світоглядних і методологічних пропозицій» проаналізовано основні ознаки
раціональності в філософському дискурсі з метою виявлення основного
пізнавального спрямування раціональності, що має стати основою
концептуальних засад аналізу для визначення раціональності в полі освіти.
Зазначено, що раціональність вивчається в західноєвропейській і
американській філософії в роботах багатьох дослідників. Проблема
історичних типів раціональності розглядається в роботах С. Аверінцева,
П. Гайденко, Н. Смірнова, З. Сокулер, К. Хюбнера, М. Мамардашвілі,
В. Лук'янця, О. Соболь, Л. Ситніченко, В. Ратнікова та ін. Окремі аспекти
раціональності, які необхідні для дослідження і на які орієнтується автор,
розкриті в роботах Н. Автономової, Е. Алексеєвої, П. Гуревіча,
А. Єрмоленка, В. Ільїна, П. Копніна, М. Култаєвої, Г. Майнбергера,
Н. Мудрагей, А. Нікіфорова, О. Новікова, Б. Пружініна, К. Рутманіса,
В. Стрельченка та ін. Встановлено, що не існує єдиного підходу до
визначення такого терміну як «раціональність» внаслідок його надзвичайної
складності та багатозначності. Універсальна та локальна раціональність
вказують на вимоги пануючого стилю мислення та характерного мислення в
окремих галузях теоретизування. Програма оновлення раціональності
вимагає змін вектора її розуміння – від її епістемологічної позиції до
досвідного підходу (прикладна раціональність Г. Башляра, засоби людських
дій В. Швирьова). Аналіз літератури показав, що в розумінні сутності
раціональності в освіті можливо виділити дві наступні позиції. Перша
позиція визначає раціональність як певний принцип освіти, людинотворчий
потенціал. Друга пов’язана із роботою мислення: це рух думки, пов’язаний із
нормами, правилами, які дають стандарти мислення у вигляді
об’єктивованого людського досвіду. В сучасному розумінні сутність поняття
раціональності трансформується: її пов’язують із «логічним простором»
(Л.Вітгенштейн), що визначається як простір «всього того, що можливе
логічно» (Л.Вітгенштейн) і як простір знаків. Сам «простір» тісно
переплітається з поняттям «відкритість», яке розуміється як одночасна
присутність, перебування в ньому і подолання його абсолютизації. Логічний
простір відкритий до прийдешніх трансформацій.