ЕКОЛОГІЧНА СКЛАДОВА СУСПІЛЬНОГО ВІДТВОРЕННЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету та завдання, сформульовано об’єкт, предмет і методи дослідження, показано наукову новизну та практичне значення дисертаційної роботи, надано відомості щодо апробації результатів, публікацій, а також структури та обсягу роботи.

У першому розділі роботи «Методологічні основи дослідження екологічної складової суспільного відтворення» розглянуто діалектику взаємодії суспільства і природи у різні історичні періоди, розкрито особливості суспільного відтворення в умовах глобалізації, оцінено екологічну складову та теоретичні підходи до вирішення екологічних проблем сучасного відтворення.

Система відносин у тріаді «людина–суспільство–природа» має еволюційний характер. Її результати, форми та наслідки змінюються протягом історичного розвитку людського суспільства, починаючи з появи перших сільськогосподарських технологій, поділу праці та закінчуючи масштабним впровадженням результатів науково-технічного прогресу в суспільну практику, висуванням на перший план інформаційних і комунікаційних технологій та процесами глобалізації в цілому. Сучасні еколого-економічні відносини ґрунтуються більшою мірою не на партнерстві та коеволюції з природою, відповідальності за долю планети та людства, а на підкоренні та відчуженні від неї.

Техногенний тип економічного зростання характеризується взаємодією двох суперечливих тенденцій: постійне збільшення виробництва засобів споживання і зниження ресурсного потенціалу природи.

Суспільне відтворення як комплексний процес руху суспільного виробництва, який постійно повторюється і відновлюється та у сукупності з безперервним створенням основ для цього руху являє собою суспільний розвиток. У роботі наголошується на виключну роль та значення екологічного фактора, його тісний зв'язок з поняттям «продуктивні сили суспільства». Від доцільності використання суспільством природних благ і забезпечення перспективності виробничих факторів залежать здоров'я людей, стан засобів виробництва та потенційні можливості суспільного розвитку взагалі. При цьому розгляд навколишнього природного середовища в роботі не обмежується лише розглядом природних сировинних і енергетичних ресурсів.

Особливе місце належить екосистемним функціям природи (екопослугам), які впливають на якісні характеристики відтворення засобів виробництва і людини як економічного і біо-соціо-духовного агента.

Дисертант відзначає, що природа із сукупністю її елементів та екосистемних функцій є не тільки споконвічною передумовою всякого виробництва та джерелом задоволення матеріальних і духовних потреб людини, але і основою збереження людини як біологічного і соціального організму та його природних умов життєдіяльності (рис 1). Тобто стосовно людини і суспільства природне середовище виступає відповідно у двох формах: соціально-економічній та соціально-екологічній.