ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК КОЛЬОРОВОЇ МЕТАЛУРГІЇ УКРАЇНИ (1970 ті рр.)

summary

У першому розділі – «Теоретичні основи дослідження процесів розвитку кольорової металургії України» – проаналізовано теоретичні підходи до дослідження процесів розвитку кольорової металургії України; основні тенденції розвитку кольорової металургії  України до 1970-х рр.; умови розвитку кольорової металургії України у 1970-ті рр.

Розвиток являє собою процес переходу з одного стану в інший, що виражається в нагромадженні якісних змін об’єкта, його структури й зв’язків, які приводять у підсумку до змін функціонування. Розвиток може здійснюватися у двох формах – як еволюція або революція. Однак процеси кількісних і якісних змін взаємозалежні, і провести між ними межу, на нашу думку, складно. Під еволюцією ми будемо розуміти процес поступових, повільних змін, як кількісних, так і якісних. Під революцією – стрибкоподібну, швидку якісну зміну.

Не існує єдиного погляду на механізм соціально-економічного розвитку. В різні періоди часу поширення набував той чи інший підхід. Так, в
1970–1980-ті рр. був виявлений великий інтерес до теорії великих циклів. Зрушення в тенденціях розвитку світової економіки, у тому числі уповільнення економічного зростання, зробили привабливою цю теорію, що дала змогу розглядати процеси, які відбувалися в цей період, у контексті економічного розвитку. У своїх дослідженнях ми спираємося на періодизацію соціально-економічного розвитку за технологічними укладами й використовуємо системний підхід.

З погляду системного підходу імпульсом розвитку є суперечності системи. Темпи, напрям і тип розвитку національної економіки та її компонентів залежать від їх минулого, у тому числі структури та механізму їх функціонування, досягнутого рівня розвитку, характеру середовища й типу зв’язків з ним, потенціалу національної економіки. Роль рушійних сил розвитку відіграють флуктуації системи. Розвиток галузі як підсистеми національної економіки відбувається у двох формах, яким відповідають два етапи розвитку: еволюційний і революційний.

Таким чином, дослідження розвитку галузі необхідно починати з аналізу економічного середовища, у тому числі змін у функціонуванні національної економіки в минулому. На цьому етапі визначаються зміни в попиті та пропозиції продукції галузі, поставках ресурсів, у технології, правові й інші інституціональні зміни, що спостерігалися в минулому. Досліджується вплив цих змін на структуру та зв’язки галузі, її функціонування, виявляються тенденції розвитку галузі.

На наступному етапі вивчаються кількісні зміни в галузі, що відбуваються у відповідь на зміни в державному управлінні та структурі економіки. На цьому етапі визначається вплив якісних змін у соціально-економічному середовищі на кількісні показники функціонування галузі. Розвиток галузі оцінюється за динамікою рівня доходів, кваліфікації персоналу, екологічного стану тощо. Критерієм прогресивного розвитку є збільшення капіталу, обсягів виробництва, доходів тощо. Також необхідно визначити зворотний вплив кількісних змін на якісні показники, наприклад, на зміни у структурі галузі. На заключному етапі досліджуються якісні показники функціонування галузі: собівартість продукції, ціни, якість товарів, технічний рівень, показники  ефективності.

Економіка СРСР у II половині XX ст. являла собою великий народногосподарський комплекс, що розвивався відносно незалежно. Після революції 1917 р. країна стояла на шляху автаркії й запозичила із загальносвітових тенденцій і світового науково-технічного прогресу лише те, що вважалося важливим з погляду військового протистояння із Заходом.

У 1950-х рр. у радянській економіці склалася ситуація надмірної заорганізованості, що не сприяло ефективній роботі народного господарства. У 1957 р. був здійснений перехід від галузевої системи управління до територіальної (система раднаргоспів). Мета реформи управління полягала в тому, щоб при збереженні й подальшому розвитку галузевого принципу керування значно посилити територіальний принцип управління й тим самим забезпечити їхнє оптимальне сполучення. Незважаючи на певні успіхи, реформа досить швидко вичерпала себе.

У 1965 р. під керівництвом Голови Ради Міністрів СРСР Олексія Косигіна почалися економічні реформи, суть яких полягала у введенні прогресивних елементів ринкових відносин (госпрозрахунку) в планову економіку СРСР. Було відновлено галузеве управління економікою (скасовані раднаргоспи, а їхні функції передані знову створеним міністерствам); підприємствам дозволили створювати так звані «фонди матеріального стимулювання» для розвитку виробництва й матеріального заохочення співробітників. Крім того, підприємства переводилися на госпрозрахунок (тобто самофінансування), спрощувалася звітність; були підвищені закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію й розпочато ряд інших заходів, які виявили себе в роки восьмої п'ятирічки (1966–1970 рр.).

Найважливішою проблемою розвитку народногосподарського комплексу СРСР в 1960-ті рр. стало падіння ефективності соціалістичного виробництва. Економіка продовжувала розвиватися в основному екстенсивно, незважаючи на вичерпання вільних ресурсів, насамперед, трудових.

У 1958–1969 рр. можна визначити такі основні тенденції розвитку кольорової металургії УРСР:

– розвідування нових родовищ та їх промислове використання шляхом будівництва нових підприємств;

– створення та розвиток нових підгалузей (напівпровідникова, титанова, твердосплавна та ін.);

– розвиток техніки та технології, збільшення одиничної потужності устаткування;

– зменшення фондовіддачі як наслідок збільшення запасів капіталу.