Дробітько А.В. Формування урожаю зерна сої залежно від прийомів вирощування в умовах південно-західного Степу України

summary

РОзділ 1. Формування урожаю зерна сої залежно від прийомів її вирощування в умовах південно-західного Степу України (огляд літератури)

В розділі подано короткий аналіз результатів досліджень вітчизняних і зарубіжних авторів з питань вивчення впливу мінеральних добрив, інокуляції та біологічно активних речовин на урожайність та якість насіння сої, а також необхідність підбору різних сортотипів і сортів для конкретної грунтово-кліматичної зони. На основі здійсненого аналізу літературних джерел визначені питання, які ще не достатньо вивчено, обґрунтована необхідність проведення нових досліджень.

РОЗДІЛ 2. УМОВИ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

Робота виконувалась в період 1995-1998 рр. в КСП “Зоря” Братського району Миколаївської області, яке є базовим господарством Інституту кормів УААН. Господарство розміщене в південно-західній частині Степу. Польові досліди проводили в польовій сівозміні господарства.

Ґрунти дослідної ділянки представлені чорноземом звичайним малопотужним легкоглинистим на лесі, з вмістом гумусу 3,5 – 4,0%. Маса гумусу в шарі 0-30 см в середньому становить 130-150 т/га.

Реакція ґрунтового розчину нейтральна – 6,5-6,8 рН, гідролітична кислотність в межах 0,54-1,1 мг екв. на 100 г ґрунту. Сума поглинутих основ складає 38-43 мг екв. на 100 г ґрунту.

Ступінь насичення основами – 97,1-98,7%. Вміст доступного для рослин азоту – 6,2-8,8 мг на 100 г ґрунту.

Гідротермічні умови в роки проведення досліджень відрізнялися за кількістю опадів і сумою активних температур від середньорічних показників. Так, кількість опадів у 1995 р. за квітень-вересень становила 182,3 мм, у 1996 р. – 67,0 мм, у 1997 р. – 217,0 мм, у 1998 р. – 168,6 мм. Суми активних температур за цей період мали показники відповідно – 3359, 3860, 3069, 3580°С.

Основний метод досліджень – польовий дослід, який доповнювався лабораторними дослідженнями і спостереженнями, хімічними аналізами рослин, зерна, ґрунту. Вивчали особливості росту і розвитку, ризобіальної ефективності районованих і перспективних сортів сої, що належать до різних сортотипів – ранньостиглого, середньораннього, середньостиглого, вплив мінеральних (фосфорних і азотно-фосфорних) добрив в поєднанні з ризоторфіном, а також стимуляторів на ріст і розвиток, та урожайність різних сортів сої.

Для вивчення цих питань було проведено три польових досліди.

Дослід 1. Ріст і розвиток сортів сої інтенсивного типу

В цьому досліді протягом чотирьох років вивчали особливості росту і розвитку рослин 11 сортів сої, в тому числі тривалість їх міжфазних періодів, фотосинтетичну активність посівів (МФП і SФП), вміст протеїну, жиру і амінокислотний склад зерна, урожайність та інші показники.

Дослід 2.      Вплив добрив, інокуляції і їх поєднання на ріст, ризобіальну ефективність і урожайність різних сортів сої

В цьому досліді вносили мінеральні добрива (фосфорні і азотно-фосфорні), висівали насіння без інокуляції і з інокуляцією ризоторфіном двох сортів сої за такою схемою: фактор А – сорти: 1) Аркадія одеська, 2) Альтаір; фактор В – інокуляція: 1) без інокуляції, 2) інокуляція; фактор С – мінеральні добрива: 1) без добрив, 2) Р60, 3) N30P60, 4) N60P60.

Дослід 3.      Вивчення впливу біологічних стимуляторів на ріст, ризобіальну ефективність сої

Дослід включав сім варіантів обробки стимуляторами росту: Д-2, Д-7, Д-0,71, ДГ-500, ДГ-477, ДГ-918, ДГ-358. Стимуляторами росту обробляли насіння сої з використанням плівкоутворюючого препарату з Інституту біоорганічної хімії НАН України.

Посівна площа ділянок у дослідах – 100 м2, облікова – 50 м2. Повторність триразова. Сівбу сої проводили сівалкою СО-4,2 з міжряддям 70 см, густота рослин – 450 тис./га. Збирання сої на зерно прводили прямим комбайнуванням.

В польових дослідах проводили слідуючі спостереження і дослідження:

·         фенологічні за “Методикою Державного сортовипробування сільськогосподарських культур” (1989). Методикою проведення дослідів по кормовиробництву Інституту кормів УААН (1994, 1998). Відмічали основні фази росту і розвитку рослин, тривалість міжфазних періодів. За початок настання фази приймали наявність її не менш чим у 10% рослин, за повну – у 75% рослин;

·         підрахунок густоти рослин проводили в фазу повних сходів і перед збиранням урожаю на двох несумісних повторностях;

·         для біометричних аналізів відбирали по 10 рослин з кожної ділянки в несуміжних повторностях в основні фази вегетації;

·         відмічали дати утворення бульбочок, появу в них леггемоглобіну, перехід його в холіглобін, початок і повну мінералізацію бульбочок, визначали кількість і масу бульбочок за методом Г.С. Посипанова (1983, 1991);

·         площу листкової поверхні на рослині визначали методом висічок, використовуючи методику А.О. Ничипоровича та ін. (1961);

·         в рослинах у динаміці визначали вміст сухої речовини – азоту, фосфору і калію, сирої клітковини, сирого жиру згідно Інструкції для лабораторій Державної агрохімічної служби по аналізу кормів (1978) та Інституту кормів УААН (1982);

·         вміст валової енергії (ВЕ) в сухій надземній біомасі сої визначали, взявши за основу показник вмісту ВЕ в 1 кг сухої речовини (16732 кДж); вміст обмінної енергії (ОЕ) в сухій надземній біомасі вираховували за рівнянням Аксельсона:

ОЕ=13,1 (ср – Кл ? 1,05),

де ср – одиниця сухої речовини; Кл – клітковина; 1,05 – поправочний коефіцієнт; 13,1 – коефіцієнт, одержаний в результаті врахування перетравності сухої речовини корму.

·         амінокислотний склад зерна сої вивчали на амінокислотному аналізаторі в лабораторії Інституту кормів УААН;

·         урожайність сої визначали шляхом суцільного збирання ділянок переобладнаним комбайном СК-5 “Нива” і зважували з кожної ділянки;

·         статистичний аналіз данних урожайності проводили за методом дисперсійного аналізу на ЕОМ (Б.А.Доспєхов, 1985);

·         аналіз біоенергетичної ефективності вирощування різних сортів сої та прийомів підвищення урожайності сої визначали згідно методик проведення дослідів з кормовиробництва і годівлі тварин Інституту кормів УААН (1994, 1998);

·         економічну ефективність вирощування різних сортів та прийомів підвищення урожайності сої визначали згідно загальноприйнятих методів;

·         технологія вирощування сої на дослідних ділянках була загальноприйнятою для зони, крім нових прийомів, які вивчали в дослідах.

Результати досліджень

Розділ 3. Вплив мінеральних добрив та інокуляції на продуктивність сортів сої

В 1995-1998 рр. трифакторні досліди закладали за схемою, яка включала 4 варіанти: 1) без добрив; 2) Р60; 3) N30P60; 4) N60P60. Висівалися сорти сої Аркадія одеська і Альтаір без інокуляції і з інокуляцією насіння. Особливих змін проходження фаз вегетації під впливом мінеральних добрив не спостерігалось, лише при внесенні N60P60 було відмічено деяку затримку в настанні генеративних фаз вегетації. Особливо це було помітно за умов достатнього зволоження в 1997 р., коли за квітень-вересень випало 217 мм опадів.

Внесення N30P60 не було ефективнішим порівнянно з внесенням Р60 і висівом інокульованого насіння. Збільшення дози азоту до N60 при дозі фосфору P60 дещо подовжувало тривалість міжфазного і загального періоду вегетації в порівнянні з внесенням P60.

Мінеральні добрива та інокуляція впливали на показники лінійного росту основного стебла рослин сої (рис.1, 2, 3, 4). Вплив інокуляції на висоту рослин в роки досліджень був меншим, ніж мінеральних добрив.

Внесення мінеральних добрив збільшувало висоту прикріплення бобів нижнього ярусу. Так, при внесенні N60P60 в поєднанні з інокуляцією висота прикріплення нижніх бобів сорту Аркадія одеська збільшилась в 1995 р. з 9,3 до 14,9 см, в 1996 р. – з 5,2 до 10,5, в 1997 р. – з 13,3 до 20,1, в 1998 р. – з 9,3 до 16,1 см; сорту Альтаір відповідно – з 10,3 до 16,2 см; 6,8 до 12,3, 14,7; до 21,5 і з 10,3 до 17,5 см.

Аналізуючи динаміку наростання площі листкової поверхні сої в онтогенезі рослин, слід відмітити, що у середньому за 1995-1998 рр. посіви сорту Аркадія одеська мали найвищий показник листкової поверхні 33,7 тис. м2/га при внесенні N60P60 в фазі наливу насіння. За поєднання мінеральних добрив з інокуляцією цей показник становив 34,5 тис. м2/га, на контролі – 31,2 тис. м2/га.

Можна також відмітити, що інокуляція не мала значного впливу на формування листкової поверхні. Різниця між величиною площі листкової поверхні на ділянках з інокуляцією і без інокуляції була незначною і становила 0,1-0,8 тис. м2/га для обох сортів.